Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
22-29.docx
Скачиваний:
75
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
185.67 Кб
Скачать

25. Життєвий і творчий шлях ч.Діккенса. Періодизація, провідні твори, проблеми, специфіка авторської манери.

Ч. ДІККЕНС (1812-1870) ще за життя набув світової слави, став загальновизнаним класиком. Його віднесли до когорти тих письменників, слава яких не згасала ні за життя, ні після смерті.

Діккенс був критиком англійського суспільства, займався благодійництвом, віддавав багато сил видавничій справі й журналістиці, був чудовим оратором, обдарованим актором, спостережливим мандрівником і аматором довгих прогулянок, пристрасним організатором святкових розваг. Критики називали Ч.Діккенса великим поетом за легкість, з якою він володів словом, фразою, ритмом і образом, порівнюючи його майстерність лише із талантом Шекспіра. 16 романів письменника відбили складну еволюцію, яку він пройшов протягом творчого життя:

Романтик-мрійник, що прагнув Правди, суворий реаліст, який відобразив глибокі соціальні, політичні, економічні проблеми Англії. Впливу його творчості зазнали письменники Ф.М.Достоєвський, М.В.Гоголь, І.С. Тургенев та ін.

Народився Діккенс 7 лютого 1812 року у Портсмуті, англійському портовому місті в родині чиновника морського відомства. Мати Елізабет не могла пишатись благородним походженням, оскільки її батьки були слугами у будинках багатих панів. Головним правилом, своєрідним девізом родини Діккенсів був оптимізм та стійкість в умінні переносити життєві негаразди. А їх випало на долю родини немало.

Через службу батька родина змушена була часто змінювати місце проживання. У віці 2-х років Чарльз потрапив до Лондона. А коли йому виповнилося 6 років родина переїхала до іншого портового міста Чатам, де прожила кілька років, після чого знову повернулася до Лондону. У сім'ї Діккенсів було 5 дітей, Чарльз був другим.

У роки раннього дитинства хлопець любив читати твори англійських письменників XVIII ст., улюбленими його героями були персонажі "шахрайських романів" Філдінга, Смолетта і Лесажа.

Діккенс не отримав класичної англійської освіти. Свою освіту він почав без будь-якої системи у місцевого священика міста Чатам. Це була найщасливіша пора в його житті, але навчання тривало недовго. Своє знайомство з життям розпочав у конторі юриста. Через 2 роки залишив місце і протягом деякого часу займався самоосвітою у Бібліотеці Британського музею, тоді почав вивчати стенографію, бажаючи випробувати свої сили на ниві репортерства. У Діккенса був величезний потяг до знань, але через матеріальні нестатки у нього не було ґрунтовної освіти. У дитинстві Чарльз часто хворів, а його єдиними друзями були книги.

У 1822 р. батько заплутався у боргах і був змушений все продати. Родина виїхала з Лондону. Чарльз залишився один, щоб закінчити семестр. Батькові не вдалося врятувати сім'ю від боргів, і його посадили до боргової в'язниці. Вся родина, окрім Чарльза, переселилася до майже підвального приміщення. "Отец сел в тюрьму за долги и оставил семью совершенно без средств. Мне рано пришлось вступить в жизнь, с 12 лет я вынужден был зарабатывать себе на хлеб".

Дванадцятирічний Діккенс влаштувався працювати на фабрику, де виготовляли ваксу за 6 шилінгів. Він жив сам, годував себе і сім'ю. Часто голодував. "Никакими словами нельзя было передать мои душевные муки. Ведь работали тогда даже дети! По 16 часов в день", - згадував письменник у спогадах.

Пізніше враження від бідності він виклав у романах "Девід Копперфілд" (1840-1850), "Крихітка Дорріт" (1857), "Посмертні записки Піквікського клубу" (1836-1837). Завжди у твори Діккенс вводив сцени животіння і страждання бідняків, що опинилися на дні суспільного життя. Крім того, у дитинстві Чарльз змушений був наглядати за молодшими братами і сестрами, чистити всім взуття, допомагати по господарству.

Слід зазначити, що митець ніколи не згадував навіть перед друзями про своє важке дитинство. Повідомив він про це лише у спеціальному листі, адресованому своєму біографу (майбутньому). Тож лише після смерті читачі дізналися гірку правду дитинства Діккенса.

Родину врятувала невелика спадщина бабусі і сім'я залишила своє приміщення. Коли справи пішли на краще, Чарльз зміг закінчити школу. Його влаштували навчатися до "класичної і комерційної академії". Там він вивчав англійську, латину, літературу, музику, танці, комерційну справу. На цьому його освіта закінчилася.

У 15 років він став розсильним однієї із судейських контор, згодом переписчиком паперів і документів. Навесні 1827 року одержав місце розсильного, потім клерка в одній фірмі, пізніше влаштувався до колегії юристів. Протягом трьох років Діккенс регулярно був присутній на судових засіданнях. Добре вивчивши обов'язки репортера, отримав місце в газеті "Дзеркала парламенту". Потім став співробітником "Ранкової хроніки", де працював до появи випусків "Піквікського клубу". Історія створення цього першого роману дуже цікава. Починаючі видавці задумали серію малюнків, які б у комічному плані обігравали походеньки спортсменів-любителів. Малюнки разом з текстами Діккенса друкувалися у щомісячних випусках. Він представив читачеві слугу, який став улюбленцем публіки. Це й спонукало Чарльза до написання роману. У ньому царював дух веселощів, скрашений трохи наївною добротою містера Піквіка.

Ставши парламентським стенографом і репортером (1832), Ч.Діккенс навчився швидко схоплювати головне, формулювати власні думки, миттєво реагувати на побачене.

У 17 років він пережив перше кохання. Закохався у доньку директора банку - Марію. їй подобалось, що він писав вірші, але донька банкіра не могла пов'язати своє життя з бідняком.

Кар'єра журналіста дуже допомогла Діккенсу у написанні нарисів та ескізів як першого етапу створення свого власного літературно-художнього світу. Письменник дебютував книгою "Нотатки Боза" (1833-1836), "маленькими зарисовками подлинной жизни нравов", в основному мешканців бідних кварталів Лондона. Проте по-справжньому його величезний талант розкрився у першому романі - "Посмертні записки Піквікського клубу" (1837), який приніс йому славу. Тонкий гумор, нескінченна здатність до створення комічних ситуацій та цілої галереї смішних, гротескних персонажів, серед яких вирізнявся "чудернацький і дивний містер Піквік", чимось схожий на Дон Кіхота, так само як і його друзі - "піквікісти", - усе це відразу ж зробило Діккенса улюбленцем англійських читачів.

Енергія молодості буквально кипіла у прозаїка. Він підтримував зв'язки з літераторами, артистами, людьми вищого світу, мандрує з публічними лекціями, редагував журнали, грав у театрах. Така ж непосидючість виявилася і в особистому житті - їздив верхи, здійснював прогулянки пішки по 20 миль на день, блискуче танцював, із задоволенням брав участь у любительських виставах.

Наступні романи "Пригоди Олівера Твіста" (1838), "Ніколас Нікльбі" (1839), "Лавка древностей" (1841), "Мартін Чезлвіт" (1844) та інші зробили його загальноєвропейською знаменитістю.

Як відомого письменника його запросили до Америки, сподівавшись, що він прославить заокеанську публіку, але своєю книгою "Американські замітки" (1842) Діккенс розчарувув своїх друзів у СІПА, висловивши чимало неприємних слів на адресу американської демократії і особливо рабства негрів.

Талант Діккенса зростав, його соціальний критицизм посилився: у романі "Домбі і син" (1848) він створив узагальнений образ суворого жорстокого Домбі. У 50-ті роки у творчість митця активно ввійшла соціальна тема. Об'єктом його критики стали заскорузлість юридичної системи, втілена у Верховному Канцелярському суді ("Холодний дім"), бездушна практика експлуатації робітників ("Важкі часи", 1854), бюрократизм, неефективність державного апарату, втілена у фантастичному Міністерстві, головним принципом якого став: "як не робити цього" ("Крихітка Дорріт", 1857).

Виступивши як сатирик, висміяли деякі сторони англійської дійсності, людський егоїзм, жадобу, Діккенс - прихильник реформ, морального перевиховання суспільства ("Різдвяні повісті"), противник революційного насилля ("Повість про два міста", 1859). Віра в добрих, безкорисливих людей з народу стала головною ідеєю його романів, написаних в останні десятиріччя - "Великі сподівання" (1861) та "Наш спільний друг" (1864).

ПРОВІДНІ РИСИ ТВОРЧОСТІ

o звернення до проблем сучасності;

o увага до моральної проблематики;

o дидактизм;

o критичний пафос у поєднанні з утвердженням ідеалу;

o орієнтація на демократичного читача;

o поширення прозових жанрів;

o уміння засобами гротеску, сатири гумору, іронії змалювати іноді прості, а здебільшого дуже складні соціальні конфлікти;

o здатність відтворити історично правдивий, просторово точний пейзаж і колорит;

o існування художньої тріади, притаманної майже всім творам письменника:

1) історична і соціальна правда;

2) символ, зумовлений логікою розвитку та характеру;

3) метафорична емблема, що образно втілювала задум автора.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]