Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
15-21.docx
Скачиваний:
21
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
67.03 Кб
Скачать

16 «Думка народна»: засоби її розкриття в романі л.М.Толстого «Війна і мир». Поетизація народного героїзму. Специфіка жанру твору.

Роман Л. М. Толстого створювався в 1860-і роки. Цей час став в Росії періодом найвищої активності селянських мас, піднесення суспільного руху.

Центральною темою літератури 60-х років XIX століття стала тема народу. Для її розгляду, а також для освітлення багатьох великих проблем сучасності письменник звернувся до історичного минулого: подіям 1805-1807 років та війни 1812 року.

Дослідники творчості Толстого розходяться в думці, що він мав на увазі під словом “народ”: селян, націю в цілому, купецтво, міщанство, патріотично налаштоване патріархальне дворянство. Безумовно, всі ці верстви входять до толстовське розуміння слова “народ”, але лише тоді, коли вони є носіями моральності. Все, що аморально, виключається Толстим з поняття “народ”.

Своїм твором письменник стверджував вирішальну роль народних мас в історії. На його думку, роль видатної особистості в розвитку суспільства нікчемна. Хоч як був геніальний чоловік, він не може за своїм бажанням направляти рух історії, диктувати їй свою волю, розпоряджатися діями величезної маси людей, що живуть стихійної, ройовий життям. Історію творять люди, маси, народ, а не людина, підійметься над народом і який узяв на себе право за власним бажанням передбачати напрямок подій.

Толстой розбиває життя на висхідний перебіг і спадний, відцентрове і доцентровий. Кутузов, якого відкритий закономірний хід світових подій у його національно-історичних межах, є втіленням доцентрових, висхідних сил історії. Письменник підкреслює моральну висоту Кутузова, так як цей герой пов’язаний з масою простих людей спільними цілями і діями, любов’ю до батьківщини. Він отримує свою силу від народу, відчуває ті ж почуття, що й народ.

Письменник також акцентує увагу на перевагах Кутузова як полководця, діяльність якого незмінно була спрямована до однієї мети, яка мала загальнонаціональне значення: “Важко уявити собі за мету більш гідну і більше збігається з волею всього народу”. Толстой підкреслює цілеспрямованість всіх дій Кутузова, зосередженість всіх сил на завданні, що встала перед усім російським народом у ході історії. Виразник народно-патріотичного почуття, Кутузов стає і спрямовуючою силою народного опору, піднімає дух військ, якими командує.

Толстой зображає Кутузова як народного героя, який домігся самостійності і свободи тільки в союзі з народом і нацією в цілому. У романі особистість великого полководця протиставлена особистості великого завойовника Наполеона. Письменник викриває той ідеал безмежної свободи, який призводить до культу сильної і гордої особистості.

Отже, значення великої особистості автор бачить у відчутті відбувалася історія як волі провидіння. Великі люди, подібні Кутузову, що володіють моральним почуттям, своїм досвідом, розумом і свідомістю вгадують вимоги історичну необхідність.

“Думка народна” виражена і в образах багатьох представників дворянського класу. Шлях ідейного та морального зростання веде позитивних героїв до зближення з народом. Герої випробовуються Вітчизняною війною. Незалежність приватного життя від політичної гри верхів підкреслює нерозривним зв’язок героїв з життям народу. Життєздатність кожного з персонажів перевіряється “думкою народної”.

Вона допомагає П’єра Безухова виявити і проявити свої кращі якості; Андрія Болконського солдати називають “наш князь”; Наташа Ростова дістає підводи для поранених; Мар’я Болконський відкидає пропозицію мадемуазель Бурьен залишитися у владі Наполеона.

Найяскравіше близькість до народу проявляється в образі Наташі, в якій спочатку закладений російський національний характер. У сцені після полювання Наташа із задоволенням слухає гру і спів дядечка, який “співав так, як співає народ”, а потім вона танцює “бариню”. І всі навколишні вражаються її вмінню зрозуміти все те, що було в усякому російською людину: “Де, як, коли всмоктала в себе з цього російського повітря, яким вона дихала, – ця графінечка, вихована емігранткою-француженкою, цей дух?”

Якщо Наташі до кінця властиві риси російського характеру, то в князі Андрії російське початок перебивається наполеонівської ідеєю, а проте саме особливості російського характеру допомагають йому зрозуміти всю брехливість і лицемірство Наполеона, його кумира.

П’єр потрапляє в селянський світ, і життя селян наводить його на серйозні думки.

Герой усвідомлює свою рівність з народом, навіть визнає перевагу цих людей. Чим більше він пізнає сутність і силу народу, тим більше захоплюється ім. Сила народу полягає в його простоті та природності.

За Толстому, патріотизм – властивість душі будь-якого росіянина людини, і в цьому відношенні різниця між Андрія Болконського і будь-яким солдатом його полку незначна. Війна змушує кожного діяти і чинити так, як не робити не можна. Люди діють не за наказом, а підкоряючись внутрішньому почуттю, відчуттю значущості моменту. Толстой пише, що вони об’єдналися у своїх прагненнях і діях, коли відчули небезпеку, що нависла над усім суспільством.

У романі показано велич і простота життя ройовий, коли кожен робить свою частину спільної справи, і людиною рухає не інстинкт, а саме закони суспільного життя, як розуміє їх Толстой. І такий рій, чи світ, складається не з знеособленої маси, а з окремих особистостей, не втрачають у злиття з роєм своєї індивідуальності. Це і купець Ферапонтов, горячий свій будинок, щоб він не дістався ворогу, і московські жителі, котрі залишають столицю просто з міркування, що жити в ній під Бонапартом не можна, навіть якщо не загрожує ніяка небезпека. Учасниками ройовий життя стають мужики Карпо і Влас, не віддають сіно французам, і та московська бариня, яка залишала Москви зі своїми арапкамі і Моська ще в червні з міркування, що “вона Бонапарту не слуга”. Всі ці люди-діяльні учасники народної, ройовий життя.

Так, народ для Толстого – Складне явище. Письменник не вважав простий народ легко керованою масою, так як розумів його набагато глибше. У творі, де “думка народна” стоїть на першому плані, зображені найрізноманітніші прояви народного характеру.

Близький до народу капітан Тушин, в образі якого поєднуються “мале і велике”, “скромне і героїчне”.

Тема народної війни звучить в образі Тихона Щербатого. Цей герой, безумовно, корисний в партизанській війні; жорстокий і безжалісний до ворогів, цей характер природний, але Толстому мало симпатичний. Образ цього персонажа неоднозначний, як неоднозначний і образ Платона Каратаєва.

При зустрічі і знайомства з Платоном Каратаєва П’єра вражає тепло, добродушність, затишок, спокій, які виходять від цієї людини. Він сприймається майже символічно, як щось кругле, тепле і пахне хлібом. Каратаєва властива дивовижна пристосовність до обставин, уміння “обжитися” у будь-яких обставин.

У поведінці Платона Каратаєва несвідомо виражається істинна мудрість народної, селянської філософії життя, над осягненням якої мучаться головні герої епопеї. Свої міркування цей герой викладає в прітчеобразной формі. Це, наприклад, легенда про безневинно засудженого купця, який страждає “за свої та за людські гріхи”, сенс якої полягає в тому, що треба миритися і любити життя, навіть коли страждаєш.

І тим не менше, на відміну від Тихона Щербатого, Каратаєв навряд чи здатний до рішучих дій; його злиднів призводить до пасивності. Йому протиставлені в романі богучаровскіе мужики, які піднялися на бунт, що виступили за свої інтереси.

Поряд з істиною народністю Толстой показує й псевдонародної, підробку під неї. Це відображено в образах Ростопчина і Сперанського – конкретних історичних осіб, які, хоча і намагаються взяти на себе право говорити від імені народу, нічого спільного з ним не мають.

У творі власне художнє оповідання часом переривається історико-філософськими відступами, за стилем близькими до публіцистики. Пафос філософських відступів Толстого спрямований проти ліберально-буржуазних військових істориків та письменників. На думку письменника, “світ заперечує війну”. Так, на прийомі антитези будується опис греблі, яку бачать російські солдати під час відступу після Аустерліца – розорену і потворну. У мирний же час вона потопала в зелені, була акуратною і відбудованій.

Так, у творі Толстого особливо гостро стоїть питання про моральну відповідальність людини перед історією.

Отже, в романі Толстого “Війна і мир” найближче до духовного єднання приходять люди з народу, оскільки саме народ, на думку письменника, є носієм духовних цінностей. Герої, які втілюють “думка народну”, знаходяться в постійному пошуку істини, а отже, в розвитку. У духовному єднанні письменник бачить шлях до подолання суперечностей сучасного йому життя. Війна 1812 року була реальним історичним подією, де ідея духовного єднання здійснилася.

Жанр. Сам Толстой відмовляється від жанрового визначення свого твору, вважаючи за краще називати його просто» книгою”. Письменник мав рацію, тому що традиційні жанри, які існували до написання “Війни і миру”, не вичерпували художньої структури роману. У “Війні і мирі” поєднуються елементи сімейно-побутового, соціально-психологічного, філософського, історичного, батального романів, а також документальної хроніки, мемуарів та ін., що дозволяє охарактеризувати його як роман-епопею. Ця жанрова форма вперше з’явилася в російській літературі в стала художнім відкриттям Толстого. Війна і мир” як роман-епопея має такі ознаки:

  • поєднання оповіді про події загальнонаціонального значення з розповідями про долі окремих людей;

  • відображення широкої панорами російського та європейського життя ХІХ століття;

  • зображення різних типів з народного та світського середовища, змалювання дійсності у багатьох соціальних планах та виявах;

  • в основі роману – визначальні події, які дають змогу відтворити тенденції історичного процесу;

  • поєднання реалістичних картин із життя ХІХ століття з філософськими роздумами автора про свободу і необхідність, роль особистості в історії, випадковість і закономірність тощо.

Головним героєм роману-епепеї є народ. Толстого цікавила місце народних мас в історії, їхній вплив на хід тих чи інших подій. За словами письменника, центральна ідея твору – “думка про народ” – у назві роману. “Мир” – багатозначне слово. ) З одного боку, це явище, протилежне війні, а з іншого – людська спільнота і всесвіт взагалі. Це те, що протистоїть насильству і руйнуванню. Працюючи над романом, письменник мріяв про духовну єдність людей, про братерське возз’єднання з метою протидії війни та суспільному злу і несправедливості. Показ народної психології у романі поєднується з розкриттям “діалектики душі” окремих персонажів, що визначає особливу поліфонію твору який є відображенням складної і суперечливої епохи.

17 Анна Кареніна Л.М. Толстого – «живий, гарячий» роман про сучасність. Образ К. Льовіна: специфіка художнього відбиття у ньому поглядів і настроїв письменника напередодні переламі в його світосприйнятті.

У романі про сучасність Л. Толстой досліджує життя як митець-історик, він гостро ухоплює зміни, що відбуваються в суспільстві, і сприймає соціальні зру­шення, які тільки зароджуються. У межах сімейного роману він дає широку кар­тину життя пореформеної Росії, де після скасування кріпацтва 1861 року «все пе­ревернулося і тільки укладаюся». У романі «Анна Кареніна» історія вторгається в те вічне коло буття, яке письменник раніше вважав недоступним цьому вторгнен­ню. «Все перевернулося» — і соціальні зміни відгукнулися у сфері сімейних сто­сунків, людських пристрастей, у самому світосприйнятті людини.

«Анна Кареніна» - сучасний роман. І сучасність його полягає не тільки в актуальності проблематики, але і в живих подробиці епохи, що знайшли відбиття у романі. В «Анні Кареніній» є датовані епізоди - проводи добровольців (ч. VIII) - літо 1876 року.

У романі Л. М. Толстого поряд із сюжетною лінією Анни Кареніної представлена інша, дуже істотна, лінія життєвої долі Костянтина Левіна.Саме з образом цього героя пов’язано багато важливі морально-філософські та соціальні проблеми твору. Духовні шукання Левіна багато в чому відображають ті настрої і думки автора, які складалися у нього в переломну епоху 70-х років. Енергійний, мисляча людина, щирий, Левін, як і деякі інші герої Толстого (П’єр Безухов, Андрій Болконський), невпинно шукає правди і сенсу життя, прагне проникнути в суть суспільних відносин, щоб змінити, удосконалити їх. Шляхів до цього він не знає, і тому так болісні для нього його роздуми. Левін бачить нестійкість, крутий характер ломки старих порядків. Його, як дворянина-землевласника, хвилює упокорення помісного господарства під натиском нових пореформених відносин. Бачить Левін і мізерну життя селян. Його спроби, зберігаючи за собою права на землю, примирити інтереси «совісних» поміщиків і народу, створити з цією метою раціональну систему землеволодіння закінчуються невдачею. Його вражає непримиренно-вороже ставлення селян до землевласникам-дворянам, до всього, що тлумачить і обіцяє їм «барин». Він дивується і намагається зрозуміти причини цього відношення, а недовіра-то підказане селянам всім їх багатовіковим досвідом, недопускати думки про те, щоб «мета поміщика могла полягати в чомусь іншому, окрім бажання обібрати їх скільки можна». У глибині душі Левін погоджується з докором брата Миколи: «Тобі хочеться оригінальничати, показати, що ти не просто експлуатіруешь мужика, і з ідеєю».

Левін знайомиться з різними формами діяльності дворянської громадськості, присутній на виборах ватажка, у світовому суді – і виносить звідти враження марного порожнечі і даремність того, що відбувається. Тільки в селі, в безпосередній близькості до природи, в залученні до селянської праці, у безперервних господарських турботах він знаходить відраду і тимчасове заспокоєння.

У романі «Анна Кареніна» Толстой глибоко проникає в народне життя. Про це говорить чудова сцена косовиці на Калиновій лузі, розмови Левіна з селянами, його захоплення їхньому природному, мудрої, трудовим життям; Молоде щастя Івана Парменова і його дружини, повнота і цілісність їх почуттів хвилюють і залучають героя. Він мріє одружитися на селянку, зажити тієї ж трудовим життям, який живе трудової сільський народ. Ці його мрії не здійснюються …

Сімейне життя Левіна складається щасливо, проте він не може задовольнитися вузькою особистої сферою, хоча б і такою привабливою. Вихід для себе герой прагне знайти в «народної правді», на наївній вірі патріархального селянина. З розповіді Федора він дізнається думки старого Фоканича про те, що потрібно жити «для душі, по правді, по-божу». Ці слова сприймаються Левіним як одкровення … Поняття добра в Фоканича несе релігійне забарвлення, яку сприймає і Левін,

Герой роману, як ми бачимо, не знаходить реальних шляхів соціального перетворення і намагається вирішити хвилюючі його питання в плані абстрактного морального вдосконалення. У цьому, безсумнівно, позначаються суперечності світогляду не тільки Левіна, але і Толстого. І все ж таки суттєво в духовному розвитку Левіна його тяжіння до народу, По суті, герой залишається на роздоріжжі, його шукання не завершені, і попереду як би відкриваються нові можливості зростання.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]