8.Поняття філософії. Мудрість в структурі філософського знання

«Філософія» - любов до мудрості. Це поняття з'являється у грецького філософа Геракліта. Геракліт стверджував, що світ не створений ніким з богів і ніким з людей. Він є «божественний первоогонь», який закономірно спалахує і згасає. У момент загоряння утворюється безліч речей, потім час стабільності. Існують 2 шляхи: 1. Вниз - вогонь - речі, 2. Вгору - речі - вогонь. «В одну і ту ж річку не можна увійти двічі». Перебіг не хаотичне, підкоряється дії Логосу. Треба пізнати Логос і діяти відповідно до нього, в цьому і полягає мудрість.

Питання про те, що таке філософія, у чому полягає її цінність, є спірним. Філософи по-різному визначають предмет філософії.

Давньогрецький філософ Платон вважав, що філософія займається пошуком сущого, вічного, неминущого. Вічним, неминущим є думка. Думка первинна, річ вторинна.

Відповідно до Аристотеля - предметом філософії є ​​дослідження причин і принципів речей.

Згідно синіти - філософія займається моральним керівництвом життя людини. Кожен повинен бути суворий до себе і розумно поблажливий до ближнього.

Згідно давньогрецького філософа Епікура - філософія повинна показувати шлях для досягнення щастя за допомогою розуму.

Згідно Датмана - філософія є світовим свідомістю, в якому людина намагається усвідомити світ і самого себе.

Марксистсько-ленінська філософія дає визначення філософії як науки про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Предметом філософії є ​​відношення людини до світу. Світ - це вся дійсність: мегасвіт; макросвіт; природа і соціум. Людина змушений взаємодіяти зі світом. Тільки за умови гармонії людини зі світом можливо його щасливе існування.

Філософія покликана допомогти людині правильно вирішити основне питання життя: змістовно, корисно, цікаво прожити своє життя. У майбутнє асфальтного шляху немає. Світогляд має величезний життєвий практичний сенс. Воно впливає на норми поведінки, на ставлення людини до праці, до інших людей, на характер життєвих прагнень, на його побут, смаки, інтереси. Це свого роду духовна призма, через яку сприймається і переживається все навколишнє.

Світогляд - це сукупність результатів метафізичного мислення і досліджень, причому, метафізика приймається як наука, яка об'єднує в єдине ціле форми пізнання світу: 1 - різні «природні» види світогляду, що зв'язуються за традицією. З епохою, народом, расою, 2 - філософію, яка прагне до апріорно знання, у всіх областях, 3 - результати конкретних наук.

Основні функції філософії.

Філософія як сфера духовної культури виконує певні соціальні функції. Найважливішими з них є світоглядна і методологічна. Світоглядна функція філософії виявляється в тому, що вона осмислює й обґрунтовує світоглядні ідеали, накреслює стратегію їх досягнення. У філософії відбувається рефлексія світоглядних проблем, виробляється понятійний інструментарій для аналізу і порівняння різних світоглядів, для обгрунтування переваг одного світогляду над іншим.

Прагнення обгрунтувати різні концепції, ідеали ставлення до світу потребує різних філософських підходів. Припустимо, релігійне і матеріалістичне відношення до світу виходять з принципово протилежних засад. Проте порівняння і обгрунтування неоднакових підходів до світу здійснюється за допомогою загальних законів мислення, що й дає філософії можливість виконувати світоглядну функцію.

Методологічна функція- виявляється передусім в тому, що філософія виробляє загальні принципи і норми пізнавальної діяльності. Однак методологічна функція не зводиться до методології пізнання: у ній йдеться про стратегічний рівень методології людської діяльності в цілому. Філософія повинна зіставити й оцінити різні засоби цієї діяльності, вказати найбільш оптимальні з них.

Філософія має в даний час чимало значимих функцій, проте можна виділити з них основні функції філософії:

– теоретикопізнавальна функція;

– пізнавальна функція;

– оцінна функція.

Теоретикопізнавальна функція

Світогляд це система узагальнених поглядів на світ, на місце в ньому людини і його відношення до цього світу, а також засновані на цих поглядах переконання, почуття, ідеали, що визначають життєву позицію людини, принципи поводження і ціннісні орієнтації. На ранніх стадіях розвитку суспільства в людей почав формуватися міфологічний світогляд. Це була перша спроба людини пояснити походження й устрій світу, поява людей, тварин, причини стихійних явищ, визначити своє місце. Міфи зв'язувалися з обрядами, звичаями, містили моральні норми і естетичні уявлення, сполучили реальність і фантазії, думки і почуття. У міфах людина не виділяла себе з природи. Пізніше, із розвитком товариства в людей початок формуватися релігійний світогляд. Він відрізнявся від міфічного вірою в існування надприродних сил і їхньої чільної ролі у світобудові і житті людей. Філософський світогляд орієнтується на раціональне пояснення світу. Загальні уявлення про природу, суспільство, людину є предметом теоретичного розгляду і логічного аналізу. Філософський світогляд успадкував від міфологічного і релігійного сукупність питань про походження світу, його будівлі, місці людини і т.п., але відрізнялося логічною упорядкованістю, систематизацією знань, характеризуючись прагненням теоретично обгрунтувати положення і принципи.

Теоретикопізнавальна функція здійснює синтез знань і створення єдиної картини світу, що відповідає визначеному рівню розвитку науки, культури й історичного досвіду

Пізнавальна функція

У всі історичні епохи філософія і наука йшли рука об руку, доповнюючи один одного. Багато ідеалів науки, такі як доказовість, систематичність, перевырюванысть висловлювань, були спочатку вироблені у філософії. У філософії, як і в науці, досліджують, як одні висловлення підтверджуються іншими. Але там, де наука роз'єднує (значення має тільки те, що ставиться в сфері даної науки), філософія об'єднує, для неї не характерно дистанціювання від якоїсь сфери буття людини. Йде, і ні на мить не зупиняється процес обміну ідеями між філософією і наукою, що породило прикордонні між наукою і філософією області знання (філософські питання фізики, математики, біології, соціології; наприклад, ідея відносності, несамостійності простору і часу, що спочатку обговорювався у філософії Лейбніцем, Махом, потім у математику Лобачевским, Пуанкаре, пізніше у фізику Ейнштейном). Ніколи раніше філософія не була настільки науково орієнтована, як зараз. З однієї сторони це благо. Але з інший, неправильно зводити до наукової орієнтації філософії всі її переваги. Перші вчені були переконані в сумісності їхніх поглядів і релігії. Розгадуючи таємниці природи, вони намагалися розшифрувати «письмена Бога». Але з розвитком науки і ростом її суспільного впливу відбувається витіснення наукою всіх інших форм культури релігії, філософії, мистецтва. (Про це написав И.С. Тургенєв свій роман «Батьки і діти»). Така настанова погрожує цілком витиснути з людських ставлень елементи гуманності, співчуття людей друг до друга. Безпосередньою метою науки є опис, пояснення і пророкування процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів що нею відкриваються. Філософія завжди в тієї або іншого ступеня виконував стосовно науки функції методології пізнання і світоглядної інтепретації її результатів. Філософію об'єднує з наукою також і прагнення до теоретичної форми побудови знання, до логічної доказовості своїх висновків

Наука і філософія взаємодіють між собою. Науковофілософський світогляд виконує пізнавальні функцій, родинні функціям науки. Поряд із такими важливими функціями як узагальнення, інтеграція, синтез усіляких знань, відкриття найбільше загальних закономірностей, зв'язків, взаємодій основних підсистем буття, про котрий уже йшла мова, теоретична масштабність, логічність філософського розуму дозволяють йому здійснювати також функції прогнозу, формування гіпотез про загальні принципи, тенденціях розвитки, а також первинних гіпотез про природу конкретних явищ, ще не пророблених спеціальнонауковими методами.

Оцінна функція

Незалежно від переслідуваних цілей і конкретного роду занять усі філософи притримуються переконань, що украй важливим і необхідним є ретельне дослідження й аналіз наших поглядів, нашого обгрунтування їх. Філософу властиво підходити до визначених речей певним чином. Йому хочеться встановити, який зміст несуть наші фундаментальні ідеї і поняття, на якій підставі базується наше знання, яких варто притримуватися стандартів, щоб приходити до правильних висновків, які переконання необхідно відстоювати, і так далі. Філософ вважає, що міркування над такими питаннями призводить до більш глибокого розуміння людиною всесвіту, природи і людей.

11. Гносеологическая функция философии заключается в том, что она, ориентируя познавательное отношение человека на раскрытие природы и сущности мира, природы и сущности самого человека, общей структуры мира, связей и законов его развития, с одной стороны, обогащает людей знанием о мире, о человека, а с другой - влияет на все формы общественного сознания, детерминируя необходимость для каждого из них в отношении "человек-мир», а также определяет общую логику познавательного отношения человека к действительности: «Благодаря теории философского познания раскрываются закономерности природных и общественных явлений, исследуются формы продвижения человеческого мышления к истине, пути и средства ее достижения, обобщаются результаты других наук ... »

Гносеологічна функція філософіїскладається у вивченні відношення"світ-людина". Теорія пізнання розглядається як відношенняоб'єкта і суб'єкта пізнання, виявляється зв'язок почуттєвого і раціонального, досліджуються проблеми істини, формування переконань і іншігносеологічні питання. Кожна філософська концепція єпоглядом на світ, являє собою метод пізнання. Філософія розробляючи загальні, обгрунтовані окреміі загальнонаукові методи пізнання - виконує тим самим методологічну функцію. Філософія узагальнюючи висновкиспеціальних наук, обєднуючиїх на основі своїх філософій і методів пізнання - виконує інтеграційну функцію, розповсюджуючи її і на іншігалузідуховної культури, включаючи політичні, правові, моральні, естетичні, релігійно-атеїстичні форми суспільної свідомості. Філософська система не тільки висуває й обгрунтовує теоретичні положення, але й інтепретує їх, дає оцінку, формує систему цінностей. У цьому полягаєаксеологічнафункція філософії. Піддаючи критичної оцінціте, що не відповідає філософській системі філософія виконує свою критичну функцію.Спілкування і передачу інформації здійснює комунікативна функція філософії.