21. Постмодернізм як плюралізм стильових напрямків в українському мистецтві сьогодення.

Постмодерні́зм як плюралізм стильових напрямків в укр. мистецтві — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування. Риси в мистецтві: культ незалежної особистості;потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; іронічність та пародійність.

22. Культура неолітичного населення України.

Найдавнішою неолітичною пам’яткою на території України є Кам’яна могила І, де вперше відзначені сліди відтворюючого господарства на території України (7500 до н.е.). Протягом першої половини VII тис. до н.е. неоліт починає розвиватися на всій території степової і лісостепової України, а також у Криму. Період розвитку неоліту України з середини VIII до середини VII тис. до н.е. називається докерамічним. Основні археологічні культури: кукрецька в Запорізькій обл. (Кам’яна могила І), в’язівоцька на Полтавщині (В’язівок IV), буго-дністровська в басейнах Південного Бугу та Дністра (Заньківці), Таш-Аїр в Гірському і степовому Криму (Таш-Аїр, Фронтове IV) платовоставська на Луганщині (Зимівники-1-3, Должик, Мурзіна балка). Загальною рисою всіх без винятку докерамічних неолітичних культур України є використання відтискної техніки розщеплення кременю, виробництво складних знарядь. Незважаючи на початок розвитку землеробства і скотарства, мисливство та рибальство залишаються провідними формами господарства. В Кам’яній могилі знайдені так звані "чуринги", взірці наскельного мистецтва.В середині VII тис. до н.е. починається розвиток керамічної фази неоліту. Кераміка протягом 200-300 років розповсюджується на території всієї степової і лісостепової України, а також в гірському Криму. Перші керамічні вироби були гостродонними і містили, як правило, значну домішку трави або інших органічних речовин у фактурі глиняного тіста. Керамічний неоліт можна розділити на три етапи: ранній (6500-6000 рр. до н.е.), середній (6000-5500 рр. до н.е.) та пізній (5500-3900 рр. до н.е.).В ранньому керамічному неоліті продовжує існувати кукрецька культура. Керамічну стадію кукрецької культури в Північно-Західному Приазов’ї і Дніпровському Надпоріжжі прийнято називати сурською культурою (за епонімними пам’ятками Остров Сурський 1 і 2). Кераміка сурського типу характеризується гостродонністю, S-подібною формою, використанням лінійно-накольчастого орнаменту. Подібну кераміку виготовляли і носії культури Таш-Аїр в Криму. Кукрецьке населення басейну Південного Бугу також розпочало виготовляти кераміку (Печера I, Добрянка ІІ), але до кінця раннього етапу було повністю витіснене носіями буго-дністровської культури. З розселенням кукрецького населення пов’язано також виникнення донецької культури у басейні Сіверського Дінця.На межі VII - VI тис. до н.е. клімат стає більш засушливим, кордон степу значно пінімається на північ. В цей час виникають нові археологічні культури на території України, які співіснують з культурами, які існували на ранньому етапі. Протягом 1 половини VI тис. до н.е. новими явищами на території України стали азово-дніпровська і нижньодонська культури в степовому Лівобережжі, тубинська культура на Сіверському Дінці, києво-черкаська культура в середній течії Дніпра, яніславицька або волинська культура в Правобережному Поліссі. На лівобережному Поліссі виникають неолітичні пам’ятки типу Струміль і Студенок. Поява неоліту Яніславиці, Струмілю і Студенка характеризувала процес неолітизації мезолітичного населення лісової зони. Процес неолітизації України до середини VI тис. до н.е. завершається. В середині VI тис. до н.е. починається пізній етап розвитку керамічної фази неоліту України. В цей час перестали існувати кукрецька, буго-дністровська, донецька культури, платовоставська. Натомість продовжується розвиток культур, які тільки виникли на попередньому етапі. На цьому ж етапі на територію України з території Центральної Європи потрапляють традиції культури лінійно-стрічкової кераміки, які були пов’язані з прогресивними методами ведення землеробського господарства, і з території лісової смуги Російського Подесення – культури ямково-гребінцевої кераміки, які навпаки – продовжували традиції мисливсько-рибальського господарства. Артефакти Трипільської культури, знайдені на території Молдавії. Доба Неоліту. Неолітичні культури пізнього керамічного етапу співіснували на території України з енеолітичними трипільською і середньостогівською культурами, носії яких навчилися обробляти мідь. Яскравим явищем в розвитку неолітичної культури є могильники маріупольського типу, знахідки яких пов’язані з басейнами Дніпра, Сіверського Дінця, а також з територією Північного Приазов’я. Аналіз поховань дає матеріали для реконструкції духовної культури неолітичного населення (наявність довготривалих родових могильників, культ черепу), а також дають багаті матеріали для реконструкції одягу і його прикрас. Небіжчиків ховали у випростаному стані, часто в колективних усипальницях. Поховання спочатку були безінвентарними, потім пов’язані з покладенням у поховання кістяних прикрас, керамічних і крем’яних виробів. Дуже часто в процесі поховань використовувалась вохра.