Інтелектуальна власність / DEPLOYMENT_2008

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (переглянута в Брюсселі 14.12.1900 р., у Вашингтоні 02.06.11 р., у Гаазі 06.11.25 р., у Лондоні 02.06.34 р., у Лісабоні 31.10.58 р., у Стокгольмі 14.07.67 р., змінена 02.10.79 р., дата набуття чинності для України 25.12.91 р.) встановлює, що:

- відносно охорони промислової власності громадяни кожної країни Союзу користуються в усіх інших країнах Союзу тими ж привілеями, що надаються тепер чи будуть надаватися згодом відповідними законами власним громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально передбачених цією Конвенцією. Виходячи з цього, їх права будуть охоронятися так само, як і права громадян даної країни, і вони будуть користуватися тими ж законними засобами захисту від будьякого посягання на їх права, якщо при цьому дотримуються умови та формальності, приписувані власним громадянам (стаття 2);

- кожна країна Союзу має право вжити законодавчих заходів, що передбачають видачу примусових ліцензій, для запобігання зловживанням, що можуть виникнути внаслідок здійснення виключного права, що надається патентом, наприклад, у випадку невикористання винаходу. Така примусова ліцензія є невиключною ліцензією і може передаватися навіть у формі видачі субліцензії, але лише разом з частиною промислового чи торговельного підприємства, що використовує цю ліцензію (стаття 5);

- якщо відповідно до законодавства країни Союзу передача знака є дійсною лише в тому випадку, коли вона відбувається одночасно з передачею промислового чи торговельного підприємства, якому належить цей знак, тоді для визнання такої передачі дійсною достатньо, аби частина промислового чи торговельного підприємства, що розміщена в цій країні, була передана придбавачеві, разом з виключним правом виготовлення або продажу там продуктів, які споряджені переданим знаком (стаття 6quater).

Правило 17 Інструкції до договору ВОІВ про патентне право (прийнята Дипломатичною конференцією в Женеві 1 червня 2000 21

року,дата приєднання України – 22 листопада 2002 року) встановлює правила про внесення запису про ліцензію або заставу до національних і регіональних заявок на патенти на винаходи і на додаткові патенти, які подаються у відомство або для відомства Договірної Сторони.

Наступним за ієрархічністю нормативно-правовим актом є Цивільний Кодекс України, в якому цьому питанню присвячено окрему Главу 75, що має назву “Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності”. Зазначеною главою здійснюється регулювання відносин, об’єктом яких є дії, спрямовані на передання та отримання у власність або користування майновими правами інтелектуальної власності. Визначаються види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, надається характеристика та правовий статус ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійних договорів, договорів про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, договорів про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності та загальні положення стосовно державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Крім того, питання розпорядження майновими правами інтелектуальної власності регулюються Главою 76 Цивільного кодексу, яка стосується питань надання комерційної концесії. Ця глава дає визначення договору комерційної концесії, його предмету, сторонам, формі, в якій він укладається, його державній реєстрації, розглядає договір комерційної субконцесії, права та обов’язки сторін та інші аспекти цього правовідношення.

Закони України є третьою ланкою нормативно-правової бази питань передання прав інтелектуальної власності. Закон України від 7 лютого 1991 року № 697-XII “Про власність” (стаття 13) до об'єктів права приватної власності відносить “твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці”. Стаття 4 цього ж Закону встановлює, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не 22

відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

Закон України від 23 грудня 1993 року N 3792-XII “Про авторське право і суміжні права” зазначає, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору (статті 31 та 32).

Безпосередній порядок здійснення державних реєстрацій договорів стосовно розпорядження правами інтелектуальної власності та інших правових дій державних органів по реалізації на практиці норм законодавства врегульовується постановами Кабінету Міністрів України, такими як постанова Кабінету Міністрів України від 23 грудні 2004 року № 1716 “Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності”, постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 “Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір”, постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р. № 8 “Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми” та актами Міністерства освіти і науки України, прийнятими ним у встановленому порядку.

До останніх можна віднести наказ Міністерства освіти і науки України від 16 липня 2001 року № 521 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 липня 2001 р. за № 644/5835) “Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі)”; наказ Міністерства освіти і науки України від 3 серпня 2001 року № 574 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 2001 р. за № 716/5907) “Про затвердження Інструкції про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на промисловий зразок та видачу ліцензії на використання промислового зразка”; наказ Міністерства освіти і науки 24

Право власності виникає за умови наявності певних юридичних фактів, які можна поділити на первісні, тобто такі, коли право на об’єкт виникає незалежно від волі третіх осіб (це власно створення об’єкта інтелектуальної власності, отримання відповідного державного правовстановлюючого охоронного документу) та похідні, за якими право власності виникає за волею попереднього власника, та (як правило) набувача прав (договори про передачу прав та інші цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Законодавством України визначено, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будьяких інших формальностей. Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них, незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Таким чином, можна зробити висновок, що в даному випадку має місце юридичний вчинок, який тягне за собою виникнення авторських правовідносин, незалежно не тільки від наявності факту реєстрації, а навіть і від спрямованості і наявності волі суб’єкта.

На думку деяких спеціалістів, в даному випадку має місце аберація специфічних, таких, що характеризуються як авторські, відносин, які виникають між конкретною особою і конкретним твором в силу створення першим останнього, і специфічного авторського права вимагати признання цього факту при будь-якому використанні твору.Конструкція набуття прав в даному випадку є дещо спрощеною

– достатньо самого факту створення твору, що вже саме по собі призводить до виникнення та набуття автором передбаченої законодавством сукупності авторських прав, і набуття жодного з цих прав не пов’язане з будь-якими додатковими вчинками автора.

Що стосується об’єктів промислової власності, то для них законодавством передбачений певний юридичний склад - “факт плюс визнання (підтвердження) такого факту”, коли права інтелектуальної власностівиникають лише після визнання державою факту створення автором об’єкта права. Власне права на об’єкт матеріального світу, створений творчою працею людини-автора виникають з моменту його створення, але саме передбачені для цих об’єктів, як для предметів правовідносин в сфері інтелектуальної власності, суб’єктивні 26

виключні права інтелектуальної власності виникають після їх реєстрації спеціально уповноваженим державним органом.

Для об’єктів інтелектуальної власності можна деталізувати підстави виникнення прав і обов’язків та зазначити, що цивільні права і обов’язки стосовно цих об’єктів можуть виникати:

1. з факту безпосереднього створення об’єкту його автором або факту створення об’єкту спільною працею декількох осіб-співавторів;

2. з факту отримання патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок;

3. з факту першого використання комерційного найменування;

4. з факту отримання свідоцтва на торговельну марку та компонування інтегральної мікросхеми;

5. для комерційної таємниці - з поєднання фактів створення і фізичної фіксації на матеріальному носієві інформації, яка є секретною, має комерційну цінність та факту здійснення адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію;

6. з трудових правовід носин, коли майнові права інтелектуальної власності виникають у юридичної або фізичної особи у якої працює працівник, який створив об’єкт;

7. з правовідносин, пов’язаних із створенням об’єкту на замовлення , де замовник отримує спільні права на створений автором за замовленням об’єкт інтелектуальної власності;

8. з договору про передачу права на об’єкт;

9. з інших договірних відносин, таких, наприклад, як договір застави, де об’єктом застави виступають майнові права на об’єкт інтелектуальної власності;

27

- в порядку спадкування.

Також є декілька способів набуття прав, які можуть відноситись, в залежності від конкретних правових підстав виникнення, як до першої, так і до другої групи. Це такі випадки, як:

- трудових правовідносин, коли майнові права інтелектуальної власності виникають у автора та/або юридичної або фізичної особи у якої працює працівник, який створив об’єкт. В залежності від умов договору між працівником і роботодавцем , у роботодавця можуть виникати права інтелектуальної власності або способом первісного набуття (коли немає договору, і права на об’єкт належать роботодавцеві і працівникові спільно) і похідним способом (коли згідно договору автор передає майнові права інтелектуальної власності роботодавцеві);

- з правовідносин, пов’язаних з створенням об’єкту на замовлення, де замовник отримує спільні права на створений автором за замовленням об’єкт інтелектуальної власності – ситуація аналогічна вищезазначеній;

- внаслідок прийняття рішення спеціальним державним органом – судом. Така ситуація також може базуватись з різних правових підстав. Може в суді оспорюватись як саме авторство, так і питання набуття майнових прав.

Враховуючи, що предметом нашого курсу є питання розпорядження майновими правами, ми розглянемо саме питання похідного набуття майнових прав інтелектуальної власності. Загалом усі ці способи можна розділити на договірні та не договірні, причому основна маса таких способів є звичайно договірними.

За загальною правовою природою, усі зазначені правочини можна поділити на правочини, згідно з якими відчужуються майнові права інтелектуальної власності (або частина таких прав), тобто повністю передаються такі права та правочини, згідно з якими передаються майнові права інтелектуальної власності, або частина таких прав у тимчасове користування (ліцензія та ліцензійний договір).

Відповідно, правочини щодо відчуження майнових прав інтелектуальної власності (їх частини) можуть мати як договірну, так і 29

не договірну природу, а правочини щодо передачі прав у тимчасове користування – лише договірну.

1.3. Правочини щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти;

5) з рішення суду.

Поняття правочину є досить новим для вітчизняної цивілістики. Власне, воно з’явилось лише в новому Цивільному кодексі України, що набув чинності з 01.01.2004 року. Правочин є найбільш розповсюдженою підставою виникнення цивільних прав і обов’язків. За своєю правовою природою він є юридичним фактом, що являє собою вольові дії, спрямовані на досягнення певного результату, тобто є обставиною, з настанням якої закон пов’язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин – вольовий акт і цим відрізняється від подій, що відбуваються незалежно від волі людини. Як дія, він цілеспрямований, направлений на досягнення певної визначеної мети, чим відрізняється від інших правомірних вольових актів - юридичних вчинків, що виникають на підставі закону (знахідка, виявлення скарбу). Також правочин є правомірною вольовою дією, тобто він породжує ті правові наслідки, настання яких бажали сторони і які відповідають вимогам закону.

Загалом правочини можна про класифікувати за наступними критеріями:

30