- •1.Поняття світогляду та його історичні форми та структура
- •2.Сутність міфологічного світогляду та його значення для становлення філософії як науки.
- •3. Релігійний світогляд.
- •4. Філософія як теоретична форма світогляду
- •5. Основной вопрос философии
- •6. Философия и наука
- •7.Основні концепції походження філософії
- •8.Поняття філософії. Мудрість в структурі філософського знання
- •12. Проблема метода философии: диалектика и метофизика
- •20. Загальна характеристика елліністичної філософії
- •21. Атомістика Демокріта
- •23. Єдність та відмінність софістичної філософії та філософії Сократа. Поняття релятивізму.
- •25, 26,27. Вчення про ідеї, суспільство та пізнання в філософії Платона.
- •30. Основні риси філософії Середньовіччя
- •34. Основні риси філософії Відродження
- •37. . Натурфілософія доби Відродження.
- •38. . Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •43.Проблема становлення громадянського суспільства в Україні
- •44.Проблема свободи і необхідності в філософії Спінози
- •51. Концепція суспільного прогресу Гегеля.
- •62.Києво-Могилянська Академія як перший в Україні центр професійної філософії.
- •68. Сутність та структура свідомості.
- •75. Діалектика як концепція розвитку.
- •77.Пізнання як предмет філософського аналізу.
- •78. Суб’єкт і об’єкт пізнання. Зміна уяв про суб’єкта пізнання.
- •80. Форми чуттєвого та раціонального рівня пізнання.
- •81.Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
- •82. Емпіричні методи пізнання
- •83.Форми наукового пізнання (факт, проблема, гіпотеза, теорія)
- •84.Проблема істини в філософії.
75. Діалектика як концепція розвитку.
Діалектика є сучасною загальною теорією розвитку всього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах. Що таке розвиток? Розвиток — це закономірна якісна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів, яка має незворотний і спрямований характер. Це — загальна властивість матерії, її найважливіша ознака. Розвиток — це насамперед зміна, рух, але не будь-яка зміна є розвитком. В процесі розвитку створюється нове, необхідне, здатне до саморуху, самовідтворення. Саморух і саморозвиток — важливі моменти діалектики як теорії розвитку. Саморозвиток "генетично" виростає з саморуху як невід'ємного атрибута матерії. Саморух відображає зміну явища, речі під дією внутрішніх суперечностей, їм притаманних.
Що ж таке рух? Рух — це будь-яка зміна, це внутрішньо пов'язана єдність буття й небуття, тотожності й відмінності, стабільності й плинності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Тому розвиток можна вважати вищою формою руху.
Діалектика як теорія розвитку спирається на такі фундаментальні поняття, як зв'язок, взаємодія, відношення. Поняття зв'язку є одним із найважливіших у діалектиці. Що таке зв'язок? Поняття зв'язку відбиває взаємообумовленість речей і явищ. Є багато видів зв'язків. Вони класифікуються залежно від ознак, які кладуться в основу тієї чи іншої класифікації. Наприклад, залежно від рівня організації і форм руху матерії, зв'язки можуть бути фізичні, хімічні, біологічні та суспільні. Суспільні зв'язки у свою чергу можуть бути виробничі, класові, національні, родинні, групові, особисті тощо. Зв'язки можуть бути об'єктивними і суб'єктивними, внутрішніми і зовнішніми, суттєвими і несуттєвими, простими і складними, необхідними і випадковими, причинними і наслідковими, сталими і несталими, постійними і тимчасовими, прямими і опосередкованими, повторюваними і неповторюваними тощо. Зв'язки можуть бути одиничними, загальними і всезагальними. Зрозуміло, що дуже важливими для науки і практики є закономірні зв'язки, їх пізнання.
Для розуміння діалектики як теорії розвитку важливим є поняття взаємодія, що відображає процеси взаємовпливу різних об'єктів один на одного. Гегель стверджував, що взаємодія виступає "взаємною причинністю" взаємно зумовлених субстанцій.
У світі існують тільки речі, їхні властивості й відношення. Кожна річ має свої властивості, котрі є її певними відношеннями з іншими речами. Річ має здатність бути самою собою й іншою, залежно від її зв'язків із зовнішнім світом. Тобто річ виявляє свої властивості лише під час відповідного відношення до інших речей або лише через зіставлення з іншими речами. Звідси випливає висновок про філософську вагомість такої категорії, як відношення, котра характеризує взаємозалежність елементів певної системи.
77.Пізнання як предмет філософського аналізу.
Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Пізнання є основним предметом науки гносеології (теорії пізнання). Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення (сенсуалізм), і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях (раціоналізм). У філософії, як у теоретичній свідомості загалом, модель світу не просто постулюється, задається на основі традиції, віри чи авторитету. Прийняттю філософських тверджень про світ передує обґрунтування, переконання в правомірності певної точки зору. А це пов´язано з рефлексивним аналізом пізнавального процесу, що постає як пошук істини. Отже, філософія як гносеологія здійснює аналіз процесу пізнання в контексті певних меж і можливостей у відношенні «людина—світ». Філософське питання «що є істина?» стосується передусім не конкретних аспектів пізнавального ставлення до світу, пов´язаних з вирішенням окремих завдань людського існування, а принципової спроможності людини пізнати світ, проникнути у його сутність, охопити його своєю свідомістю. Йдеться про прагнення одержати відповідь на запитання: який він є, чи збігається його структура із структурою мислення про нього, а якщо збігається, то якою мірою? Дослідження цього запитання від самого початку існування філософії є наслідком розв´язання світоглядної проблематики. А різні світоглядні позиції й філософські вчення про світ і буття загалом суттєво залежать від відповіді на нього.