7. Складні синтаксичні конструкції (речитативні періоди або тиради) замість строфічної пісенної будови, кожна з яких містить у собі образ або закінчену думку.

Аналіз мови і стилю дум незаперечно свідчить про книжний вплив на справжні перлини козацького епосу. Крім зазначених уже синтаксичних явищ, характерних для дум, про це красномовно свідчать церковнослов'янізми, якими рясніє їх мова (глас, глава, злато, перст, прах, смирніє, розлюбити, воздихати, вкушати, паче, будеш, рече тощо і за їх зразком фіктивні церковнослов'янізми на зразок опрощеніє, олгати, у руцях, а також новотвори типу домодержавець, злосопротивна, як епітет до хвиля тощо).

Беззаперечно, що такі перлини народної творчості, як думи та історичні пісні були поціновані великим Кобзарем українського народу, Т.Г.Шевченком, на що вказує навіть те, що деякі з його творів теж називаються думами чи думками. Отже, Т.Г.Шевченко використовував традиції українського фольклору в своїй творчості, а він став основоположником української літературної мови. Можна зробити висновок, що найхарактерніші особливості дум ввійшли до української літературної мови як її норми:

1. Поширене вживання часток та вигуків;

2. Часте вживання в думах іменникових форм з різними суфіксів здрібнілості і пестливості;

3. Вживання власних імен у кличній формі;

4. Вживання постійних епітетів, тавтологічних висловів.

3. Після жовтневої революції та радянська Україна[ред. • ред. код]

Після 1917 впали останні заборони української літературної мови. Почали відкриватися україномовні школи, а отже, зростала потреба в граматиках української мови. Вже 1917 перевидаються згадані вище праці П. Залозного та Є. Тимченка, виходять у Києві «Початкова граматика української мови» О. Курило (ч. 1 — 2, 1917 — 1918; сім перевидань), що використовувалась як основний шкільний підручник з мови майже десять років, а також «Украинская грамматика» М. Грунського, «Початкова граматика до науки читання й письма» С. Черкасенка, «Українська граматика. Підручник для середніх і вищепочаткових шкіл» П. і П. Терпило. В Одесі видано «Коротка граматика української мови для шкіл і самоосвіти» В. Мурського; у Житомирі — «Практический курс украинского языка. Для учительских курсов и старших классов средних учебных заведений» М. Гладкого, у Ромнах — «Українська граматика для самонавчання» М. Левицького.

Всі названі підручники орієнтувалися переважно на шкільні програми з мови. Тоді ж опублана призначена для вчителя «Практична граматика української мови» В. Сімовича (Раштатт, 1918), а в дещо повнішому викладі матеріалу — його ж «Граматика української мови» (Лейпциг — Вінніпеґ, 1919). Багата фактичним матеріалом, з висвітленням сучасних фонетичних і морфологічних явищ в історичному аспекті була праця Івана Огієнка «Курс украинского языка», що вийшла в Києві 1918. У 1919 в Харкові побачив світ перший посібник з історії української мови для студентів «Украинскій языкъ. Краткій очеркъ исторической фонетики й морфологии» С. Кульбакіна.

У наступні роки посібники для різних типів шкіл і самоосвіти, що містили, крім граматики, і фонетики матеріал або й розділи з лексики та фразеології, почали виходити під ширшою за своїм значенням назвою:

«Украинский язык» О. Синявського (1923),

«Українська мова» П. Горецького та І. Шалі (1926),

«Українська мова» М. Грунського і Г. Сабалдира (1926),

«Українська мова» М. Наконечного (1928),

«Підвищений курс української мови. Підручник для педвузів» за ред. Леоніда Булаховського (1931),

«Норми української літературної мови» О. Синявського (1931),

«Курс сучасної української літературної мови» за ред. Л. Булаховського (т. 1 — 2, 1951),

«Курс сучасної української літературної мови» М. Жовтобрюха і Б. Кулика (ч. 1, 1959; 4-е вид., 1972) та ін.

У колективній праці «Сучасна українська літературна мова» (т. 1 — 5, 1979 —1983) два томи присвячені граматичній системі сучасної української мови.