23. Своєрідність світосприйняття в творчості а.П.Чехова в 80-90 рр хіХст. («маленька трилогія»). Поетика, стильові особливості малої прози а.П.Чехова.

Єдність композиційного підгрунтя драматичних та розповідних творів Чехова є одним з проявів його художнього новаторства; це привело не тільки до появи нового типу російської драми, але й до нового типу повісті та оповідання, Особливості прози Чехова чіткіше проступають у її порівнянні з драматургією художника. Захоплення театром, акторське світовідчуття, погляд на життя з точки зору постійного та безпосереднього учасника драматичної дії, найімовірніше, привели до того, що коротке оповідання Чехова розвивалось під впливом драматургії, і це зумовило появу його нових якостей. У ранній період своєї творчості Чехов працював одночасно над творами різних жанрів. Чехов-прозаїк та Чехов-драматург розвивалися водночас. Оповіданню-сценці в драматичній творчості письменника відповідає одноактний водевіль, драматичний етюд. Особливу роль у цьому процесі відіграла його перша п’єса “Безотцовщина” (1877-1878). Ранні оповідання Чехова нібито продовжують його першу драму. Саме в “Безотцовщине” вперше був заявлений принцип поєднання трагічного та комічного. Починаючи з драми, Чехов йде до прози, драматизує її структуру. Драматизація оповідання відбивається в посиленні ролі діалогу, у драматизмі зіткнень, в особливому характері розвитку сюжету.

Більшість дослідників уважає, що Чехов подолав усталені форми як у драматургії, так і в прозі, створив нову драматичну систему, якій були притаманні “підводна течія”, особливий “настрій”, глибокий психологічний підтекст, та нову прозу. У п’єсах і оповіданнях Чехова немає ні стрімкого розвитку дії, ні різко визначених конфліктів. Уявлення про те, що чим сильніші людські почуття та конфлікти, тим бурхливішим повинен бути їх зовнішній вияв, Чеховим було піддано переоцінці. Новий рівень розуміння драматизму самого життя й призвів до зміни форм побудови драми. У повсякденному житті Чехов побачив наявність болючих суперечностей. Головним змістом його драми та оповідання було не протиставлення особистості суспільству, а дослідження самого життя в множині та різноманітності його виявів.

Прагнення використати образотворчо-виразні можливості ліричного роду літератури також наявне і в драматургії і в прозі Чехова. У чеховознавстві 1886 - 1887 рр. давно розглядаються як етапні у творчій еволюції письменника. У цей час чеховське оповідання одержує нове ліричне звучання, формується новий тип оповіді. Але форми вияву ліричного начала в прозі вивчені все ще недостатньо. Коли говорять про Чехова як про одного з засновників ліричної прози ХХ ст., перш за все мають на увазі його “Степь”. Однак до ліричної прози можна віднести цілу низку чеховських оповідань, у центрі яких не стільки зовнішні події, скільки їх переживання персонажем, людське „я”, що зображується зсередини. У такому типі оповідання змінюється вся система поетичних взаємовідносин, оповідь набуває суб’єктивного забарвлення. Дослідження чеховської прози в аспекті жанрово-родового синтезу, на нашу думку, дає можливість позначити найважливіші змістовно-структурні особливості оповідань письменника 80-х років.

«ЛЮДИНА В ФУТЛЯРІ» У 1898 році Чехов опублікував оповідання «Людина в футлярі», «Аґрус», «Про любов». Ці твори, пов'язані між собою спільними проблемами, дослідники називають «маленькою трилогією». Особливого значення набуває для письменника в цей час проблема «людина і середовище». Чехов глибоко досліджує внутрішній світ особистості, що пасивно підкоряється середовищу — або, навпаки, знаходить у собі сили розірвати з ним, покинути його. Герой оповідання «Людина в футлярі» — учитель провінційної гімназії Бєліков. Історію про нього розповідає на привалі Буркін, один з його колег. Згадує він цю людину не випадково: перед тим йшлося про жінку сільського старости Мавру, яка «за все своє життя ніде не була далі свого рідного села». Що ж тут дивного! — сказав Буркін, — Людей, самотніх по натурі, котрі, наче рак-самітник або слимак, намагаються заховатися у свою шкаралупу, на світі немало.

«Людина в футлярі» — характерний чеховський образ: це освічена людина, що душевно замкнулася, відсторонилася від інших, боїться будь-яких змін, навіть самого життя. «Хоч би чого не сталося!» — улюблена фраза цього персонажа, його девіз. Бєліков обожнює різні циркуляри, особливо якщо вони щось забороняють, а будь-які порушення і відступи від правил страшенно засмучують його. Страх свободи і життя знаходить зовнішнє вираження у пристрасті героя до різного роду футлярів, які відгороджують його від навколишнього світу, що не підкоряється постановам чиновників. Зовнішність Бєлікова характеризує внутрішню сутність цієї людини. Завжди, навіть у теплу пору, він ходить у пальті на ваті, в калошах і з парасолькою. Він носить темні окуляри, вухо затуляє ватою, а коли їде візником, то наказує піднімати у колясці верх. І парасолька у нього в чохлі, і годинник у чохлі із сірої замші; здавалося, що й обличчя у нього зачохлене, бо він постійно ховає його у теплий комір. Власне, за цими всіма футлярами ми не бачимо обличчя персонажа, перед нами лише закутана, незграбна постать, кумедна й водночас зловісна. Згодом автор трохи відхиляє цю завісу, зазначаючи, що у Бєлікова маленьке, бліде обличчя — як у тхора. Це порівняння невипадкове, символічне; воно краще за багатослівні пояснення допомагає розкрити характер персонажа. Тхір — маленький хижак, підступний і смердючий. Бєліков, схожий на тхора, полюбляє стежити за людьми, винюхувати їхні таємниці, виявляти помилки й вади і доносити про них начальству. Помешкання героя також нагадує футляр — спальня у нього «була маленька, наче скриня, ліжко закривалося запоною».

«Маленькая трилогия» представлена тремя рассказами А. Чехова – «Человек в футляре», «Крыжовник», «О любви», в центре которых – мир скучных людей. Рассказы связаны единством замысла и посвящены исследованию общественной атмосферы российской действительности. В центре рассказа «Человек в футляре» – учитель гимназии Беликов как носитель идеологии опасений, настороженности, ожидания чего-то тяжелого и неприятного. Это явление разрастается в рассказе до неимоверных параметров – появляется феномен «беликовщина», т.е. желание во всем и везде спрятаться в свой уютный и одинокий футляр. Чехов проявляет себя как мастер детали: вспомните – все вещи героя «запечатаны» в свои футлярчики – маленькие и большие. Кроме того, Беликов идеализирует прошлое и преподает древние (т.е. мертвые) языки, что постоянно «тащит» его назад. Беликов странный, но он далеко не чудак; напротив, он угнетает всех своим присутствием, «давит», заставляет во всем соглашаться, не случайно автор упоминает., чо Беликов держал в страхе всю гимназию целых 15 лет – «Да что гимназию? Весь город!». Образ Беликова призван показать, как ход мыслей приобретает гипертрофированные черты и превращается в стиль жизни, а после – в угрожающее явление с общественным резонансом.

В рассказе «Крыжовник» повествуется о том, каких ужаснейших жертв может потребовать от человека его же фанатичная мечта. Кажется, в мечте иметь собственную усадьбу с крыжовником ничего зазорного нет, но жениться на нелюбимой, зато богатой вдове ради этого – уже слишком. В результате – герой превращается в обрюзгшего толстяка с толстой кухаркой и толстой собакой, развлечение которого по вечерам – поедание мелкого и кислого, но своего крыжовника. Чехов приходит к выводу, что такое существование тоже своеобразный футляр. Герой «Крыжовника», как и герои «Человека в футляре» сталкивается с рабской идеологией, что в сочетании с навязчивым желанием и легким способом получения средств приводит к печальным результатам. Собственность, утверждает Чехов, не гарантирует нравственной независимости, а напротив, чаще всего ведет кдеградации.

Еще один вариант «футлярного» существования представлен в рассказе «О любви». В центре рассказа – два человека, любящие друг друга, но неспособные разобраться в хитросплетениях собственных жизней. Причина этому – боязнь жизни и новых чувств, нерешительность довериться им. Алехин, отказываясь от собственного счастья, пытается оправдаться своим «футляром»: «Куда бы я мог увести ее? Другое дело, если бы у меня была красивая, интересная жизнь…». Герой и не пытается изменить что-либо, он предпочитает покорно плыть по течению. Алехин – яркое свидетельство того, что все пожирающие на своем пути нити беликовщины опутали и самую интимную сферу – сферу любви, а значит, добрались до самой сути человека и навсегда укоренились в нем. Лишь разлучившись с любимой женщиной, герой понимает мелочность и обманчивость происходящего, осознает пустоту и бессмысленность своей жизни. На примере своего героя А. Чехов приводит читателя к выводу, чтоинерция существования порабощает людские души.

Но есть в трилогии и примеры независимых героев, имеющих критический взгляд на общепринятые стереотипы. Таков Иван Иванович, которому принадлежат бессмертные слова: «Надо, чтобы за дверью каждого довольного, счастливого человека стоял кто-нибудь с молоточком и постоянно напоминал бы стуком, что есть несчастные…».