Лекція 1

ФОНЕТИКА, ОРФОЕПІЯ, ОРФОГРАФІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

1. Предмет дослідження фонетики. Поняття фонеми.

2. Артикуляційно-акустична класифікація голосних звуків.

3. Артикуляційно-акустична характеристика приголосних звуків.

4. Позиційні та комбінаторні зміни звуків у мовленнєвому потоці.

5. Поняття орфоепії, орфоепічної норми. Основні риси сучасної української літературної вимови.

6. Принципи української графіки. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв.

7. Принципи української орфографії.

Література

1. Сучасна українська літературна мова / За ред. А.П.Грищенка. — К.: Вища школа, 2002. — С.16-91.

2. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. — К.: Вища школа, 2005. — С. 17-115.

3. Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова. Фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. — К.: Вища шк., 1981.

4. Карпенко Ю.О. Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови. — Одеса, 1996.

ПИТАННЯ 1.

Предмет дослідження фонетики. Поняття фонеми

Фонетика – наука про звуковий склад мови, вона вивчає способи утворення звуків мови, їх зміни в потоці мовлення, їх роль у функціонуванні мови як засобу спілкування людей.

Звук – це найменша неподільна мовна одиниця. Окремі звуки, виділені зі слова із будь-яким значенням безпосередньо не пов’язані, крім тих випадків, коли ціле слово складається з одного звуку.

Сучасна фонетика виділяє 3 аспекти:

1) акустичний (вивчає звуки з точки зору їх фізичних ознак);

2) артикуляційний (з точки зору роботи, яку виконує людина під час їх вимови і сприйнятті на слух);

3) найголовніший – функціональний (або лінгвістичний) (з точки зору їх використання у мові, їх ролі в забезпеченні функціонування мови як засобу спілкування).

Лінгвістичний аспект вивчення (дослідження звуків) виділився в особливу галузь фонетики – фонологію. У фонології вживається термін фонема. Під фонемою розуміють найменшу неподільну одиницю мови, яка виконує дистинктивну (розподібнювальну) і конститутивну (будівельну) функції.

При визначенні і виділенні фонеми враховуються лише ті артикуляційно-акустичні ознаки звуків, завдяки яким може бути в цілому протиставлена фонема тій або іншій фонемі й по сукупності яких відрізняється від усіх інших фонем. Такі ознаки називаються диференційними. Одна фонема може відрізнятися від іншої декількома диференційними ознаками (г/т – за глухістю/дзвінкістю, за місцем творення) або однією диференційною ознакою (з/с – тільки за глухістю/дзвінкістю).

Основоположником вчення про фонему був Бодуен де Куртене (представник Казанської лінгвістичної школи).

Фонема і звук нетотожні мовні одиниці, хоч і тісно пов’язані. Звук є матеріальним виявом фонеми. Звуки у мові виступають у складі слова, тобто в сполученні інших звуків.

Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:

1. фонема – соціальне явище (тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми);

звук – індивідуальне явище;

2. фонема – мовна одиниця;

звук – мовленнєва;

3. фонема – абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців);

звук – конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;

4. фонема – величина стала;

звук – величина залежна (у слові боротьба звук [т'] під впливом сусіднього [д] вимовляється як [д'], однак цей звук [д'] представляє фонему /т/);

5. у ролі фонеми можуть виступати різні звуки (просити – просьба – фонему /с/ представляють звуки [с'] і [з']);

6. в одному звукові можуть збігатися дві фонеми (сміється [с'м’ійец':а] звук [ц':] представляє фонеми /т'/ і /с'/).

Конкретний вияв кожної фонеми у мовному потоці називається алофоном. Відтінки, або алофони, фонем, зумовлені різними позиціями у слові (залежно від наголосу, місця у складі і слові) називаються позиційними. Так ненаголошена /е/ виступає у вигляді е^и, а фонема /о/ у позиції перед складом з наголошеним у реалізується алофоном о^у. Алофони, зумовлені характером сусідніх фонем називаються комбінаторними. (див. приклад вище).

Алофони можуть більшою чи меншою мірою залежати від оточення. Найсамостійніший, незалежний алофон називають основним. Голосний – під наголосом, приголосний – між голосними заднього ряду.

У сучасній українській мові 38 фонем: 6 голосних і 32 приголосних.

голосні	приголосні
В основі лежить тон (голос), що виникає унаслідок гармонійного коливання голосових зв’язок (голосівки)	В основі – здебільшого шум з невеликою кількістю голосу, бо виникають унаслідок неперіодичного коливання голосових зв’язок (шелестівки).
При вимові на шляху повітряного струменя немає перешкод, повітря виходить вільно (ротовідкривачі)	При вимові пасивні й активні мовленнєві органи зближуються або змикаються (губи, зуби і язик, десна і язик) повітряний струмінь долає цю перешкоду, унаслідок чого шум посилюється (ротозакривачі)
При вимові слабо напружений увесь мовленнєвий апарат	Напруження сильніше й чітко локалізоване в тих органах, що змикаються
Є складотворчими	–
Найважливіша роль при творенні належить язикові. Рухаючись горизонтально й вертикально він змінює форму ротової порожнини і тим самим якість голосного звука.	При творенні одних приголосних важливу роль відіграє глотка, при творенні інших – зуби і язик, при творенні ще інших – губи, а деякі творяться за допомогою носової порожнини. Активні (рухомі) мовленнєві органи – голосові зв’язки, язик, губи, піднебінна завіса. Пасивні (нерухомі) – піднебіння, альвеоли, зуби, носова порожнина.
У системі мови – 16%, а в мовленні 42%, що сприяє милозвучності української мови