Міністерство освіти і науки України

Київський міський педагогічний університет імені Б. Д. Грінченка

Індивідуальне навально-дослідницьке завдання

із курсу «Ігрова діяльність» на тему:

«Розвиток творчої ігрової діяльності в онтогенезі»

Виконала студентка

Київського міського

педагогічного інституту

початкової і мистецької освіти

V курсу, групи № ПОс-1-11-1.Од

Тлустенко Яніна Олександрівна

План:

Становлення ігрової діяльності дітей дошкільного віку: маніпулювання, предметна діяльність.

Етапи розвитку гри в онтогенезі: отобразітельной, сюжетно-отобразітельной, сюжетно-рольова.

Комплексний метод формування ігри Є.В. Зваригіной

Методика формування ігри Н.Я. Михайленко

Аналіз плану роботи вихователя.

Використані літературні джерела

1. Становлення ігрової діяльності дітей дошкільного віку.

Гра являє собою особливу діяльність, яка розквітає в дитячі роки і супроводжує людину протягом всього його життя. Проблема гри привертала і привертає до себе увагу педагогів і психологів, філософів, соціологів, етнографів, мистецтвознавців, біологів. Представників наукових галузей у грі цікавлять свої аспекти, але всі вони сходяться на думці, що гра - невід'ємна частина людської культури. [1]

У багатьох наукових трактатах на різноманітні тему, в художніх творах зустрічаються спостереження над іграми дітей і дорослих або судження про них. Чудові, психологічно тонкі картини дитячої гри намалювали В. Гюго, Л.М. Толстой. Свідченням живої історії є ігри радянських дітей, описані А. Гайдаром, А. Барто, С. Михалковим та ін Глибокі судження про природу дитячих ігор, про право на гру належать Олексію Максимовичу Горькому. У особливості дитячої психіки шукав причину дитячої гри І.М. Сєченов. Щирість і безпосередність почуттів дітей у грі помітив К.С. Станіславський.

У сучасній теорії питання про історичне походження гри є одним з головних, бо проливає світло на її природу. І до цього дня висловлюються погляди на гру як діяльність, обумовлену біологічними причинами (інстинкти, потяг) і, отже, має постійний, позаісторичний характер.

Більшість сучасних учених пояснюють гру як особливий вид діяльності, що склався на певному етапі розвитку общества.В початку ХХ століття у дослідників не було одностайності у вирішенні питання, що є первинним в історії людства: праця або гра. Висловлювалися припущення, що гра виникла раніше праці. Вперше з протилежним твердженням про те, що «гра - це дитя праці», виступив німецький психолог і філософ В. Вунд, а в подальшому цю точку зору розвинув російський філософ Г.В. Плеханов у праці «Листи без адреси» (1912). [2]

У житті окремої людини гра, на думку Г. В. Плеханова, передувала праці. У цьому полягає соціальне призначення ігри: вона служить засобом передачі «культурних надбань з роду в рад», готує дітей до праці. Так само він звернув увагу на те, що гра соціальна й за своїм змістом, оскільки діти відображають те, що бачать навколо, в тому числі і працю дорослих. А так як в людському суспільстві рано склався розподіл праці на чоловічі і жіночі види та обов'язки, то хлопчики і дівчатка в іграх наслідували тим представникам статі, до яких належали самі. Г.В. Плеханов висунув соціальні причини, а саме: існуюче розподіл праці дорослих людей в суспільстві за ознакою статі.

Дитячі ігри та колишніх років, і сьогоднішнього життя переконують, що вони пов'язані зі світом дорослих. Одним з перших, хто довів це положення, оснастивши його науково-психологічними даними, був К.Д. Ушинський. У роботі «Людина як предмет виховання» (1867) К.Д. Ушинський визначив гру як посильний для дитини спосіб увійти у всю складність навколишнього його світу дорослих. Дитячі ігри відображають навколишнє соціальне середовище, що дає «... матеріал, набагато різноманітніше і действительнее того який пропонується іграшкової лавкою» (Ушинський К. Д. Ізбр. Пед. Соч. - М., 1954. - Т. П. - С. 483) . Образне відображення реального життя в іграх дітей залежить від їх вражень, складається системи цінностей. К.Д. Ушинський писав: «В однієї дівчинки лялька куховарить, шиє, миє і гладить; в іншої величається на дивані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут; у третьої б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші ...» (Ушинський К.Д. Ізбр. пед. соч. - М., 1954. - Т. П. - С. 483).

За допомогою гри діти опановують досвідом взаємодії з навколишнім світом, засвоюють моральні норми, способи практичної та розумової діяльності, вироблені багатовіковою історією людства.

Сучасна вітчизняна теорія гри базується на положеннях про її історичне походження, соціальну природу, зміст і призначення в людському суспільстві.

Але що оточує дитину дійсність надзвичайно різноманітна, а в грі знаходять відображення лише окремі її сторони, а саме: сфера людської діяльності, праці, відносин між людьми. Як показують дослідження О.М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна, Р.І. Жуковської, розвиток гри впродовж дошкільного віку відбувається у напрямі від гри предметної, що відтворює дії дорослих, до гри рольової, що відтворює відносини між людьми.

У перші роки життя дитини переважає інтерес до предметів, речей, які використовують оточуючі. Тому в іграх дітей цього віку відтворюються дії дорослого з чимось, з якимось предметом (дитина готує їжу на плиті іграшкової, купає ляльку в тазику). А.А. Люблінська дуже влучно назвала гри малюків «полуігрой-полутрудом».

У розгорнутій формі рольової гри, яка, спостерігається у дітей починаючи з 4 - 5 років, на перший план виступають відносини між людьми, які здійснюються через дії з предметами, а іноді і без них. Таким чином, гра ставати способом виділення та моделювання (відтворення в спеціально створених умовах) відносин між людьми, а, отже, починає служити засвоєнню соціального досвіду. [4]

Гра соціально і способів її здійснення. Ігрова діяльність, як доведено А.В. Запорожцем, В.В. Давидовим, Н.Я. Михайленко, не винаходиться дитиною, а задається йому дорослим, який вчить малюка грати, знайомить із суспільно склалися способами ігрових дій (як використовувати іграшку, предмети-заступники, інші засоби втілення образу; виконувати умовні дії, будувати сюжет, підкорятися і т.п. ). Засвоюючи в спілкуванні з дорослими техніку різних ігор, дитина потім узагальнює ігрові способи і переносить на інші ситуації. Так гра набуває саморух, а це обумовлює її розвиваючий ефект.