Cамостійне опрацювання

          з предмету « Педагогічна творчість»

          студентки групи Мм мб – 3-12-2 Од

          Малишева Геннадія Віталійовича

 

 

 

 

 

 

 

                                                          

 

 

 

 

 

 

                                  

                                

                                  

Київ - 2013                          

                                      Самостійне опрацювання № 3

                       Психофізіологічні основи творчої діяльності

Діяльнісний підхід до виховання — висування діяльності як головного фактора єдності свідомості, поведінки і ставлення до праці, коли учнем здійснюється певна система видів діяльності (навчальна, суспільно-трудова, ігрова, естетична, спортивна, індивідуально-спрямована, ціннісно-орієнтаційна).

 Діяльнісний підхід у своїй переважній орієнтації на становленні суб'єктності вихованця як би порівнює у функціональному плані обидві сфери освіти - навчання і виховання: при реалізації діяльнісного підходу вони в рівній мірі сприяють становленню суб'єктності дитини. Разом з тим, діяльнісний підхід, реалізований в контексті життєдіяльності конкретного учня, враховує його життєві плани, ціннісні орієнтації і його інші параметри суб'єктивного світу, за своєю суттю є особистісно - діяльнісних підходом. Тому цілком природно в цілях розуміння його сутності виділенням два основних компоненти - особистісний і діяльнісний.  Суть виховання з точки зору діяльнісного підходу полягає в тому, що в центрі уваги стоїть не просто діяльність, а спільна діяльність дітей з дорослими, у реалізації разом вироблених цілей і завдань. Педагог не подає готові зразки етичної та духовної культури, створює, виробляє їх разом з молодшими товаришами, спільний пошук норм і законів життя в процесі діяльності і становить зміст виховного процесу, що реалізується в контексті діяльнісного підходу. Виховний процес в аспекті діяльнісного підходу виходить з необхідності проектування, конструювання і створення ситуації виховної діяльності. Вони залишаючи частину навчально - виховного процесу та реалізації буття вихованця, суспільного життя в цілому, характеризується єдністю діяльності вихователів і вихованців. Ситуації створюються з метою об'єднання засобів навчання і виховання в єдині виховні комплекси, стимулюючі різнобічну діяльність сучасної людини. Подібні ситуації дозволяють регулювати життєдіяльність дитини у всій її цілісності, різнобічності і грамотності і тим самим створювати умови становлення особистості школяра як суб'єкта різних видів діяльності і своєї життєдіяльності в цілому. Діяльнісний підхід орієнтується на сенезітівні періоди розвитку школярів як на періоди, в які вони найбільш «чутливі» до засвоєння мови, освоєння способів спілкування та діяльності, предметних і розумових дій. Ця орієнтація обумовлює необхідність безперервного пошуку відповідного змісту навчання та виховання, як предметного, так і однакового, символічного характеру, а також відповідних методів навчання і виховання.  Діяльнісний підхід у вихованні враховує характер і закони зміни типів провідної діяльності в формуванні особистості дитини як підстави періодизації дитячого розвитку. Підхід у своїх теоретичних і практичних підставах враховує науково обґрунтовані положення про те, що всі психологічні новоутворення визначається здійснюваної дитиною провідною діяльністю і потребою зміни цієї діяльності. 

 Специфіка діяльнісного підходу у вихованні та навчанні полягає в переважної орієнтації його на надання допомоги вихованцю у становленні його як суб'єкта своєї життєдіяльності. Цим фактом і зумовлена насиченість понятійного апарату суб'єктної проблематикою. Яку ж реальність являє собою «суб'єкт» в психології і педагогіці? Це поняття розглядається у двох значеннях: 

1) як суб'єкт діяльності, здатний е освоїти і творчо перетворити; 

2) як суб'єкт свого життя, внутрішнього світу, здатний планувати, вибудовувати, оцінювати свої вчинки, дії, стратегію і тактику свого життя. Життєвий сенс орієнтації педагогіки на формування суб'єктності дитини полягає в наступному. Людина повинна здійснювати ту або іншу діяльність, творчо перетворювати її не внаслідок впливу на нього обставин, а внаслідок внутрішнього спонукання, що виходить з усвідомленої необхідності даної дії. З переконання в його істинності, цінності, значущості для нього, суспільства, для близьких. Недолік всій попередній теорії і практики виховання полягав саме в тому, що під діяльністю розуміли всяку активність дитини, головним чином, - реактивну діяльність, здійснювану у відповідь на вимоги педагога. У контексті діяльнісного підходу розуміється тільки активність самовизначається особистості, тобто суб'єкт. Тільки так діяльність може розглядатися як фактор виховання. 

2. Проаналізувати власну мотивацію до творчості та виокремити види своїх мотивів до творчості.

Творчість сама стимулює себе. В мене творчість прокидається сама по собі,  це може бути – натхнення щоб творити своїми руками( рукоділля,музикування, імпровізування. Однак щоб в певний період творіння не залінуватись я здійснюю над собою зовнішню мотивацію. Мої мотиви – зовнішні та внутрішні далі наведені( підкреслені та виділені курсивом).

.Творчість здійснює зв'язок людини з світом. Внутрішні мотиви творчої діяльності людини:

1. Реалізація генетично закладеної в людині пошукової потреби.

Кожна жива істота, а тим більше людина, з перших днів свого життя активно досліджує середовище, в яку він потрапив, і намагається її пристосувати для свого існування.

Реалізація природної пошукової потреби (цікавість) змушує аналізувати ситуацію, робити висновки, приймати творчі рішення.

2. Інстинкт самозбереження, продовження роду і виживання.

Дійсно, в екстремальних умовах спостерігається сплеск творчих дій і вчинків, спрямованих на збереження життя і її продовження. Історія знає масу таких прикладів.

3. Задоволення первинних матеріальних потреб (їжа, дах, одяг і т.п.)

Значна частина світового патентного фонду містить в собі творчі рішення спрямовані на задоволення саме цих потреб людини, починаючи від винаходу молотка, дамських колготок, швидкорозчинного кави і кінчаючи космічними поселеннями.

4. Задоволення первинних духовно-соціальних потреб (самоповага, визнання, любов, самореалізація і саморозвиток).

При задоволенні первинних матеріальних потреб, проявляються духовні потреби, засновані на бажанні усвідомити свою роль і свою значимість у цьому житті. Людина починає самоутверджуватися, тобто оцінювати себе, виробляти почуття самоповаги і очікує такого ж визнання його особистості спочатку найближчого оточення, а потім все більш віддаленого. Ця нескінченна і постійно зростаюча потреба є одним з потужних мотивів прояву творчості.

5. Користолюбство, владолюбство, кар'єризм.

Прагнення бути багатим і власним, для деяких є досить сильним мотивом розвитку своїх творчих здібностей. Ймовірно, це пов'язане із задоволенням особистої потреби в безпеці і виживанні.

6. Лінь, не бажання витрачати свою енергію, паразитизм.

Багато хто вважає, що лінь і бажання людини паразитувати на навколишньому середовищі, є однією з рушійних сил розвитку людства, особливо на його ранніх стадіях. Втомився первісна людина шукати корінці для свого прожитку, і, зайнявся землеробством, лінь йому було ганятися за мамонтом - винайшов ловчих яму, неохота стало ходити пішки - з'явилася кінна упряжка, автомобіль, паровоз. І так майже у всьому.

 Зовнішні мотиви творчої діяльності людини:

1. Задоволення потреби сім'ї, країни, людства в своєму збереженні та розвитку.

Тут можна навести обширний ряд прикладів прояву творчості для задоволення зазначеної потреби - від винаходу сімейного, загального вогнища і до супутникового зв'язку, системи Internet. У сучасної людини, цивілізованої країни цей мотив, породжуваний суспільною потребою, виражений досить чітко.

2.Наслідування  ідеології, культурі і міфам суспільства.

Кожна особистість в тій чи іншій мірі схильна до впливу культивований в даному суспільстві (співтоваристві) ідеології, а так само загальновизнаним в ній міфам і забобонам. Ці елементи стимулюють і спонукають прояв творчої активності людини спрямованої на задоволення потреби в підтримці і збереженні тієї спільноти, в якому він знаходиться.

3. Почуття моди (стадності), бажання бути не гірше за інших.

Цей мотив особливо розвинений в тих суспільствах, де поняття "втратити обличчя" або "бути не таким як усі" означає порушення загальноприйнятих правил і норм, а значить відчувати не визнання суспільством. Якщо середовище, куди потрапила людина, є творчою, то і ця людина прагне розвинути свої здібності.

 Системний підхід — аналіз явищ і процесів у певній системі, яка дає можливість упорядкувати їх і розглядати як єдине ціле, у взаємодії і зв'язку між собою

Основні принципи системного підходу

Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої.

Як правило, перераховані мотиви діють одночасно, кожен в тій чи іншій мірі, але один з них, все ж є домінуючим. Це визначається історичними і соціальними умовами, в яких перебуває людина, її вихованням, освітою і світоглядом.