Походження культури. Процес культурогенезу на території України.

Найстарші відомості про початки культури взагалі знайдено в добі палеоліту, коли льодовик покривав ще частину східної Європи. Тоді саме з'явилась в Україні неандертальського типу людина, яка ще не володіла розчленованою мовою і не вміла приручувати свійських тварин. До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило людство, а це вміння видобувати вогонь, яким людина всебічно користувалась. До цієї доби належать житла людини в землянках, а основу життя творила родова спільнота. Але вже тоді ця людина відчувала існування вищої сили і намагалась привернути до себе її увагу і прихильність. Так постали складні магічні практики і початки вірувань у містичних предків людини — в тотеми. Такими „предками" могли бути рослини, тварини, камені, а їх пережитки збереглись у мистецтві, казках, тощо. Найдавніші пам'ятки мистецтва передісторичної людини на території України відносяться до доби пізнього палеоліту. Серед творів мистецтва найбільшу увагу привертають стародавні скульптури у формі невеличких статуеток, які мали б відображати образ матері в родовій громаді і користувались особливою пошаною, бо зберігались у т. зв. родових святилищах. Прикметне теж те, що в мізинських статуетках немає виразно окресленої голови, а якщо така є, то відсутнє обличчя. Крім жіночих статуеток зустрічаються фігури тварин і людиноподібних статуеток з кістки і каменя. В Мізині відкрито теж цілу майстерню з набором крем'яних знарядів. Мали теж мізинці замилування до прикрас з слоневої кістки та до геометричного орнаменту. По закінченні останнього льодовикового періоду (14-12 тис. років тому) кліматичні умови Євразійського материка зазнали значних змін. Льодовий покрив танув і поступово відступав у межі своєї первісної пс ви в північних широтах. У результаті потеплій складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Змінився рослинний і тваринний світ. На територіях, де раніше був степ, тундра льодовик, виросли ліси. Зникли мамонти, шерстні носороги й інші тварини, котрі були головним об'єкт полювання та джерелом їжі в попередні часи. Ліси з селили північний олень, лось, кабан, бурий ведмідь, вовк, лисиця, бобер, а степи — бик, кінь, антилоп сайга й інші сучасні тварини. Почалася нова епоха, що дістала назву середнього кам'яного віку — мезоліту. Умови життя людей, зокрема добування ними їжі, різко змінились, що стало поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені вироби для обробки дерева — долото, сокира, тесло; нові знаряддя з кістки та дерева (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Також було зроблене важливе відкриття досить складного для того часу механічного знаряддя — лука. Великі родові колективи мисливців на мамонтів та бізонів змінились порівняно невеликими групами мисливців. Озброєна луком і стрілами людина тепер мала більшу самостійність і можливість полювати сама. Поширеним було полювання на північного оленя. З луком і стрілами людина навчилась забивати тварин на відстані, а дичину — на льоту. Крім мисливства одним із основних занять стає рибальство. В цей час були винайдені різноманітні пристосування для ловлі риби — гачки, сіть з поплавками, складна система загородок на ріках та озерах, а також човни, видовбані з цільних стовбурів дерев, та весла. Важливого значення набуло збирання річкових і морських черепашок, їстівних рослин та ягід. Домашньою твариною став собака — віднині постійний супутник людини. На відміну від попередніх часів в епоху мезоліту почали ховати померлих вже не серед живих, тобто на території стоянок, а g` їх межами — у давніх родових чи племінних могильниках. Так, у Дніпропетровській області досліджено три могильники біля Волоського та Василівки, на яких виявлено близько 90 поховань. Більшість захоронених — чоловічої статі, покладені в могили на боці. Серед останків померлих знайдені стріли і навіть наконечникдротика (причому деякі з них застрягли прямо в кістках), а на деяких черепах є вм'ятини від ударів. Все це свідчить про те, що тут були поховані члени роду чи племені, котрі загинули під час сутичок. Деталі обряду поховання, зокрема орієнтація померлих, вказують на те, що люди епохи мезоліту поклонялися, мабуть, небесним світилам і понад усе — сонцю.

2. Матеріальна культура землеробів та скотарів.

ЗемлеробиОднією з найдавніших і найяскравіших землеробських культур енеоліту була трипільська культура (свою назву отримала від с.Трипілля на Київщині, де вперше були відкриті та досліджені її памї’ятки В.Хвойкою наприкінці ХІХ ст.). Вона характеризувалася швидким поширенням у Європі та довготривалістю існування без значних змін своїх основних рис (протягом 1500-2000 років). Головними матеріалами для виготовлення знарядь праці й надалі залишався камінь, а також - кістка та ріг. Але трипільці користувалися й мідними речами, частка яких поступово зростала. Провідним матеріалом у побуті стала глина. Її широко застосовували при будівництві жител, виготовленні посуду, речей хатнього вжитку та культових атрибутів. Спеціалісти відзначають технологічну досконалість, розмаїття форм і призначень, а також естетичність оздоблення трипільського посуду. Поселення трипільської культури завжди розташовуються на берегах великих і малих річок, струмків, в місцях, багатих на природні захисні елементи, деякі з них були додатково укріплені ровами. Забудова, як правило, велася у кілька концентричних кіл чи овалів. У межах замкнутого контуру житла з’єднувалися глинобитними стінами, утворюючи суцільну стіну захисту. Таких ліній могло бути декілька. Поселення забудовувалися переважно наземними дерев’яно-глиняними будинками та заглибленими землянками чи напівземлянками. Наземні будинки за своєю конструкцією могли бути одно- та двоповерховими. В останніх перший поверх використовувався як господарське приміщення. Пізніше у трипільців розвивається мідна металургія. Вони освоюють плавлення та лиття металу, хоча перед тим послуговувалися лише куванням. З’являються майстри-металурги, остаточно утверджується ремісничий характер гончарного виробництва. Як транспортний засіб трипільці використовували сани, запряжені одним чи двома волами. Скотарі Скотарсько-землеробська діяльність породила принципово інший спосіб життя, аніж землеробсько-скотарська. Утримання значної кількості худоби вимагало постійної зміни пасовищ, а це спричиняло значну рухливість населення. У Степу формується своєрідний рухливо-осідлий спосіб життя, із різним співвідношенням питомої ваги скотарства та землеробства. Господарювали скотарі за двома різновидами організації праці: відгінним та перегінним. За першого способу - худобу влітку утримували на пасовиськах (іноді досить віддалених), а взимку - неподалік від поселення, на заздалегідь заготовлених кормах. За другого - худобу постійно переганяли на нові місця утримання, не намагаючись її прогодувати взимку лише заготовленими припасами. У південній смузі степів перевага надавалася вівчарству, в північній та долині Дніпра - розведенню великої рогатої худоби, а в лісостепу - конярству. У разі незначної питомої ваги землеробства більша частина населення значну частину року перебувала разом з худобою, пересуваючись з одного пасовиська на інше. Мобільність не сприяла урізноманітненню предметів матеріальної культури та їх накопиченню. Скотарський спосіб життя відбивався на всіх сторонах існування - худоба не лише давала харчові продукти, а й визначала напрями домашнього виробництва. Вчені відзначають поширення обробки кістки, шкір, розвиток плетива та в пізніших часах - ткацтва. Керамічне виробництво не набуло спеціалізованого відособленого характеру. У скотарських колективах формувалися принципово інші, аніж у землеробів, системи цінностей, в яких престижне місце належало передовсім худобі. Попри це, розкопки поховань енеолітичних скотарів демонструють наявність у них намиста з мідних пронизок, браслетів, скроневих підвісок з мідного дроту, високоякісних кременевих виробів, поясів із мушлевих намистинок, а також імпортованого якісного посуду. Особливу групу знахідок становлять булави та зооморфні скіпетри, старанно виготовлені з якісного каменю (переважно у формі голови коня). Необхідно зазначити, що випас худоби, який не вимагав великих затрат, скотарі поєднували з активним збиральництвом, рибальством та полюванням.