24. Становлення та розвиток науки про масову комунікацію.

Перший етап існування науки про масову комунікацію – поч. 20 ст – кін. 30-х рр. 20 ст. У цей період бурхливо розвивається преса та документальний та художній кінематограф. Другий етап – 40-ві – поч. 60-х рр. Учені більше зацікавлюються масами як об’єктом впливу. ТМК розквітає у США. Третій етап – др. пол. 60-х – кін. 70-х. Період могутнього розвитку телебачення. Дослідження впливу ТБ на масову аудиторію. Четвертий етап – з 80-х до кінця 20 ст. Зростає кількість робіт присвячених ЗМК.

Також наука про масову комунікацію отримує свій розвиток у лоні соціологічних, філософських, психологічних та інших шкіл. Це Чиказька школа (дослідження означених рис та особистостей), Віденський гурток, Франкфуртська школа, Бірмінгнмська школа (вважали аудиторію формою опозиції панівній ідеології). Такі вчення як марксизм, біхевіоризм (дослідження комунікативної поведінки в системі «стимул – мовна реакція»), функціоналізм (функціонування медіа в системі соціальних структур) лягли в основу багатьох робіт про ЗМК.

З розпадом РС в Україні почала формуватися наукова масовокомунікологічна школа. Наукові праці того часу стали підґрунтям для становлення української школи масової комунікації.

У 2000 році вперше в історії української освіти розпочато викладання проф. В.В.Різуном курсу «Теорія масової комунікації». Вчена рада КНУ ім.. Шевченка затверджує наукову школу з журналістикознавства та теорії масової комунікації. У 2002 році в Інституті журналістики відкривається перша в Україні кафедра ТМК, яку заснував В.В. Різун.

25. Вплив наукових шкіл та вчень на розвиток науки про масову комунікацію.

Наука про масову комунікацію отримувала свій розвиток у лоні соціологічних, філософських, психологічних та інших шкіл та під упливом поширених вчень, що були популярними і мали великий уплив на різні дослідження. Опис наукових шкіл та вчень здійснено тут за підручником С. Квіта “Масові комунікації” (К.: Вид. Дім “Києво-Могилянська академія”, 2008).

7.2.1. Чиказька школа.

Ця школа заснована Дж. Дьюї під час викладання в Чиказькому університеті (1894—1904). Для представників школи (Дж. Тафтс, Е. Еймс, Е. Мур та ін.) був властивий прагматизм як науковий погляд на життя. Істинним і вартим уваги вважалося тільки те, що давало практичний результат і було корисним для людей. Інша риса людськості гуманізм вважалася основоположною для діяльності людини і спільнот. Медіадослідження, що проводилися представниками цієї школи, зосереджувалися на означених рисах та особливостях.

7.2.2. Віденський гурток.

Розпочав свою роботу 1922 року під керівництвом М. Шліка. До групи цього вченого входили Ґ. Берґман, Ф. Франк, Ф. Вайсман, В. Крафт та інші. Вчені зосереджувалися на логічному аналізі наукового знання. Вони вважали єдино можливим лише наукове знання, що виникало емпірично й логічно. Віденський гурток розпався після окупації Австрії нацистами у 1938 році. Логічний позитивізм як філософський напрям першої половини ХХ століття визначав і тогочасні медіадослідження.

7.2.3. Франкфуртська школа.

Була заснована неомарксистом Ф. Вейлом в Інституті соціальних досліджень Франкфуртського університету в 1923 році. Представники школи Ф. Полок, К. Ґрюнберґ, Е. Фромм, К. Ландавер, Ю. Габермас запровадили поняття соціальної філософії, розвинули метод аналізу, названий критичною

теорією, в рамках якої розкриваються приховані владні стосунки всередині культурного феномена. З приходом Гітлера представники школи працювали в Женеві, Лондоні, Парижі, США і повернулися до Німеччини в 1950 році.

7.2.4. Бірмінгемська школа (Британські культурні студії).

Представниками школи, заснованої на базі Центру сучасних культурних студій при Бірмінгемському університеті у 1963—1964 роках, були Р. Гоґґарт та С. Голл (засновники), Р. Вільямс, А. Макробін. Вчені особливо цікавилися масмедійною тематикою, розробляли концепт медіаімперіалізму. Вони ставилися до аудиторії як до форми опозиції панівній ідеології. Теоретичною основою досліджень для представників цієї школи були марксизм і політекономія, постструктуралізм, критична теорія і фемінізм.

7.2.5. Марксизм.

Це вчення спирається на історичний матеріалізм та політекономію. Історія тлумачиться як історія класової боротьби; з розвитком нових форм виробництва виникають прогресивні класи, які перемагають панівний клас у революційній боротьбі. К. Маркс запропонував політичну доктрину кому-

нізму, за якої держава є власником продуктів виробництва, а класовий розподіл усувається, всі живуть за потребами. Марксизм ліг в основу багатьох теорій масової комунікації.

7.2.6. Психоаналіз.

Цей термін було вжито вперше у 1902 році З. Фрейдом. Несвідоме виступає як прихована сфера первинних інстинктів, у першу чергу сексуального. Первинні інстинкти призводять до накопичення енергії в людині, а невитрачена енергія, надлишкова впливає і на психіку людини. Проте витрачання енергії може спрямовуватися у духовну й творчу сферу й проектуватися на людську активність — заняття філософією, політикою, творчістю тощо, у тому числі енергія від первинних інстинктів може відбиватися й на характері спілкування.

7.2.7. Біхевіоризм.

Вчення, в основі якого покладено методологію наукового об’єктивізму на противагу інтерпретативному напряму, представленому психоаналізом. Тільки поведінка може досліджуватися об’єктивно, вважають захисники біхевіоризму, розумові ж процеси не підлягають дослідженню, бо недоступні для об’єктивних методів. Тому під час досліджень не беруться до уваги мотивації поведінки, вона розглядається як реакція на стимул. Комунікативна поведінка в рамках теорії біхевіоризму досліджується саме в системі “стимул — мовна реакція”.

7.2.8. Функціоналізм.

Функціоналізм спрямовує зусилля дослідників на вивчення структурних зв’язків між фактами соціального життя, соціальними структурами, культурними нормами і цінностями та особою. Це вчення було поширено в Британії на початку ХХ ст. У 50—60-х роках став основним напрямом в американській теорії. Ідеї структурного функціоналізму активно використовувалися і в дослідженнях масової комунікації, зокрема Р. Мертоном та П. Лазарсфельдом. Вони досліджували функціонування медіа в системі соціальних структур.