Інтелектуальна власність / DEPLOYMENT_2008

1. Залежно від числа сторін правочину, вираз волі яких необхідний для його вчинення, правочини можуть бути односторонніми (наприклад, заповіт) та двочи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представленаоднією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Двочи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

2. За характером правовідносин, що виникають на підставі правочину,вони поділяютьсяна відплатні та безвідплатні. Відплатним є правочин, у якому обов’язок однієї сторони здійснити певні дії кореспондується з обов’язком іншої сторони надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. Відплатність може бути у формі грошей, майна, майнових прав, речей, послуг. Відплатність або безвідплатність правочину визначається законом та домовленістю сторін. 3. В залежності від того, коли правочин вважається вчиненим, він може бути консесуальним або реальним. Для вчинення консесуального договору достатньо досягнення згоди сторін за його істотними умовами (купівля-продаж, підряд, спільна діяльність, ліцензійні договори). Реальний правочин передбачає наявність не лише згоди щодо його істотних умов, а й фізичної передачі речі, тобто права і обов’язки виникають лише після такої передачі (зберігання, позика, рента).

4. Залежно від значення підстав правочину для його дійсності правочини поділяються на каузальні та абстрактні. Каузальні правочини – це правочини дійсність яких залежить від наявності конкретної підстави – цілі, яка вбачається з нього. Наприклад, метою ліцензійного договору є передача майнових прав інтелектуальної власності у тимчасове користування. Абстрактні правочини не мають

31

конкретної мети, їх дійсність не залежить від досягнення такої цілі (наприклад, вексель, оскільки з нього не вбачається, на підставі чого його держатель може вимагати сплатити гроші).

5. Умовні та безумовні правочини. Умовні – правочин в якому виникнення прав та обов’язків пов’язане з настанням в майбутньому певних обставин. Обставини можуть бути “відкладальними” – настання або зміну прав та обов'язків обумовлено обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні та “”скасувальними” – права та обов’язки настають при його вчиненні та існують до наступу скасувальної обставини. Правочини, які не містять таких умов є безумовними.

6. Окремим видом правочинів є фідуціарні правовідносини – тобто такі, що мають довірчий характер (доручення, довіреність). Фідуціарний правочин може бути розірваним при втраті довіри.

7. За формою укладення правочини можуть бути усні (вербальні) та письмові (літеральні). Сторони мають право обирати самостійно форму правочину, лише якщо інше не встановлено законом. Так правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою 32

згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Законом прямо встановлено, що “Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.”

1.3. Недоговірні способи розпорядження правами інтелектуальної власності

До недоговірних способів розпорядження майновими правами інтелектуальної власності відноситься передання таких прав у порядку спадкування, отримання їх спадкоємцем у складі спадщини. Враховуючи, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, строк чинності майнових прав на об’єкти промислової власності досягає 20 років, а строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора, така ситуація може бути досить поширеною.

До складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема і особисті немайнові авторські права, за виключенням одного немайнового 33

1.4. Договірні способи розпорядження правами інтелектуальної власності

До договірних способів розпорядження правами інтелектуальної власності можна віднести наступні види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Відповідно, згідно з одними з цих договорів майнові права інтелектуальної власності відчужуються, а відповідно до інших – передаються правовласником іншій особі у користування.

1.4.1. Договори щодо відчуження майнових прав інтелектуальної власності

1.4.1.1. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

При цьому встановлено, що укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше.

Умови договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченимЦивільним кодексом Українита іншим законом, а також обмежують право творця на створення інших об'єктів, є нікчемними.

35

Хоча чинним законодавством не зафіксовано певних обов’язкових умов цього договору, можна зробити висновок, що до суттєвих умов цього договору відноситься об’єкт правочину, а саме права на який об’єкт інтелектуальної власності передаються, та однозначне вираження волі правопопередника передати права та волі правонаступника такі права прийняти. Якщо передається частина прав, то суттєвою умовою договору, крім вищезазначених, також має бути точний, повний, конкретний, вичерпний перелік прав, які за цим договором передаються. Це є важливим в більшій мірі для правонаступника, так як законом встановлено, що майнові права, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені, а права, не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані. За формою такий договір може бути не інакше, як письмовим.

Чинним законодавствомпро авторське право встановлено, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Обмеження суб’єктів авторського права лише одним видом договорів, фіксація в законі назви цього правочину і обов’язкова вимога щодо дотримання цієї назви загалом не відповідає інтересам розвитку ринку об’єктів авторського права, обмежує економічні права сторін правочину,може створювати юридичні колізії і погіршувати можливості судового захисту прав інтелектуальної власності. Зазначені недоліки будуть усунені з прийняттям нової редакції Закону України “Про авторське праві і суміжні права”.

Взагалі, до договорупро передачу (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності у більшості випадків за аналогією може застосовуватись правила про договір «купівлі-продажу»,за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майнові права у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти зазначені права і сплатити за них певну грошову суму. Такі положення можуть мати місце, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Майнові права можуть бути відчуженим у будь-який спосіб: продажем, даруванням, обміном тощо. У відповідності до принципів свободи договору сторони вільні у визначенні своїх прав і обов'язків 36

- поінформувати майбутнього правонаступника про укладені ліцензійні договори і узгодити з ним питання щодо прийняття на себе, разом з правом власності, зобов’язань щодо виконання умов цих договорів;

- одержати згоду ліцензіата (ліцензіатів) на продовження роботи за укладеними договорами з новим власником патенту (правонаступником) та врегулювати з ліцензіатом (ліцензіатами) питання щодо виконання зобов’язань за цим (цими) договором (договорами).

Що стосується об’єктів промислової власності, то необхідно відмітити деякі особливості передачі права власності у випадку співволодіння охоронним документом:

1. У випадку співволодіння охоронним документом, слід пам’ятати, що такий об’єкт є їх спільною власністю. Частки кожного із співвласників визначаються угодою між ними, а за її відсутності визнаються рівними. У разі відсутності угоди між співвласниками щодо визначення їх взаємовідносин при використанні об’єкту, кожен має право:

- особисто використовувати об’єкт промислової власності за своїм розсудом;

- самостійно порушувати судові справи проти порушників патенту/свідоцтва;

- але жоден із співвласників не має права без згоди решти власників патенту/свідоцтва:

- давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання об’єкту інтелектуальної власності іншій особі;

- передавати право власності на цей об’єкт.

2. Зворотна ситуація, коли співвласниками об’єкту бажають стати кілька осіб. За згодою власника одна або декілька осіб можуть стати співвласниками патенту/свідоцтва. Для цього власник повинен укласти з майбутнім співвласником (співвласниками) договір про передачу права власності на об’єкт інтелектуальної власності, який має бути підписаний сторонами і містити їх прізвища, ім’я та по батькові для фізичної особи або повне офіційне найменування 38

юридичної особи (згідно з їх найменуванням у статуті та печатці) та їх повні адреси.

3. Якщо один або декілька, але не всі співвласники за будьяких обставин бажають передати своє право власності на об’єкт на користь інших співвласників, договір про передачу права власності укладається між співвласниками, які відмовляються від свого права власності та передають свою частину прав, та співвласниками, які приймають цю частину і залишаються власниками патенту/свідоцтва. Договір, в такому випадку, підписується, з однієї сторони, співвласниками, які відмовляються від патенту/свідоцтва, з іншої, - тими, що залишаються.

4. Якщо один або декілька, але не всі співвласники патенту/свідоцтва, бажають передати своє право власності будь-якій іншій особі(особам), договір про передачу права власності на ОПВ укладається між всіма власниками та особами, яким передається право власності у співвласність (правонаступника ми). У договорі необхідно чітко визначити, хто конкретно із співвласників передає своє право, кому воно передається та хто буде володіти патенту/свідоцтва після такої передачі. У цьому випадку необхідна згода тих власників, які залишаються володіти патентом/свідоцтвом. Тому такий договір, з одного боку, підписується всіма власниками патенту/свідоцтва, а з іншого боку правонаступником: тими власниками, які залишаються володіти патентом/свідоцтвом, та іншими особами, яких включили до складу співвласників.

Інакше кажучи, ті власники, які залишаються володіти патентом/свідоцтвом (які не передавали своє право власності на ОПВ), підписують договір двічі - від імені сторони, що передає права, та сторони, що їх приймає.

1.4.1.2. Договір щодо передання майнових прав на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору

Згідно законодавства, особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт,створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Особисті

39