Семінар 10. Соціальний комплекс

План

1. Значення та склад соціальної інфраструктури.

2. Сучасні глобальні та регіональні проблеми охорони здоров’я населення та шляхи їх вирішення.

3. Світовий освітянський комплекс і Україна.

4. Культурно-побутовий комплекс світу: глобалізаційні тен­денції та національна самобутність.

5. Шляхи покращання регіональної структури комплексу невиробничої сфери в Україні.

Рекомендована література

Основна: 14, 18, 20.

Додаткова: 15, 17, 30.

Міні-лексикон: соціальний комплекс, соціальна інфраструктура, система охорони здоров’я, сфера послуг, культурно-побутовий комплекс, освіта, культура, невиробнича сфера.

 1. Значення та склад соціальної інфраструктури

Соціальний комплекс має великий вплив на розвиток госпо­дарства в країні та на життя людей.

До складу соціального комплексу входять заклади, установи, підприємства виробничої та невиробничої сфер, що задовольняють матеріальні та духовні потреби людей із метою підвищення їх життєвого рівня

Подальший розвиток соціального комплексу України спрямований на:

• забезпечення високого рівня розвитку життя населення;

• комерціалізацію соціальної інфраструктури (її установ);

• забезпечення державної підтримки розвитку галузей соціальної інфраструктури як гаранта нормальних умов життєдіяльності суспільства;

• максимальне залучення недержавних коштів на утри­мання і розвиток установ;

• всебічний розвиток людини;

• зростання продуктивності праці.

 2. Сучасні глобальні та регіональні проблеми охорони здоров’я населення та шляхи їх вирішення

Система охорони здоров’я – комплекс державних, соціальних, економічних і медичних заходів суспільства спрямованих на охорону і покращання здоров’я людей

Діяльність галузі спрямована на

• Пропагування здорового способу життя.

• Відновлення стану здоров’я людей.

• Забезпечення активного відпочинку населення.

• Профілактику захворювань.

Охорона здоров’я включає

• Система охорони здоров’я, найбільш розвинена в Україні: Київ, Севастополь, Автономна Республіка Крим, наймен­ше – Сумська, Житомирська та Чернігівська області. Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями: Київ, АР Крим, Одеса, Львів, Харків.

• підвищення рівня смертності та інвалідності серед осіб працездатного віку;

• зростання загального рівня смертності серед населення від хвороб серцево-судинної системи;

• дитяча смертність;

• зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ-СНІД, цукровий діабет, онкологічну патологію.

• забезпечення належного рівня надання медичної допо­моги населенню;

• постійне проведення профілактичних заходів для насе­лення;

• забезпечення стабільного функціонування закладів охорони здоров’я, відпочинку, фізкультури і спорту.

 3. Світовий освітянський комплекс і Україна

Рівень освіти відображає якість населення та входить до по­казника індексу людського розвитку (ІЛР).

• За даними ООН, рівень безграмотності населення світу становить 26,9%. З них:

96% – у країнах, що розвиваються ( КЩР).

4% – у розвинених країнах (РК).

Країни-лідери серед неписемного дорослого насе­лення: Бутан, Афганістан, Сомалі, країни Тропічної Африки (Буркіна-Фасо, Сенегал, Мавританія, Гамбія, Нігерія, Чад, Малі, Сомалі – до 90% населення), за абсолютним показником безграмотності (кількістю населення) – Індія, Китай, Пакис­тан, Бангладеш, Нігерія, Індонезія.

Освіта – система виховно-освітніх закладів у державі чи регіоні

Освіта забезпечує підвищення загального рівня знань і культури населення та всі галузі народного господарства кваліфікованими кадрами, а тому є важливим елементом відтворення робочої сили.

Усвідомлення вирішальної ролі освіти в розвитку суспільства призвело до радикальних реформ в освітній системі.

Освітній комплекс розвинений у всіх адміністративних центрах України, але найбільш представлений у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Івано-Франківську, Чернівцях, Дніпропетровську.

• На сьогодні в Україні нараховується:

• Дошкільних закладів – 23 тис.

• Загальноосвітніх шкіл – понад 21 тис.

• Професійно-технічних училищ – 1200.

• Навчальних закладів I–II рівнів (училища, технікуми, коледжі) – 754.

• Навчальних закладів III–IV рівнів (університети, академії, консерваторії) – 161.

• Альтернативних навчальних закладів (Києво-Моги­лянська академія).

• Збереження та зміцнення матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу.

• Загострення потреб споживання послуг суспільного дош­кільного виховання.

• Невідповідність комплексної житлової забудови окремих населених пунктів області (району) нормативно передба­ченій кількості дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів.

• Необхідність введення в дію нових навчальних закладів у місцях, де є потреба.

• Оптимізація політики бюджетного фінансування галузі з урахуванням її реальних потреб та програмно-цільових видатків на розвиток інфраструктури, навчально-лабора­торної бази, кадрового потенціалу, інформатизація.

• Реформування системи закладів освіти для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

• Розширення мережі освітніх послуг для набуття професій випускниками загальноосвітніх навчальних закладів, незайня­тим населенням.

• Оновлення переліку підготовки професій, які користу­ються підвищеним попитом на ринку праці.

• Пропаганда здорового способу життя серед дітей та учнівської молоді.

• Забезпечення дотримання вищими педагогічними навча­льни­ми закладами квот прийому на навчання сільської молоді.

• Посилення інтеграційних зв’язків навчального процесу з наукою і виробництвом; соціальне партнерство вищих нав­чальних закладів із промисловцями й підприємцями за пріоритетними напрямами інноваційного розвитку економіки.