33 Поняття про орфоепію, фонетична та фонематична транскрипція

Орфоепія – вимова, яка відповідає прийнятим у мові нормам (сукупність мовних норм); розділ мовознавства, який встановлює систему вимовних норм.

Опираючись на фонетичні процеси, орфоепія подає індивідуальні норми для різних випадків і вибирає із наявних із наявних варіантів вимови те, що найбільш відповідає прийнятим традиціям і тенденціям розвитку мови.

Крім норм вимови окремих звуків, словосполучень, словоформ, орфоепія встановлює правильне наголошування слів. Оскільки мова постійно розвивається, то й орфоепічні норми змінюються, через що на кожному синхронному зрізі мови існують старі й нові орфоепічні варіанти.

Розрізняють два стилі орфоепії – повний і неповний. Повний стиль характеризується чіткою вимовою (мовлення дикторів). Неповний – нечіткою, недбалою вимовою (побутове мовлення).

Відхилення від літературної (нормативної) вимови спричинене місцевим діалектом, впливом контактуючої мови, що особливо виявляється в умовах двомовності, рідною мовою у випадках спілкування іноземною мовою. Орфоепічна норма – важливий компонент культури мовлення, яка є складовою частиною загальної культури людини.

Транскрипція – спосіб запису усного мовлення з метою найточнішої передачі вимови. Необхідність транскрипції зумовлена тим, що звичайні букви не завжди передають реальне звучання. Транскрипція – це запис без урахування графіки і правопису. Основні принципи транскрипції – обов’язкова однозначна відповідність знака і звука: кожен звук повинен мати окремий знак; знаки повинні бути однозначними, тобто позначати тільки даний звук; кожен звук повинен мати тільки одне позначення.

Фонетичну транскрипцію використовують, щоб навчитися чути рідну мову і показати норми літературної вимови. Для точного транскрибування всіх фонетичних особливостей використовують систему діакритичних знаків: довготу звука «:», паузу «/», довгу паузу «//» тощо. Нині широко використовують транскрипцію, в тому числі й для української мови, на основі латинського алфавіту Міжнародної фонетичної асоціації – Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА). В Україні для передачі звучання як літературного, так і діалектного мовлення використовують переважно український алфавіт.

Фонематична транскрипція – запис, який передає фонемний запис слів. Фонематичну транскрипцію беруть в косі або ламані дужки. Вона не збігається з фонетичною транскрипцією, оскільки не передає вимовлені реальні звуки, а їх інваріанти – фонеми.

34 Фонологія. Учення про фонему. Відмінності між фонемою і звуком. Диференційні та інтегральні ознаки фонем

До другої половини ХІХ ст. термін «фонема» вживався як синонім до терміна «звук». Проте вже в 70-80-х роках ХІХ ст. Бодуена де Куртене започаткував учення про фонему як відмінну від звука величину. До нашого часу розуміння сутності фонеми істотно змінилося, а вчення про сутність фонеми виокремилось в самостійний розділ мовознавства, що тісно пов’язаний з фонологією.

Фонологія — розділ мовознавства, який вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі.

Фонема – слово розрізнювальний засіб.

Фонема – мовна одиниця, яка представлена рядом звуків, що позиційно чергуються і служать для ототожнення або розрізнення слів та морфем.

Фонема – мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць – морфем і слів.

Відмінність між фонемою і звуком:

• Фонема – соціальне явище (впізнається незалежно від вимови різними людьми), а звук – індивідуальне явище.

• Фонема – мовна одиниця, а звук – мовленнєва.

• Фонема – абстрактна одиниця, а звук – конкретна одиниця.

• Фонема – величина стала, а звук – величина залежна.

Саму фонему розщепити на елементи, які б ішли один за одним ,неможливо. Однак фонема є не простим, а складним явищем. Вона складається з низки ознак, які являють собою узагальнені артикуляційні та акустичні властивості звуків.

Диференційні ознаки – ознаки фонем, за якими розрізняють значення слів чи морфем:

• Ознаки за участю голосу та шуму.

• Ознаки за місцем творення.

• Ознаки за способом творення.

• Твердість/м’якість.

• Короткість/довгота.

Недиференціальні, або інтегральні, ознаки – ознаки фонеми, які не розрізняють значення слів і морфем. Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без неї не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється. (наприклад, проривність звуку).