36. Просвітницька діяльність мазепи.

Мазепа добре розумів значення освіти. За його гетьманства у 1700 р. в Україні було створено новий навчальний заклад - Чернігівський колегіум. У 1701 р. Мазепа добився від Петра І підтвердження титулу академії Києво-Могилянському колегіуму (такий титул цей навчальний заклад вперше отримав згідно з Гадяцькою угодою 1658 p.). Гетьман сприяв навчанню старшинських дітей за кордоном. Володіючи незліченними багатствами, Мазепа не шкодував грошей на будівництво, реставрацію і оздоблення церков і монастирів. Лише на будівельні роботи й прикрасу храмів Києво-Печерської лаври він потратив величезну суму - понад мільйон золотих. І. Мазепа заснував багато шкіл і друкарень для того, щоб "українська молодь могла в повну міру своїх можливостей користуватися благами освіти". Він сприяв перетворенню Чернігівської колегії на вищу школу-ліцей. Будівлі в стилі козацького (мазепинського) бароко.

Церковні споруди, що були збудовані, реставровані або оздоблені коштом І. Мазепи:

• Києво-Печерська Лавра: а) Троїцька надбрамна церква (1106—1108) б) Успенський собор (1073—1089) в) Церква Всіх святих над Економічною брамою (1696—1698) г)Кам'яний мур (1696—1701) д) Церква Різдва Богородиці (1696)

• Микільська лікарняна церква (кін.1690-х)

• Трапезна Покрови Богородиці (кін.1690-х)

• Вознесенська церква (1701—1705)

• Свято-Троїцький собор Кирилівського монастиря (1695) і багато ін.

37.Ораторсько-проповідницька проза, мемуарно-історичні твори, козацькі літописи самовидця, г. Граб’янки, с. Величка.

Багато писалося в ці часи мемуарно-історичних творів. Крім згаданих вже літописів Самовидця, Г. Граб'янки і С. Величка в кінці XVIII ст. з'являється анонімна «Історія русів». Видатною пам'яткою паломницької прози стали «Странствованія» В. Григоровича-Барського.

«Літопис Самовидця» має непересічну цінність для науковців. Він дає змогу ґрунтовніше вивчити добу козаччини та особистостей, які її творили. Самовидець розповідає про події, які відбувалися в Україні, і пов’язує їх із процесами в сусідніх державах — Росії, Польщі, Молдавії.

Літопис Г. Граб’янки й сьогодні є цінним першоджерелом. До нього додаються два реєстри Війська Запорозького — до Б. Хмельницького та після його смерті. Г. Граб’янка вводить у літопис словник незрозумілих слів, що полегшує сприйняття твору.

Найбільш фундаментальною працею є чотиритомний «Літопис» С. Величка. Автор «Літопису» не відокремлює Україну 1648—1654 pp. від історичного розвитку країн, з якими її звела. Він цитує німецького історика Пуффендорфа, який розповідає про Б. Хмельницького та його оточення.

«Літопис» С. Величка за жанровими особливостями належить до художньо-літературного дослідження. Цей жанр допускає можливість викладу певної гіпотези бачення проблеми. Автор стверджує, що український народ виживе, незважаючи на всі намагання сусідів звести його з історичної арени «Літопис» С. Величка вперше було видано в Києві 1858 p.

38. Вплив української культури ранньомодерного часу на розвиток культурних процесів у росії: стефан яворський, феофан прокопович.

З появою на Україні бароко , впливом візантійської, більш розвиненої культури, а також виникненням сприятливих для духовного розвитку умов, рівень українського мистецтва почав стрімко підніматися вгору. Період XVI-XVII століття можна сміливо назвати впливом розвиненої української культури на дещо відсталу російську.

Наступним етапом після іконописного і світського живопису стали пар суни – портрети, які виконані прийомами іконописної техніки. Це призвело до зростання популярності замовлення власних портретів та створення картинних галерей. Ця тенденція розповсюдилася і серед багатих російських поміщиків та графів. Однією з причин впливу українського живопису на російське мистецтво був виїзд талановитих художників до Петербургу в Академію мистецтв. Таким чином Левицький , Боровиковський, Лосенко переносили особливості української школи до Росії.

У XVII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Саме там була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на флейті, скрипці, арфі. Гарну підготовку давала Києво-Могилянська академія, тут вивчали тонкощі і хорового і оркестрового мистецтва. Але, багато талановитих випускників виїжджала до Москви чи Петербургу. Наприклад, більшість хористів царської капели були вихідцями з України. Видатні композитори, такі як Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, Артем Ведель залишали межі своєї Батьківщини. К.Розумовський зібрав 2.300 творів оперно-симфонічної та камерно-інструментальної музики. Отже, піднесена у своєму розвитку українська культура в XVI-XVII столітті впливала і вступала в конфлікт з російським мистецтвом. Але вплив полягав не лише у появі шкіл, академій та колегіумів, які створювали структуру знань, а й в тому, що багато талановитих українських діячів мистецтва виїжджали до Москви та Петербургу.

Стефан Яворський – українець, випускник Києво-Могилянської Академії, богослов, філософ, поет. Став митрополитом Рязанським і Муромським, президентом Синоду Православної російської церкви, протектором Слов'яно-греко-латинської академії, яку став перетворювати у дусі «латинських навчань» за українським зразком.

Феофан Прокопович-- український богослов, поет, математик, філософ, ректор Київської академії, архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.Феофан Прокопович — визначний український діяч епохи бароко. Різносторонність обдарувань, енциклопедичність знань, без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Ф.Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології. 1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент». 1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.