65.Культурний рух періоду центральної ради.

Національне відродження першої третини ХХ ст. стало логічним продовженням процесу , започаткованого наприкінці ХІХ ст., і тісно пов’язане з проголошенням державності. У першому Універсалі (23 липня 1917р.) новоутвореного українського парламенту – Центральної Ради сутність національного відродження визначається словами: «Віднині самі творитимемо наше життя». За короткий час у 1917 – 1921 рр. сформувалися соціально-політичні та національно-духовні вартості, що визначали тенденцію культурного відродження. Створювався особливий духовний клімат, який благотворно позначився на на розвитку всієї нації і багато в чому визначив подальшу історію України. Відродження складалося за умов проголошення суверенної держави на основі дотримання демократичних засад рівності українського народу і народів, що жили на території України.

Важливою і невід'ємною частиною державотворчої політики УЦР було питання культурно-освітнього будівництва в Україні. Потреба в цій роботі, як першочерговій, диктувалася тим, що на 1917 р. загальний освітній рівень українського народу був дуже низький, а неписьменність серед населення становила близько 70%. У деяких регіонах цей показник сягав навіть понад 80%. Зрозуміло, що таке становище було зумовлено існуючим буржуазно-поміщицьким суспільно-політичним устроєм, який був зацікавлений у тому, щоб тримати народ у темряві безграмотності й покорі. На це була націлена й діюча система освіти, у якій мали змогу навчатися діти переважно панівних класів.

Тому з весни 1917 р. спочатку на громадських засадах, а потім і законодавче Центральна Рада добилась розширення мережі україномовних освітніх закладів, розпочинаючи зі створення початкових шкіл, а за ними гімназій, різних училищ і вищих закладів.

Так, упродовж літа — осені 1917 р. під керівництвом Центральної Ради було відкрито 5,4 тис. українських шкіл, понад 100 гімназій, запроваджено україномовне викладання у десятках медичних, агрономічних, технічних училищ і шкіл. У системі вищої освіти почали діяти новостворені народні університети у Києві, Миколаєві, Харкові, Одесі. Науково-педагогічна академія та технічний інститут у Києві, ряд українських факультетів і кафедр в існуючих вузах, які водночас охоплювали навчальним процесом понад 5 тис. студентів.

Великий обсяг роботи здійснила Центральна Рада з налагодження видавничої справи. За її участю було засновано 80 україномовних газет і журналів, масовими тиражами вийшло 680 найменувань навчальної, історичної, художньої, суспільно-політичної, технічної та іншої літератури.

Якісні зміни в культурному житті України за умов розбудови української державності засвідчує динаміка розвитку національної освіти. Вже в березні 1917 р. була відкрита українська гімназія в Києві, невдовзі – університет в Катеринославі, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. У жовтні 1917 р. розпочав роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі – Український учительський інститут. На осінь 1917 р. було відкрито 53 укр. гімназії, сотні початкових шкіл.

Влітку 1918 р. була створена комісія з організації проекту Української академії (УАН), у вересні того ж року проект був затверджений Радою Міністрів. Першим президентом УАН став В.Вернадський.

У 20х роках під егідою УАН плідно розвивалася наука. Приділялася увага фундаментальним дослідженням у галузі промисловості, нових технологій, культури і мистецтва. Загальне піднесення національної культури було тісно пов’язане з розвитком літературного процесу. У 1918 – 1921 рр. виникла велика кількість літературних об*єднань, друкувалися різноманітні художні збірки й альманахи – «Мистецтво», «Червоний вінок», «Гроно» та ін. Новій укр.. поезії того часу були притаманні романтичні настрої. Виходили поетичні збірки В. Чумака, В. Сосюри («Червона зима»), І. Кулика. Чільне місце в тогочасній поезії посідають В. Блакитний, Г. Епік, Є. Плужник. Подією культурного життя стали поетичні збірки П. Тичини «Сонячні кларнети» і «Плуг».

На творчості українських літераторів 1917 – 1921 рр. позначився вплив європейського модернізму. Тяжіння до нього було характерним, зокрема, для творчості поета, театрознавця, перекладача М. Вороного. Але особливе місце у розгортанні культурного відродження належало неформальній літературній київській групі «неокласиків». Вони намагалися позбавити укр.. поезію сентименталізму і поверховості, понад усе цінили в літературі професіоналізм. Ідейним натхненником групи «неокласиків» був М. Зеров – видатний діяч національного відродження, поет, критик, професор. Найвидатнішою поетичною індивідуальністю в групі неокласиків був М. Рильський. Справжній зліт творчості поета почався після його збірки «Під осінніми зорями». До групи неокласиків належали також М. Драй-Хмара, О. Бургардт, П. Филипович. У Києві 20х років плідно діяли й інші літ. об*єднання – «Аспис», «Ланка», «Марс.

У Києві 1918 р. діяли три театри: Державний драматичний, Державний народний П. Саксаганського і «Молодий театр», який організував Лесь Курбас і Гнат Юра. У 1919 р. Гнат Юра відокремився від «Молодого театру» і створив театр ім.. І. Франка. У 1922 р. Лесь Курбас створює театр «Березіль».