76.Український мистецький авангард та його доля в 30-ті роки.

Поняття «український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем А. Наковим для виставки, улаштованої в Лондоні 1973 року. Авангард є прямим породженням нових ритмів життя, прискорених темпів змін, величезних, емоційних та психологічних перевантажень.

Україна була одним з першоджерел загальноросійського авангардизму, вона ж стала його останнім притулком. У Харкові навколо українського поета Семенка зібралися залишки радянської футуристичної армії. Його журнал «Нова генерація»(1927—1930)— останній голос радянського авангарду. Там співробітничали Асєєв і Маяковський, Брик і Третьяков, Шкловський і Матюшин, Ейзенштейн і Вертов, Татлін і Малевич, грузинські футуристи і численні європейські художники.

Авангарду було покладено кінець у 30-х роках у Радянському Союзі, Німеччині, Італії та ін. — тих державах, де перемогли тоталітарні чи фашистські режими. Причиною нищення авангарду була монополія однієї ідеології, що виявлялося несумісним з мистецтвом. Додалося й те, що складність мови нового мистецтва унеможливлює офіційний контроль над інакомисленням.

77. Львів - центр культурного життя західної україни в міжвоєнний період. Стрілецький епос.

Період 1919–1939 рр. характеризується активною полонізацією краю, складним соціально-економічним становищем сільського населення, утисками українського громадсько-політичного життя. Польська колонізація Галичини проводилась за рахунок вихідців з земель етнічної Польщі. У цих умовах розгорнулась активна підпільна боротьба УВО-ОУН, відповіддю на яку було проведення польським урядом пацифікації та інших репресивних заходів. Але навіть у цих умовах українці Галичини розвивали діяльність культурно-освітніх та кооперативних організацій: «Просвіта», «Рідна школа»,«Сільський господар» тощо — друкували газети: «Український Голос», «Вісти з Лугу», «Мета», «Назустріч», «Неділя», «Дажбог», «Жіноча Доля», «Нова Хата», «Діло», «Студентський Шлях», «Просвіта» та інші. Стріле́цькі пісні́ — пісні, створені в легіоні Українських січових стрільців 1914—1918 (маршово-бойові, жалобні, любовні й жартівливі). Головні творці стрілецьких пісень: Михайло Гайворонський, капельмайстер оркестри УСС,Роман Купчинський і Левко Лепкий. Стрілецькі пісні є в хорових і сольних обробках низки українських композиторів.

78. Літературні групи галичини та їх представники в міжвоєнний період.

По-справжньому стрілецька епопея творилася у Львові вже у повоєнний чи, радше, у міжвоєнний період. Почалася вона з літературної групи "Митуса", яка виникла у Львові в 1922 р. і видавала журнал з такою самою назвою. Вона була, либонь, першою літературною групою на західноукраїнських землях у повоєнні роки. До неї увійшли вчорашні січові стрільці Василь Бобинський, Олесь Бабій, Роман Купчинський, Юрій Шкрумеляк. Вільна, незалежна Україна була мрією січових стрільців, за неї вони боролися і вмирали на фронтах Першої світової війни і з вояками польського генерала Галлера, захищаючи Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР), проголошену 1 листопада 1918 р. Прагнення до свободи і незалежності, до створення своєї держави у злуці з усім українським народом було виявом прагнень українського населення Галичини. На жаль, проіснувала вона недовго, тільки один рік, випустивши чотири номери журналу з однойменною назвою. Але її роль у розвитку української літератури на західноукраїнських землях важко переоцінити. Вона була першою організацією у повоєнний час, яка проклала тісний міст між західноукраїнським і східноукраїнським берегами нашої літератури.

Письменники католицької орієнтації створюють наприкінці 1922 р., коли розпалася група "Митуса", угруповання "Логос". До нього входять молоді письменники Григор Лужницький (Меріям), Олександр-Микола Мох (Орест Петрійчук), Степан Семчук, Василь Мельник (Лімниченко) та Роман Сказинський. До "Логосу" приєдналися історик Теофіл Коструба, публіцисти Осип Назарук, Петро Ісаїв та ін. "Логосівці" ставили перед собою завдання активізувати культурно-освітню працю серед населення, яке важко переживало поразку визвольних змагань 1917-20 pp. Ця праця мала базуватися на національній та християнській ідеях. "На їхню думку, - пише сучасний дослідник "Логосу" Я. Грицков'ян, - будувати суспільні відносини в державі можна тільки на християнській основі, християнській філософії, бо лише вона дає змогу заспокоїти людські прагнення, діяти в єдності, доходити до стану гармонії. Основні пункти програми групи "Логос" поставали, отож, з опозиції до матеріалізму і комуністичних ідей, із прагнення діяти й творити згідно з католицькою етикою..."11. Члени "Логосу" друкували свої твори також у видавництві "Добра книжка" (серія "Бібліотека "Логосу"). Як творче об'єднання "Логос" проіснував до 1930 p., а журнал "Поступ" - до 1931 р.

Літературна творчість "логосівців" охоплює передусім поезію. В їх творах, як і в "митусівців", переважала поетика символізму, а основними мотивами були національно-патріотичні та мотив єднання з Богом.

Нарешті, назвемо ще одну групу, що формувалася за трохи нетрадиційним принципом, - "Дванадцять" (1935-39). Як згадував її організатор, поет і журналіст Анатоль Курдидик, "це було таке собі клубно-товариське об'єднання молодих поетів і письменників, редакторів і журналістів, для яких не було місця в інших тодішніх, - назвім його сучасним терміном, - "естеблішментських" організаціях такого ж типу.

Друга світова війна, що почалася вступом радянських військ до Львова, перервала літературний процес, який складався протягом кількох десятиліть. Частина українських письменників емігрувала, частина залишилася в місті. Крім цього, у Львові було багато єврейських і польських письменників, і в 1939 р. створено львівську організацію Спілки радянських письменників України, організатором якої був Петро Панч.