2.2. Пакування і маркування крупів

Крупи упаковують у споживчу і транспортну тару. Споживчою тарою для крупів є: пакети паперові; пачки картонні або паперові з внутрішнім пакетом; пакети з термозварюваних полімерних матеріалів. Пакети і пачки повинні бути склеєні. Борошно у споживчу тару пакують масою нетто по 1, 2 і 3 кг, а крупи — від 250 г до 1 кг, кратними 25 г.[7]

Транспортною тарою для упаковування крупів є ящики фанерні, дощані, з гофрованого картону та мішки. Пакети й пачки з крупами складають у ящики місткістю не більше 15 кг. Транспортна тара для упаковування крупів повинна бути міцною, сухою і без сторонніх запахів. Для перевезення автомобільним транспортом допускається групове упаковування пачок і пакетів з крупами у папір спеціальних марок в один або два шари і в полімерну харчову термозсідальну плівку спеціальної марки. Маса нетто групової упаковки повинна бути не більшою за 15 кг. Маркування наносять на кожну одиницю споживчої тари. Воно повинно мати такі дані:товарний знак і (або) назву підприємства-виробника, його місце знаходження і підпорядкованість; назву продукту (вид, різновид, сорт, номер); масу нетто (кг); дату виготовлення і номер зміни упаковки; строк зберігання (для крупів); позначення стандарту; фразу "зберігати в сухому місці"; інформацію про харчову і енергетичну цінність 100 г продукту. Дата виготовлення і номер зміни позначаються семизначним числом арабськими цифрами і повинні бути нанесені на поверхню упаковки або етикетки друкуванням маркувальною фарбою чи штампуванням. Приклад: 2151299 — продукт виготовлений в другу зміну 15 грудня 2009 року. Для вітамінізованого виду круп після його назви наносять слово "вітамінізоване". Цей термін виділяють крупним шрифтом.[11]

Маркування наносять також на кожну одиницю транспортної тари. На мішок з крупами пришивається або наклеюється маркувальний ярлик з міцного картону, паперу для мішків, спеціального обгорткового паперу. На ярлик наносять такі дані: товарний знак і (або) назву підприємства-виробника, його місцезнаходження; назву продукту (вид, різновид, сорт, номер); масу нетто (кг); дату виготовлення (рік, місяць, число, номер зміни); позначення стандарту; строк зберігання.

Маркування ящиків здійснюється штампом, фарбою за трафаретом або наклеюванням ярлика. Крім даних, які прийняті для маркування мішків з крупами, вказують кількість пакувальних одиниць і дату виготовлення продукції або вибою.[7]

На транспортній тарі повинен бути нанесений маніпуляційний знак "боїться сирості".

2.3. Транспортування, приймання та зберігання крупів

Крупи перевозять залізничним, автомобільним і водним видами транспорту. Транспортні засоби повинні бути чисті, сухі, не заражені шкідниками хлібних запасів, без сторонніх запахів. Мішки з крупами, призначені для транспортування залізницею, зашивають машинним способом. Під час навантаження, перевезенні і вивантаженні крупи мають бути захищені від атмосферних опадів.

Крупи зберігають на складах і базах хлібопродуктів, торговельних підприємств і організацій, на складах і у приміщеннях підприємств громадського харчування, роздрібних торговельних підприємств. Приміщення для зберігання крупів повинні бути сухими, чистими, мати добру вентиляцію, не бути зараженими шкідниками хлібних запасів, добре освітленими. Білити стіни необхідно не менше ніж двічі на рік.[13]

Мішки з крупами складають у штабелі на дерев'яні підтоварники або дерев'яні решітки. Штабелі розміщують окремо за видами крупів, сортами, номерами (для крупів), датами надходження. Висота штабеля з крупами залежить від пори року, умов зберігання, виду, сорту і вологості продукції. Крупи з вологістю до 14% вкладають у штабелі такої висоти (число рядів мішків): при температурі повітря у складі вищій за +10° С — 10 рядів, від +10 до 0° С — 12 рядів, нижчій від 0° С — 14 рядів. Крупи з вологістю 14—15,5% вкладають у штабелі відповідно на два ряди мішків менше. Висота штабеля для пшона, кукурудзяних і вівсяних крупів, кукурудзяного і вівсяного борошна з вологістю до 13%, залежно від температури повітря, не повинна перевищувати 8—10 мішків. Висоту штабеля продуктів з вологістю 13—14% зменшують на два ряди мішків. Як правило, висота штабеля крупів на складах і базах торговельних підприємств не перевищує 6—8 рядів мішків.[11]

Оптимальною відносною вологістю повітря зберігання крупів є вологість 60—70%. Сприятлива температура для зберігання крупів— від +5 до +15° С. При тривалому зберіганні цих продуктів температура повинна бути нижчою — від +5 до -15° С. Негативно впливає на зберігання крупів різке коливання температури та відносної вологості повітря. Особливо обережно треба вентилювати склади навесні, коли різниця температур зовнішнього і складського повітря значна .

Тривалість зберігання крупів залежить від їх виду, сорту, вологості, упаковки, умов зберігання.

Добре зберігається борошно пшеничне вищого і першого сортів, житнє сіяне, рисове і ячмінне. Крупи з підвищеним вмістом жиру зберігається менш тривалий період. Це стосується пшона, вівсяних і кукурудзяних крупів, борошна пшеничного і житнього оббивного, пшеничного дру0гого сорту, вівсяного, кукурудзяного і соєвого.

Гарантійний строк зберігання пшеничного борошна 12 міс. з дня виготовлення. Житнє борошно зберігають менший строк. Максимальні строки зберігання пшона шліфованого, кукурудзяних і вівсяних крупів — 6 міс., манних — 7, пшеничних — 9, гороху лущеного — 10, ячних і рисових крупів (рис шліфований і дроблений) — 12, гречаного проділу— 14, гречаної ядриці і гороху колотого — 15—17 місяців.[13]

Крупи в мішках зберігаються краще, ніж у споживчій тарі. При тривалому зберіганні крупів у мішках (більше ніж 1—2 міс.) їх необхідно перекладати у штабелі. Внаслідок цієї операції нижні мішки стануть верхніми і навпаки.

У роздрібних торговельних підприємствах, як правило, зберігають порівняно невеликі партії крупів. Строки зберігання цих продуктів не перевищують 1—2 міс. Ці продукти розміщують з дотриманням санітарних правил і правил товарного сусідства. На них повинні бути цінники із зазначенням назви, сорту, номера, роздрібної ціни. Реалізація крупів, не розфасованих на промисловому підприємстві, повинна здійснюватись при наявності інформації про їх харчову та енергетичну цінність.

Крупи, які не відповідають вимогам нормативно-технічної документації, реалізувати не дозволяється.[7]

Сучасні аспекти технології вирощування

Крупи виробляють із зерна багатьох культур, але до істинно круп'яних належать лише просо та гречка.

Крупи, які виготовляють із зерна цих культур, є цінними продуктами харчування для населення. Завдяки хімічному складу й поживним якостям гречана крупа й пшоно вирізняються високою перетравністю, містять у собі значну кількість органічних (лимонна, щавлева, яблучна, фолієва) та амінокислот (аргінін, лізин, лецитин). Багаті вони також на сполуки заліза, фосфору й кальцію, вітаміни В1 і В2, а також рутин - вітамін для лікування серцево-судинних та нервових захворювань. Крім цього, пшоно містить селен. Тому гречана й пшоняна крупи вважаються дієтичними й лікувальними продуктами.

Солома, полова та відходи круп'яного виробництва, особливо проса, є цінним кормом для тварин.

Гречку й просо як культури пізніх строків сівби використовують для пересівання озимих і ярих культур у разі їхньої загибелі. Крім того, їх висівають як поукісні й післяжнивні культури, а оскільки це скоростиглі сорти, вегетаційний період яких становить 60-65 днів, вони встигають сформувати врожай у південних і центральних областях.

Слід також зазначити, що гречка є доброю медоносною культурою, з кожного гектара посіву якої бджоли можуть зібрати близько 60 кг меду.

Історично в усі часи крупи мали велике значення в харчуванні населення й посідали третє місце після борошна та картоплі. В 70-ті роки минулого століття Україна за виробництвом круп посідала одне з перших місць серед країн Європи, а кількість їхнього виробництва (з усіх видів культур) сягала 767 тис. т. У 80-90-ті роки накреслилася стійка тенденція до скорочення виробництва - із 773 до 532 тис. т. Особливе зниження круповиробництва припадає на 2000-2002 роки, коли в країні виробили лише 290-300 тис. т цього продукту. В перерахунку на одного споживача виробництво крупи за період з 1980 до 2006 року зменшилося більше ніж у 2,5 раза - із 15,3 до 6,0 кг на рік. Вагома частка серед асортименту всіх круп припадає на крупи, виготовлені із зерна проса й гречки.

Згідно зі статистичними даними (див. табл.), через недбале ставлення та недотримання технології вирощування гречки й проса, що є основною причиною низької врожайності, площі під круп'яними культурами, особливо під просом, постійно зменшуються. Якщо у 80-ті роки просо вирощували на 340 тис. га, то в 90-ті - лише на 200 тис., а за останні 15-17 років площі скоротилися до 120-92 тис. га. Посівні площі під гречкою скорочено менше, вони сталіші за роками й становлять 310-370 тис. га. За нашими підрахунками, для повного забезпечення внутрішніх потреб у крупах гречки й проса круп'яні культури слід висівати на площі 750-800 тис. га. Це забезпечить валовий збір зерна близько 1 млн т, а виробництво крупи - 600 тис. тонн.[13]

Маючи низку спільних ознак (у т. ч. і призначення вирощеної продукції) за своїм походженням, біологією та вимогами до умов вирощування, ці культури різняться між собою, що слід враховувати у технології вирощування.

Агротехнічні заходи вирощування проса й гречки як інтегруючі й динамічні елементи технології мають враховувати грунтову відмінність, погодні умови, чергування культур у сівозміні, попередники, систему основного й допосівного обробітку грунту, систему застосування мінеральних добрив та захисту (агротехнічна, хімічна, інтегрована) від шкідливих консументів та вилягання, строки й способи сівби, норми висівання насіння тощо.

Концепція розвитку технологій вирощування круп'яних культур обов'язково має бути спрямована на підвищення врожайності й поліпшення технологічних показників якості зерна та крупи: зменшення плівчастості, збільшення маси зерна, виходу й збирання ядра та зростання вмісту білка.

Вимоги до грунтів. Просо - не дуже вибаглива культура щодо грунту. Воно добре росте й дає високі врожаї за відповідного догляду не лише на чорноземах, а й на легких суглинкових грунтах. Просо краще за інші культури росте на засоленому грунті. Воно може розвиватися й давати врожай за концентрації солей до 0,6 відсотка.

Кращими грунтами є чорноземи, темно-сірі опідзолені та сірі лісові. Зовсім не придатними є малородючі піщані й заболочені грунти.

Попередники. Добрими попередниками для проса є культури, під які вносять органічні добрива і які залишають після себе чисті від бур'янів поля, не мають спільних хвороб та шкідників. Найвищі врожаї просо забезпечує після піднятої цілини, багаторічних трав, зернобобових культур. Непоганим попередником є озима пшениця, вирощена за інтенсивною технологією, цукрові буряки, картопля, овочеві й баштанні культури за широкорядного способу сівби, а також ярі зернові.

Просо - досить добрий попередник для кукурудзи. Пізній строк сівби та незначна кількість посівного матеріалу дають можливість використовувати його як страхову культуру.[16]

Обробіток грунту. Систему обробітку грунту встановлюють залежно від рівня культури землеробства, попередника, погодних умов року. Основним завданням підготовки грунту під просо є очищення верхнього шару від бур'янів завдяки провокації насіння до проростання в осінній та весняний періоди. Зяблевий полицевий обробіток, проведений на глибину 23-25 см, порівняно з безполицевим на таку саму глибину, не лише в 2,7-3 рази зменшує забур'яненість посівів проса, а й значно поліпшує фітосанітарний стан посівів.

Ефективним профілактичним заходом у боротьбі з багатьма шкідниками проса є лущення стерні з подальшою глибокою зяблевою оранкою. Після злакових стерньових культур обробіток грунту під просо розпочинають із лущення стерні. В разі засміченості однорічними бур'янами використовують дискові гідрофіковані лущильники типу ЛДГ-10А, ЛДГ-15А, з кореневищними бур'янами - дискові борони БДВ-7, БДВ-3. На полях, де залишається велика кількість соломи, стебел, гички, поле лущать у два сліди.

Якщо поле засмічене коренепаростковими бур'янами, його треба обробляти полицевими знаряддями: лемішними лущильниками ППЛ-10-25 або ППЛ-5-25. Зяблеву оранку злущеного поля в усіх випадках проводять після проростання бур'янів плугами з передплужниками на глибину 23-25 см. Залежно від запасів вологи в орному шарі грунту, оранку потрібно поєднувати з боронуванням або прикотковуванням.

Добрі результати забезпечує система обробітку грунту, що передбачає лущення стерні, а також (у міру потреби) після появи сходів бур'янів - культивацію, яку здійснюють культиваторами зі стрільчастими робочими органами в агрегаті з боронами. За таких умов глибоку зяблеву оранку в зоні Лісостепу проводять у середині жовтня.

Після просапних культур, урожай яких збирають пізно, залишається велика кількість насіння проса курячого, мишію сизого, редьки білої, лободи білої. Щоб частково зменшити негативну дію цих бур'янів, оранку слід проводити з передплужниками.

Весняний обробіток під просо розпочинають із розпушування грунту боронами БЗВС-1 або культиваторами УСМК-5,4 по діагоналі чи впоперек поля, а по безполицевому зяблевому обробітку - БИГ-3А, БМШ-3А. Для активної провокації проростання насіння бур'янів і збереження вологи в посівному шарі грунту слідом за першим і дальшим весняним розпушуванням треба прикочувати грунт кільчасто-шпоровими котками. Приріст урожаю від цього заходу становить 0,32 т/га. Водночас поліпшуються агрофізичні властивості та водний і повітряний режими грунту.

Слід зазначити: у весняний період, разом із передпосівною, має бути не більше трьох культивацій.

Передпосівний обробіток грунту під просо здійснюють комбінованими агрегатами типу РВК-3,6, РВК-5,4, "Європак", які створюють дрібногрудкувату структуру, ущільнюють посівне ложе.

Удобрення. За врожайності 4 т/га зерна і відповідної кількості соломи просо виносить із грунту близько 130-140 кг азоту, 60-70 - фосфору, 85-120 - калію 40-55 - кальцію та 30-35 кг магнію.

Велике значення для формування продуктивності проса має азот. Найбільш економічно вигідною дозою азоту на сірих лісових грунтах є 60-90, а на чорноземах опідзолених - 45-60 кг/га. Ефективність азотних добрив за рахунок приросту врожаю зерна проса закономірно знижується від провінції Західного Лісостепу до Східного, з півночі до півдня з 0,5-0,8 до 0,2-0,3 т зерна на центнер діючої речовини азоту.[16]

Найраціональніше просо використовує азот із грунту та добрив за співвідношення вмісту N:Р, яке становить 1:2. Для одержання на сірих лісових грунтах 4-4,5 т/га зерна проса в 100 г грунту має бути 10-15 мг Р2О5 і 12-17 мг К2О і приблизно стільки ж на опідзолених чорноземах і некарбонатних грунтах. За вмісту в грунті менше 3-4 мг рухомих форм фосфору і 5-6 мг калію висівати просо не рекомендується. Середні дози фосфору й калію на сірих лісових грунтах становлять: 40-50 кг/га Р2О5 і 50-70 кг/га К2О, на опідзолених і чорноземних суглинкових грунтах - 90-100 і 70-80 кг/га, відповідно.

Враховуючи високі потреби проса в кальції й магнії, важливе значення має внесення доломітового борошна, особливо на кислих і слабокислих грунтах.

На сірих лісових грунтах ефективне позакореневе підживлення рослин у фазі повного кущіння та викидання волоті. Дози внесення азоту встановлюють, за результатами рослинної діагностики, залежно від рівня забезпечення ним рослин.

Для оптимального розвитку рослини проса потребують відповідних кількостей мікроелементів, зокрема бору, цинку й марганцю, які вносять разом із добривами або обробляють ними насіння перед сівбою.

Вибір сортів. За результатами досліджень науково-дослідних установ, правильний вибір сорту гарантує підвищення врожайності проса на 0,2-0,4 т/га. Кращими вважаються ті сорти, які найбільше пристосовані до грунтово-кліматичних умов, стійкі до вилягання, хвороб та осипання зерна, високопродуктивні, з хорошими технологічними показниками якості.

У "Каталог сортів рослин, придатних для поширення в Україні" записано 19 сортів проса, зокрема: Веселоподолянське 76, Веселоподільське 16, Київське 87, Київське 96, Сяйво, Миронівське 51, Харківське 31, Слобожанське, а також нові сорти: Омріяне, Константинівське й Золушка.

Підготовка насіння до сівби. Проти сажки та інших збудників хвороб необхідним є завчасне протруювання з інкрустацією насіння (за два-три тижні до висівання). Як плівкоутворювач використовують водні розчини клеїв: NaKMЦ (2,5%) та полівінілового спирту - ПВС (5,0%), у розчини яких додають один із протруйників: Фундазол, Вітавакс - із розрахунку 1,5-2 кг/т насіння. На тонну насіння витрачається 10 л робочого розчину.

Строки сівби. Просо потрібно сіяти тоді, коли температура грунту на глибині загортання насіння сягає 13...15°С, що в південній і східній частині Лісостепу буває в третю декаду квітня - першу декаду травня, в північній - у середині травня. Рання сівба затримує появу сходів, може призвести до пошкодження їх заморозками й надмірного забур'янення площ. Не можна й запізнюватися з висівом, особливо у східних і південних областях, бо верхній шар грунту швидко пересихає.

Норми висіву. Оптимальна норма висіву проса за рядкового способу сівби для Північного Лісостепу - 4,0-4,2 млн/га, для Центрального - 3,5-3,7 і для Південного - 3,5 млн/га схожого насіння. За широкорядного способу висівання норму зменшують на 25, а за стрічкового - на 10-15%. За дефіциту вологи в грунті, а також у разі проведення післясходового боронування норму висіву рекомендується збільшувати на 7-10 відсотків.

Способи сівби. Якщо застосовують грунтові та страхові гербіциди, тоді просо висівають звичайним рядковим або вузькорядним способами з міжряддям, відповідно, 15 і 7,5 сантиметра.

Якщо гербіциди не застосовують, просо слід висівати широкорядним або стрічковим способом. Для цього використовують зернотукову сівалку СЗА-3,6 або бурякову ССТ-12А, обладнану спеціальним пристосуванням СТЯ-23000.[14]

Глибина загортання насіння. За наявності вологи у верхньому шарі грунту на важких грунтах насіння проса загортають на глибину 2-3 см. На легких за гранулометричним складом грунтах, або якщо верхній його шар пересушений, глибину загортання насіння збільшують до 5-6 сантиметрів.

Догляд за посівами. Боротьбу з бур'янами на посівах проса треба проводити інтегрованим способом, поєднуючи агротехнічні та хімічні методи.

У період вегетації культури проти однорічних дводольних бур'янів потрібно застосовувати Агрітокс (0,7-1,7 кг/га) до виходу в трубку, Базагран (2,0-4,0 кг/га) - у фазі трьох листочків, 2М-4Х (0,5-1,1 кг/га) - від фази кущіння до виходу культури в трубку. Крім наведених вище гербіцидів, ефективними на просі є також Примекстра (3,0-3,5 кг/га), Лонтрел 300 (0,16-0,60 кг/га), ПІК 75 WG (15-20 г/га) та Пріма (0,4-0,6 л/га), які треба вносити не пізніше фази кущіння.

Догляд за посівами розпочинають із досходового (на третій-четвертий день після сівби) боронування середніми зубовими боронами впоперек або по діагоналі до напрямку сівби за швидкості руху агрегату 5-6 км/год. У разі появи значної кількості сходів бур'янів після укорінення рослин на суцільних посівах боронування повторюють. На широкорядних та стрічкових посівах здійснюють розпушення міжрядь. Перший раз міжряддя розпушують після появи трьох справжніх листочків проса культиваторами УСМК-5,4 із лапами-лезами на глибину 4-5 см. Удруге міжряддя розпушують і легко підгортають стрілчастими лапами на глибину 6-8 см на початку фази стеблування.

У фазі викидання волоті посіви проса обстежують, щоб виявити інтенсивність льоту просяного комарика. Якщо є загроза, крайові смуги, 50-100 м (а за потреби й усе поле), слід обприскати Бі-58 новим, 40% к.е. (0,7-1,0 л/га). [16]

Підживлення посівів поліпшує умови живлення рослин і, як наслідок, забезпечує підвищення врожайності проса. Перше підживлення азотом (N15-20) треба здійснити на III-IV етапах органогенезу, друге й третє (за умови, що азот не вносили в основне удобрення) в тій самій кількості - на VII і ІХ етапах органогенезу.

Збирання врожаю. Доцільно здійснювати роздільним способом, коли в більшості волотей достигне 80-85% зерен. Скошують просо жатками різних модифікацій на висоті 15-20 см упоперек або по діагоналі до напрямку рядків. Підбирають і обмолочують валки через три-п'ять днів за вологості зерна не більше 16%. Тривалий період зберігати просо у валках не слід, бо зерно пошкоджується меланозом. На чистих від бур'янів посівах можливе збирання проса прямим комбайнуванням, яке слід розпочинати тоді, коли у волоті достигне понад 90% зерна, а його вологість не перевищуватиме 18 відсотків.

Зібране зерно потрібно своєчасно очистити на зерноочисних машинах від домішок та підсушити до кондиційної вологості.

Висновки

Крупа — це зерно, частково або повністю звільнене від плодових і насінневих оболонок, іноді від зародиша, ціле або роздроблене (розплющене) ядро зернових культур і плодів бобових (пшениці, гречки, рису, проса, вівса, ячменю, кукурудзи, гороху). Якість крупи залежить від вихідного зерна або плодів бобових, технології їх переробки. Процес виробництва круп складається з двох операцій — підготовка сировини, обробка поверхні зерна (лущення або шліфування). Відмінність в обробці ядер зерна характеризує різновид круп, а якість — їх сортність.

При технологічній обробці зерно очищають від домішок, сортують за розміром, проводять обрушення і розділяють по фракціях. При виготовленні окремих видів круп застосовують гідротермічну обробку зерна перед обрушиванням, дробленням, шліфуванням.

Підготовка зерна полягає в звільненні його маси від сторонніх домішок (залишок їх не більше 0,1%). Гідротермічна обробка — дія на зерно парою або гарячою водою. Завдяки цьому оболонки стають крихкими і легко відділяються при лущенні. Волога і мінеральні речовини в зерні переходять частково в ендосперм, внаслідок чого крупа стає розсипчастою при варці, з приємним запахом і смаком.

Лущення — видалення з поверхні зерна квіткових (у плівчастих злаків), плодових (у гречки, пшениці, кукурудзи), насінневих (у гороху) оболонок. Відділення плівок і дроблених відбувається в процесі розділення продуктів шелушіння. Дроблення ядра проводять при виробництві крупи з ячменю (ячною і перловою), пшениці (полтавською).

Шліфування зерна — це видалення залишків квіткових плівок, плодових або семінних оболонок зародків. Після шліфовки проводять просіювання (для відділення битих ядер і мучки), відділення метало домішок, затарювання, маркіровку. Вихід крупи складає в середньому 63—66%. Цінність крупи вище в порівнянні з вихідним зерном, оскільки при підробці видаляються малоцінні оболонки.

Манну крупу виготовляють із пшениці. Ця крупа має властивість швидко розварюються, дуже добре засвоюється організмом і містить в собі мінімальну кількість клітковини, близько 0,2%. У дієти, приписані при захворюваннях шлунково-кишкового тракту і після операцій на шлунку і кишечнику, включають рідкі манні каші.

Виготовляється з проса пшоняна крупа багата різними мінеральними речовинами, зокрема в ній містяться калій і магній. Рекомендується включення пшоняної каші і супів з пшоном у раціони лікувального харчування при захворюваннях серцево-судинної системи.

Гречана крупа за кількістю вуглеводів, білків і жирів не має особливого переваги перед іншими крупами, але її білки за своїм амінокислотним складом вважаються найбільш повноцінними. Крім того, гречана крупа багата вітамінами, а також лецитином, що обумовлює її застосування при різних захворюваннях печінки. Кількість вуглеводів, що міститься в гречаній крупі, практично не відрізняється, наприклад, від пшоняної крупи.

Перлова крупа, яка також як і ячна, виробляється з ячменю, використовується при приготуванні розсипчастих каш, різних супів, у тому числі і слизових оболонок. Рекомендується вживання перлової каші в гарячому вигляді, так як у випадку охолодження вона втрачає смак і гірше перетравлюється. З ячної крупи можна приготувати як розсипчасті, так і рідкі каші. Ці крупи корисні при таких захворюваннях кишечника, які супроводжуються запорами.

Кукурудзяна крупа містить в собі вітаміни В1, В2, РР, а також каротин (провітамін А). Виготовлені з неї різні каші і запіканки при включенні в раціон мають властивість в деякій мірі знижувати рівень процесів бродіння в кишечнику.

Такі продукти харчування, як вівсяна крупа, геркулес (являє собою пропарені і сплющені зерна вівса) і толокно (що є борошном з вівсяних зерен) за кількістю рослинного жиру, якого в них міститься 6,2%, перевершують всі інші крупи і, отже, є найбільш калорійними. Також вони відрізняються високим вмістом магнію і фосфору.

Отож, при дослідженні властивостей крупяних, ми здійснили огляд ринку крупів; провели аналіз біологічної та харчової цінності; визначили фактори, що впливають на формування якості; дослідили правильність нанесення маркування на упаковці; дослідили правильність нанесення штрихового кодування; зробили висновки і внесли пропозиції; була проведена товарознавча оцінка крупів.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Закон про захист прав споживачів - Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV від 01.12.2005 р.

3. Постанова КМУ № 108 - Постанова КМУ № 108 від 08.02.1995 р. № 108 «Про Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення».

4. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами» від 11.07.2003 № 185

5. Гридасов В. І., Винник О. В., Оридорога Л. М. Товарознавство: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Національний фармацевтичний ун-т. — Х. : Видавництво НФаУ, 2003. — 175с. : рис., табл.

6. Задорожний І. М., Гаврилишин В. В. Товарознавство продовольчих товарів. Зерноборошняні товари: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Львівська комерційна академія. — Л. : Компакт ЛВ, 2004. — 304с. : іл.

7. Завгородня В. М., Сирохман І. В., Демкевич Л. І. Тара і упакування продовольчих товарів: Навч. посібник для студ. кооперативних ВУЗів. — Л. : Видавництво ЛКА, 2001. — 256с.

8. Колтунов В. А. Прогнозування збереження якості продовольчих товарів / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К., 2002. — 198c. : рис.

9. Колтунов В. А. Технологія зберігання продовольчих товарів: Підручник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К., 2003. — 538с. : рис., табл.

10. Коробкіна З. В., Романенко О. Л. Товарознавство смакових товарів: Підручник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К.: КНТЕУ, 2003. — 380с.

11. Олійник О. М. Організація, обладнання і технологія продажу продовольчих товарів: Підручник для учнів проф.-техн. навч. закл.. — К. : ЛДЛ, 2004. — 278с. : рис.

12. Салухіна Н. Г., Самойленко А. А., Ващенко В. В. Товарознавство зерноборошняних товарів: Підручник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2002. — 358с.

13. Сирохман І. В., Задорожний І. М., Пономарьов П. Х. Товарознавство продовольчих товарів: Підруч. для студ. екон. спец. торг. вищ. навч. закл.. — К. : Лібра, 2002. — 367с. : іл.

14. Стефаненко С. П., Бевза С. С. Товарознавство харчових продуктів: Навч. посібник. — Вінниця : ДП "ДКФ", 2004. — 480с. : іл.

15. Титаренко Л.Д. Теоретичні основи товарознавства: Навчальний посібник (рекомендовано МОН України). – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 227 с.

16. Титаренко Л.Д. Товарознавство продовольчих товарів. Розділ „Зерно борошняні товари”: Конспект лекцій. – Дніпропетровськ: Видавництво ДАУБП, 2001. – 116 с.

17. Товарознавство та дослідження ринків: Матеріали всеукр. студ. наук.-практ. конф., 28-29 квітня 2004 р.:Тези доп. / Київський національний торговельно- економічний ун-т / Н.К. Кисляк (ред.кол.) — К. : КНТЕУ, 2004. — 121с. - Ч. 1 — 121с.

18. Товарознавство та дослідження ринків: Матеріали всеукр. студ. наук.-практ. конф., 28-29 квітня 2004 р.:Тези доп. / Київський національний торговельно- економічний ун-т / Н.К. Кисляк (ред.кол.) — К. : КНТЕУ, 2004. — 132с. - Ч. 2 — 132с.

19. ДСТУ 1055:2006. КРУПЫ БЫСТРОРАЗВАРИВАЮЩИЕСЯ. Технические условия

20. ГОСТ 14176-69. Крупа гречневая

21. ТУ У 15.6-2778401454-001:2006. Рис довгий. Загальні технічні умови.

22. ГОСТ 5784-60 Крупа ячменная. Технические условия

23. Гост 276-60 Крупа пшенична

24. Гост 6002-69 Крупа кукурудзяна

25. Гост 572-60 Крупа шліфована

26.Гост 6201-68 Крупа горохова

27.Гост 5784-60 Крупа ячневая

28.Гост 26312.2 Визначення смаку, запаху, та кольору

29. Гост 26312.7 Визначення вологості

30.Гост 26971 Визначення кислотності

31.Гост 26972 Визначення мікробіологічних показників

32.Гост 26791 Упаковка, маркеровка, транспортування