Стан на кінець 20-го століття.

У 1990 р. у містах світу мешкало близько 45% населення світу. У середньому міське населення щорічно збільшувалося приблизно на 50 млн осіб. Наприкінці 1980-х рр. у світі було 2,5 тис. великих міст, а частка їх у світовому населенні перевищувала 1/3. Більше 200 з них мали населення понад 1 млн осіб. Відбувався перехід від компактного міста до міських агломерацій – територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій найчастіше ставали столиці, найбільш важливі промислові і портові центри. Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Пауло і Нью-Йорку, з чисельністю населення по 16-20 млн осіб.

№7 Охарактерезуйте основні законодавчі акти щодо охорони здоров’я, охорони праці, охорони довкілля.

Основні документи нормативно-правової бази про захист життя і здоров'я людини в Україні. Основним документом щодо захисту життя та здоров'я людини в Україні є Конституція України. Відповідно до Конституції України, «охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічничних, медико-санітарних оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена».

Закон України «Про охорону праці» є одним з найважливіших актів законодавства про охорону праці. Він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між работодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Закон визначає основні принципи державної політики в галузі охорони праці, значне місце серед яких належить пріоритету життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, принципи повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві чи від професійного захворювання.

Закон зобов’язує дбати про особисту безпеку, а також про безпеку здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт. А роботодавець несе персональну відповідальність за порушення вимог, зазначених законодавством про охорону праці.

Закон характеризує положення, що відповідають сучасним вимогам, а саме: – впровадження економічних методів управління охороною праці; – створення чіткої системи органів державного управління і нагляду за охороною праці та системи організації цієї роботи; – розширення прав і соціальних гарантій працівників, які постраждали від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та сімей загиблих; – визначення місця і ролі колективного договору підприємства у вирішенні завдань щодо поліпшення умов і безпеки праці, забезпеченні встановлених прав і соціальних гарантій працівників, у тому числі на пільги і компенсації за роботу в шкідливих і важких умовах праці та за особлививй характер праці; – визначення правового статусу служби охорони праці на підприємствах; – забезпечення якісного навчання населення з питань охорони праці; – забезпечення активної участі громадського контролю, створення необхідних передумов для можливості обрання комісій охорони праці підприємства та уповноважених трудового колективу з цих питань.

В новій редакції Закону визначені поняття «роботодавець» та «працівник».

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник — особа, яка працює на підприємстві, організації, установи та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Kодекс законів про працю України — це основний законодавчий документ, який регулює трудові відносини всіх працівників в усіх галузях народного господарства і на всіх підприємствах, незалежно від форм власності і виду трудової діяльності.