Старода́вній Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) — одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському п-ві ще в Х ст. до н. е. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розташована вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу. За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Піку своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ ст.н.е., коли під його контролем опинилися территорії від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході. У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства у V ст. Східна частина імперії, яка управлялась Константинополем і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки були анексовані турецькою Оттоманською імперією. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією. Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. У етрусків римляни запозичали більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був: вивчалася грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття «класичної античності». Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на территорії Римської імперії. Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування була політеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел (лат. aquila), після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма. Періодизація історії Стародавнього Риму ґрунтується на формах правління, які в свою чергу відображали соціально-політичну ситуацію: від царського правління на початку історії до імперії-доміната наприкінці. Царський період (754/753 — 510/509 р. до н. е.) Республіка (510/509 — 30/27 р. до н. е.)

Рання Римська Республіка (509—265 рр. до н. е.)

Пізня Римська Республіка (264-27 рр. до н. е.)

Імперія (30/27 р. до н. е. — 476 р. н. е.)

Ранняя Римська Імперія. Принципат (27/30 р. до н. е. — 235 р. н. е.)

Криза III ст. (235—284 рр.)

Пізня Римська Імперія. Домінат (284—476 рр.)

Заснування Риму та Римське царство

За легендою, Рим було засновано 21 квітня, 753 р. до н. е. братами-двійнятами, нащадками троянського героя Енея. Ромул (лат. Romulus) і Рем (лат. Remus) були онуками латинського царя, Нумітора (лат. Numitor) з Альба-Лонгі. Царя скинув з престолу його жорстокий брат Амулій (лат. Amulius), в той час як дочка Нумітора, Рея Сільвія (лат. Rhea Silvia), народжувала дітей. Капітолійська вовчиця, яка вигодувала Ромула і Рема Рея Сільвія була дівою-весталкою, згвалтованою Марсом, від якого в неї народилися напівбожествені двійнята. Новий цар боявся, що Ромул і Рем відберуть назад трон, тому наказав їх утопити. Вовчиця (або, за деякими переказами, дружина чабана) врятувала і виростила їх, і коли вони стали дорослими, то повернули трон Альба-Лонгі Нуміторові. Згодом двійнята заснували їхнє власне місто, але під час сварки за право стати царем Риму Ромул вбив Рема, хоча деякі джерела визначають причину сварки тим, що кожен хотів назвати нове місто своїм ім'ям. Зрештою Ромул дав місту своє ім'я. Оскільки місту бракувало жінок, за легендою, латиняни запросили на свято плем'я сабінів і викрали їх незаміжніх дівчин, започаткувавши інтеграцію латинян і сабінів. За іншою легендою, записаною грецьким істориком Діонісієм, Еней очолював групу троянців у морській подорожі. Після довгих мандрів бурхливим морем, вони висадилися на береги річки Тібр. Незабаром після висадки, чоловіки забажали знову вийти в море, але жінки, які були з ними, не захотіли їхати далі. Одна жінка, на ім'я Рома, запропонувала іншим жінкам спалити кораблі, аби запобігти відплиттю. Спочатку чоловіки розгнівалися на Рому, але потім зрозуміли, що вони знаходилися в ідеальному місці для оселення. І вони назвали нову колонію на честь жінки, яка спалила їх кораблі. Рим виріс з поселень навколо броду через Тібр, перехресті торгових шляхів. За археологічними свідченнями, селище Рим було, можливо, засноване у VIII ст. до н. е., хоча його могли заснувати латиняни ще в X ст. до н. е., на Палатинському пагорбі. Етруски, що спершу оселилися в Етрурії, на півночі, встановили політичний контроль над регіоном наприкінці VII ст. до н. е., сформувавши аристократичну і правлячу еліту. Наприкінці VI ст. до н. е. етруски втратили владу і вплив, і саме з цього моменту латиняни та сабіни відновлюють своє управління, створюючи республіку, з набагато обмеженішою владою правителів. Римські традиції, як і археологічні докази, вказують на комплекс в межах Римського Форуму (лат. Forum Romanum) як на осередок влади царя і релігійний центр. Нума Помпілій (лат. Numa Pompilius) був другим римським царем, наступником Ромула. Він розпочав в Римі великі будівні проекти спорудженням царського палацу в Регії та комплексу дів-весталок. В ІІ ст. до н. е. після військових кампаній римське утворення складалося з дев'яти провінцій: шість на Заході — Сицилія, Сардинія, Корсика, Цизальпійська Галлія, Іспанія, Африка та три на Сході — Іллірія, Македонія, Азія.

Римська республіка

За легендами і пізнішими літописами, наприклад, Тіта Лівія, Римська Республіка була встановлена приблизно в 509 р. до н. е., коли останнього з семи римських царів, Тарквінія Гордого, було скинуто з престолу, і була сформована система правління, яка базувалася на щорічних виборах магістратів і різних представницьких зборах. Конституція встановила систему стримувань і противаг, а також розподіл влади. Двома найважливішими магістратами були два консула, які разом представляли орган виконавчої влади у формі верховного правління та військове головнокомандування. Консули мали працювати в Сенаті, який спочатку був консультативною радою, що складалася з патриціїв, але згодом набрав сили і влади. Іншими посадовими особами (магістратурою) в Республіці були претори, еділи і квестори. Спочатку такі посади могли займати виключно патриції, але пізніше вони стали відкриті для простих людей, плебеїв. Республіканські виборчі збори включали центуріатські коміції (лат. comitia centuriata), які голосували з питань війни та миру й обирали людей на найважливіші посади, та трибутні коміції (лат. comitia tributa), які вибирали посадовців у менш важливі органи управління Поступово римляни підкорили інші народи Італійського півострова, включаючи етрусків. Останньою загрозою римській гегемонії в Італіїї став Тарент (лат. Tarentum), головна грецька колонія, яка у 281 р. до н. е. заручилася підтримкою епірського царя Пірра, але і це їх не врятувало. Римляни захищали свої завоювання, засновуючи римські колонії в стратегічних місцях, і тим самим встановлюючи стабільний контроль над регіоном. У другій половині III ст. до н. е. Рим зіткнувся з Карфагеном у першій з трьох Пунічних воєн. Ці війни закінчилися першими для Риму заморськими завоюваннями, Сицилії та Іспанії, та піднесенням Риму як визначної імперської сили. Після завдання поразки македонцям та імперії Селевкідів у II ст. до н. е., римляни стали домінуючим народом Середземномор'я. Домінування у іноземних регіонах призвело до внутрішнього розбрату. Сенатори багатіли за рахунок провінцій, але солдати, які переважно були дрібними фермерами, занадто довго були далеко від дому і не могли утримувати свої землі, а зростаюча маса іноземних рабів і збільшення латифундій скоротили можливості оплачуваної праці. Дохід від воєнної здобичі, комерція в нових провінціях, оподаткування сільського господарства створили нові економічні умови для багатіїв, формуючи новий клас купців, «вершників» (лат. equites). Закон Клавдія (Lex Claudia) забороняв членам Сената займатися комерцією, тому попри те, що вершники теоретично могли увійти до складу Сената, вони було суворо обмежені у політичній владі. Сенат постійно сварився через дрібниці, неодноразово блокуючи важливі земельні реформи і відмовляючись надати класу вершників більше голосів в уряді. Жорстокі банди з міських безробітних, які контролювалися конкуруючими сенаторами, залякували електорат насильством. Ситуація досягла критичної точки наприкінці II ст. до н. е., коли брати Гракхи, двоє трибунів, спробували домогтися прийняття земельної реформи, яка б перерозподілила великі патриціанські володіння серед плебеїв. Обидва брати були вбиті, але Сенат прийняв деякі з їх реформ, аби заспокоїти зростаючі заворушення серед плебеїв та вершників. Відмова у наданні римського громадянства союзницьким містам Італії призвела до Союзницької війни 91-88 рр. до н. е. Воєнні реформи Гая Марія спричинили те, що солдати часто були віддані своїм командирам менше, ніж своєму рідному місту, і сильний генерал міг силою примусити місто і Сенат підкоритися. Це призвело до громадянської війни між Марієм та його протеже Суллою, і досягло апогею під час диктатури Сулли у 81-79 рр. до н. е. У середині I ст. до н.е., троє людей, Юлій Цезар, Помпей та Красс, уклали секретний пакт — Перший Тріумвірат — задля контролю Республіки. Після завоювання Цезарем Галлії, протистояння між Цезарем і Сенатом призвело до громадянської війни з силами Сенату на чолі з Помпеєм. Цезар здобув перемогу і зробив себе довічним диктатором. В 44 р. до н. е. Цезаря було вбито сенаторами, які протистояли захопленню Цезарем абсолютної влади і прагнули відновити конституційне управління. Але згодом владу захопив Другий Тріумвірат, що складався з Октавіана — спадкоємця, призначеного Цезарем, Марка Антонія та Лепіда. Однак цей альянс скоро зкотився у боротьбу за домінування. Лепіда відправили у вигнання, а Октавіан, розбивши Антонія та Клеопатру Єгипетську у битві при Акції в 31 р. до н. е., став незаперечним правителем Риму.