Розділ 2. «Тіні забутих предків» як оригінальна пам’ятка збереження усної народної творчості

2.1. Передумови написання, погляди, які ввійшли у повість автора

Коцюбинський багато зробив у дослідженні життя та побуту гуцулів. Твір «Тіні забутих предків» став своєрідною енциклопедією фольклорно-етнографічного життя гуцулів в мініатюрі. Діяльність М. Коцюбинського в цій галузі, зокрема зібрані ним етнографічні матеріали є неабияким надбанням української етнографічної науки. Тим більше, навідміну від своїх попередників, у цій ділянці, він звернув увагу на такі питання, які зовсім або майже зовсім не ставились в українській етнографії.

Про «Тіні забутих предків» радянські дослідники писали відносно небагато, оскільки ця повість (авторське визначення жанру – оповідання) зовсім не вкладалася в канонізований образ письменника-реаліста. І фольклорно-міфологічна тема, збагачена філософсько-елегійними акцентами її авторської інтерпретації, і своєрідна символічна поетика твору дають підстави його ідентифікувати радше з модерністичними прийомами письма, ніж з традиційною описовою манерою. Іще перші критики твору вказували на його неоромантичний характер та вбачали тут відлуння популярної в європейських літературах «апології краси первісного» [Черкасенко 1913 : 304].

Глибокими філософськими роздумами, прославленням світлого, прекрасного, здорового життя, що перебуває в гармонії з природою, сповнений твір Коцюбинського «Тіні забутих предків» – правдива казка Гуцульщини. Розвиваючи таку думку, можна знайти в цій повісті чимало прийомів символізму: відступаючи від яскравих імпресіоністичних ефектів, автор більше схиляється до метафоричного трактування як окремих деталей, так і всього задуму.

Однак студіювання одних лише літературних джерел не могло задовольнити Коцюбинського. Він знав, що тільки самостійне безпосереднє спостереження та вивчення народного життя дасть змогу правильно висвітлити його та зробити вірні наукові висновки.

«Я, – зауважував письменник, – у свій час, з головою впірнув у Гуцульщину, яка мене захопила. Який оригінальний край, який незвичайний казковий народ. Але книжка книжкою, треба мати живі враження, щоб щось зробити – і хочеться швидше дочекатися літа» [Коцюбинський 1868 : 381].

З міфології колись народилося мистецтво, тому не дивно, що міфологічні легенди, вірування й демонологія взагалі займали таке визначне місце у світоглядній картині наших предків, та й нас самих теж. З тієї ж причини міфологія привертає таку пильну увагу фахівців-дослідників і письменників. Неодноразово ми спостерігали, як міфічні легенди, міфічні образи органічно вплітаються в художню канву літературного твору. Згадаймо, наприклад, «Лісову пісню» Лесі Українки, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської та інші твори українських письменників. Міфологічні елементи стали основою і поетики повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

У «Тінях забутих предків» особливо виразно виявилася така риса письменника, як зумовленість образної системи твору конкретною місцевою, побутовою, історичною, соціальною і національною обстановкою, баченням світу крізь призму персонажів. Та оскільки сама обстановка незвичайна, то й асоціації та образи інколи можуть видатися незвичайними, своєрідними, навіть – дивовижними. Однак, як слушно відзначив І.О. Денисюк, чудова фантастика, якій піддається автор і читач, є реалістичним світосприйманням гуцула. У глибокому реалізмі і силі типізації Коцюбинського переконується кожний, хто побував на Гуцульщині навіть через піввіку після автора «Тіней забутих предків».

Вже сама назва повісті свідчить про те, на якому матеріалі вона написана. У творi ми бачимо нiби три часових розрiзи: дiйснiсть кiнця ХIХ - початку ХХ столiття, пiзнє середньовiччя, коли iдеал кохання ставився понад життя, та тисячолiтньої давностi народнi вiрування, що, як тiнi, супроводжують героїв твору.

До речі, письменник вагався, яку назву дати творові, оскільки мав кілька варіантів: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін віку», «Подих віків», «Дар предків забутих», «Голос забутих предків». Але звернімо увагу, що в кожному з варіантів назви зустрічаються слова, які репрезентують міфологічний рівень свідомості: «вік», «предки», виявляючи відстороненість дії повісті від часу. Письменник ніби намагається відтворити особливість поезії давніх, ще доісторичних часів. Сам він писав про це: «Справді, наш предок живе в нас, ми носимо його в собі, його інстинкти, звички й уподобання, ми тужимо за ним». Чому письменник зупинився саме на цій назві, «Тіні забутих предків»? Мабуть, важливим є для нього саме слово «тінь», яке традиційно використовується в міфології багатьох народів, будучи ознакою померлої чи навіть живої душі, ознакою минулого, потойбічності. До речi, слово «тiнi» проходить через всю повiсть, пiдкреслюючи таємничiсть, певну нереальнiсть, а часом i зловiснiсть всього, що вiдбувається. Тiнi величних смерек лежать на м'яких мхах, тiнi хмар повзуть по горах, довгi тiнi вiвчарiв супроводжують їх по полонинах, врештi в останнiй сценi «смертельне свiтло сплiтало сiтку однакових тiней на мертвiм i на живих обличчях» [Колесник 1964].

Таким чином, Іван і Марічка – це тіні забутих предків, тип чоловіка й жінки, які існували колись, і водночас – джерело майбутнього. Головні герої повісті стають у такому розумінні алегорією круговороту вічного життя. Ознакою міфологічної основи сюжету повісті, крім назви, є також та особливість, що не вказаний історичний час подій, тобто вони могли статися будь-коли. Тільки окремі дрібні деталі змушують читача здогадатися, що події відбуваються на початку XX століття – цукерка, рушниця, пістоль, – але ці деталі не несуть на собі особливого змістового навантаження, таким чином не порушуючи загальної надчасовості дії.

Уважне ознайомлення з культурним надбання цього краю, тонке відчуття його духу дозволило письменникові створити казкове царство, де живуть і працюють люди, які вміють любити та відчувати світ навколо себе.

Повість «Тіні забутих предків», написана у 1911 році, посідає у творчому доробку митця особливе місце. Цю повість можна назвати поемою. Поемою про любов, чисту та незрівнянну, про красу і вірність, про духовність, яка так потрібна людям. Вона з'явилася з-під пера видатного майстра внаслідок його глибокого захоплення Гуцульщиною, на основі його безпосередніх вражень від перебування в Карпатах, уважного вивчення життя, побуту, звичаїв, фольклору гуцулів. 

Гуцули – справжні діти природи, тонко її відчувають, уміють користуватися її дарами, жити у злагоді з добрими й злими духами. Навіть малеча знає, що на світі є Бог і чорт, що є речі та явища, яким треба поклонятися, і є такі, яких треба боятися. Уявлення про чисту і нечисту сили, про добро і зло формуються у дитинстві, але не зникають і в дорослому віці, набуваючи інших форм, іншого втілення.

Коцюбинський зображує гуцульський побут не просто як спосіб повсякденного існування людини, а як цілий світ опоетизованої природи, в якому людина знаходить для себе місце і може існувати гармонійно з природою. У творі незримо сплітаються дійсність і вигадка, реальне й фантастичне. Щоденне життя і праця гуцулів постають у світлі їхньої поетичної уяви. Усі сторінки «Тіней забутих предків» дихають народною творчістю, у творі постійно звучить музика, ллються народні пісні Карпат, коломийки, щедрівки, співанки тощо. Нас поглинає чарівний світ старовинних обрядів, і вже з найперших зустрічей з героями ми потрапляємо в атмосферу прадавніх вірувань у добрі і злі сили. 

Проблеми, поставленi в повiстi - вiчнi у своїй контрастностi: життя i смерть, кохання i ненависть, добро i зло.

Отже, вивчення життя народу допомагає змінити своє світобачення, розкрити сутність народного буття та розкрити духовний світ. Погляди тогочасних дослідників дали поштовх Коцюбинському переосмислити навіть назву повісті, розкрити по-новому небачене та міфологічне. Гуцульське життя відкрило перед письменником можливості внутрішнього та зовнішнього мислення про світ вцілому. Письменник не тiльки вводить читача в поетичний, таємничий свiт вiрувань наших предкiв, а й спонукає до фiлософських роздумiв про любов i ненависть, окриленiсть i бездуховнiсть, добро i зло, прекрасне i нiкчемне в людинi. Цей твiр глибоко нацiональний, сповнений яскравого народного колориту, високої поезiї почуттiв, яка єднає сучасних українцiв з їхнiми далекими, незабутнiми предками.  (Краще прибрати цей висновок, якщо ми робимо лише висновки до розділів, а не до підрозділів?) можна лишити. Просто, бувають студенти, для яких являється проблемою написання будь-якого висновку, тому вони над кожним трясуться і якщо їм скажеш висновок прибрати, то вони обов'язково втулять цей же висновок у інше місце. Ви не з таких, тому цей висновок можна і лишити. Не завадить.