Teoriya_derzhavi_i_prava_O_F_Skakun
.pdfтрудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого.
Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї,
вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність,
для комерсантів — цивільно-правова відповідальність.
Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури,
тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.
2. Стан юридичної практики:
а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства — виражається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості,
продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів,
вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте — показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;
б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозастосовної практики
— виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником пра-вореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.
Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна,
нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти — юристи-професіонали. їх діяльність — показник рівня правозастосовної культури.
511
3. Режим законності і правопорядку — стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура.
Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання — основа режиму законності та правопорядку.
Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.
§ 9. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів
внутрішніх справ
Професійна правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ містить у собі структурні елементи, властиві всім громадянам (правову психологію,
правову ідеологію, правову поведінку), а так само функціонує в єдності і взаємодії з політичним, естетичним, етичним та іншими видами свідомості суспільства. Однак специфіка виконуваних завдань, прав і обов'язків накладає своєрідний відбиток на правосвідомість і правову культуру співробітників органів внутрішніх справ у цілому. Якість і ефективність виконання співробітниками органів внутрішніх справ своєї роботи створює імідж галузевої підсистеми державного управління і впливає на правосвідомість і правову культуру суспільства. У свою чергу, від рівня їх професійної свідомості і професійної культури залежить поведінка населення відповідно до права і забезпечення особистої безпеки кожної людини.
Правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ відображає правову реальність крізь призму належного, з позицій сформованих у суспільстві принципів і норм права. Робиться це в поняттях прав і обов'язків відповідно до посадового становища, їх правосвідомість ціннісна, причому оцінці піддається не стільки саме право, скільки правові вчинки на предмет їх відповідності законослухняності, правомірності.
512
Особливості правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ
формуються в період навчання і становлять різнобічну підготовку. Це:
1)загальна правова підготовка — одержання фундаментальних правових знань;
2)спеціальна правова підготовка — навчання майбутній професії (оперативно-
розшукова підготовка, підготовка слідчого та ін.);
3)загальна фізична підготовка;
4)бойова підготовка, в тому числі володіння табельною зброєю;
5)оволодіння засобами зв'язку;
6)уміння керувати транспортними засобами та ін.
Для правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ особливого значення набуває ставлення до злочинності і заходів боротьби з нею. До особливостей їх правосвідомості у цій сфері слід віднести:
1)осуд посягань на охоронювані законом цінності і розуміння об'єктивної необхідності вести з ними боротьбу;
2)суворе і неухильне додержання законності, недопустимість порушення правових норм і принципів;
3)більш високий рівень оцінки права і забезпечуваного їм правопорядку і законності, ніж у інших законослухняних громадян;
4)негативну реакцію на злочинність, неприйняття її, переконаність у необхідності активної боротьби з нею;
5)збіг їх оцінки добра і зла з загальнодержавними правовими цінностями;
превалювання інтересів, що ведуть до мети відповідно до чинного
законодавства;
6)більш високий рівень вимог до санкцій за правопорушення порівняно з іншими законослухняними громадянами: орієнтація на жорсткість покарання;
7)більш високу оцінку власної діяльності і діяльності свого відомства, ніж інших;
8)недооцінку процесуальних гарантій порівняно з іншими, в тому числі матеріальними;
513
9) наявність елементів правового нігілізму, що спричиняє обрання варіанта правомірної поведінки не за переконанням, а внаслідок страху покарання,
побоювання настання небажаних наслідків та ін.
Як бачимо, правосвідомості співробітників органів внутрішніх справ притаманні позитивні і негативні тенденції з превалюванням перших.
В узагальненому вигляді належну правосвідомість співробітників органів внутрішніх справ можна зобразити так:
1)переконаний у необхідності забезпечувати права і свободи громадян;
2)засуджує протиправну поведінку;
3)усвідомлює об'єктивну необхідність вести боротьбу з правопорушеннями і додержуватися правопорядку;
4)переконаний у необхідності додержуватися законності під час виконання службових обов'язків.
Усі ці якості правосвідомості дають можливість співробітникам органів внутрішніх справ правильно орієнтуватися в складній ситуації та оперативно обирати варіант дій.
Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ припускає глибоке знання системи права і законодавства, переконаність у необхідності їх додержання, уміння користатися всією сукупністю правових засобів під час виконання службових обов'язків у межах компетенції,
встановленої законом та іншими правовими актами. Правова культура співробітників органів внутрішніх справ убачається також у критичному творчому осмисленні правових норм, законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.
Співробітник органу внутрішніх справ — це особа, покликана стати вище своїх звичок, бажань: він повинен робити свою справу так, як цього вимагають найвищі інтереси суспільства. Правопорушники — часто особи сильні,
цілеспрямовані, вести двобій з якими не просто. Нерідко робота над розкриттям і розслідуванням злочинів — сутичка між особистостями, характерами.
Людина формується як особистість у процесі соціальної практики. Юридична освіта — перший крок до утвердження себе як особистості в галузі реалізації
514
права, Юридична освіта повинна забезпечити знання і розуміння мови і технічної майстерності, необхідних для практикуючого співробітника органу внутрішніх справ, включаючи розуміння правових і етичних обов'язків, прав і основних свобод людини, визнаних законодавством країни і міжнародним правом.
Слід звернути увагу на систему деонтологічних вимог (грец, деон — належне),
які висуваються до випускника — майбутнього співробітника органу внутрішніх справ у галузі культури:
—морально-етична (засвоєння гуманістичних принципів моралі, уміння ними керуватися на практиці);
—політична (знання політичної стратегії та тактики держави, провідних політичних партій і рухів, уміння користуватися інструментарієм політичної діяльності і бути політичне активним);- психологічна (знання психічного складу особи, уміння користуватися психодіагностикою у ході вирішення юридичної справи);
- естетична (виражається в службовому етикеті, мові спілкування, зовнішньому вигляді юриста, естетичному вигляді оформлюваних ним документах та ін.).
Вони доповнюють його правову культуру і створюють кодекс його професійної поведінки, стрижнем якої є внутрішнє веління службового обв'язку.
Правова культура співробітників органів внутрішніх справ визначається не тільки науковими знаннями про сутність, характер і взаємодію правових явищ взагалі, механізм правового регулювання, правове полі держави, його окремі напрямки. Вона передбачає й критичне творче осмислення правових норм,
законів, правових явищ з погляду їх гуманістичного, демократичного і морального змісту.
До культури співробітника органу внутрішніх справ належить знання державної мови України, особливостей етичної культури і національних традицій того регіону, де він здійснює професійну діяльність.
Виключне значення має проблема подолання правового нігілізму співробітника органу внутрішніх справ, його некомпетентності, низького професіоналізму,
невміння розібратися в конкретних життєвих ситуаціях, дати їм правильну
515
юридичну оцінку, в результаті чого з'являються незаконні і необгрунтовані рішення.
Професійно-правова культура співробітників органів внутрішніх справ повинна бути Вищою за правову культуру інших громадян.
Глава 26 ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ. ПРАВОВИЙ ВСЕОБУЧ § 1. Поняття,
ознаки і функції правового виховання
Правове виховання — це цілеспрямований постійний вплив на людину з метою формування у неї правової культури і активної правомірної поведінки. Основна мета правового виховання дати людині необхідні в житті юридичні знання і навчити її поважати закони і підзаконні акти та додержуватися їх, тобто сформувати достатньо високий рівень правової культури, здатний значно зменшити кількість правопорушень. Кожна людина, знаючи свої права і обов'язки, може грамотно захищати себе від незаконних дій з боку юридичних органів, що застосовують право.
Правове виховання тісне пов'язане з усіма видами соціального виховання — моральним, політичним, естетичним та ін. їх можна назвати «субправовими»,
тобто такими, що «прилягають до правового», «пов'язані з правовим», оскільки всі вони втягуються в орбіту правового виховання.
Ознаки (риси) правового виховання:
1)будується на засадах системи норм права;
2)припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин — дозволянь, зобов'язувань,
заборон.
Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборони перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;
3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на правопорушників;
516
4)охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються правових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;
5)здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;
6)здійснюється вихователями, що, як правило, мають юридичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.
Сутністю правового виховання є формування правової настанови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохитних правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.
Зміст правового виховання -- це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за допомогою сукупності (комплексу)
правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспільство.
Функції правового виховання:
1)передача виховуваним (індивідам, громадським групам) певної суми правових знань, навичок, умінь;
2)формування правових ідей, почуттів, переконань у правосвідомості виховуваних, вироблення правової настанови на правомірну поведінку;
Правове виховання відбувається в правовому полі, у врегульованих правом сферах суспільних відносин.
Не слід плутати правове виховання і правове регулювання, хоча вони й є взаємозалежними. Об'єктом правового регулювання є головним чином відносини — вольові акти поведінки особи, а об'єктом правового виховання,
виховною функцією права — її свідомість: думки, почуття, уявлення. Це не означає, що правосвідомість особи не зазнає впливу правового регулювання і його механізму. Але цей вплив є другорядним відносно поведінки особи, її вчинків.
§ 2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість
Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.
517
Система правового виховання — це сукупність основних частин (елементів)
правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.
Систему правового виховання складають такі елементи:
1)суб'єкти — державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, що здійснюють правовиховну діяльність;
2)об'єкти — виховувані громадяни або громадські групи;
3)сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.
Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну
(Національна юридична академія України, Одеська юридична академія,
Київська академія внутрішніх справ, Університет внутрішніх справ, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну із багатьох (ради народних депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС та ін.).
Об'єкт правового виховання (громадяни) у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання:
1) об'єктивний фактор — позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи,
успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.); 2) суб'єктивний фактор — позитивний внутрішній духовно-правовий стан
особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).
Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупності способів і засобів правового виховання. Способи правового виховання:
—правова освіта (або інакше: правовий всеобуч); - правова пропаганда;
—юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад,
правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції,
адвокатури і т.д.);
518
— правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації)
та охороні правових норм;
— самовиховання. Засоби правового виховання:
1)нормативно-правові акти, акти застосування норм права;
2)ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у
кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте — відповідаємо»);
3)правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;
4)юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;
5)організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди,
семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.
Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-
правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.
Механізм правового виховання --це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних
(особи, громадської групи).
Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:
1)суспільна правосвідомість;
2)система норм права;
3)способи і засоби правового виховання;
4)правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.
Стрижневою ниткою, яка пов'язує усі ланки (структурні елементи) механізму
правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох
519
елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента — як командна (прескриптивна) інформація.
Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних — це внутрішня,
духовна частина механізму правового виховання, а система норм права,
способи і засоби правового виховання -його зовнішня, інструментальна частина.
Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі
(правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:
1)накопичення правових знань, правової інформації;
2)перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;
3)готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.
Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.
Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури,
готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.
§ 3. Правове загальне навчання (правовий всеобуч)
Правовий всеобуч — це єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, яка охоплює усі верстви населення, усіх державних службовців.
Правовий всеобуч і правова освіта — по суті одно й те ж. Правова освіта, як і правове виховання, являє собою процес засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, прав людини, небайдужого
520