2. Ваххабізм як течія сунізму
"Ваххабізм" (або "мувахіддун", що можна перевести як "унітарії", або "єдинобожники", як насправді себе називають послідовники цього вчення), починає відлік своєї історії ще з 18 століття. Батьківщиною його є Саудівська Аравія (міста Недж, Хіджаз). Мувахіддун, який виник як "пуританська" релігійна течія в межах традиційного ісламу, є однією з рівноправних гілок мусульманської релігії, а саме – вона належить до масхабу (релігійно-правової школи), заснованого імамом Ахмедом ібн-Ханбалом.
Суттєвих відмінностей між різними канонічно визнаними напрямами ісламу і ваххабізмом немає. Мусульманином, за твердженням мувахіддуністів, вважається будь-хто з віруючих, хто визнає шахаду (мусульманський символ віри) "Ля Іллаха Ілла Ллаху, уа Мухаммадун расулу Ллахи" ("Нема Бога, окрім Аллаха, і Мухаммед – пророк його").
Термін "ваххабізм", який нині широко використовується засобами масової інформації, на думку мувахіддунів, був придуманий їх опонентами з числа арабських книжників. Він походить від імені засновника цієї течії, ісламського проповідника Магомета (Мухаммада) ібн Абд аль-Ваххаба (1703 – 1787), який закликав повернутися до першооснов релігії ісламу, до того ісламу, яким він був "задуманий" пророком Магометом.
Центральне місце у вченні ваххабістів належить безумовному поверненню до священних джерел ісламу – Корану і Сунни, до дотримання канонічних приписів і культових дій "чистого" первісного ісламу, та до поклоніння чотирьом праведним халіфам – Абу Бакару, Омару, Осману та Алі. Задля досягнення цієї мети потрібно відновити віру в єдиного бога (таухід). На думку ваххабітів Аллах – єдиний Творець світу, його Господь, що видає закони. Ваххабісти категорично відкидають культ святих, який є однією з основ тарікату. Вони також виступають проти паломництва до мавзолеїв мусульманських святих і звичаю просити заступництва у пророка у молитвах. Практично більшість нападок ваххабітів стосуються, передусім, іншої течії ісламу – суфізму.
До початку ХХ століття ваххабізм отримав розповсюдження на широкій території від Аравійського півострова до Центральної Азії. У роки Першої світової війни англійці використали цю релігійну течію для боротьби проти Османської імперії. Під її знаменами були об'єднанні роз'єднані бедуїнські племена і приведена до влади в Аравії династія Саудитів. Саме тому, що мувахіддун і донині є, практично, офіційною ідеологією королівського дому Саудівської Аравії, ваххабізм вважається однією з найавторитетніших течій сунітського ісламу. Як відомо, саме на території Саудівської Аравії перебувають дві основні релігійні святині мусульман – Мекка й Медина.
В соціально-політичній доктрині ваххабізму передбачена священна війна (джихад) "за чистоту віри" проти кяфірів (невірних), під якими в даному разі розуміються всі мусульмани, які не приймають їхнього вчення. Однак ваххабізм сам по собі є не більш агресивним, аніж інші течії ісламу. Така характеристика підходить хіба що до радикальної течії ваххабізму, яка сформувалась в 70-80 роки нашого століття в середовищі арабських добровольців, які воювали з радянськими військами у Афганістані – талібану. Джихад (священна війна за чистоту віри) не є, як відомо, особливістю лише ваххабізму. Він не є самоціллю, але вважається вищим видом поклоніння в ісламі. У будь-якій течії сунітського ісламу визнається принаймні п'ять "стовпів віри" 1:
1. Шахада (свідоцтво віри, сповідання, яке виражене формулою: Нема Бога, окрім Аллаха, і Мухаммад – раб і посланець Аллаха);
2. Молитва;
3. Податок (закят або садакі);
4. Піст;
5. Паломництво (хадж).
Джихад, за твердженням ваххабістів, вважається шостим стовпом ісламу. За виразом учителів ісламу, ця релігія є релігією реалізму, а тому війна як реальний аспект нашого життя "не відкидається лукаво з хибного гуманізму, але стверджується в ім'я високих ідеалів".