ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01

Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського

Факультет української філології

кафедра теорії та історії української літератури

1. Курсова робота

з української літератури

на тему: «Фольклорні джерела повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» .

напряму підготовки 6.020303-філологія (українська мова та література)

Керівник к. філол. н., доц. Киричок М.С.

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Сімферополь – 2013 рік

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ 1. Михайло Коцюбинський – прозаїк……………………..……………...9

1.1. Трактування творчості Михайла Коцюбинського з різних

критичних поглядів.........................…………………….....…………9

1.2. Літературно-фольклорна діяльність письменника………….……...13

РОЗДІЛ 2. «Тіні забутих предків» як оригінальна пам’ятка усної

народної творчості……………………………………………………..18

2.1. Передумови написання повісті та філософські погляди автора…...18

2.2. Фольклорна історія народу – джерело повісті Коцюбинського

«Тіні забутих предків»………………………….….……..…………23

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...…...31

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...……...36

ВСТУП

На початку XX ст. українське письменство зробило рішучий прорив у культурний простір модерноістичної Європи. Цим передусім завдячуємо яскравим талантам Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського.

Хоча творчий доробок М. Коцюбинського добре відомий українському читачеві, він не перестає дивувати нас багатством і витонченістю художнього слова. Його життя і творчість були наснажені невситимими пошуками краси – у літературі й мистецтві, у природі, людях, побуті. І він знайшов свій материк Краси, хай і дорогим коштом, потративши на це багато життєвих і творчих сил. Винагородою було пізнання божественного, абсолютної гармонії. Значною мірою світ, відкритий і осягнений М. Коцюбинським, був світом мрій, вражень, гри розбурханої поетичної уяви, осяянь творчої думки. Його легко відстежити в біографії, відчути в багатьох творах, які необхідно перечитувати очима Нового часу, нових поколінь, естетичних критеріїв інших епох. Однаково дбайливо й уважно він ставився до кожної зображеної у своїх творах людської історії, до кожного героя – усіх їх любив, по-своєму проживав їхні долі.

Коцюбинського вважають одним із представників імпресіонізму. Тому ознаки цієї течії мали великий вплив на письменника для створення таких цікавих творів, один із яких ми розглянемо далі – це твір «Тіні забутих предків».

Донедавна про М. Коцюбинського-імпресіоніста відкрито говорилося лише в діаспорі (книга О. Черненко «Михайло Коцюбинський – імпресіоніст...»). В Україні ж письменника трактували як реаліста, геніального майстра слова, «найважливіше для якого – настрої села, породжені новими соціальними процесами, пробудження класової свідомості простої людини. Розкриття Коцюбинським перспектив соціального оновлення життя стало могутнім поступальним кроком у розвитку реалізму, виявом тісного союзу літератури з ідеями соціалістичної перебудови світу» [Яневський 1989], – так визначала сутність письменника, особливості його творчого методу академічна історія літератури. Зрозуміло, що ця характеристика аж ніяк не відображала «найважливішого» у творчості М. Коцюбинського і була продиктована не стільки волею автора цих рядків, скільки тиском суспільних обставин: поза соціалістичним реалізмом все інше розцінювалося як безідейне, вороже соціалістичній культурі, а значить – художньо слабке чи й взагалі художньо неповноцінне.

У 20–30-ті роки найвідоміші вчені-літературознавці вважали інакше. Так, глибокий знавець і дослідник творчості М. Коцюбинського, видавець і редактор його численних видань академік С. Єфремов писав: «...Про зрілість його (Коцюбинського) у повному творчому розумінні цього слова можна говорити тоді, коли він почав писати в імпресіоністичному стилі» [Потупейко 1964]. П. Филипович також відзначав, що М. Коцюбинський як «глибокий психолог та знавець душі людської й найінтимніших її порухів» – «це імпресіоніст, що цікавиться найдужче тими враженнями, які справляють... як події внутрішніх переживань, так і контури, краски, мелодії навколишнього світу» [Масальський 1965]. Ці думки представників «розстріляного відродження» повторюють сьогодні й деякі сучасні дослідники.

Почав писати в імпресіоністичному стилі письменник не одразу, а в 90-х роках минулого століття, пройшовши складний шлях стильових пошуків. У перших його творах відчутний вплив етнографічного реалізму І. Нечуя-Левицького, згодом – психологічного реалізму Панаса Мирного. Від старших письменників М. Коцюбинський перейняв їх мистецький досвід змалювання життєвих ситуацій, картин, образів, уміння вияскравлювати характерну деталь. Однак селянська тематика була завузькою для його творчого обдаровання, про що він сам писав у листі до М. Старицького: «За сто літ існування новійша література наша ... живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його життя, його нескладна здебільшого психологія – ото майже й все, над чим працювала фантазія... Вихований на кращих зразках сучасної європейської літератури, такої багатої не лиш на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й від рідної літератури ширшою поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якоїсь верстви суспільності...» [Костенко 1969]. М. Коцюбинський у пошуках як нового змісту, так і нової художньої форми звертається до літератури європейської. Найбільший вплив на нього мали ті письменники, які тонко досліджували внутрішній світ людини, відображали його в бездоганній мистецькій формі (Гі де Мопассан, М. Метерлінк, Г. Ібсен, А. Стрінберг та ін.). Проте досвід європейських, авторів М. Коцюбинський переймав творчо, не копіюючи їхню манеру письма, а синтезуючи і водночас переплавляючи сприйняте в горнилі своїх художніх пристрастей і симпатій.

Особливістю творчості Коцюбинського стало використання живої, простої народної мови, оскільки ще з самого початку своєї письменницької роботи, він виявляв незмінний інтерес і любов до фольклору.

М. Коцюбинський, як автор багатьох повістей, виступає як художник-психолог. Тому він зазирає в душу людини, хоче зрозуміти як формується її характер та чим живе її душа.

Літературний учень і земляк М. Коцюбинського, Михайло Стельмах, так сказав про літературну спадщину письменника: «Усе, дорогий Михайле Михайловичу, що написане кров'ю Вашого серця, зосталося в пам'яті всього нашого народу, а слово і краса ім'ям народу увійшли в безсмертя» [Колесник 1969].

Письменник, зображуючи фольклористичні елементи у своїх творах, хоче виховати у читача почуття прекрасного, поглибити знання з етнографії та фольклору, показати дійсність тогочасності та атмосферу фантастичного світу.

Мовна практика Коцюбинського – один з яскравих прикладів широкого підходу до розвитку літературної мови. Не заперечуючи ваги різних стилів української літературної мови, слів-новотворів, оригінальних виразів, конструкцій, він головним джерелом збагачення мови літератури вважав загальнонародну розмову.

Творчість Коцюбинського служить художнім прикладом уже не одному поколінню українських письменників.

Вивченням та збиранням українського фольклору, що висвітлювали теми народності, життя i смерті, кохання i ненависті, добра i зла, її культуру займалися, окрім М. Коцюбинського, ще й такі письменники як: К. Заклинський, М. Маркевич, В. Гнатюк, М. Максимович, П. Куліш, О. Гулак-Артемовський та ін. Крім вітчизняних дослідників були ще й іноземні науковці. Чеські, словацькі, німецькі автори побачили в нашій культурі специфічне: багатоголосся, ідейно-філософську основу народного поетичного епосу в зіставленні з розвитком європейської суспільної думки, коломийковий розмір, ритміку пісень, дум та ще в багатьох цікавих творах українських письменників.

Про те, як працював Коцюбинський, Гнатюк писав у своїх спогадах: «Наперед студіював він місцеву природу, ходив по лісі та по царинках... Робив собі всякі записки, розмовляв із селянами на різні теми, заходив до їх хат, придивлявся все пильно, не поминаючи нічого, навіть найменшої дрібниці... У 1911 р. зробив прогулянку до Голів, звідки разом із учителем Л. Гарматієм їздив на полонину Скупову, ночував там при ватрі, їв бануш і приглядався полонинському життю. У Головах ходив також на «посіджінє» (забави при мерці); оглядав надто забагато похорон і весіль» [Коцюбинська 1965].

М. Горький назвав «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського «отличным очерком», М. Лисенко – чудовою поемою в прозі [Калєниченко 1986 : 217].

Як справжній митець, Коцюбинський завжди цікавий і актуальний. Як класик національної літератури він достеменно не пізнаний, що відкриває перспективи все нових прочитань і перечитувань його творів.

Нажаль, нині Коцюбинського мало читають, а його твори, попри визнання їх новаторської вартості, близькості до модерних тенденцій у європейській літературі, несправедливо рідко трапляються в масовому культурному обігу. У наукових працях іноді наштовхуємося на невмотивовані чи застарілі оцінні судження про його творчий доробок. Тому завданням сучасних студій є подолання інерції дослідницьких підходів до феномена Коцюбинського, віддавши належне численним працям попередників і напрацьованому ними багатому досвіду.

Коцюбинський зумів створити стиль, який став першорядним здобутком новітньої української прози, відкрив обшири для творчих пошуків наступних поколінь письменників і дослідників літератури. Безсумнівним є його провідне місце в каноні новочасної української словесності. Через те відкриті ним художні світи завжди вабили і вабитимуть українського читача.

Не можна відтворити художній світ літератури без знань фольклорних традицій. Збереження нацією певних народних елементів – основа духовності людини.

Українські письменники та й зарубіжні поступово повертаються до цієї основи, проте М. Коцюбинський наголошує на важливості не тільки усвідомлення основ буття, а й збереженні духовної спадщини для нащадків. Це джерело літературного існування. Цим і зумовлена актуальність обраної теми.

Мета курсової роботи полягає в дослідженні фольклорних традицій у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1. Дослідити вплив національних вірувань та традицій на творчість письменника;

2. Розглянути джерела, якими користувався письменник при написанні повісті;

3. Виявити і проаналізувати елементи фольклору у повісті «Тіні забутих предків»;

4. Описати етнографічну роботу, здійснену Михайлом Коцюбинським та й іншими дослідниками, та простежити її вплив на подальший розвиток української літератури.

Об’єктом дослідження стала повість «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського.

Предметом аналізу стали особливості використання фольклорних джерел у повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків».

Особливості використання фольклорних джерел у повісті М.Коцюбинського "Тіні забутих предків", як засобу збереження духовності нації. Я не розумію трішки до чого це???Що Ви мали на увазі? Ви формулювали предмет та писали про фольклорні джерела, як засіб збереження духовності нації. Я намагався перефразувати предмет, а фраза "як засобу збереження духовності нації", мабуть, лишилася зайвою. Здається так. Уже не пам'ятаю.

Основними методами дослідження є добір, систематизація та класифікація зібраного матеріалу, описовий, порівняльно-типологічний та міфологічний.

Методологічною основою роботи є дослідження вітчизняних учених у галузі історії літератури (Ф. Кравченко [Кравченко 1964 : 3-6], О. Кравець [Кравець 1963 : 32-43], Н. Калєниченко [Калєниченко 1986 : 149-161] та ін.), літературознавчі статті в періодиці, присвячені дослідженню творчості Михайла Коцюбинського.

Одержані матеріали та висновки можуть знайти практичне застосування на заняттях з історії української літератури в школі під час вивчення творчості М. Коцюбинського та ознайомлення з повістю «Тіні забутих предків», у позакласних заходах (святах, олімпіадах, вікторинах).