30 За походженням:

Генетична пам’ять – це інформація, що зберігається в генотипі орга-нізму людини або тварини, передається та відтворюється успадковано. Біо-логічним механізмом запам’ятовування інформації в цьому випадку є мутації та пов’язані з ними зміни генних структур. Існує гіпотеза, що ця пам*ять автоматично, безвибірково і назавжди фіксує всю інформацію, що надходить від усіх рецепторів.

Онтогенетична пам’ять – це інформація прижиттєвого досвіду живого організму яка накопичується в процесі життєдіяльності.

За змістом запам’ятовуваної інформації:

Емоційна пам’ять – це запам’ятовування і відтворення своїх емоцій та почуттів. Емоції сигналізують про потреби та інтереси, відображають наше ставлення до оточення. Суттєво, що хоть емоційна пам’ять може виявитись сильнішою за інші, але вона не безпредметна. Емоції запам’ятовуються не самі по собі, а разом з об’єктами, що їх викликають. Це означає, що емоції виступають у ролі стимулятора в ланцюжку всього комплексу асоціацій. Важливо також те, що відтворені позитивні почуття завжди спонукають людину до діяльності. І, навпаки, негативні емоції різко знижують тягу до діяльності.

Словесно-логічна пам’ять базується на спільній діяльності двох сигнальних систем, у якій головна роль належить другій системі. Змістом цієї пам’ятті є наші думки, поняття, судження, що відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв’язками та відношеннями. Оскільки думки не існують без мови, остільки і пам’ять називають не тільки логічною, але і словесною. Природно, що вона тісно пов’язана з мисленням і мовою, і розвивається головним чином у процесі словесно-логічного мислення.

Образна пам’ять полягає в запам’ятовуванні образів, уявлень про предмети та явища оточуючого середовища. Вона буває зоровою, слуховою, дотиковою, нюховою, смаковою залежно від аналізаторів, з якими пов’язане їх походження. В образній пам’яті ми оперуємо образами та уявленнями різного ступеня абстрагування і складності: конкретними уявленнями поодиноких предметів, уявленнями про спільні властивості предметів і явищ, схематичними образами абстрактного змісту.

За часом збереження інформації:

Сенсорна (миттєва) пам’ять - це пам’ять-образ, завдяки якій ми запам’ятовуємо чуттєві характеристики предметів, які відображаються різними аналізаторами та зберігаються дуже короткий час (близько 0,1-0,5 сек.).

Якщо зміст сенсорної пам’яті приверне нашу увагу, то він збережеться без повторень близько 20 с. Це пам’ять короткотривала, що характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, майже негайним його відтворенням і коротким строком зберігання. Така пам’ять часто обслуговує окремі елементи складної діяльності. Важливо, що короткотривала пам*ять має малий об’єм. Людина може зберігати в цій пам’яті одночасно лише 7 ± 2 одиниці інформації. Взагалі об’єм короткотривалої пам’яті є індивідуальним і по ньому можна прогнозувати успішність навчання. Для цього існує наступна формула: прогнозована успішність навчання дорівнює індивідуальному об’єму памяті, що ділиться на два, і до результату додається одиниця. Суттєвим є те, що короткотривала пам’ять може свідомо контролюватися людиною, на відміну від сенсорної. Так, якщо повторювати зміст певної інформації, то її можна зберігати досить довго.

Довготривала пам’ять базується на довготривалій функції пам’яті; характеризується тривалим зберіганням і наступним використанням інформації в діяльності людини. Умови тривалого зберігання інформації вимагають певного часу для переробки і консолідації матеріалу, твердого запам’ятовування, багаторазового і варіативного повторення, відтворення і використання при виконанні аналогічних завдань. Психологи визнають наявність двох типів довготривалої пам’яті: довготривала пам’ять з свідомим доступом і довготривала пам’ять, до якої людина не має вільного доступу (генетична безсвідома). Інформація в останьому випадку актуалізується лише в разі застосування спеціальних прийомів. Для довготривалої пам’яті з свідомим доступом властиве забування всього непотрібного, а також частини необхідної інформації. Генетична запам*ятовує назавжди.

Оперативна пам’ять. Запам’ятовування, збереження і відтворення проміжної інформації на оперативний термін часу, потім забувається. Має рацію думка психологів, що підтверджується дослідами, відносно наявності проміжної пам’яті. Цей різновид пам’яті забезпечує збереження інформації протягом кількох годин, коли людина не спить. Накопичена впро-довж дня інформація за час нічного сну структурується, категоризується і вже в переопрацьованому виді переводиться у довготривалу пам’ять. Проміжна ж пам’ять після свого очищення знову готова до накопичення нової інформації.

Залежно від змісту матеріалу, який людина запам'ятовує, виділяють образну, рухову, емоційну і словесно-логічну пам'ять.

Образна пам'ять. Вона проявляється у запам'ятовуванні образів і уявлень предметів, явищ, властивостей і зв'язків між ними. Залежно від аналізаторів буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою і дотиковою. На відміну від образів сприймання образи уявлень пам'яті не такі яскраві, менш деталізовані, але більш узагальнені. Ці мнемічні образи не залишаються постійними, а змінюються під впливом інших уявлень, процесів забування тощо. Виняток становлять ейдетичні (гр. eidos — вид, вигляд) образи — яскраві та чіткі уявлення, які зберігаються в пам'яті тривалий час без будь-яких змін. Ейдетична пам'ять буває у художників, музикантів, а також у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Фізіологічною основою образної пам'яті є передусім нервові зв'язки першої сигнальної системи за участю другої сигнальної системи.

Рухова пам'ять. Реалізується вона через запам'ятовування й відтворення людиною своїх рухів. Така необхідність виникає в різних видах людської діяльності. Вона є основою формування навичок ходіння, письма, різних трудових навичок і вмінь. Показником хорошої рухової пам'яті є фізична вправність. Вона ґрунтується на першосигнальних і другосигнальних нервових зв'язках.

Емоційна пам'ять. Це запам'ятовування і відтворення людиною своїх емоцій. Безпредметних емоцій немає, а тому вони завжди запам'ятовуються разом з об'єктами, які їх викликають. Емоції сигналізують про те, як задовольняються потреби й інтереси людини, як формуються її стосунки з іншими людьми. Тому емоційна пам'ять має дуже важливе значення в життєдіяльності кожної людини.

Словесно-логічна пам'ять. Суттю її є запам'ятовування й відтворення думок, понять, суджень, які відображають предмети і явища з їх загальними властивостями, істотними зв'язками і відношеннями. Думки не існують без мови, а тому пам'ять називають не просто логічною, а словесно-логічною. Провідна роль у ній належить другій сигнальній системі. На відміну від вищеназваних видів пам'яті, які в простіших формах є у тварин, словесно-логічна пам'ять властива тільки людині. Від неї залежить розвиток інших видів пам'яті. Всі чотири види пам'яті має кожна людина, але рівень їх розвитку визначається її професійною діяльністю.

Якщо за ознаку класифікації обирають час збереження матеріалу, то пам'ять характеризують як сенсорну, короткочасну і довготривалу.

Сенсорна пам'ять. Характеризується дуже коротким часом (до 2 секунд) зберігання інформації, яка фіксується в рецепторах (на сітківці ока, в закінченнях нюхового, смакового та інших нервів). Суб'єктивно це переживається як відгук події, яка щойно відбулася («стоїть перед очима», «звучить у вухах» тощо). Залежно від аналізатора сенсорна пам'ять має різну модальність. Найбільше використовується зорова і слухова сенсорна пам'ять. Завдяки сенсорній пам'яті людина має змогу розпізнавати образи предметів ще в процесі їх формування.

Короткочасна пам'ять. Їй властиве швидке запам'ятовування матеріалу, негайне його відтворення і швидке забування. Вона пристосована для обслуговування ситуативних аспектів діяльності і має обмежений обсяг. Американський психолог Джордж-Армітеж Міллер (нар. 1920) встановив, що, залежно від складності об'єктів запам'ятовування, він охоплює від 5 до 9 об'єктів. Німецький психолог Иоахим Хофман (нар. 1937) доводить, що обсяг короткочасної пам'яті залежить від швидкості дії механізму кодування інформації. Встановлено також, що короткочасна пам'ять ґрунтується на процесах активного проговорювання, тобто повторення інформації індивідом.

Довготривала пам'ять. Вона забезпечує тривале збереження нерідко значного обсягу матеріалу. Основним механізмом введення інформації в довготривалу пам'ять та її фіксування є повторення, яке відбувається на рівні короткочасної пам'яті. Причому механічне повторення, коли людина не вникає в зміст інформації, не забезпечує її тривалого запам'ятовування. У процесі збереження поступово відбувається структурна перебудова матеріалу: зменшується обсяг, втрачається чіткість формулювань, але чіткішими стають його структура і основний зміст.

Коли критерієм класифікації слугує мета діяльності людини, то пам'ять поділяють на мимовільну і довільну.

Мимовільна пам'ять. Ознаками її є процеси запам'ятовування і відтворення, в яких немає мети щось запам'ятати чи відтворити. Мимовільне запам'ятовування відбувається ніби само по собі. Це як побічний продукт діяльності людини, а тому є фрагментарним і неміцним. Необхідною умовою мимовільного запам'ятовування будь-яких об'єктів є активна взаємодія з ними.

Довільна пам'ять. Цей вид діяльності характеризується цілеспрямованим запам'ятовуванням і відтворенням. За таких умов запам'ятовування відбувається як спеціальна мнемічна дія, що здійснюється за допомогою мнемічних операцій включення матеріалу в систему досвіду індивіда, пошуку способів організації матеріалу для його запам'ятовування і відтворення та ін.

Мимовільна і довільна пам'ять є двома послідовними ступенями розвитку пам'яті. За допомогою мимовільної пам'яті без спеціальних мнемонічних намірів формується основна частина людського досвіду. Довільна пам'ять використовується тоді, коли виникає необхідність керувати своєю пам'яттю.

За рівнем усвідомлення матеріалу, який запам'ятовується, пам'ять поділяють на смислову і механічну.

Смислова пам'ять. Пов'язана вона з розумінням матеріалу, який запам'ятовують. Основою її є різні за складністю словесних та образних асоціацій смислові зв'язки. Матеріал, що запам'ятовується, логічно обробляється, узагальнюється, пов'язується з наявним досвідом, а тому довше зберігається і легше відтворюється. Смислове запам'ятовування розвивається разом із мовленням і мисленням. Воно може бути мимовільним і довільним.

Механічна пам'ять. Її особливість полягає у нерозумінні засвоюваного матеріалу, який є надто важким або коли людина, замість намагання осягнути сенс, просто повторює інформацію. Деякі дослідники вважають, що механічне і смислове запам'ятовування є ступенями розвитку пам'яті. Це не так. Механічне запам'ятовування не є обов'язковим. Навпаки, з ним треба боротися, бо воно стримує розвиток смислової пам'яті.

31 Образи зовнішнього світу, що виникають у корі головного мозку, людина не тільки запам'ятовує, а й може тривалий час зберігати, відтворювати або забувати. Запам'ятовування, збереження, відтворення і забування є основними процесами пам'яті. Запам'ятовування — процес пам'яті, внаслідок якого закріплюється новий матеріал шляхом пов'язування його з раніше набутим.

Воно є закономірним продуктом дій суб'єкта щодо об'єкта. Запам'ятовування буває мимовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовування.Виявляється за відсутності усвідомленої мети запам'ятати певний матеріал. За таких умов людина не використовує прийомів запам'ятовування і їй здається, ніби матеріал запам'ятовується сам собою. Але дослідження показали, що цей процес пам'яті завжди підпорядкований завданням діяльності. Вивчаючи умови продуктивності мимовільного запам'ятовування, вчені встановили: краще запам'ятовується той матеріал, з яким людина виконує певні дії. Так, якщо учасники дослідження групували пронумеровані малюнки за сюжетом, то краще запам'ятовувався сюжет, якщо за номерами, то числа; матеріал, який стосується змісту основної мети діяльності, запам'ятовується краще, ніж коли належить до засобів її досягнення (при розв'язуванні арифметичних задач першокласники краще запам'ятовували числа, ніж студенти).

Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить і від зусиль, яких докладає людина для досягнення мети, і від її ставлення до матеріалу. Легкий текст запам'ятовується гірше, ніж текст середньої трудності. Матеріал, який викликає інтерес, запам'ятовується легко і швидко. Коли мимовільне запам'ятовування спирається на змістовні й активні способи роботи з матеріалом, воно продуктивніше за довільне, якщо в ньому аналогічні способи не використовуються. Проте для міцного і повного засвоєння матеріалу мимовільного запам'ятовування виявляється недостатньо.

Довільне запам'ятовування. Це складна цілеспрямована розумова діяльність, підпорядкована певній мнемічній меті. Воно передбачає мнемічні дії, які залежать від змісту, мнемічної спрямованості, повноти, точності, тривалості запам'ятовування.

Однією з умов продуктивності довільного запам'ятовування є чітке формулювання мети, завдання запам'ятати. При цьому важливу роль відіграють мотиви, які спонукають до запам'ятовування (інтерес, почуття відповідальності тощо). Мнемічне завдання повинно охоплювати і комплекс мнемічних дій, необхідних для його виконання, адже вони визначають спосіб оброблення матеріалу: групування за значенням і змістом, складання плану, зіставлення нового з уже відомим, класифікацію і систематизацію матеріалу та ін. На ефективність довільного запам'ятовування позитивно впливає також урізноманітнення способів заучування і повторення матеріалу, що також сприяє тривалому його збереженню.

Збереження — процес пам'яті, що забезпечує утримування результатів запам'ятовування протягом тривалого часу.

Значною мірою збереження залежить від міцності запам'ятовування та використання матеріалу в діяльності. Чим частіше використовують матеріал, чим більше значення він має для людини, тим довше він зберігається. Г. Еббінгауз у експериментах із запам'ятовуванням беззмістовних складів установив, що через певний час після запам'ятовування відсоток матеріалу, який ще зберігається в пам'яті, обернено пропорційний до його обсягу. Чим краще матеріал зберігається, тим легше відтворюється.

Відтворення — мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам'яті.

В основі відтворення — актуалізація раніше закріпленого матеріалу шляхом переведення його з довготривалої пам'яті у короткочасну. При цьому відбувається його реконструкція, що залежить від обсягу матеріалу, часу збереження і міцності запам'ятовування.

Відтворення може відбуватися легше або важче, що є підставою для виокремлення його видів: впізнавання, власне відтворення і пригадування.

Впізнавання є відтворенням об'єкта в умовах повторного сприймання. Воно пов'язує досвід зі сприйманням предметів і дає змогу правильно орієнтуватися у навколишньому світі. Під час впізнавання за допомогою мнемічних операцій відбувається зіставлення перцептивного образу з образом, який зберігається в пам'яті. Впізнавання буває різним за чіткістю і повнотою, може відбуватися як мимовільно, так і довільно. Швидкість і повнота його залежать від повноти і міцності запам'ятовування. За міцного запам'ятовування впізнавання може відбуватися як миттєвий мимовільний акт. Так, поглянувши на обличчя добре знайомої людини, людина зразу встановлює, хто це. Але нерідко впізнавання буває неповним і тому невизначеним. Тоді воно відбувається як складний довільний процес. Наприклад, при сприйманні обличчя людини може виникнути відчуття знайомого, але встановити, хто це, зразу не вдається. Тоді намагаються пригадати, де доводилося зустрічатися з цією людиною, за яких обставин і т. ін. Власне відтворення відбувається мимовільно або довільно без повторного сприймання об'єкта, який відтворюється.

За мимовільного відтворення людина не ставить собі за мету щось відтворити: минулі враження спливають, немов самі собою. Але вони не безпричинні, а пов'язані з навколишніми предметами, думками, діями, переживаннями людини.

За довільного відтворення людина ставить репродуктивну мнемічну мету — щось відтворити — і спрямовує свою активність на пошук потрібного матеріалу. Він буде тим ефективнішим, чим менший проміжок часу між запам'ятовуванням і відтворенням.

Іноді відтворення супроводжується явищем ремінісценції (лат. reminiscentia — спогад). Воно виявляється в тому, що відтворення, яке здійснюється через певний час після запам'ятовування, є повнішим, ніж зразу після нього. Це характерно для запам'ятовування великого за обсягом матеріалу. Найчастіше ремінісценція трапляється у дошкільників і молодших школярів.

Пригадування є довільним відтворенням, пов'язаним із пошуком і добуванням із довготривалої пам'яті потрібних людині відомостей. Воно є тривалим процесом, під час розгортання якого людина не тільки відбирає необхідний матеріал, а й оцінює його, робить висновки. Успішність пригадування залежить від точності усвідомлення змісту репродуктивного завдання і прийомів пригадування. Як один із різновидів відтворення іноді виділяють згадування (спогади) — локалізоване в часі та просторі відтворення образів минулого. Воно буває мимовільним і довільним. У спогадах людина передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому спогади змінюються у зв'язку з переусвідомленням людиною їхнього значення.

Інколи матеріал, що певний час зберігається у пам'яті, індивід забуває.

Забування — мнємічний процес, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання.

Забувається насамперед те, що втратило актуальність, що людина перестала використовувати у своїй діяльності. Проте неможливість згадати якийсь матеріал ще не означає, що він втрачений назавжди. Відомо, що забутий матеріал відновлюється легше і швидше, ніж запам'ятовується вперше. Темп забування залежить від обсягу матеріалу, його змісту, часу збереження його в пам'яті та інших причин. В експериментах Г. Еббінгауза із беззмістовними складами з'ясовано, що найінтенсивніше цей процес відбувається відразу після заучування.

З фізіологічної точки зору причиною забування є різні види гальмування, які почалися під час запам'ятовування. Інтенсивні сторонні подразники, наприклад при запам'ятовуванні, утруднюють утворення нових тимчасових нервових зв'язків або послаблюють раніше утворені, що спричиняє забування. Таке гальмування називають проактивним (таким, що діє наперед). Якщо наступна діяльність людини негативно впливає на нервові зв'язки попередньої діяльності, гальмування називається ретроактивним (таким, що діє назад). Особливо це характерно для випадків, коли наступна діяльність є складнішою за попередню або схожа на неї за своїм змістом. Гальмуванням можна пояснити і той факт, що при заучуванні матеріалу його середина запам'ятовується гірше, ніж початок і кінець, а тому вимагає більшої кількості повторень. Причиною тимчасового забування може бути також позамежне (охоронне) гальмування, яке виникає при перенапруженні відповідних нервових клітин. Основним засобом боротьби з ним є дотримання ритмічності в роботі та відпочинку. Для зменшення забування важливе значення має повторення матеріалу і постійне використання його в діяльності.

Закономірності пам'яті (умови успішного запам'ятовування і відтворення) пов'язані з формами пам'яті.

Умовами успішного мимовільного запам'ятовування є: 1) сильні і значущі фізичні подразники (звук пострілу, яскраве світло прожектора); 2) те, що викликає підвищену орієнтовну діяльність (припинення або відновлення дії, процесу, незвичайність явища, його контрастність по відношенню до фону і т . п.); 3) подразники, найбільш значущі для даного індивідуума (наприклад, професійно значущі предмети), 4) подразники, що мають особливу емоційне забарвлення; 5) те, що більш за все пов'язане з потребами даної людини; 6) те, що є об'єктом активної діяльності. Так, умови задачі, яку ми довго вирішуємо, запам'ятовуються мимоволі і міцно.

Але в діяльності людини частіше виникає необхідність спеціально запам'ятати що-небудь і відтворити це у відповідних умовах. Це довільне запам'ятовування, при якому завжди ставиться завдання - запам'ятати, тобто здійснюється спеціальна мнемическая діяльність.

У процесі розвитку людини довільне запам'ятовування формується порівняно пізно (в основному на період шкільного навчання). Цей вид запам'ятовування інтенсивно розвивається у вченні і трудової діяльності.

Умовами успішного довільного запам'ятовування є: 1) усвідомлення значущості і сенсу запам'ятовується; 2) виявлення його структури, логічного взаємозв'язку частин та елементів, семантичну та просторова угруповання матеріалу; 3) виявлення плану в словесно-текстовому матеріалі, опорних слів у змісті кожної його частини , подання матеріалу у вигляді схеми, таблиці, діаграми, креслення, наочного зорового образу; 4) змістовність і доступність матеріалу, що запам'ятовується, його співвіднесеність з досвідом і спрямованістю суб'єкта запам'ятовування; 5) емоційно-естетична насиченість матеріалу; 6) можливість використання даного матеріалу у професійній діяльності суб'єкта; 7) установка на необхідність відтворення даного матеріалу в певних умовах; 8) матеріал, який виступає як засіб досягнення значущих цілей, грає істотну роль у вирішенні життєвих завдань, виступає як об'єкт активної розумової діяльності.

При заучуванні матеріалу істотно раціональний розподіл його в часі, активне відтворення матеріалу заучування.

При неможливості встановлення смислових зв'язків у різнорідному матеріалі використовуються штучні прийоми полегшення запам'ятовування - мнемотехніка (від грец. Mnēmē-пам'ять і technē - мистецтво, мистецтво запам'ятовування): створення допоміжних штучних асоціацій, уявне розміщення матеріалу, що запам'ятовується в добре знайомому просторі, звичною схемою, легко запам'ятовується ритмічному темпі. Зі шкільних років усім відомий мнемонічний прийом запам'ятовування послідовності кольорів світлового спектру: "Кожен Мисливець Бажає Знати, Де Сидить Фазан".

Довільна пам'ять - пам'ять цілеспрямовано організована. Дослідження показують, що людина легко утримує і відтворює лише 3-4 ізольованих об'єкта (при одномоментному їх сприйнятті). Обмеженість обсягу одномоментного утримання і відтворення матеріалу зумовлена ретроактивне і проактивним гальмуванням (гальмуванням, що виникають від попередніх і наступних дій).

Якщо випробуваному дається ряд з 10 складів, то перші й останні склади запам'ятовуються легше, а середні - гірше. Чим пояснюється цей факт? Перші елементи не зазнають гальмівного впливу з боку попередніх вражень, а останні члени ряду не відчувають гальмування з боку наступних елементів. Середні ж члени ряду відчувають гальмування як з боку попередніх (проактивне гальмування), так і з боку наступних елементів (ретроактивне, обратнодействующее гальмування). Зазначена закономірність пам'яті (краще запам'ятовування крайніх елементів) називається фактором краю.

Якщо запам'ятовується ряд складається з чотирьох елементів, то в першу чергу запам'ятовуються перший, другий і четвертий, гірше - третій. Тому в чотиривіршах слід звернути увагу на третій рядок - "ахіллесову п'яту" конструкції.

Важко запам'ятати перелік з 18 різноманітних предметів. Але перерахування покупок Ноздревой, героя "Мертвих душ", не виявляється занадто складним для запам'ятовування. У цьому нам допомагає сам автор, який здійснює необхідну контрастну організацію переліку. "Якщо йому (Ноздревой) на ярмарку пощастило напасти на простака і обіграти його, він накуповував купу всього, що колись траплялося на очі в крамницях: хомутів, курильних смолок, ситців, свічок, хусток для няньки, жеребця, родзинок, срібний рукомийник, голландського полотна, крупитчатая борошна, тютюну, пістолетів, оселедців, картин, точильний інструмент, горщиків, чобіт, фаянсовий посуд - наскільки вистачало грошей ".

При переході від запам'ятовування одного складного матеріалу до запам'ятовування іншого необхідно робити перерви (мінімум на 15 хв), які запобігають ретроактивне гальмування.

Припущення, що сліди не зникають зовсім, а лише гальмуються під впливом інших впливі, підтверджується явищем ремінісценції (від лат. Reminiscentia - спогад). Часто при відтворенні матеріалу відразу після його сприйняття кількість утриманих у пам'яті елементів виявляється менше в порівнянні з тією кількістю, яку людина може відтворити після паузи. Це пояснюється тим, що за період відпочинку знімається дію гальмування.

Для розширення обсягу довільної пам'яті необхідно надавати запоминаемому матеріалу певну структуру, групувати його. Навряд чи, наприклад, хто-небудь зможе швидко запам'ятати ряд з 16 ізольованих цифр: 1001110101110011. Якщо ж згрупувати цей ряд у вигляді двувначних чисел:

10 01 11 01 01 11 00 11, то вони запам'ятовуються легше. У вигляді чотиризначних чисел цей ряд запам'ятовується ще легше, тому що він складається вже не з 16 елементів, а з чотирьох укрупнених груп: 1001 1101 0111 0011. Об'єднання елементів у групи зменшує кількість тих елементів, які зазнають про-і ретроактивне гальмування, дозволяє порівняти ці елементи, тобто включити в процес запам'ятовування інтелектуальну діяльність.

Продуктивність смислової пам'яті в 25 разів вище, ніж механічної пам'яті. Встановлення зв'язків, структури, принципу, закономірності побудови об'єкта - основна умова його успішного запам'ятовування. Важко механічно запам'ятати цифри 24816326 4128256, але дуже легко запам'ятати ці ж цифри, якщо встановити в цьому ряді цифр певну закономірність (подвоєння кожної наступної цифри). Номер 123-456-789 легко запам'ятати, знайшовши принцип його побудови.

Довільне запам'ятовування образного матеріалу також полегшується виявленням принципу його організації.

В експериментальних дослідженнях виявляється, що випробовувані пригадують більшу кількість інформації, ніж те, яке їм було пред'явлено для запам'ятовування. Якщо для запам'ятовування дається, наприклад, пропозиція "Іванов колов цукор", то при його відтворенні випробовувані часто реконструюють цей матеріал у такий спосіб: "Іванов колов цукор щипцями". Цей феномен пояснюється мимовільним підключенням до запам'ятовування суджень і умовиводів індивіда.

Отже, пам'ять - не сховище статичної інформації. Вона організовується систематизирующими процесами сприйняття і мислення.

При відтворенні матеріалу в якості опори слід використовувати ті об'єкти, які структурно організовували полі сприйняття, регулювали діяльність суб'єкта запам'ятовування.

Особливою різновидом відтворення є спогади. Спогад - це віднесення індивідом образних уявлень до певного місця і моменту свого життя. Локалізація спогадів полегшується при відтворенні цілісних поведінкових подій, їх послідовності.

Відтворення, пов'язане з подоланням труднощів, називається пригадування. Подоланню труднощів пригадування сприяє встановлення різних асоціацій. Відтворення образи предметів або явищ називається уявленнями. Вони поділяються на види, що відповідають видам сприйнять (зорові, слухові та ін.)

Особливість уявлень - їх узагальненість і фрагментарність. Уявлення не передають з однаковою яскравістю всі риси та ознаки предметів. Якщо ті чи інші уявлення пов'язані з нашою діяльністю, то в них на передній план висуваються ті сторони об'єкта, які для даної діяльності найбільш істотні.

Подання - узагальнені образи дійсності. У них зберігаються постійні ознаки речей і відкидаються випадкові; вистави - більш висока ступінь пізнання, ніж відчуття і сприйняття. Вони є перехідним ступенем від відчуттів до думки. Але уявлення завжди блідіший, менш повні, ніж сприйняття. Представляючи образ добре знайомого об'єкта, наприклад, фасаду свого будинку, можна виявити, що образ цей фрагментарний і кілька реконструйований.

Минуле відновлюється за участю мислення - узагальнено та опосередковано. Свідомість відтворення неминуче веде до категоріального, понятійному охопленням минулого. І тільки спеціально організована контрольна діяльність - зіставлення, критична оцінка - наближає реконструюються картину до справжніх подій.

Матеріал відтворення - продукт не тільки пам'яті, але і всього психічного своєрідності даної особистості.

Матеріал запам'ятовується в контексті діяльності людини. Перш за все в пам'яті відкладається те, що було найбільш актуально, значимо в діяльності людини, з чого починалася і як завершувалася ця діяльність, які перешкоди виникали на шляху до її здійснення. При цьому одні люди краще запам'ятовують сприяють, а інші - що утрудняють чинники діяльності.

У міжособистісних взаємодіях міцніше запам'ятовується те, що зачіпає найбільш значущі особистісні особливості індивіда.

Існують і особистісні тенденції до реконструкції зберігається в пам'яті матеріалу. Людина запам'ятовує події в такому вигляді, в якому він їх осмислює в процесі сприйняття. Вже елементарний акт синтезу сприйняття і пам'яті - впізнавання відрізняється рядом індивідуальних особливостей. Погана пам'ять на обличчя може поєднуватися з гарною пам'яттю на інші об'єкти.

Точність і повнота відтворення залежать від сугестивності і конформності індивіда, його схильності до фантазування. Значні деформації пізнавальних процесів відбуваються в емоційно напружених станах.

Отже, пам'ять - не склад готової продукції. Її матеріал схильний особистісної реконструкції. Особистісна реконструкція відтвореного матеріалу може проявлятися у спотворенні змісту вихідного матеріалу, ілюзорною деталізації відтвореного події, в об'єднанні розрізнених елементів, роз'єднання пов'язаних елементів, заміні змісту іншим подібним змістом, в просторовому і часовому зсуві подій або їх фрагментів, утрирування, акцентуванні особистісно значущих сторін події , змішуванні функціонально однотипних об'єктів.

У пам'яті людини зберігається не тільки фактична сторона подій, а й відповідна їх інтерпретація. Осмислене запам'ятовування характеризується включеністю матеріалу в семантичне (категоріально-понятійний) полі індивіда. Репродукція, відновлення минулих впливів не є "зліпком" цих впливів. Ступінь розбіжності уявлень і реальних подій у різних людей неоднакова. Вона залежить від типу вищої нервової діяльності індивіда, структури індивідуальної свідомості, ціннісних установок, мотивів і цілей діяльності.

Пам'ять людини інтенсивно функціонує і за порогом свідомості. В даний час вона моделюється за допомогою електронно-обчислювальних машин. Однак ці машини забезпечують лише зберігання інформації. Тоді як пам'ять людини - постійно самоорганізується процес, психічний механізм, інтегруючий результати всіх психічних процесів, механізм збереження безпосередньо сприймається і логічно переробленої інформації.

У деяких людей можуть виникати повні, яскраві уявлення після одноразового і мимовільного сприйняття об'єкта. Такі образи уявлення називаються ейдетично (від грец. Eidos - образ). Іноді відбувається мимовільне, нав'язливе, циклічне спливання образів - персеверация (від лат. Perseveratio - завзятість).

Пам'ять базується на тих психічних процесах, які відбуваються при первинній зустрічі з запам'ятовується матеріалом. Відповідно і при відтворенні основну роль відіграє актуалізація матеріалу з функціональним зв'язкам його елементів, їх смисловому контексту, структурної взаємозв'язку його частин. А для цього матеріал в процесі зйомки повинен бути чітко проаналізовано (розчленований за структурно-смисловим одиницям) і синтезований (концептуально об'єднаний). Резерви людської пам'яті невичерпні.

За розрахунками відомого кібернетика Джона Неймана, мозок людини може вмістити весь обсяг інформації, що зберігається у найбільших бібліотеках світу. Олександр Македонський знав в обличчя і по імені всіх солдатів своєї величезної армії.

Альохін міг грати по пам'яті (наосліп) з сорока партнерами одночасно.

Хтось Е. Гаон знав напам'ять усі 2500 книг, прочитаних ним за своє життя, і міг відтворити будь-який уривок з них. Відомі численні випадки видатної образної пам'яті людей художнього типу. Моцарт міг записати велике музичне твір, прослухавши його тільки один раз. Такий же музичною пам'яттю відрізнялися Глазунов і Рахманінов. Художник М. М. Ге міг по пам'яті точно зобразити те, що він одного разу бачив.

Людина мимоволі запам'ятовує все, що привертає його увагу: чарівні фарби і запахи весняних вечорів, витончені обриси старовинних соборів, радісні обличчя близьких йому людей, запахи моря і соснового бору. Всі ці численні образи складають образно-інтелектуальний фонд його психіки.

Кожна людина має можливість значно розширити обсяг своєї пам'яті. При цьому необхідно дисциплінувати свій інтелект - виділяти істотне на тлі другорядного, активно відтворювати потрібний матеріал, широко використовувати мнемонічні прийоми. Звичка запам'ятовувати потрібне закріплюється, як і будь-який інший навик. Шкільний фольклор про "піфагорових штанах" і про "кожному мисливця, бажаючому знати, де сидить фазан" свідчить про незламному прагненні нашого розуму знайти схему, асоціацію навіть там, де неможливо встановити логічні зв'язки.

У кожної людини є особливості його пам'яті - в одних людей сильна словесно-логічна пам'ять, в інших - подібна, одні запам'ятовують швидко, іншим потрібна більш ретельна обробка матеріалу, що запам'ятовується. Але у всіх випадках необхідно уникати того, що викликає проактивне і ретроактивне гальмування. А при перших труднощах відтворення слід сподіватися на явище ремінісценції.