- •1 Господарство провідних країн світу на початку 20 століття і у період Першої світової війни. Становлення системи регульованого капіталізму. Завершення формування світового господарства.
- •2 Світова економічна криза 1929-1933 рр, її причини та наслідки. Реформи адміністрації ф.Д.Рузвельта ( новий курс), їх підсумки та значення.
- •3 Причини та наслідки післявоєнної кризи у провідних країнах світу( Нім, Франц, Англ,сша). Плани ч.Дауеса та о.Юнга, їх суть та мета.
- •4 Економічний розвитое провідних країн світу у міжвоєнний період.
- •5 Кейнсіанство: еволюція та ключові постулати.
3 Причини та наслідки післявоєнної кризи у провідних країнах світу( Нім, Франц, Англ,сша). Плани ч.Дауеса та о.Юнга, їх суть та мета.
У війну було втягнуто понад ЗО країн з півторамільярдним населенням (майже 2/3 населення землі). Надзвичайно великими були й втрати у ході війни: з 74 млн осіб, що воювали, загинуло близько 10 млн, а понад 20 млн було поранено та скалічено. Не менш як 10 млн мирних жителів загинуло в цій війні від епідемій та голоду.
Війна знищила також близько 1/3 матеріальних цінностей країн-учасниць. Ідеться не лише про різноманітну воєнну техніку, а й значні втрати в промисловості, сільському господарстві, інфраструктурі, житловому фонді, у природних ресурсах тощо. Надзвичайно високими були воєнні видатки країн, що воювали, вони у 12 разів перевищували золотий запас європейських країн. Видатки Німеччини були найбільшими, і становили 40% сукупних. Війна завдала величезних збитків економікам усіх країн, що воювали, крім США.
В країнах, що воювали, запроваджували державну монополію на хліб та інші товари: тверді ціни; продовольчу розкладку; карткову систему розподілу продовольчих та непродовольчих товарів: мережу громадського харчування; державний контроль за виробництвом і розподілом продукції; трудову повинність: регулювання зовнішньо-торговельних зв'язків; визначення організаційної структури промисловості й сільськогосподарського виробництва тощо. Долю Німеччини (території, репарації тощо) по завершенні війни вирішив Версальський мирний договір, підписаний 28 червня 1919 р. країнами-переможницями США, Англією, Францією, Італією та ін.
У розв'язанні проблем репарацій ініціативу перебрали на себе США. Було розроблено план Дауеса, що передбачав значні пом'якшення репараційних виплат, жорсткий контроль за джерелами репараційних платежів (податки від промисловості, виплати за рахунок митних і непрямих податків тощо), а також іноземні інвестиції у промисловість Німеччини (21 млрд дол.). У червні 1929 р. план Дауеса був замінений планом Юнга, за умовами якого обсяг репарацій знижувався до 114 млрд марок з терміном виплат упродовж 37 років, а єдиними джерелами платежів визначалися державний бюджет і доходи залізниць.
Проте найважливішу роль у відбудові німецької промисловості й народного господарства в цілому відіграв так званий план Дауеса. В серпні 1924р. на Лондонській конференції країн-переможниць була прийнята програма послаблення умов сплати репарацій, розроблена міжнародним комітетом експертів на чолі з чиказьким банкіром Ч. Дауесом. Саме ця програма отримала назву репараційного плану Дауеса. Згідно з планом, який набрав чинності 1 вересня 1924р., репараційні платежі встановлювалися у розмірі від 1 до 1,75 млрд зол. марок на рік протягом перших п'яти років дії плану, та по 2,5 млрд зол. марок на рік у наступні роки. Джерелом виплат повинен був стати спеціальний репараційний фонд, який мав формуватися за рахунок митних зборів (50%), збільшення непрямих податків та спеціального репараційного податку, що встановлювався на прибутки промисловості, торгівлі та транспорту (6%). Передбачалася й допомога з боку країн-переможниць. перш за все США. Завдяки плану Дауеса економіка Німеччини вже наприкінці 1927 р. вийшла на довоєнний рівень, а в 1928 р. на 13% перевищила його. Наприкінці 1928р. Німеччина ставить питання про перегляд умов сплати репарацій та відміну деяких обмежень, що передбачалися планом Дауеса. В червні 1929 р. цей план замінено новим — планом Юнга. План Юнга визначав остаточну суму репарацій — 113,9 млрд марок та граничний термін її сплати — 57 років, по 2 млрд марок на рік. Крім того, змінювався й порядок вилучення репарацій: скасовувався репараційний податок, єдиним джерелом платежів ставали державний бюджет та прибутки залізниць; відмінявся контроль над німецькою економікою.