16. Архітектура та будівництво України у складі Великого князівства литовського.

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників вумовили своєрідний архітектурний тип – будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю замок. Для оборонних цілей також використовувались господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідний місцях.Найяскравішим зразком феодального замку можна вважати Хотинську фортецю: 30-40 метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12-13-поверхового сучасного будинку, товщина їх 5-6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку – собор Івана Богослова.Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам’яного будівництва ХІІ-ХІІІ ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев’яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд – вузькі вікна-бійниці, замість бань – оборонні башти. Найяскравіші зразки – українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

Коли на включених до складу Польщі західноукраїнських землях внаслідок перенесення на місцевий ґрунт європейської будівельної традиції поширюється мурована оборонна архітектура, витісняючи на дальший план притаманні попередній епосі дерев’яно-земляні укріплення, які й надалі зберігалися у вжитку й мали чимале поширення, на "литовській" території України і далі продовжували активно використовувати дерево, не переходячи на привнесений з Європи тип мурованого оборонного будівництва.Підсумовуючи, слід додати, що вироблене й утверджене співіснування двох напрямів розвитку будівельної справи — пов’язаного з продовженням власних традицій з-перед середини XIV ст. і привнесеного після цього періоду відгалуження європейського будівництва — визначило основні тенденції розвитку архітектури і будівництва на українських землях у наступні періоди їхньої історії.

17. Передумови формування українського театру. Музичне життя в козацько-гетьманську добу.

Театралізація в організації та проведенні традиційних календарних свят та обрядів, ігрові ситуації, які були обов’язковим елементом, з часом трансформувались у сценічні рішення. Залежно від сценарію дійство розгорталось в хаті або на вулиці, неодмінною його умовою була масовість, глядачів як таких не було, кожен мав роль і виконував її. Популярними були свята побутові (вечорниці, посиденьки, весілля), обрядові (різдво, колядування, щедрування, засівання, Івана Купала та ін.), ігрові та розважальні. Трансформація театралізованих народних дійств у народну драму відбувається в XVI – XVII ст.. Їх грали на ярмарках напівпрофесійні трупи або учні. Розширюється коло сюжетів, вводяться сатиричні та комедійні жанри. Особливої популярності зажили вертепні драми. Активним пропагандистами вертепу були студенти Києво-Могилянської академії.Народні театральні дійства, народна драма, вертеп стали передумовою створення українського драматичного театру.Музичне життя.Доба козаччини – період жорстоких воєн і безоглядної романтики, творення держави і формування нації. У цей складний час з’являється велика кількість народних дум, історичних, побутових пісень. Перші публікації народних дум і пісень з’явилися 1648 р.: «Дума про козака Голоту», пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі», «Був Сава в Немирові» та ін.. Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналії, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі.Кобзарі виконували у той час кілька функцій: пропагандистську та складання пісень. Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний.Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історико-побутових пісень.