Німецька модель корпоративного управління

Трирівнева система управління: загальні збори акціонерів – наглядова рада – виконавча рада. Наглядова рада складається лише з незалежних директорів, виконавча рада – лише з менеджерів компаній (виконавчих директорів).Виконавча рада підзвітна наглядовій. Основним акціонером корпорацій є банки, які водночас виступають і власниками, і кредиторами корпорацій. Банк – основний учасник корпоративного управління в німецькій моделі: акціонер і кредитор, емітент цінних паперів та боргових зобов'язань, депозитарій.Чисельність Наглядової ради встановлюється законодавством і не може бути змінена акціонерами. Німецька модель використовується в Німеччині, Австрії, Голландії, Скандинавських країнах, а також в певній мірі у Франції та Бельгії.

Японська модель корпоративного управління

• Вагома роль банків у складі акціонерів компаній

• Корпоративне управління здійснюється в межах кейрецу – групи компаній, об'єднаних спільними корпоративними правами на володіння і управління акціонерним товариством

• Членами наглядових рад є представники уряду, що визначає значний ступінь прозорості ведення бізнесу в межах даної моделі

• Японська модель корпоративного управління за своєю сутністю є унітарною, але має риси інсайдерської моделі

Велика Рада директорів (до 50 осіб) – як правило входять лише “внутрішні представники” акціонерного товариства

8.Надайте характеристику англо-американської моделі корпоративного управління.

Англо-американська модель корпоративного управління:

За американськими законами діяльністю компаній керує унітарна наглядова рада, до складу якої входять виконавчі директори (виступають водночас менеджерами компаній) та незалежні директори (особи, які не мають власних інтересів в компанії).

Кількість представників наглядової ради не регламентована.

Законодавством визначається відповідальність ради в цілому за діяльність компаній, а не диференціація розподілу функцій між виконавчими та незалежними директорами.

Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги незалежних директорів у загальній структурі наглядової ради (9 з 12 представників наглядової ради – незалежні директори).

Фінансова інформація надається державним органам у США – щоквартально, у Великобританії – кожні півроку.

Публічною є інформація про крупних акціонерів (більше 5% акціонерного капіталу)

Використовується у США, Великобританії, Канаді, Австралії, Новій Зеландії.

9.Надайте характеристику німецької моделі корпоративного управління.

Німецька модель корпоративного управління: Трирівнева система управління: загальні збори акціонерів – наглядова рада – виконавча рада, Наглядова рада складається лише з незалежних директорів, виконавча рада – лише з менеджерів компаній (виконавчих директорів), Виконавча рада підзвітна наглядовій, Основним акціонером корпорацій є банки, які водночас виступають і власниками, і кредиторами корпорацій, Банк – основний учасник корпоративного управління в німецькій моделі: акціонер і кредитор, емітент цінних паперів та боргових зобов'язань, депозитарій,Чисельність Наглядової ради встановлюється законодавством і не може бути змінена акціонерами, Німецька модель використовується в Німеччині, Австрії, Голландії, Скандинавських країнах, а також в певній мірі у Франції та Бельгії

Німецька модель корпоративного управління значно відрізняється від англо_американської і японської моделей, хоча деяка подібність з японською моделлю є.

Банки – це довгострокові акціонери німецьких корпорацій і, подібно до японської моделі, представників банків обирають у раду директорів. Проте на відміну від японської моделі, згідно з якою представників банків обирають у раду тільки в період спаду, в Німеччині представництво банків у раді постійне. Три з найбільших універсальних німецьких банків (банки, які надаютьрізноманітні послуги) відіграють головну роль. У деяких регіонах країни державні банки – ключові акціонери.

Німецька модель має три унікальні особливості, що відрізняють її від інших моделей: двопалатне правління, що складається з виконавчої (чиновників корпорації) і наглядової (спостережної) (працівників/службовців компанії і акціонерів) рад; узаконені обмеження прав акціонерів щодо голосування, тобто статут підприємства обмежує кількість голосів, які акціонер має на зборах, що може не збігатися з кількістю акцій, власником яких він є.Більшість німецьких корпорацій традиційно віддає перевагу банківському фінансуванню, а не акціонерному, і тому капіталізація фондового ринку незначна порівняно з потужністю німецької економіки. Відсоток індивідуальних акціонерів низький, що відображає загальний консерватизм інвестиційної політики країни. І не дивно, що структуру корпоративного управління зорієнтовано на збереження контактів між ключовими учасниками, тобто банками і корпораціями. Система певною мірою суперечлива щодо дрібних акціонерів: з одного боку, вона дозволяє їм вносити пропозиції, а з другого – дає можливість компаніям обмежувати права акціонерів щодо голосування. Проте відсоток іноземних інвесторів досить значний. Цей чинник поволі впливатиме на модель, оскільки іноземні інвестори захищають свої інтереси. Поширення ринку капіталу також змушує німецькі корпорації змінювати свої методи.

Ключові учасники. Ключові учасники німецької моделі корпоративного управління – банки і корпоративні акціонери. Так само, як і в японській моделі, банк одночасно є акціонером і кредитором, емітентом цінних паперів і боргових зобов’язань, депозитарієм і агентом, що голосує на річних загальних зборах. Три найбільші німецькі банки (Deutsche Bank, Dresdnerbank іCommerzbank) входили в спостережну раду 85 зі ста найбільших німецьких корпорацій. Зокрема, Deutsche Bank, який володіє 10 % акцій більше ніж у 70 компаніях, у тому числі 28 % акцій найбільшої компанії Daimler#Benz. Десять найбільших німецьких банків володіють від 10 до 25 % акцій 48 найбільших німецьких компаній. Представники банків входять у правління компаній, акціями яких вони володіють, і координують їх діяльність. Навколо банків у Німеччині створюються великі горизонтально інтегровані фінансово_промислові об’єднання. При цьому головний в ієрархії банк, з ним пов’язана група великих промислово_торговельних компаній, навколо яких групується значна кількість фірм. У Німеччині корпорації також є акціонерами і можуть мати довгострокові вклади в інших неафілійованих корпораціях, тобто не належать до певної групи пов’язаних між собою компаній. Це дещо подібне до японської моделі, але цілком відрізняється від англо_американської моделі, згідно з якою ні банки, ні корпорації не можуть бути ключовими інституційними інвесторами. Включення представників робочих та службовців у спостережну раду – характерна ознака німецької моделі.

Склад власників. У Німеччині основні акціонери – банки і корпорації, які утримують 27 і 41 % акціонерного ринку. Інституційні агенти (наприклад, банки) мають приблизно 3 %, індивідуальні інвестори – 4 %. Іноземним інвесторам належить 19 % ринку і їх вплив на німецьку систему корпоративного управління зростає.

Склад виконавчої і наглядової (спостережної ) ради. Двопалатне правління – унікальна ознака німецької моделі. Спостережна рада призначає і розпускає виконавчу раду, затверджує рішення вищого керівництва і дає поради виконавчій раді. Спостережна рада зазвичай проводить засідання щомісяця. У статуті визначають фінансові корпоративні документи, які має затвердити спостережна рада. Виконавча рада відповідає за повсякденне управління компанією. До неї входять виключно працівники корпорації. У спостережну раду входять тільки представники робочих та службовців і акціонерів. Склад і розміри наглядової (спостережної) ради визначають закони про промислову демократію і рівноправність службовців.Розмір наглядової (спостережної) ради залежить від розміру компанії. У великих компаніях службовці обирають 50 % наглядової (спостережної) ради.Основні відмінності німецької моделі від японської і англо_американської полягають у тому, що закон установлює розмір наглядової (спостережної ) ради, який не підлягає зміні, а також у наглядову (спостережну) раду входять представники робітників службовців компанії. Той факт, що в спостережну раду не входять інсайдери, зовсім не означає, що до неї входять тільки аутсайдери. Члени наглядової (спостережної) ради, яких обирають акціонери, – це зазвичай представники банків і корпорацій – великих акціонерів. Точніше можна назвати їх афілійованими аутсайдерами.