Елементи інтонації:

1) мелодика мови, вона виявляється у підвищеннях і пониженнях голосу (тону);

2) ритм (чергування наголошених і ненаголошених складів);

3) фразовий і логічний наголос, який служить засобом виділення окремих слів або груп слів у фразі;

4) темп мови (тривалість мовних відрізків і зупинок між ними).

Інтонація може бути мажорною, урочистою, сумною, гнівною, іронічною, наспівною, розповідною, запитальною, ствердною, запрошувальною, драматичною, меланхолійною.

Через інтонацію, темп, ритм твору виражається емоційний темпоритм — це поєднання темпу, ритму і емоційності. У "Сонячних кларнетах" П. Тичини емоційний темпоритм імпульсивний, чергуються строфи з довгими рядками і рефрени:

Арфами, арфами —\Золотими, голосними обізвалися гаї\Самодзвонними:\Йде весна\Запашна,\Квітами-перлами\Закосичена.

Емоційний темпоритм сповнений радісним передчуттям. Вірш "Плуг" сповнений динамікою і драматизмом. Короткі рядки змінюються довгими імпульсивними:Вітер\Не вітер — буря!\Трощить, ламає, з землі вириває... (з блиском! ударами!).,

Емоційний темпоритм наявний і в прозі. Він передає внутрішній емоційний стан персонажа, автора або оповідача.

Для прикладу наведемо уривки з різних творів, які представляють різні емоційні темпоритми. У творі М. Коцюбинського "Хмари" він сповнений руху, динаміки. Хмара, як і душа поета, несе в собі вогонь. Вона розтинає тишу, закликає прокинутися від сну: "Я знаю її. Вона... Неспокійна, вся насичена вогнем, вся пашача великим і праведним гнівом. Мчиться шалено по небу і підганяє ліниву землю золотою різкою... Вперед... вперед... І гука так, щоб всі почули, щоб ніхто не спав, щоб всі прокинулись... "

Приклад розважливого, спокійного, уповільненого темпоритму в "Зачарованій Десні" О. Довженка: "Не знаю, справді так воно було, чи то мені приснилось, чи, може, сни переплелись із спогадами і спогадами про спогади — вже не пригадую. Пам'ятаю тільки, що дід був дуже старий і що скидався він на образ одного з богів, які охороняли й прикрашали нашу стару хату".

4. Функціональність Підтекст.

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання. П. існує тільки в зв’язку з вербально вираженим змістом,супроводить і водночас частково чи повністю змінює його.

П. зумовлений деформуванням прямого змісту словесних значень під впливом контексту і позамовних факторів — відтворюваної ситуації, позиції мовця, його комунікативної мети. Підтекстова інформація виникає завдяки здатності мовних одиниць виражати, крім основного значення, ще й додаткові — семантичні, стилістичні, емоційно-експресивні, — викликати асоціації, набувати додаткових значень внаслідок взаємодії з ін. мовними одиницями в структурі тексту. Сприймання підтекстової інформації можливе лише на основі усвідомлення цих супровідних нашарувань на пряме значення компонентів висловлювання. П. можливий у розмовному {«Такий вже розумний, що далі й нікуди!»), публіцистичному мовленні {«Протягом трьох з половиною століть Україна постійно відчувала силу обіймів “старшого брата”» ) , та найбільш властивий він художнім творам. Підтекстова інформація є основою деяких тропів (іронія, алегорія), жанрів (байка, казка). Приховану інформацію можуть нести мовні одиниці всіх рівнів — слова {«О д молдованина до фінна / на всіх язиках все мовчить, / бо благоденствує», Т. Шевченко), фрагмент тексту {«Н а цвинтарі розстріляних ілюзій / Уже немає місця для могил», В. Симоненко), цілі художні твори {«In te r mezzo » М. Коцюбинського, «Каменярі» І. Франка, «Оргія» Лесі Українки), без сприйняття П. яких неможливо зрозуміти їхнього ідейного змісту і оцінити художні якості. Особливо характерний П. для психологічної новели, психологічної драми, ліричних творів (див.: Езопівська мова).