22)Стерта форма дизартрії важке мовленнєве порушення , пов’язане з органічним ушкодженням центральної нервової системи.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ СТЕРТОЇ ФОРМИ ДИЗАРТРІЇ.

- Відхилення у період внутрішньоутробного розвитку. (Токсикози, гіпертонія, нефропатії під час вагітності)

- Інфекційні захворювання матері під час вагітності.

- Шкідливі звички майбутньої матері.

(Зловживання наркотичними препаратами та алкоголем)

- Ускладнення під час пологів. (Обвиття пуповиною навколо шиї новонародженого; тривале зневоднення плоду під час пологів; механічна допомога породіллі- використання вакууму, щипців)

- Перенесені дитиною травми, або захворювання на першому році життя. (енцефаліти; менінгіти; судинні захворювання; психофізичні травми)

ОСОБЛИВОСТІ АНОМАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ ІЗ СТЕРТОЮ ФОРМОЮ ДИЗАРТРІЇ.

Рухові порушення. Загальні рухи:

Дитина незграбна, невпевнена в своїх рухах (не вміє стояти на одній нозі, наслідувати рухи тварин, птахів, людей). Точні рухи пальців рук (дрібна моторика). Дитина не може застебнути ґудзик, зав’язати або розв’язати шарф, стрічку. На заняттях з образотворчого мистецтва діти не вміють утримувати олівець, розминати пластилін та не можуть викладати дрібні елементи аплікації. Треба відмітити напруженість рук, або недостатню силу м’язів. Звертає увагу на себе надзвичайн низький рівень працездатності, та втомлюваність такої дитини.

Порушення артикуляції. Відбувається внаслідок недостатньої напруженості, або перенапруженості у м’язах язика, губ, м’якого піднебіння та підвищене слиновиділення, що призводить до -…

Порушення звуковимови. (Змішуваність, спотворення, заміна, або повна відсутність звуків) Порушення голосу.

(Ослабленість; монотонність; невміння міняти висоту голосу за наслідуванням)

Порушення дихання. (Закороткий вдих; мовлення на вдиху; переважає верхньо-ключичний тип

дихання) Для раннього виявлення стертої форми дизартрії дуже важливо вчасно звернутися за консультацією до лікаря психоневролога та логопеда для організації комплексного впливу даних фахівців.

диференціальної діагностики дислалии

В Нині термін дислалія придбав міжнародний характер, хоча його зміст, а також види порушень, визначених ним, не завжди збігаються. Ці неспівпадання пов'язані з тим, які підстави беруться дослідниками при описі порушень: анатомо-фізіологічні, психологічні чи лінгвістичні. У традиційних описах, в яких використовуються клінічні критерії, різні проізносітельние порушення типу дислалии розглядаються нерідко як рядоположние. Описи, в основу яких покладені психологічні та лінгвістичні критерії, в поняття дислалии включають то різні її форми та види, то фонетичні та фонетико-фонематичні порушення звуковимови (Наприклад, в роботах Р.Е. Левиной) (11).

Критичний аналіз вчення про дислалии з сучасних наукових позицій вимагає перегляду сталих у логопедії уявлень. Проізносітельние дефекти за своїм нейрофізіологічні і психологічні механізму, за що викликають їх причин, по ролі в загальному мовному розвитку дитини і методам подолання, нерідко виявляються різними (9).

Основний метою логопедичного впливу при дислалии є формування умінь і навичок правильного відтворення звуків мови. Щоб правильно відтворювати звуки мови (фонеми), дитина повинна вміти: впізнавати звуки мови і не змішувати їх в сприйнятті (тобто відрізняти один звук від іншого за акустичними ознаками); відрізняти нормоване проголошення звуку від ненормованого: здійснювати слуховий контроль за власним проголошенням і оцінювати якість відтворюваних у власній мові звуків.

Нерідко в картині мовного порушення одночасно зустрічаються поєднання декількох симптомів різного характеру, що знаходить своє відображення і в діагностиці. Наприклад, досить частий діагноз - недорікуватість, дислалія, заїкання з недорікуватістю або дислалія із заїканням - не відображає істинної картини мовного стану, а є тільки симптоматичним діагнозом, що не розкриває природи ні недорікуватості, ні заїкання. З тих пір як клініка мовних розладів, спираючись на дані таких наук, як невропатологія, патофізіологія і психологія, завоювала своє право на самостійне існування, примітивний розподіл всіх випадків логопатами на недорікуватість і заїкання поступається місцем більш глибокому розумінню кожного виду цих порушень. Тепер все більш і більш приділяється увага причинної залежності форми мовного порушення від його патогенезу.

На мій погляд, не є суттєвим розгляд кожної з форм дислалии, тому сутність кожної з них добре вивчена в працях багатьох авторів М.Є. Хватцева, О.В. Правдиной, С.С. Ляпидевского, Б.М. Гриншпун і багатьох інших. Я думаю доцільно згрупувати всі форми дислалии в таблицю, в якій відображені принципи поділу даного мовного порушення (10).

Я хотіла б відзначити, що в логопедичній роботі при механічній дислалии несприятливими виявляються змішані випадки, коли, крім дефекту, в будові периферичного апарату промови є ще стерта форма дизартрії. У таких випадках виправлення мови сильно сповільнюється, і іноді не вдається сформувати правильну вимову всіх звуків мови.

23

За І. П. Павлову, центр - Це мозковий кінець так званого аналізатора. Аналізатор - Це нервовий механізм, функція якого полягає в тому, щоб розкладати відому складність зовнішнього і внутрішнього світу на окремі елементи, тобто проводити аналіз. Разом з тим завдяки широким зв'язкам з іншими аналізаторами тут відбувається і синтез, поєднання аналізаторів один з одним і з різними діяльностями організму.

24) Велике визнання в науковому світі набула також розроблена у 30-60-ті pp. XX ст. теорія функціональних систем П.К. Анохіна. Часто її вважають найбільш завершеною системною теорією в психології і фізіології, оскільки в ній не тільки чітко визначене поняття системи, а й розроблена внутрішня операційна архітектоніка системи та визначені основні принципи її функціонування.

У руслі системного підходу поведінка розглядається як цілісний, певним чином організований процес, спрямований, по-перше, на адаптацію організму до середовища і, по-друге на активне його перетворення,. Пристосувальний поведінковий акт, пов'язаний зі змінами внутрішніх процесів, завжди носить цілеспрямований характер, що забезпечує організму нормальну життєдіяльність. Нині як методологічна основа психофізіологічного опису поведінки використовується теорія функціональної системи П.К. Анохіна [5].

Функціональні системи - це динамічні організації, що саморегулюються, діяльність усіх складових компонентів яких сприяє отриманню життєво важливих для організму пристосувальних результатів (П.К. Анохін).