- •21.Атомістична філософія Демокріта
- •22.Загальна характеристика класичного періоду у розвитку античної філософії.
- •23.Загальна характеристика софістичної філософії. Сутність релятивізму
- •24.Проблема людини в філософії Сократа
- •25.Об’єктивно ідеалістична філософія Платона
- •28.Вчення про буття і знання в філософії Аристотеля
- •29.Вчення про матерію і форму в філософії Аристотеля
- •30.Загальна характеристика середньовічної філософії
- •31.Номіналізм і реалізм
- •32.Співвідношення віри і розуму в філософії Терту ліана і Августина Аврелія
- •33.Співвідношення віри і розуму в філософії Томи Аквінського і Дунст Скотта
- •34.Загальна характеристика філософії Відродження
- •35.Гуманістичний напрямок філософії Відродження
- •37.Натурфілософський напрямок філософії Відродження
- •38.Загальна характеристика філософії Нового часу
- •39.Обгрунтування раціоналізму в філософії Нового часу
24.Проблема людини в філософії Сократа
Софістів називають давньогрецькими просвітниками. Як і просвітники XVIII ст., вони винесли на суд розуму вірування, традиції, моральні засади суспільства. Аналізуючи й критично оцінюючи їх, вони сприяли їх занепа-ду, релятивізували і розвінчували їх сакральність, наближаючи водночас кризу й самої полісної демократії. Софісти відмовилися від побудови натурфілософських систем, головну увагу приділяли аналізу пізнавальних та оцінювальних спроможностей людини. Зважаючи на відносність чуттєвих даних (одна й та сама вода різним людям і навіть одній і тій самій людині може здатись і теплою, і холодною), їх залежність від стану органів чуття, софісти доводили неможливість отримання достовірних і загаль-момішчуїцих знань про речі. А основним завданням філософії не набуття знання про світ, а виховування людей, панчішнії їх жити. Софісти стверджували, що істин стільки, скільки людей, нони мало переймалися пи-таннями істинності знання. Проте? поза їх увагою не залишилося питання про соціально-практичний сенс знання. Це живило їх постійний інтерес до мови, ораторського мистецтва, методів і засобів переконання і заплутування суперника в дискусії. Через це терміни «софіст», «софістика» набули негативного значення. Заперечення істини привело софістів до релятивізму, який стверджує, що всяке знання відносне, неусталене, і суб'єктивізму, згідно з яким знання залежать від людини. Однак, ґрунтуючись на цих позиціях, не можна ство-рити загальноприйнятної філософської системи. Тому софісти її і не залишили. Протагор навіть пропонував виїм шувати питання істини методом голосування. Однак ноістинне знання, якщо його навіть визнають усі, не стане Істинним, оскільки, крім згоди людей щодо його істинності, потрібна ще «згода» предмета, з яким співвідноситься інання.
Філософські системи Сократа (469--399 до н. є.), Пла-тона, Арістотеля постали як реакція на «бунт» софістів. У соціальному вченні вони стверджували значущість соціальних інститутів (звідси такий інтерес до феномена держави), а в загальнофілософському -- намагалися відновити загальнозначущість ідей добра, прекрасного, істини, подолати релятивізм і суб'єктивізм софістів. Боротьба із софістами стала головним мотивом творчості Сократа і Платона. Однак без нових авторитетних аргументів непросто було відновити довіру до загальних цінностей, яка панувала ще до софістів. Сократ зробив спробу відновити загальне у сфері, відкритій самими ж софістами -- в людській суб'єктивності. Але якщо софісти зупинилися на рівні чуттєвості, яка за природою є неусталеною (звідси їх релятивізм і скептицизм), то Сократ відкрив сферу розуму, в якій відношення між поняттями регулюються логікою. Поняття і логіка значно надійніша опора для істини, ніж чуттєвість. Можна як завгодно розходитись в естетичних смаках, дискутувати щодо моральної і правової оцінки певного вчинку, але дійти згоди у тлумаченні ідеї прекрасного, добра і справедливого. Наприклад, математичні істини, здобуті саме на цьому шляху, не викликають сумніву. Зусиллями Сократа та його послідовників вдалося подолати релятивізм і суб'єктивізм софістів, повернути всезагальне, ідеї на їх законне місце у філософії.