24. Могилянська доба і києво-могилянська академія.

Правління Петра Могили, яке тривало лише 14 років, але, не зважаючи на короткий час, охопило всі сторони церковного та культурного життя і тому дало право називати цей період «Могилянською добою».

У 1631 р. визначний культурний діяч, на той час архімандрит Києво- Печерської лаври, Петро Могила (1596-1647 рр.) заснував при лаврі нову школу за латинськими взірцями, яка вже у 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою. Так утворився Києво-Могилянський колегіум, який в майбутньому став одним з провідних центрів освіти і науки не тільки в Україні, а й в усьому слов’янському світі. Заслуга П. Могили полягає в тому, що він перетворив Колегію на такий навчальний заклад, який згодом став взірцем для всіх духовних шкіл. Академія мала підтримку Війська Запорозького і зокрема гетьмана Сагайдачного.Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів. Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польській та латини.

За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників(І.Мазепа, П. Орлик, П. Полуботок, І. Скоропадський, І. Самойлович, М. Березовський, Г. Сковорода). Викладання проводилось латиною.

Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.Процес навчання в Київській Академії складав 12 років.

Для забезпечення закладу викладацькими кадрами найвищого рівня Митрополит посилає в закордонні університети кілька юнаків, а зі Львова запрошує колишніх однокласників по Замойській академії Сильвестра Косова та ІсайюТрофимовича-Козловського, який і став першим її ректором.

У 1701 р. Києво-Могилянська колегія стала офіційно називатися Академією завдяки старанням гетьмана Івана Мазепи, ректора Йосифа Кроковського і Київського митрополита Варлаама Ясинського. У світлі реформ Петра І її становище виявилося двозначним: академія залишалась університетом західноєвропейського типу з гуманітарною орієнтацією освіти. Імперська ж влада намагалася перетворити її на пересічний російський духовний заклад. Чисельний склад академії коливався в межах 1000 чоловік, у часи лихоліття падав до 100 чоловік. Матеріальне становище студентів було дуже тяжким, заробляли на прожиття миркуванням, тобто співали канти під вікнами у часи вакацій по всій Україні.

25. Історія українського друкарства.

Іван Федоров, переїхавши до Львова, за допомогою львівських міщан створив друкарню, і в 1574 р. надрукував відомий львівський «Апостол», який став первістком української друкованої книжки. Львівський «Апостол» дуже подібний до свого московського попередника, що вийшов на десять років раніше. Він мав такий само формат, як московський, такі ж початкові літери. Проте помітні й певні відмінності в оформленні та прикрасах львівського «Апостола» від московського у візерунках, орнаменті, що прикрашають книжку, у деяких деталях образа апостола Луки на титульній сторінці тощо. Наприкінці книги львівського видання вміщено герб міста Львова, герб Федорова.

Очевидно, через несприятливі умови друкування у Львові, Іван Федоров на запрошення князя К.К. Острозького переїхав до Острога, де діяла тоді відома Острозька школа. Тут ще з більшою інтенсивністю розгорнулась його видавничо-друкарська діяльність. В Острозі було вдосконалено друкарню, відлито деякі нові шрифти, вирізьблено багато нових прикрас. У 1580 р. Іван Федоров надрукував в Острозі на Волині «Новий завіт», а в 1581 р. вийшла друком відома Острозька Біблія. З передмови до Острозької Біблії ми дізнаємось про те, що над нею працювало сімдесят два перекладачі, які робили переклад з єврейської і давньої грецької мови.

В Острозі Іван Федоров надрукував також невелику «Хронологію» у віршах. Цим російський першодрукар закінчив свою діяльність. З надірваним здоров’ям від повернувся до Львова і помер там 5 грудня 1583 р. у тяжких злиднях.

Острозька друкарня, заснована Іваном Федоровим разом з групою працівників Острозької школи, продовжувала видавничу діяльність протягом останніх двох десятиліть XVI ст. після видання Острозької Біблії і в першій половині XVII ст. До її видань належать твори Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного» (1587 р.), «Острозька книжиця» (1588 р.), відомий викривальний і наступальний твір «Апокрисис» Христофора Філарета (1598 р.), спрямований проти католицизму, в якому відображено протест українських демократичних кіл проти Берестейської унії.

Острозькі видання наслідувало Львівське братство, яке по смерті Івана Федорова придбало частину його друкарського приладдя. У друкарні Львівського братства було надруковано книгу «Адельфотес».