Розділ 1. Суть та етапи становлення системи валютних відносин.
Одною з найважливіших ланок світового господарства є міжнародні валютні відносини, адже вони пов’язані з обслуговуванням усіх напрямків економічних зв’язків, що розвиваються як між окремими країнами, так і приватними особами та юридичними суб’єктами ринку. Міжнародні валютні відносини виникли з самого початку функціонування грошей у міжнародному платіжному обороті. Упродовж історії мінялися форми світових грошей і умови міжнародних розрахунків. Одночасно зростала значення системи світового грошового обігу і міра її відносної самостійності.
Інтенсифікація міжнародних обмінів, руху товарів, послуг, капіталів і робочої сили супроводжувалася зростанням обсягів грошових мас, що переміщалися з однієї країни в іншу.
Щодо самого визначення, то валюта – це національні паперові гроші, які мають кредитну природу. Але це не вид грошей, а особливий спосіб їх функціонування, коли національні гроші опосередковують міжнародні торгові, кредитні й фінансові відносини. Сьогодні під валютою розуміють грошову одиницю певної країни – це національна валюта. [4, с.415].
Як успіх і значення товару на товарному ринку в значною мірою залежить від його якості, так і значення тієї чи іншої валюти на світовому ринку визначається її якістю.
Якість валюти визначає, чи є ця валюта валютою, інакше кажучи, чи може національна валюта виступати як іноземна, використовуватись у міжнародних розрахункових операціях.
У цьому плані валюти поділяються на:
вільноконвертовані валюти – національні валюти, які вільно й необмежено обмінюється на інші іноземні валюти, є об’єктом купівлі-продажу на світових валютних ринках;
частково конвертовані валюти – національні валюти, які обмінюється не на всі, а лише на деякі іноземні валюти і використовується як платіжний засіб не для всіх операцій і не для всіх власників.
Неконвертовані валюти – національні валюти, яка функціонують тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти [6, с. 242].
Проте, якість валюти визначається не тільки її конвертованістю. Важливим є те, якою мірою вона може виконувати функцію засобів міжнародних розрахунків, яка її роль у світовій валютній системі.
Валютні відносини, як уже зазначалося, пов’язані з обслуговуванням усього комплексу міжнародних економічних зв’язків.
Міжнародні валютні відносини – відносини які складаються між учасниками міжнародного обміну при функціонуванні грошей у міжнародному обороті [8, с. 510].
Міжнародні валютні відносини не є пасивним елементом світової економіки, вони опосередковують платіжні засоби, міжнародний рух товарів, послуг, капіталів [11, с. 208].
Валютні відносини не існують самі по собі, вони втілюються в історично конкретні валютні системи. Валютні системи розглядаються як форма правової та інституціональної організації валютних відносин.
Розрізняють національну та міжнародну валютні системи. Міжнародна розвивається на регіональному та глобальному світовому рівні. Регіональні ж валютні системи не є автономними.
Національна валютна система становить частину грошової системи країни, в рамках якої формуються і використовуються валютні ресурси, здійснюється міжнародний платіжний оборот.
До її складу входять такі елементи:
національна грошова одиниця;
режим валютного курсу;
умови конвертованості;
система валютного ринку і ринку золота;
склад і система управління золотовалютних резервами країни;
статус національних установ, що регулюють валютні відносини країни [11, с. 208].
Національні валютні системи формуються на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права. Їх особливості визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічним зв’язками, завданнями соціального розвитку.
На базі національних валютних систем функціонує міжнародна валютна система.
Міжнародна (світова) валютна система – форма організації міжнародних валютних відносин, що склалась на основі розвитку світового ринку і закріплена відповідними міждержавними угодами, виконання яких забезпечується утвореними на колективній основі міжнародними валютно – фінансовими закладами.
Її складовими є:
світовий грошовий товар як міжнародний платіжний засіб;
механізм встановлення і підтримки валютних курсів;
порядок балансування міжнародних платежів;
умови оберненості (конвертованості) валют;
режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;
статус міжнародних інститутів, що регулюють валютні відносини у світі;
Світова валютна система пройшла в своєму розвитку декілька етапів. Критеріальною ознакою кожного з цих етапів був той факт, що виступало світовим грошовим товаром, тобто світовою валютою, засобом міжнародних розрахунків, носієм міжнародних валютно-грошових відносин [3, с. 409].
Першим світовим грошовим товаром виступало золото.
Практика використання золота в міжнародних розрахунках була узаконена в 1867 р. на Паризькій конференції укладанням міждержавної угоди, що визнавала золото єдиною формою світових грошей. Відповідно до угоди в міжнародних розрахунках застосовувалися національні золоті монети, але визначальним був не їхній номінал, а вага.
Паризька валютна система офіційно закріпила золотий стандарт, який базувався на наступних структурних принципах:
- кожна валюта мала золотий вміст;
- курс національних валют був прив’язаний до золота і через золотий вміст валюти співвідносились одна до одної за твердим валютним курсом;
- у відповідності із золотим вмістом встановлювались їх золоті паритети;
- валюти вільно конвертувались у золото;
- золото використовувалось як загальноприйняті світові гроші.
На практиці склався режим вільно плаваючих курсів валют з врахуванням ринкового попиту та пропозиції але в межах „золотих крапок” (так звані максимальні границі відхилення валютного курсу від встановленого золотого паритету, які визначаються витратами на транспортування золота за кордон). Якщо ж ринковий курс золотих монет відхилявся від паритету, заснованого на їх золотому вмісті, то боржникам було вигідніше розраховуватись за міжнародними зобов’язаннями золотом, а не іноземними валютами. Для нормального функціонування валютної системи, заснованої на золотомонетному стандарті, була необхідна наявність золотих запасів у кожної з країн, що входять у валютну систему, а також достатня кількість золотих грошей в обігу. Споконвічна обмеженість загальносвітових запасів золота визначила неминучість кризи і наступної зміни даної валютної системи.
З прискоренням подальшого розвитку економіки та поглиблення господарських зв’язків золотомонетний стандарт зжив себе. Також настання кризи золотого стандарту прискорила Перша світова війна, з початком якої центральні банки держав-учасниць системи припинили розмін банкнот на золото і збільшили їхню емісію для покриття військових витрат, що спровокувало сильну інфляцію і хаос в валютних відносинах.
Вихід був знайдений після закінчення війни у встановленні золото девізного стандарту, заснованого на золоті і провідних валютах, які конвертувались у золото. Девізами стали називати засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків. Новий устрій світової валютної системи було юридично закріплено міждержавною угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922р.
Генуезька валютна система базувалась на наступних принципах:
- Її основою були золото і девізи - іноземні валюти. Національні гроші використовувалися в якості міжнародних платіжно-резервних засобів. Однак у період між двома світовими війнами статус резервної не був офіційно закріплений ні за однією з валют.
- Збереглися золоті паритети. Розмін валют на золото здійснювався безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії) чи побічно, через іноземні валюти.
- Був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів.
- Валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад. Спроби регулювати валютні відносини, у першу чергу валютні курси, фактично означали визнання неефективності теорії ринкової рівноваги в сфері зовнішньоекономічних зв’язків і міжнародних розрахунків.
Нова валютна система принесла відносну валютну стабільність у сферу світових торгово-фінансових відносин, але одночасно створила передумови для тривалих валютних воєн і численних девальвацій. Переміщення основного світового валютно-фінансового центра з Західної Європи в США також повинно було знайти своє відображення в устрої світової валютної системи. США прагнули до затвердження долара в міжнародних розрахунках, що призвело до гострого суперництва між доларом і стерлінгів. Велика депресія 1929-1933 р. вдарила по одній з основних валют - долару США, що призвело до хаотичного переміщення капіталів, багато країн зазнало валютних криз. (див. додаток А)
Друга світова валютна система Бреттон-Вудська.
Експерти, що працювали над проектом даної валютної системи, прагнули розробити принципи валютної системи, здатної забезпечити економічне зростання і обмежити негативні соціально-економічні наслідки криз. У результаті були підготовлені проекти, які базувалися на теоретичних розробках Г. Уайта (США) і Дж. Кейнса (Великобританія), для них були характерні наступні загальні принципи:
вільна торгівля і рух капіталу;
урівноважені платіжні баланси, стабільні валютні курси;
золотодевізний стандарт;
створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи, для взаємного співробітництва і покриття дефіциту платіжного балансу.
За основу згодом було взято американський варіант, і друга світова валютна система була оформлена на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. і отримала назву Бреттон-Вудська валютна система.
Таким чином початок формування післявоєнної світової валютної системи було закладено в принципах Бреттон-Вудської угоди. Зупинимось більш докладніше на самих принципах:
- За золотом зберігалась роль загального еквівалента, паритети всіх валют виражались у золоті. По суті був уведений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах - доларі США і фунті стерлінгів.
Казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам за офіційною ціною, виходячи з золотого вмісту долара.
- Золото продовжувало використовуватися як міжнародний платіжний і резервний засіб.
- Курсове співвідношення валют і їхня конвертованість стали здійснюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених у доларах.
- Для девальвації валюти більш ніж на 10% був потрібний дозвіл МВФ. Межі відхилення ринкового курсу від паритету були встановлені за Статутом МВФ в розмір 1%. Задача дотримання меж коливань курсів лягла на центральні банки відповідних країн, для чого вони були зобов’язані здійснювати доларові інтервенції.
- Були створені міжнародні валютно-кредитні організації - Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Основними задачами МВФ стали надання кредитів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют. Хоча традиційно вважається, що Бреттон-Вудська система існувала в період з 1944 по 1971, у дійсності вона успішно функціонувала лише між 1959 і 1968. Лише в 1959, коли валюти країн Західної Європи стали вільно конвертованими.
Аналізувавши дану системи можна зробити висновок що криза Бреттон-Вудської валютної системи породила багато проектів валютної реформи: від створення колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченої золотом і товарами, до повернення до золотого стандарту. (див. додаток А)
Третя валютна система Ямайська.
На зміну Бреттон-Вудській системі прийшла нова валютна система, ця система отримала назву Ямайська валютна система (багато валютного стандарту). Вона почала функціонувати з квітня 1978р., після її ратифікації державами-учасницями. Четверта валютна система, яка діє і понині, базується на наступних принципах:
країнам-учасницям надавалося право вибору будь-якого режиму валютного курсу;
ослаблений американський долар був позбавлений статусу єдиної офіційної резервної валюти;
юридично була оформлена демонетизація золота, тобто були скасовані офіційна ціна золота, золоті паритети валют, припинений розмін доларів на золото. За Ямайською угодою золото не повинне було більше служити мірою вартості і точкою відліку валютних курсів;
збережений на руїнах Бреттон-Вудської системи МВФ покликаний був підсилити міждержавне валютне регулювання.
За задумом Ямайська валютна система повинна була стати більш гнучкою, ніж Бреттон-Вудська, та еластичніше пристосовуватися до нестабільності платіжних балансів і валютних курсів. Одержавши волю у виборі режиму валютного курсу, різні країни пішли різними шляхами. Так називані „великі економіки ”, типу США і Японії, увели вільно плаваючі курси. Для малих країн, що залежать від експорту, і особливо для країн, що розвиваються, зі слабкими фінансовими ринками відпускати свої валюти „у вільне плавання ” представлялося занадто ризикованим. Вони, як правило, намагалися зберегти в тій чи іншій формі систему фіксованих курсів і контроль за рухом капіталів.
Аналізувавши дану інформацію, можна заявити, що валютні відносини як сукупність зв’язків, що спорадично виникали між різними країнами та окремими суб’єктами міжнародного обміну, з’явилися давно і були зумовлені такими причинами як, запровадження і використання грошей та грошових систем різних країн і регіонів. Також, що міжнародна валютна система пройшла великий шлях для розвитку та для отримання ідеальної форми яка існує на сьогоднішній час (додаток А).