4

Хід уроку

Аналіз уроку та особисті спостереження

І.Активізація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

Учні демонструють рушники, що принесли з дому, та розповідають про майстринь, які їх створили.

III. Вивчення нового матеріалу

Рушник завжди відігравав значну роль у житті українського народу: у церемоніях і обрядах, під час сімейних і державних свят.

 З давніх-давен українці прикрашали предмети хатнього вжитку орнаментами, які були взірцем їхньої працьовитості та мистецьких здібностей.

Ця потреба мала також магічний та релігійний зміст. Бажаючи прихилити до себе богів, люди закликали їх відповідними знаками-символами та оберегами. Сьогодні вже не можна напевне сказати, кому першому спало на думку втілити в орнаменті красу навколишнього світу. Археологічні знахідки та літописи підтверджують, що всі візерунки в кераміці,

килимах та різьбленні мають спільні риси.

 Вишивати на Україні ніколи не припиняли. Упродовж віків українська вишивка постійно змінювалася та збагачувалася, але її головні мотиви залишалися незмінними.

 Якщо уважно роздивитися візерунки, вони здаються дуже простими. Майстрині зображували насамперед явища природи та речі, якими

люди користувалися повсякденно. Поступово в різних регіонах України сформувалися свої характерні особливості орнаментів (геометричних і рослинних, з фігурками

звірів та птахів, іноді вишивальниці створювали на рушниках складні багатофігурні композиції) та тільки їм притаманні технічні прийоми. Основною прикметою народного орнаменту є ритм, такий самий, як у пісні. Як правило, один сегмент орнаменту можна повторювати до безкінечності або замкнути в єдине обрамлення і так завершити композицію візерунка.

 Вишиваний рушник донині не втратив свого значення в побуті. І тепер ним прикрашають інтер’єри помешкань, вівтарі та ікони в церквах, він залишається атрибутом народних звичаїв та обрядів.

 На рушнику несли новонароджену дитину до хреста, на ньому проводжали людину в останню путь. (Учитель супроводжує свою розповідь демонстрацією виробів або зображень різних видів рушників, що притаманні насамперед місцевій обрядовості, демонструє матеріали та інструменти для вишивання.)

IV.Постановка завдання: Намалюйте на аркуші в клітинку візерунок для вишивки хрестом або полтавською гладдю.

(Спочатку учні виконують окремі елементи малюнка. Потім створюють власну композицію.)

V. Практична діяльність учнів Індивідуальна робота за творчим завданням

Учні виконують роботу під керівництвом учителя. VI. Домашнє завдання Обсяг роботи не дозволяє завершити малюнок за один урок. Учням пропонується зробити це вдома. VII. Завершення уроку Організація виставки учнівських робіт;

Хід уроку

Аналіз уроку та особисті спостереження

І.Активізація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

У минулі столітті зміни в одязі відбувалися рідко. Сьогодні цикл життя моди на той чи інший одяг, або навіть стилі, дуже короткі.

Які вони, сучасні, види і форми одягу, види оздоблення, способи декорування одягу; основні стилі та форми костюму; тенденції спортивного одягу???

На ці запитання, ми на уроці, знайдемо відповіді.

III. Вивчення нового матеріалу

Творці моди тепер не просто кравці, а дизайнери, модельєри, які відіграють дуже важливу роль у житті сучасного суспільства.Дизайнер, людина, яка займається займається створенням нових форм за законами краси, формує цілісне предметне середовище.Над створенням колекції одягу працює великий творчий колектив. Серед усього розмаїття видів і форм одягу можна простежити два типи:

а) одяг, що огортає або драпірує тіло людини і тримається за допомогою поясів, застібок ( давньоєгипетська набедрена пов’язка, давньогрецький хітон, римська тога, індійське жіноче сарі );

б)одяг, який одягають і який тримається на тілі людини завдяки природним розширенням людської фігури ( на плечах або на стегнах ).

Залежно від способу одягання, пов’язаного з основним типом крою, цей одяг поділяється на два підтипи:

а) глухий, або накладний – одяг, який не має суцільного переднього ( чи заднього ) розрізу, а тому вдягається через голову;

б) розстібний одяг, який має суцільний розріз на всю довжину, що дає можливість одягати його на торс ззаду в рукави й носити за бажанням закритим або відкритим.

Серед речей, які носить людина, велику роль відіграють оздоблення або ширше – убрання, що зявилося майже одночасно з одягом. Воно прикрашає людину, робить її красивішою, ошатнішою.

Серед розмаїття елементів убрання можна виділити такі основні типи:

1. прикрашання тіла, яке іноді називають нерухомим, оскільки воно фіксується на самому тілі ( косметика обличчя, зачіски, татуювання);

2. прикраси, начіпні або нерухомі, що надіваються або прикріплюються на тілі чи одязі людини й вільно знімаються ( браслети, перстні, каблучки, брошки, сережки, ланцюжки, діадеми, гребінці );

3. оздоблення одягу ( його декор ),що фіксується на самому одязі;

4. форми, лінії та пропорції одягу, що підкреслюють силует костюма.

Способи декорування одягу дуже різноманітні:

1. Декорування самого матеріалу одягу лише за допомогою суцільного його фарбування чи фарбування окремих елементів.

2. Декорування матеріалу одягу шляхом нанесення на нього різними способами ( тканням, вибивкою, вишивкою, аплікаціями, розписом ) різноманітних узорів, зображень, рівномірно розташованих на полі тканини або зведених в орнаментальні плями й смуги ( кайма…).

3. Декорування одягу за допомогою рельєфних прикрас, створених на ньому як із самого матеріалу ( оборок, воланів, бантів ), так і з хутра, мережив, бахроми. Такого типу декор називають ліпним, або рельєфним.

4. Говорячи про естетику костюма, слід пам’ятати, що він виявляється також у самому крої, конструкції одягу, визначаючи основні лінії і форми.

Мода XX століття – єдиний в історії костюма приклад, коли моделювання коли моделювання виробило чотири основних стилі.У класичному стилі немає жодних перебільшень, нефункціональних деталей, майже відсутні прикраси. Він стоїть ніби поза модою. Зміни моди стосуються, головним чином, тканин, кольорової гами і оздоблення. Типові зразки класичного стилю – так званий англійський костюм і пальто прямого силуету з помірним розміром коміра і лацканами. Класичний костюм – необхідна « уніформа»державних діячів обох статей.Романтичний стиль увібрав у себе весь арсенал оздоблення минулих століть: мереживо, вишивка, драпіровки, оборки, волани, рюші, банти тощо. Він передбачає складні конструкції , красиві, проте з практичної точки зору – непотрібні деталі, вишукані кольори, незвичні фактури тканин. У романтичному стилі традиційно створюють вечірні сукні.

Фольклорний стиль – це надання сучасному одягові рис національного традиційного костюмів. Стилізованим може бути весь ансамбль або його окрема частина. Фольклорному стилеві надали перевагу практично всі модельєри світу, створюючи «етнографічні»колекції.

Спортивний стиль утворюється на основі одягу для професійного й аматорського спорту, екіпіровки туристів, спецодягу, уніформи. Складовими цього стилю є прості конструкції, недорогі тканини, комфортність, універсальність, яскраві тони,різноманітні кишені, застібки на гачках, блискавки, липучки. Костюми панків, рокерів, металістів також належать до спортивного стилю.Форма костюма впливає на враження, яке ми створюємо.Найбільш високий вигляд має прямокутний силует з підкресленими кутами, а найнижчий – округлі форми.

IV.Постановка завдання:

Ми побачили покази колекцій спортивного одягу, де представлені нові віяння, нові тканини, нові оздоблення.Мода часто диктує кольорові сполучення в одязі на сезон. Спостереження за модою допоможе вам гармонійно підбирати й комбінувати одяг, а також створити власний стиль.

З чого розпочати виконання практичної роботи?1. Продумайте, для кого ви бажаєте розробити модель спортивного одягу?2. Визначте конструкцію вашої моделі, враховуючи, що модель має бути простої конструкції, з недорогої тканини.3. Продумайте вид оздоблення( кишені, блискавки ) та їх розміщення.4. Визначте кольорове вирішення моделі. V. Практична діяльність учнів

Учні виконують модель спортивного одягу спочатку графічними матеріалами, а потім в кольорі.

VI. Домашнє завдання Зробити роботу аналогічну VII. Завершення уроку Організація виставки учнівських робіт; обговорення за участю всього класу .

Хід уроку

Аналіз уроку та особисті спостереження

I. Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

Запитання

• Яке мистецтво називають декоративно-ужитковим?

• Як люди використовують твори декоративно-ужиткового мистецтва?

• Які види декоративно-ужиткового мистецтва ви знаєте?

III. . Вивчення нового матеріалу

За уявленнями прадавніх українців світ складався з трьох частин: небесна частина з божествами, що жили на ній, світилами (сонцем, місяцем і зорями); земна — з людиною і землею, на якій вона живе; підземна — з духами зла, смертю, хворобами і лихом та душами померлих родичів.

 На світанку цивілізації, придумавши житло, людина також уявляла його у трьох вимірах: небесна частина — дах, середня частина — власне житло та нижня, яка містилась у землі. Тобто, саме житло було прообразом Всесвіту і кожна його частина мала символічне значення.

 Вікна — це очі хати, через які людина підтримувала зв’язок з небесним світом, божествами.

 Поріг — це межа між зовнішнім і внутрішнім світом, а також межа між підземним світом — світом померлих — та світом живих людей. Щоб захистити житло від зла, над вхідними дверима часто вирізували знаки — обереги: кола, розетки (символи сонця) та хрести.

Ці знаки наносили на сволок у хаті, а також на віконні рами. Головним у хаті був покуть — куток навпроти вхідних дверей, де висіли ікони, прикрашені рушниками,  отографії рідних (із кінця XIX ст.).

Під образами стояв стіл, який завжди мав бути накритим скатертиною — «щоб життя голим не було».

Покуть, сволок прикрашали тканими чи вишитими рушниками, паперовими і живими квітами, колоссям жита і пшениці, підвішеним на нитках, позолоченими голубками, горіхами, яблуками, писанками. Усюди розвішували сухі запашні трави. По діагоналі від покутя розташовувалася «вариста піч», яка займала приблизно четверту-п’яту частину хати.

Опалювали помешкання кізяком, який вимішували, робили з нього за допомогою спеціального пристрою цеглинки і сушили влітку на сонці, заготовляючи на цілу зиму. Від причілка печі до протилежної стіни влаштовували дощатий настил для спання — піл. Якщо родина була великою, спали на долівці, розстеливши солому, котру, як і піл, накривали домотканими ряднинами, а під голову клали великі пір’яні подушки. До сволока на гак підвішували колиску для дитини. Зазвичай

над полом укріплювали жердину для повсякденного одягу. Решту вбрання членів родини зберігали в скринях чи на вішалках у комірчині.

Традиція (від латин. traditio — передавання) — елементи соціальної і культурної спадщини, що передаються від покоління до покоління та зберігаються в певних суспільствах і соціальних групах упродовж тривалого часу.

Традиціями є певні суспільні настанови, норми поведінки, цінності, ідеї, звичаї, обряди та ін. Ті або інші традиції діють у будь-якому суспільстві та в усіх сферах громадського життя.

IV Постановка завдання:

Учитель пропонує учням створити колективний колаж-макет «Традиційне українське

житло».

 Якщо рівень підготовки учнів недостатній, учитель може запропонувати малюнок за тією самою темою.

Пояснення до творчого завдання

Спочатку створіть ескіз. Потім об’єднайтесь у групи та розподіліть між собою окремі види робіт. Кожна група виконає певний об’єкт традиційної української садиби. За зразок візьміть традиційне житло свого краю.

V. Практична діяльність учнів

VI. Домашнє завдання

Обсяг роботи не дозволяє завершити малюнок за один урок. Учням пропонується зробити це вдома.

VII Завершення уроку

Хід уроку

Аналіз уроку та особисті спостереження

I. Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

Учитель проводить опитування з метою з’ясувати знання учнів про вже знайомі види японського мистецтва.

III. . Вивчення нового матеріалу

Пояснення вчителя Японська ікебана є найдавнішим японським мистецтвом складання букетів. Ікебана дуже тісно пов’язана з живою природою. Колірне багатство, так само як і геометричні фігури і лінії, в ікебані мають глибокий символічний зміст. Значення квітів і рослин, їх поєднання в композиції утворює складну мову, за допомогою якої автор і передає «послання» світу. Мовою ікебани можна передати настрій, почуття і образи. Матеріал композиції може показувати пори року. Кожному святу так само відповідають певні квіти та їх поєднання. Часто ікебана є посередником у спілкуванні між людьми. Її дуже часто можна зустріти в інтер’єрі поряд із якимись художніми творами.  Мистецтво ікебани прийшло до Японії з Індії разом із буддійським ученням у VI ст. Засновником першої школи ікебани є священик храму Раккакудо в Кіото. Його композиції були настільки майстерними, що інші священики зверталися до нього за порадою. Мешкав він біля озера, що японською звучить як ікенобо. Надалі за його учнями і закріпилася ця назва — ікенобо. У зв’язку з тим що ікебана набула широкого поширення як серед знаті, так і серед простого народу — до композиції почали висуватися певні вимоги. Основним принципом в складанні композиції було те, що високе центральне стебло супроводжується двома іншими, коротшими. Вони втілювали собою небо, землю і людину. Кожна школа ікебани такій побудові давала свої специфічні назви. Із збільшенням кількості шкіл ікебани зростала і кількість стилів. У середині XV ст. з’явилися перші стилі ікебани, що згодом стали класичними. У 15 45 році школа ікенобо створила стиль Рікко, в якому було сформульовано сім основних способів розташування елементів у композиції. Особливістю нового стилю — Нагеіре — було те, що композиції в цьому стилі були немовби недбало «вкинуті» в кошик. Потім з’явився стиль Сека. Він характеризувався щільними візерунками з трьох стеблин у вигляді трикутника. Ця форма зараз стала класичною. Починаючи із XIX ст. майстрами ікебани могли стати жінки, хоча раніше це вважалося виключно чоловічим заняттям. На початку XX ст. навчання мистецтва ікебани стало обов’язковим заняттям будь-якої благородної та освіченої японської жінки. Основними правилами, що визначають структуру ікебани, є форма композиції, її стиль і школа.  Ікебана (у перекладі з яп. іке — життя, бана — квіти, «живі квіти») — традиційне японське мистецтво аранжування, створення композицій зі зрізаних квітів, гілок у спеціальних ємностях та розміщення їх у інтер’єрі.

IV Постановка завдання: За можливості вчитель може запропонувати учням скласти ікебану з живих або штучних квітів та гілок.  Якщо такої можливості немає, то творчим завданням може бути малювання ікебани в інтер’єрі японської оселі. Індивідуальна робота за творчим завданням Учні виконують творчу роботу. Учитель допомагає учням проаналізувати правильність виконання композиції та виправити помилки, надає індивідуальну допомогу.

V. Практична діяльність учнів

(В ході практичної вчитель проводить індивідуальну роботу)

VI. Домашнє завдання

Обсяг роботи не дозволяє завершити малюнок за один урок. Учням пропонується зробити це вдома

VII Завершення уроку

Хід уроку

Аналіз уроку та особисті спостереження

I. Організація уваги учнів, оголошення теми та мети уроку

II. Актуалізація опорних знань і вмінь

III. . Вивчення нового матеріалу

Один із різновидів графіки — книжкова і газетно-журнальна графіка, що складає єдине ціле з літературним текстом і одночасно призначена для декоративного оформлення книг і журналів. Художньо-виробнича графіка — етикетки, поштові марки, грамоти...

І масовий агітаційно-пропагандистський вид графіки, що поширюється величезними тиражами,— плакат.

(Учитель ознайомлює учнів з історією плаката.) Для того щоб створити плакат, необхідна робота багатьох людей.

 Спочатку художник створює малюнок з урахуванням вимог поліграфічного виробництва. Суворо певні функції плаката диктують обирання образотворчих засобів, прийомів роботи, визначають особливу образотворчу мову плаката і його розміри. Плакати швидко змінюють один одний і впливають на глядача порівняно короткий час, тому для створення малюнка художники користуються чіткими і ясними образотворчими засобами. Плакат повинен привернути увагу глядача на значній відстані.

Глядачеві в гранично короткий термін повинно стати зрозуміло, до чого плакат закликає, якою є його мета. Саме такими завданнями продиктовані досить великі розміри плакатів.

Заради стислості, дохідливості та виразності в плакаті використовують такі умовно-декоративні прийоми, як узагальнення зображення, спрощення колірних відносин, відмову від другорядних деталей, символічні позначення. Текст повинен бути гранично коротким і зрозумілим із першогопогляду. Він не повинен механічно приставлятися до зображення,

а має бути частиною композиції. Характер шрифту повинен відповідати змісту плаката, добре читатися. Розрізняють політичний, інформаційно-рекламний і навчально-нструктивний плакат. Плакат — аркушевий виріб різних форматів. Зазвичай у вигляді

плаката виготовляють настінні календарі, афіші, рекламні фотографії нових товарів, корпоративну зовнішню рекламу (зокрема «стікер» — плакат на папері, що сам клеїться) та ін. Політичний плакат є однією з найдієвіших форм політичної агітації.

Політичні плакати можуть бути присвячені боротьбі за мир, агітувати за ту або іншу політичну партію тощо. Багато плакатів створюють на честь державних свят, міжнародних подій тощо.

Інформаційно-рекламний плакат розв’язує завдання інформації, сповіщення про різноманітні культурно-освітні заходи або завдання реклами — ознайомлення споживачів із товарами та послугами.

 Навчально-інструктивний плакат — пропагує наукові знання, методи праці, різні правила тощо.

На відміну від інших видів плаката, містить значну кількість тексту, цілу серію малюнків і призначається для тривалого використання.

IV Постановка завдання: Намалюйте екологічний плакат. Темою може бути захист тварин або лісів, заклик до боротьби за чисте повітря чи воду, проти засмічування нашої планети. Розмір малюнка повинен бути не меншим ніж половина аркуша ватману.

 Спочатку виконайте ескіз. (Учитель об’єднує клас у групи по четверо учнів. Кожна з груп має отримати власне творче завдання для створення плаката. Це може бути захист тварин або довкілля, боротьба за мир або чисте повітря.)

V. Практична діяльність учнів

(В ході практичної вчитель проводить індивідуальну роботу)

VI. Домашнє завдання

Підготувати матеріали до наступного уроку

VII Завершення уроку