5.3. «Етнічна особа» і блок споріднених понять

Сучасні уявлення в Україні щодо етнічної особистості найповніше проявилися в системі понять, запропонованих М.Шульгою. Автор роз­різняє два основних підходи до вивчення етнічних феноменів: спільнісно-груповий та особистісно-типологічний.

У межах першого підходу етнос розглядається як самостійний со­ціальний суб'єкт, що має певну внутрішню структуру. Такий підхід дає змогу розкрити особливості етносу як системного утворення, що не зво­диться до простої суми окремих осіб. У центрі уваги дослідника пере­бувають різноманітні зв'язки і відносини між різними елементами, що становлять етнос, між його об'єктивними ознаками та їхнім суб'єктив­ним вираженням у формі етнічної свідомості.

Особистісно-типологічний підхід полягає в тому, що етнос розгляда­ється через характеристики, які проявляються безпосередньо в особі. Його підґрунтям є уявлення про те, що належність особи до етнічної спільноти, залучення до її життєдіяльності формують у ній стійкі риси, які стають типовими для всіх або для більшості членів спільноти. Вихо­дячи з цього етнос і етнічну свідомість пропонується розглядати крізь призму моделі типової особистості (не виключено — кількох типових особистостей). Змістовний бік етнічного типу особи при такому підході

96

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

97

не зводиться до суми суо'єктивпо-психологічних елементів, хай навіть і забарвлених етнічною специфікою. Він полягає «в особливостях моти­ваційної структури особи, нюансах її копгітивної поведінки і мислитель-них дій».

Отже, якщо при спільнісно-груповому підході комунікаційні пробле­ми постають через соціально-психологічну опозицію «ми — вони», то при особистісно-типологічному комунікаційний аспект проявляє себе через опозицію «я — інші». Більше того, зміни, які відбуваються в етніч­них групах, не тотожні змінам, шо відбуваються з особою у сфері етніч­них відносин.

По-перше, вони мають різний характер прояву. Певні феномени мо­жуть розглядатися тільки як групові, інші — тільки як особистісні. На­приклад, розгляд явища консолідації в особистісно-типологічному підході безперечно виглядав би як нонсенс.

По-друге, деякі групові процеси охоплюють у часі життя кількох по­колінь. Зрозуміло, що в житті окремої людини вони не є самостійними особисті сни ми феноменами, тому розглядати їх у межах особистісно-типологічного підходу недоцільно. Прикладом може слугувати, зокре­ма, явище згасання етнічних трудових традицій через витіснення останніх сучасними індустріальними технологіями.

По-третє, використовуючи один і той самий термін для позначення змін в етнічних спільнотах та особах, вчені, залежно від підходу, як правило, мають на увазі відмінні явища. Скористаймося для прикладу поняттям «інтеграція». У випадку дослідження групових процесів цей термін озна­чає об'єднання кількох етнічних груп на основі вироблення нових спільних норм, традицій, мови. Водночас стосовно особи під аналогічним термі­ном мають на увазі зовсім інше — процес входження особи до нового сус­пільства, ідентифікації з ним, засвоєння його норм, вимог, мови тощо.

Виокремлюючи зазначені підходи, М.Шульга обирає для своєї праці особистісно-типологічний підхід, що передбачає з'ясування теоретичного статусу понять «ЕТНІЧНА МОДЕЛЬ ОСОБИ» та «ЕТНІЧНИЙ ТИП ОСОБИ». Саме вони є головними категоріями в межах цього напрямку.

Відомо, що особистість є специфічним вузлом, у якому перетинаються різноманітні суспільні зв'язки і відносини. Іншим аспектом цього самого положення є включення особи до численних і різноманітних соціальних спільнот. Вона водночас є представницею національної спільноти, класу, професійної та статево-вікової груп, освітнього прошарку, політичної партії і та ін. Виходячи з такого уявлення, автор ставить питання щодо можливості наукового опису і створення теоретичного поняття моделі особи члена соціальної спільноти, в даному разі — етнічної.

На думку автора, етнічна модель особи являє собою наукове понят­тя, в якому відображено як об'єктивні показники, так і суб'єктивні риси,

_ш0 характеризують особу як члена етнічної спільноти. Модель є своєрід­ною схемою, в якій подано перелік найважливіших елементів, що нале­жать до «зрізу» особи, а також зазначено характер зв'язку між ними.

Науковим поняттям, яке конкретизує етнічну модель, є «етнічній тип особи». Воно є узагальненням, логічним утворенням, яке відбиває спе­цифічне спільне, типові властивості, якості людей як членів етнічних спільнот. Це образна, розумова, «чиста» модель реальних людей певної етнічної спільноти. Поняття етнічного типу містить лише ті властивості й характеристики особи, які породжені та детерміновані її належністю до етносу, до його культури.

За допомогою яких додаткових категорій описується процес етнічної детермінації певних психологічних характеристик? Згадаймо, що понят­тя «соціалізація» визначає процес формування базових людських якос­тей свідомості, мислення, мови, навичок соціальної поведінки та діяль­ності, пов'язаної із засвоєнням досвіду попередніх поколінь. Спроба виокремити з процесу формування особистості суто етнокультурний ас­пект допомагає встановити особливі поняття.

Так, залучення особи до культурної спадщини визначається понят­тям «інкультурація». Через це поняття передають процес засвоєння осо­бою різноманітних знань, значень, відомостей, що належать до культу­ри взагалі — не тільки до своєї і не тільки до етнічної. Внаслідок інкультурації формується особиста культура індивіда. Вона охоплює власні зразки поведінки в різних сферах життєдіяльності, стиль поведін­ки, спрямованість ідей і життєвих прагнень, систему цінностей, мораль­них норм і переконань.

Поняття, що відображує в єдності весь складний процес оволодіння особою елементами етнічної культури, що допомагає їй стати повноцін­ним членом етносу, набути етнокультурної компетентності, визначаєть­ся за допомогою терміна «етнізація». Воно охоплює все коло явищ, по­в'язаних із становленням, розвитком і закріпленням в особистіших структурах якостей, що відображають особливості культури етносу, чле­ном якого є особа. Етнізація розгортається як процес набуття особливо­стей оціночних, моральних суджень, естетичних уявлень, формування «композиції» типових, притаманних етносу навичок, умінь, виробничих прийомів, стилю спілкування й поведінки.

Перший етап етнізації особи є ведучим, базовим. Саме на цьому етапі людина засвоює (як правило, позасвідомо) величезний обсяг етно­культури, багатство спресованого досвіду попередніх поколінь. Розмаїття етнічної культури інтеріоризується в особистісні характеристики, фор­муючи етноспецифічні особливості психології та світогляду індивіда.

На другому етапі етнізації особа, вже набувши певного досвіду знань, У тому числі про культуру інших народів, здатна до більш критичного

'- Етнопсихологія

98

Розділ І ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

сприйняття оточуючого світу та інформації про нього. А відтак вона сприймає вплив етнокультури більш вибірково: щось сприймає повністю, дещо — з поправками, а шось — зовсім відкидає. На цьому самому етапі І засвоєння елементів етнокультури починає доповнюватися й зворотним | процесом — індивідуальною творчістю особи, яка, в свою чергу, збага-\ чує етнічну культуру.

Важливо зазначити, що до соціалізації, до етнізації людина і етно- І культура — це об'єкти двох різних світів. Після етнізації це два полюси] однієї системи, протистояння яких має діяльнісно-збагачуючий харак-і тер. Особа, розвиваючись, засвоює нові пласти культури, а культура] розвивається і збагачується особою, яка працює і творить.

Етноспецифічнз особливості традиційного господарювання форму-І ють певний ступінь вираженості різних психічних, моральних, соціально-] психологічних якостей особи як ставлення до праці, ініціативність, по-] чуття відповідальності, колективізм чи індивідуалізм тощо. У процесі! етнізації через наслідування, уподібнення, запозичення, цілеспрямоване] навчання або виховання особа засвоює різні види діяльності, спілкувань [ ня, форми поведінки, які мають національно-характерний стиль побу-ї дови та виявлення. Цей процес значною мірою спонтанний, не контро- \ льований ні суб'єктами, ні об'єктами етнізації. Останнє, в свою чергу,; означає, що цей процес облігаторної етнічної детермінації може бути ] усвідомлений лише через спеціально організовану рефлексію, зокрема; наукове дослідження.

Проте останнє положення стосується не всієї етнокультури. Певні її елементи мають більш відкритий характер, а тому процес етнізації в цьо­му разі усвідомлюється безпосередньо.

Під час етнізації люди певної культури засвоюють однаковий ракурс , бачення світу, ідентичний спосіб його категоризації, систематизації, ти­пізації. Це є підґрунтям загальної переконаності в природності й пра- ■ вильності «нашого» способу життя, самоочевидності для загалу багатьох_; «істин», тотожності засобів інтерпретації природного та соціального•■] світу. Завдяки цьому формуються засади етнічної самосвідомості, відчут­тя себе як «ми», тобто всі, хто сприймає й розуміє світ як «я».

Для особи засвоєння досвіду суспільства, системи значень певної куль­тури в процесі етнізації постає як пізнання. Цей самий процес, з погляду суспільства, постає передусім як процес навчання особи розумінню куль-. тури, набуття нею «ЕТНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ». Про­цес її досягнення відбувається під керівництвом вчителя, вихователя, сім'ї, -общини. Етнічно компетентною стає та особа, яка вільно орієнтується в світі значень певної культури, розуміє мову цієї культури і вільно тво­рить на цій мові.

Отже, за визначенням М.Шульги:

99

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

«Результатом процесу етнізації С етнічна особа, тобто сукупність психологічних, моральних та інших якостей, що відображують її на­лежність до певної етнічної культури, етносу. Особу, прийняту в сдиоспгі її етнічних якостей, тобто своєрідну модель особи, є якій в наявності тільки етнічний елемент і його виявлення, розкривають че­рез поняття етнофора».

5.4. Маргінальна особистість

З кожним сторіччям серед представників людства дедалі зростає про­шарок індивідів, які водночас є носіями двох різних культур. їх називають маргінаяами. Ідеться не тільки і не стільки про феномен біологічної ме­тисації, скільки про наявність особистостей, соціалізація яких відбува­лася в умовах двох різних культур (або одночасно, наприклад, зважаю­чи на те, що батьки дитини належали до різних етнічних груп, або послідовно, наприклад, через міграцію, коли дитинство проходило в од­ному етнічному середовищі, а юність і зрілість — в іншому).

Останнім часом етнокультурна маргінальність розглядається як фено­мен, що проявляється на двох основних рівнях, при цьому кожному з рівнів відповідають певна форма прояву етнокультурної маргінальності та певні особливості її впливу на міжетнічні установки. Перший рівень етнокультурної маргінальності характеризується наявністю об'єктивної подвоєності зовнішніх атрибутів етнокультури (мови, традицій, стерео­типів поведінки, тощо) і не супроводжується суб'єктивним відчуттям кризи етнічної ідентичності. Другий рівень етнокультурної маргіналь­ності проявляється в різноманітних формах етнопсихологічної двоїстості, ознакою якої є наявність суб'єктивного переживання протиріччя етно­культурної належності.

Виокремлюються два основних напрямки у вивченні етнокультурної маргінальності — дослідження проявів етнокультурної маргінальності на рівні індивідуальної етнічної самосвідомості й на рівні групової сві­домості .

Перший напрямок у вивченні цієї проблеми представлений Ґрунтов­ними працями таких західних психологів, як Е.Стоунквіст (1961), Дж.Беррі (1979), К.Меркадо (1990) та ін. У них відбито досвід розробки особистішої типології маргіналів. Як правило, розглядаються тільки ті форми етнокультурної маргінальності, які характеризуються етнопси­хологічною двоїстістю, тобто форми другого рівня. Критерієм класифі­кації маргіналів є різні особистісні способи розв'язання внутрішнього конфлікту.

100

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ]

цдТЕГОИАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

101

Дослідники розрізняють два основних типи подолання етнопсихоло-1 річної двоїстості: націоналістичний і посередницький. У першому випадку! внутрішній конфлікт зумовлює появу жорстокості та негатив істинного] емоційного забарвлення міжетнічних установок, у другому — засобом! розв'язання конфлікту стає «посередницька» діяльність, тобто маргінал| перебирає па себе роль посередника в розвитку взаємовідносин між обо~ ма етнічними групами.

Аналіз результатів досліджень, виконаних у межах другого напрям-. ку, свідчить про те, що зміст етнокультурної маргінальності в кожному| конкретному випадку міжетнічної взаємодії може суттєво відрізнятися залежно від особливостей відносин між цими групами, а також від пев-і них характеристик цих етнічних груп. При цьому різні автори пропону-І ють свої варіанти чинників, що впливають на зміст міжетнічних відносин^ на особливості контакту та на зміст етнопсихологічної двоїстості. Тав низка досліджень, присвячених перевірці «гіпотези контакту», проде монструвала неоднозначність впливу частоти контактів на міжетніч* відносини і на особливості прояву етнокультурної маргінальності. В інп» працях фактором, що визначає результати міжетнічної взаємодії, була «культурна дистанція», тобто ступінь культурних відмінностей між дво^ ма етнічними групами. Було емпірично доведено положення про те, ща ним більш далекими одна від одної є досліджувані культури, тим вира нішим буде негативістичне забарвлення стереотипу та емоційних віднс син між обома групами. Неодноразово продемонстровано також вгап-емоційних відносин, що історично склалися між даними етногрупамк як на результати міжетнічної взаємодії, так і на особливості відповідної етнокультурної маргінальності і т. ін.

В одній з небагатьох праць в країнах СНД, присвячених безпосереді ньо проблемі етнокультурної маргінальності, автор А.Мулдашева про-і понує своє бачення чинників, що впливають на етнокультурну маря гінальність. її праця базується на теоретичному підході Л.Гумільоваї Дослідниця акцентує увагу на трактуванні ним етносу як живого оргаї нізму, що мас своє поле (подібно до того, як існує біополе людини, елек-| тромагнітне поле тощо}, та на уявленні про комплементарність етносії тобто про міру здатності до сполучення, поєднання етнічних полів двс етнічних груп. За Гумільовим, позитивна комплементарність супрс воджується позасвідомою симпатією до представників іншої групи, негативна —- позасвідомою антипатією до них. За уявленнями Гуміль<т| ва, на початку етногенезу етнічне поле групи має високу енергетичї напругу, що зумовлює формування цілісного етносу, що ж до його пс дальшого розвитку, то первинний енергетичний імпульс поступово «згц сає», що феноменологічно проявляється у зменшенні цілісності та єднос етногрупи.

Відш^товхУ^{ючись В}'Д и^их теоретичних положень, Мулдашева стверд­жує, іно невисокий ступінь комплемеитарності між етнічними групами, наявність певних тенденцій зниження енергетичної напруги етнічного _поля та негативний вплив деяких чинників соціального характеру виз­начають такий тип етнокультурної маргінальності, який відповідає різним формам етнопсихологічної двоїстості. Роль емпіричних показ­ників пропонованих чинників відіграють такі параметри:

для ступеня комплементарності — суб'єктивна міра близькості з пред­ставниками іншого етносу; міра надання суб'єктивної переваги етноландшафтові, що приписується іншій групі; зміст емоційно­го компонента гетер о стереотипу;

для характеристик етнічного поля — ступінь цілісності етнічної гру­пи (що вимірюється як ступінь схожості авто- і гетеростереотипів); міра вираженості позитивного емоційного ставлення до своєї гру­пи (що вимірюється як ступінь надання суб'єктивної переваги своє­му етноландшафту та ступінь виразності позитивного змісту емо­ційного компонента аатостереотипу).

На рівні індивідуальної етнічної свідомості великого значення для визначення особливостей впливу етнокультурної маргінальності на міжетнічні установки суб'єкта автор надає особливостям «життєвого світу» людини в розумінні цього терміна у Ф.Василюка. Досліджуючи особливості сприйняття особистістю кризових ситуацій, Ф.Василюк зу­пиняється на такій інтегративній характеристиці суб'єкта, як особливості його «життєвого світу». Він розглядає чотири можливих варіанти його існування, формуючи їх з двох двополюсних параметрів — міри суб'єктив­ної складпості-простоти внутрішнього світу та ступеня суб'єктивного сприйняття легкості-в аж кості зовнішнього світу. Оскільки Мулдашева розглядає ситуацію маргінальності як варіант кризової ситуації, вона вва­жає за можливе як детермінанти варіацій етнічної маргінальності на осо­бистішому рівні запровадити характеристики «життєвого світу» суб'єкта.

Проведення відповідних досліджень дало авторові змогу про­демонструвати два типи маргінальної особистості. Характерною озна­кою першого з них є суб'єктивна простота внутрішнього світу і сприй­няття як легкого зовнішнього світу. Йому відповідає й певна форма етнокультурної маргінальноеті — так звана «етнокультурна маргі-нальиість за зовнішніми атрибутами етнокультури», що не супровод­жується переживанням конфлікту етнічної ідентичності. У цьому разі Опальний зміст міжетнічної установки визначається відходом даного ^ТИГІУ особистості від соціальних проблем, що, в свою чергу, проявляєть­ся в байдужому ставленні до складностей етнічного життя. Тому умовно "^{еи ти}п визначається як «байдужий до проблем міжетнічних відносин».

102

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

103

Другому типу відповідають такі характеристики «життєвого світу», як суб'єктивна складність внутрішнього світу Й сприйняття як важкога зовнішнього світу. У цьому разі етнокультурна маргінальність проявля^ ється у формі етнопсихологічної двоїстості, причому в такій її формі, характеризується творчими установками в розв'язанні проблеми етнічні ної ідентичності й супроводжується таким змістом міжетнічних устане^ вок, який відбиває творчий підхід до розв'язання проблем міжетнічного спілкування.

Отже, провідну роль у детермінації особливостей етнокультурне маргінальності відіграють три основних чинники: два з них діють на рівї групової свідомості (йдеться про міжетнічну комплементарність і харак| теристики етнічного поля), а один — характеристики «життєвого світ суб'єкта — на рівні індивідуальної етнічної свідомості. Вони визнача ють тип етнокультурної маргінальності та його вплив на міжетнічні уо тановки.

р Сшепанов В.В., Сусоколов А.А. Зтнос и его ереда // Человек. — 1990. — " Хеб.— С. 51-59.

13. Сіжфанечко Т.Г. Методи иселєдования зтнических стереотипов //Методьі ^тнопсихологического иселедования. — М.: Изд-во МГУ, 1993, С. 3-27.

14. Шгяьга Н.А. Зтничєская самоидентификация личности. — Киев: Ин-т со- циологии НАН Украйни, 1996.

15. Вепх і. И< Ассиішгаііус 5іге55 // РнусЬоіо^У апй Сиііиге (ей. Ьу ^.І.Ьоппсг & К.5.Ма1ра$$). — АПуп & Васоп, 1994, р. 211-217.

16. Ншпік N ЕіЬпіс Міпогіїу Ійспіііу: А Зосіаі РхусЬоіо^іса] РегвресіІуе. — ОхГогй: Сіагспйоп Ргеяя, 1991.

17. ]<мкт К. Зосіаі іа'епіііу. — Ьопйоп: Коиі1е(1§є, 1996.

18. Магєіа ].Е. ІсіепіНу іп Асіоіезсепсє // НапйЬоок оґ АсіоіексеШ Рзуспоіову — Ие\¥ Уогк: ЛоЬп Шііеу & Зопя, 1980, р. 159-187.

19. Ти]/е! Н. іп<ііуіо'иа!я апй^гоирз іп зосіаі ркусЬоіоцу// ВгііізЬ Доитаі оГ5осіа1 апгі Сііпісаі РкусЬоіоеу. — 1979. — V. 18.

20. Тигпег, 7.С. А 5е1ґ-саІе§огігаііоп (Ьеогу. Іп:Тигпег, ї.С, Н, М.А., Оакез, Р.І., КеісЬег, 5.С & ХУеіЬегсі, М.З. (Есіз) КєіІіїсоуєгіпє іЬе Зосіаі Сгоир: А ЗеіГ-Саіееогігаііоп ТЬеогу. ОхГога¹: Вазії ВіаскиеІІ, 1987, р. 42-67.

9. 10

11.

12. 13.

Список літератури

1. Агеев В.С. Мсжгрупповое взаимодействие: социально-психологическв проблеми. — М.: Изд-во МГУ, 1990.

2. АлиеваЛ.А., Петренко В.Ф. Исследование зтнических стереотипов с ] пользованием методики «множественньїх идеитификаций» // Психолої] журнал. — 1987, —№6, —С. 21-35.

3. БромлейЮ.В. Зтносоциальньіепроцессьі:теория, история, соврсмсшюсть. М., 1987.

4. Вирост Й.С. Національна самосвідомість: проблеми визначення й аналізу'| Філософ, та соціолог, думка. — 1989. — № 7. — С. 11-19.

5. Гнатеико П.И. Национальннй характер. — Днспропетровск: Изд-во ДПІ| 1992.

6. Гнатеико П.И.. Павленко В.Н. Зтішческие установки и зтнические сгере типн. — Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1995.

1. ГумилевЛ.Н. Зтногенез и биосфера Земли. — Ленинград. 1989.

7. Лебедеви Н.М. Новнс возможности одной извесгной концепции // Псиас| лог. журнал, — 1989. — № 2, — С. 56-62.

8. Павленко В.Н., Таглин С.А. Введение в зтническую психологию. — Хар ков: Изд-во ХГУ, 1992.

10. Поршнев Б.Ф. Контреуттестия и история // История и психология. — 1971, С. 7-35.

11. Солдатова Г. У. Установочньїе образования в зтноконтактной ситуаций^ Духовная культура и зтническое самосознание. — Вьш. 1. — М., 1990. С. 221-241.

Контрольні запитання

До яких основних полюсів тяжіс більшість підходів до визначення поняття «етнос»? Наведіть відповідні приклади. Що такс «інформаційна модель етносу»?

Які є варіанти переосмислення класичного тлумачення сутності етносу, викликані зростанням динамізму культурних змін в житті народів? -Який зміст вкладався в поняття «етнос» в концепції Л.Гумільова? У чому специфіка уявлення автора про етногенез?

Як трактувалося поняття «етнос» у зв'язку з уявленнями про сугестію, контр-сугестію і контр-контреугестію в теорії Б.Поршнева?

Яке сгіівідношешія існує між поняттями «етнічна свідомість» та «етнічна самосвідомість»?

Які підходи виокремлюються при вивченні ідентичності? Сутність психо­аналітичного підходу до вивчення ідентичності.

Система поглядів на ідентичність символічних інтеракціоністів. Опишіть її па прикладі роботи Дженкінса. Основні положення теорії соціальної ідентичності. Хто її автор?

еорія самокатегоризації Дж.Тернсра. До якого напрямку в психології вона належить?

Що таке етнічна ідентичність і які її основні параметри? Що таке стратегії акультурації і які основні способи їх дослідження? Основні дискусійні питання, пов'язані з дослідженням етнічних стереотипів.

104

1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

14. Сучасні уявлення про взаємозв'язок понять «етнічні стереотипи», «етнічні упередження» і «етнічні забобони».

15. Які методи дослідження етнічних стереотипів вам відомо? Зробіть порівняль­ ний аналіз тесту Катца і Брейлі, «довільного портрета» та асоціативного експерименту.

16. Що таке хоп тент-аналіз і як він використовується в етнопсихології для дос­ лідження етнічних стереотипів?

17. Який зміст вкладався в поняття «національний характер»? Що розуміють під цим терміном сучасні автори?

18. Як трактувалося поняття «базова особистість» в американській етно­ психологічній школі «культура і особистість»? Що таке «модальна осо­ бистість» і чим вона відрізняється від базової?

19. Спількісно-гру повий та особистіше-типологічний підходи до вивчення ет­ нічних феноменів.

20. Як співвідносяться поняття «етнічна модель особи» та «етнічний тип осо­ би»?

21. Який зміст вкладається в поняття «соціалізація», «інкультурація» та «етні- зація»? Як вони співвідносяться між собою?

22. Що розуміють під поняттям «етнокультурна компетенція»? Як воно пов'я-; заке з поняттям «етнізація»?

23. Що таке «етнокультурна маргінальність» і як це поняття співвідноситься зі поняттям «етнопсихологічна двоїстість»? ' 1

ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ АО ВИВЧЕННЯ

ЕТНОПСИХОЛОГІЧНИХ

ОСОБЛИВОСТЕЙ

1. ЕКОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД У ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

Однією з перших праць, написаних у руслі екологічного підходу, був твір Гіппократа «Про повітря, воду та місцевість». Головна його теза — «форми людей та їхній характер віддзеркалюють природу країни» — набула широкого розголосу, започаткувавши численні праці, що підтри­мували і розвивали це твердження. Якщо Гіппократ вважав, що провідну роль в етнопсихогенезі відіграють такі елементи навколишнього середо­вища, як клімат і ландшафт, то його послідовники значно розширили це коло чинників. Було показано, що ландшафт і клімат, особливості ґрун­ту й розміри території, картина зоряного неба та корисні копалини, фло­ра, фауна, обриси водоймищ та інші численні елементи природного се­редовища етносу, що створюють його неповторну своєрідність, активно впливають на особливості взаємодії етносу з природою, що знаходить своє відображення в екологічній обумовленості асоціацій, пізнавальних процесів, комунікації, стереотипів поведінки, різних форм суспільної свідомості тощо.

У межах екологічного підходу працювали й продовжують працюва­ти багато дослідників. Методичний прийом, яким вони користуються, передбачає аналіз розмаїття екологічних характеристик і пошук їхнього зв'язку з психологічними особливостями народу. У своїй крайній формі, доведеній до абсурду, цей принцип зумовлює невиправдано фаталістичні висновки. Виразною ілюстрацією такого стану є вислів французького філософа В.Кузена:

«Дайте мені мету країни, ЇЇконфігурацію, її клімат, її води і всю її фізичну географію, дайте мені її природні продукти, її флору, її фауну — І я готовий сказати Вам а ртіогі, якою буде людина цієї країни та яку роль Ця країна відіграватиме в історії не випадково, а через необхідність, не тільки в нкий-небудь певний час, а в будь-який».

Етн

^[0!ІСІІЧО;ЮГ1Я