31. Поняття та види застави. Форма договору застави.

Застава — це вид забезпечення виконання зобов’язання, при якому кредитор-заставодержатель має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦК). Заставні відносини регулюються ЦК України Законами України: «Про заставу» від 02.10.1992 р., «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р.,«Про іпотеку» від 05.06.2003 р., «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19.06.2003 р. та ін.

Заставою може бути забезпечена будь-яка дійсно існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі- продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Предметом застави може бути різноманітне майно, утому числі речі та майнові права (вимоги), зокрема не лише те, яке є в наявності, а й таке майно, яке заставодавець придбає після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо) та на яке може бути звернене стягнення. Однак предметом застави не може бути: майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов’язані з особистістю боржника: про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю, вимоги про аліменти; права, поступка якими заборонена законом, тощо (ст. 576 ЦК України). Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застава виникає на підставі договору, закону чи рішення суду.

До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

До видів застави відносяться: 1) іпотека — застава нерухомого майна, яке залишається у володінні та користуванні заставодавця; 2) заклбд — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателю або за його наказом — у володіння третій особі; 3) застава товарів у обороті та переробці; 4) застава цінних паперів; 5) застава майнових прав.

32. Застава нерухомого майна (Іпотека). Загальна характеристика законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 5 червня 2003 р. "Про іпотеку", іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо і поте кода в є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Предметом іпотеки також можуть бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Слід зазначити, що законодавцю необхідно розробити чіткі критерії поділу майна на рухоме і нерухоме, оскільки при безсистемному віднесенні до категорії нерухомого різних видів майна поняття "нерухоме майно" стає умовним, а це неприпустимо в практичному аспекті, оскільки чинне законодавство передбачає різний правовий режим щодо рухомого і нерухомого майна.

Оскільки особливістю іпотеки є те, що заставлене майно залишається у заставодавця, то заставодержателю надаються додаткові права, зокрема: перевіряти документально і фактично наявність, стан та умови збереження предмета застави; вимагати від заставодавця вжиття заходів щодо збереження застави.

Серед прав іпотечного заставодавця зазначимо такі: право на реалізацію предмета застави за письмовою згодою заставодержателя іншій особі з переводом на неї основного боргу та право здавати предмет застави в оренду за наявності письмової згоди заставодержателя. Одночасно на заставодавця покладені такі обов'язки: виконувати капітальний і поточний ремонти предмета застави, застрахувати його на користь заставодержателя і належним чином зберігати, надати аналогічне за вартістю нерухоме майно або виконати зобов'язання, якщо предмет застави загине.

Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1)для іпотекодавця та іпотекодержателя юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

- для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

- для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

- для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер.

У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення;

4) посилання на видачу заставної або її відсутність.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

33. Порядок звернення стягнення на предмет застави.

Застава є одним з найпоширеніших способів забезпечення грошових зобов'язань, особливо кредитів. Утім часто і боржник, і кредитор мають хибне уявлення про те, як відбувається задоволення вимог за рахунок предмета застави. Дехто досі упевнений, що банківські працівники можуть будь-коли прийти і забрати заставне майно позичальника, який прострочив виконання зобов'язання. Яким чином відбувається звернення стягнення на предмет застави відповідно до чинного законодавства і як має реалізовуватися предмет застави, з'ясовував Prostopravo.com.ua

Підстави звернення стягнення

Як відомо, якщо боржник не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання, забезпечене заставою, кредитор має право звернути стягнення на предмет застави. Зробити це він може таким чином:

на підставі рішення суду або третейського суду;

на підставі виконавчого напису нотаріуса;

на підставі договору (позасудове врегулювання).

Судовий порядок звернення стягнення на предмет застави можна назвати універсальним, оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини в нашій державі. Слід пам'ятати, що передати суперечку на розгляд третейського суду сторони можуть лише в разі укладення третейської угоди або наявності третейського застереження в договорі. При цьому третейська угода може містити як посилання на конкретний третейський суд, так і загальне посилання про вирішення суперечок третейським судом.

Нотаріус ставить виконавчий напис на договорі застави за пред'явленні кредитором документів, які підтверджують безсуперечність його вимог: оригінал договору застави та кредитного договору; документа, що підтверджує прострочення виконання зобов'язання боржником.

У випадку з іпотекою мінімальний строк попередження боржника про те, що стягнення може бути звернено на предмет застави, складає не менше 30 календарних днів. До закінчення цього часу нотаріус не має права робити виконавчий напис на договорі.

Позасудове врегулювання питання із зверненням стягнення на предмет іпотеки можливо на підставі договору, укладеного між кредитором і боржником, який може передбачати інші способи задоволення вимог кредитора за рахунок предмета застави, відмінні від передбачених законом. Такий договір може бути укладений як у вигляді окремого документа, так і у вигляді застереження в договорі застави. Причому укласти його сторони можуть на будь-якій стадії до винесення судом рішення про звернення стягнення на предмет застави. Зазвичай такий договір передбачає передання кредитору права власності на предмет застави за рахунок виконання основного зобов'язання або право кредитора продати предмет застави від свого імені третій особі.

Способи звернення стягнення

У перших двох випадках (на підставі рішення суду та виконавчого напису нотаріуса) реалізація предмета застави здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження відкриває держвиконавець на підставі виконавчого листа, виданого судом, або виконавчого напису нотаріуса. Надалі реалізація предмета застави відбувається на публічних торгах (аукціоні). За рахунок виручених від продажу заставного майна коштів погашається сума основного боргу перед кредитором, а також сума відсотків, пені, штрафних санкцій тощо. Якщо сума виручених від реалізації майна коштів перевищує розмір заборгованості, різниця повертається боржнику, якщо виручених коштів буде недостатньо для погашення всієї заборгованості, стягнення може бути звернено на інше майно боржника.

Заставник має право будь-коли до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання (виплатою боргу).