ОСНОВИ БУДОВИ АРТИЛЕРІЙСЬКИХ

або пристроями прицілу, а потім за допомогою механізмів наведення повертають ствол (разом з лінією візування) так, щоб лінія візування (прицілювання) проходила через вказану точку на місцевості.

Наведення гармати – це надання стволу гармати певного положення у просторі відносно цілі або репера відповідно до даних щодо стрільби. Наведення гармати поділяють на вертикальне і горизонтальне.

Горизонтальне наведення гармати – це надання осі каналу ствола певного положення у горизонтальній площині.

Вертикальне наведення гармати – це надання осі ка-

налу ствола певного положення у вертикальній площині відносно горизонту гармати. Залежно від характеру цілі і умов стрільби наведення за способом його виконання поділяють на пряме, непряме, напівпряме.

Пряме наведення виконують безпосереднім візуванням по цілі. Його використовують під час стрільби по цілі, яку видно з вогневої позиції.

Непряме наведення виконують без візування по цілі. Горизонтальне наведення здійснюють за допомогою візування по допоміжній точці на місцевості (точці наведення), а вертикальне – за допомогою рівня. Непряме наведення використовують під час стрільби по цілі, яку не видно, тобто із закритих вогневих позицій.

Напівпряме наведення в горизонтальній площині виконують візуванням по цілі (як і при прямому наведенні), а вертикальне – за допомогою рівня. Напівпряме наведення використовують під час стрільби по цілі, яку видно.

Прилади прицілювання значною мірою визначають точність стрільби гармати і повинні відповідати вимогам до їх конструкції, які наведені нижче.

Висока точність побудови прицільних кутів – сумар-

на власна помилка не повинна перевищувати 0-01 – 0-02 поділок кутоміра, що досягається високою точністю виготовлення і вибором мертвого ходу. Для усунення мертвого

481

ходу використовують розрізні черв’ячні шестерні, розрізні циліндричні шестерні і пружини, а також одноманітне наведення.

Незбивність установок під час стрільби, що досяга-

ється використанням самогальмівних черв’ячних і гвинтових передач, а також спеціальних гальмівних пристроїв з метою підвищення швидкострільності і точності стрільби.

Універсальність прицілів – це придатність прицілів до багатьох зразків гармат при заміні тільки прицільних шкал і деяких другорядних деталей.

Наявність освітлювання – всі прицільні шкали і сіт-

ки у полі зору візира забезпечують їх використання цілодобово і незалежно від погодних умов.

Швидкість переведення у бойове положення – цей процес повинен проходити паралельно з переведенням гармати у бойове положення і за часом не перевищувати його.

Велика живучість – прилади прицілювання повинні витримувати усі інерційні навантаження, які виникають під час стрільби і транспортування, і не бути чутливими до різких коливань температури і до дії атмосферних опадів.

Простота конструкції і поводження повинні забез-

печувати особовому складу швидке вивчення будови і правил експлуатації приладів прицілювання, їх ремонт у військах і масове виробництво промисловістю.

Пристосованість до гармати повинна забезпечити виконання усіх операцій з наведення гармати, зручність обслуговування приладів прицілювання і невтомлюваність навідника, що досягаються раціональними конструкцією і розміщенням приладів на гарматі, а також підбором оптики, враховуючи, що візири одночасно є і приладами спостереження.

Простота перевірки у військах і наявність регулюва-

льних пристроїв, які забезпечують їх підготовку до стрільби у найкоротші терміни.

482

Крім того, до приладів прицілювання ставляться ще й спеціальні та виробничо-економічні вимоги.

4.4.2. Типи приладів прицілювання гармати

Прилади прицілювання артилерійських гармат за найбільш важливими і загальними ознаками поділяють на типи, які показані на схемі (рис. 4.114).

І За належністю до видів артилерії

ІV За ступенем залежності лінії прицілювання під час роботи з механізмами прицілу і наведення

приціли з незалежною лінією прицілювання

Рисунок 4.114 – Класифікація прицілів

483

Оптичний приціл – це прилад, який має оптичний візир з прицільними механізмами або з механічним прицілом.

Телескопічний приціл – це прилад, який має телескопічний візир у вигляді зорової трубки з прицільними механізмами. У таких прицілах усі або деякі кути будують за допомогою шкал у полі зору оптичних візирів або переміщенням деталей оптичної системи візира (наприклад, ОП4М).

Панорамний приціл – це прилад, який має панорамний візир у вигляді колінчастої зорової труби і механічний приціл. У таких прицілах прицільні кути в горизонтальній площині будують за допомогою оптичних візирів (артилерійських панорам), а у вертикальній площині – за допомогою механічних прицілів (за допомогою деталей, які не входять до оптичної системи візира. Наприклад, приціли типу С-71, Д-726).

Коліматорний приціл – це прилад, який має коліматорний візир з прицільними механізмами. Такі візири в гарматах не використовують. Раніше вони застосовувались у мінометній та зенітній артилерії.

Електронно-оптичний приціл – це нічний приціл, до складу оптичної системи якого входить електроннооптичний перетворювач (ЕОП), який забезпечує можливість спостереження і стрільби вночі.

Пасивний електронно-оптичний приціл – це нічний приціл, який сприймає відбиті від цілі слабовидні промені природного нічного освітлення і підсилює їх яскравість.

Активний електронно-оптичний приціл – це нічний приціл, який сприймає відбиті від цілі інфрачервоні промені від спеціального опромінювача і перетворює їх у видні.

Приціли прямого наведення – це оптичні телескопічні і електронно-оптичні приціли, що використовують для стрільби з відкритих вогневих позицій (ВП) прямого наведення.

484

Приціли для непрямого наведення – це оптичні пано-

рамні приціли, які використовують для стрільби із закритих ВП.

Приціли для наведення вночі – це нічні приціли паси-

вної і активної дії, які використовують для стрільби прямим наведенням.

Залежний приціл – це приціл, у якого лінія візування переміщується при повороті осі каналу ствола (наприклад,

Д-726, ОП-4М, С-71).

Незалежний приціл – це приціл, лінія візування якого залишається нерухомою під час повороту осі каналу ствола (наприклад, приціли М-30Ц, ПГ-2).

Приціл із залежною лінією прицілювання – це приціл,

положення лінії прицілювання якого змінюється із зміною кута прицілювання і кута місця цілі (наприклад, Д-726,

С-71, ОП-4М).

Приціл з незалежною лінією прицілювання - це при-

ціл, положення лінії прицілювання якого не змінюється зі зміною кута прицілювання і кута місця цілі (наприклад,

ПГ-2, М-30Ц).

Приціл з напівзалежною лінією прицілювання - це приціл, положення лінії прицілювання якого не змінюється при зміні кута прицілювання і змінюється зі зміною кута місця цілі (наприклад, М-30Ц старої конструкції).

Рухомі приціли – це приціли, які мають можливість поперечного переміщення відносно осі, паралельної осі каналу ствола, для усунення впливу на вертикальне наведення нахилу до горизонту осі цапф підйомної частини гармати (наприклад, Д-726, С-71, М-30Ц).

Нерухомі приціли – це приціли, які не мають можливості поперечного переміщення відносно осі, паралельної осі каналу ствола (наприклад, ОП-4М, нічні приціли).

Залежні приціли можуть бути як рухомими, так і нерухомими прицілами із залежною лінією прицілювання. Узгодження осі каналу ствола з лінією прицілювання у вертикальній площині контролюється за допомогою рівнів.

485

Незалежні приціли – це рухомі приціли з незалежною або напівзалежною лінією прицілювання. Узгодження осі каналу ствола з лінією прицілювання у вертикальній площині в таких прицілах контролюється за допомогою механічної (стрілочної – М-30Ц або за шкалами – ПГ-2) або електричної індикації (лампочки узгодження на щитку узгодження ПГ-2).

4.4.3.Оптичні візири

4.4.3.1.Призначення, будова і принцип дії оптичного

телескопічного візира

Візири прицілів гармат призначені для розглядання віддалених об’єктів, створення візирної лінії і забезпечення виконання наведення гармат.

Оптичні телескопічні та панорамні візири використовуються як основні в прицілах сучасних гармат.

Оптичний візир – це візир прицілу гармати з оптичною системою для розглядання віддалених об’єктів і фіксації лінії візування.

Телескопічний візир – це візир прицілу з об’єктивом і окуляром, головні оптичні осі яких розміщені на одній прямій.

Панорамний візир – це перископічний візир прицілу з оптичною системою, до складу якої входить об’єктив і окуляр, головні оптичні осі яких розміщені не на одній прямій.

Телескопічний візир прицілу призначений для розглядання віддалених об’єктів, утворення візирної лінії і забезпечення прямого наведення гармат. Він являє собою пряму зорову трубу зі складною оптичною телескопічною системою, в якій всі оптичні елементи розміщені на одній прямій оптичній осі; причому задній фокус попереднього елемента суміщений з переднім фокусом наступного, що дозволяє бачити чітке зображення віддалених об’єктів. Те-

486

лескопічний візир використовується в прицілах прямого наведення, в яких візир і приціл становлять одне ціле.

Основними елементами будь-якої оптичної системи візира є об’єктив і окуляр. У сучасних оптичних візирах об’єктиви складаються з двох склеєних лінз, а окуляри – з 4 – 6 лінз, склеєних попарно. Прості однолінзові елементи не можуть давати чітке зображення, що пояснюється в основному сферичною і хроматичною абераціями.

Об’єктив системи розміщується з боку об’єкта, який спостерігається і служить для будування його зображення в задній фокальній площині. Він дає дійсне зменшене зображення об’єктів, які спостерігаються. Причому зображення об’єкта, що розглядається, перевертається об’єктивом як у вертикальній, так і у горизонтальній площині.

Фокусна відстань об’єктива fоб визначає збільшення системи, її світлосилу і довжину зорової труби. Зі збільшенням фокусної відстані зростає не тільки збільшення системи, а й довжина зорової труби.

О1

2w

2w

fоб

Рисунок 4.115 – Схема дії об’єктива

Поле зору об’єктива 2w телескопічних систем, як правило, не перевищує 15 ; отже, найбільш поширеними об’єктивами зорових труб є дволінзові склеєні об’єктиви. Дволінзові об’єктиви мають гарну якість зображення, якщо поле зору не перевищує 10 при фокусній відстані до 300 мм.

487

Окуляр системи розміщується з боку ока і служить для розглядання зображення, яке будується об’єктивом, під великим кутом зору, а отже, – у збільшеному вигляді.

Будова окуляра, крім усунення аберацій, повинна забезпечувати отримання як можна більшого поля зору і певного віддалення вихідної зіниці. Унаслідок цього окуляр являє собою складну оптичну систему, яка складається із 4 – 6 лінз. Збільшення окуляра, як правило, становить 3,7 – 5,5, оскільки при великому збільшенні зростають вимоги до якості сітки. Крім того, збільшення окуляра визначається фокусною відстанню, від якої залежать можливість встановлення плоскопаралельної пластини з сіткою, довжина зорової труби і положення вихідної зіниці, яке визначається умовами експлуатації візира. Найбільш поширені окуляри мають поле зору 40 – 50 , а ширококутні – 60 – 90 і більше.

Найбільш поширеним окуляром у телескопічних візирах прицілів є шестилінзовий окуляр, а в панорамних – чотирилінзовий.

О1 О2

2w

Рисунок 4.116 – Схема дії оптичної системи “ об’єктив-окуляр”

Якщо око навідника має дефект зору, то цей дефект можна усунути переміщенням лінз уздовж оптичної осі за допомогою діоптрійного пристрою.

Отже, в оптичній системі “об’єктив-окуляр” об’єктив дає дійсне зменшене і перевернуте зображення об’єкта, що

488

спостерігається і розглядається в окуляр під великим кутом зору, але у перевернутому вигляді.

Для спостереження об’єкта у неперевернутому вигляді в оптичну систему “об’єктив-окуляр” вводять обертальну систему.

Обертальна система призначена для забезпечення спостереження об’єкта у прямому вигляді або для перевертання перевернутого об’єктом зображення об’єкта, яке і розглядається потім у прямому вигляді через окуляр. Тип обертальної системи визначається призначенням і умовами експлуатації візира або прицілу. У візирах сучасних гармат використовуються лінзові та призмові обертальні системи.

Лінзова обертальна система використовується в таких випадках, коли візир має вигляд прямої зорової труби, при цьому його розміри за довжиною при конструюванні можуть легко змінюватися за рахунок зміни проміжку між лінзами обертальної системи.

Обернення перевернутого об’єктивом зображення в таких візирах, як правило, виконується дволінзовою обертальною системою, кожна з лінз якої складається з трьох лінз: двох склеєних і однієї розклеєної. Обидві трійки лінз розміщуються на одній осі так, щоб передній фокус першої трійки збігався з заднім фокусом об’єктива, а задній фокус другої трійки лінз – з переднім фокусом окуляра.

О1 О2

Рисунок 4.117 – Схема дії лінзової обертаючої системи

489

Між трійками лінз обертальної системи йдуть паралельні пучки променів, що дозволяє вибирати відстань між ними довільною, але з її збільшенням буде зменшуватися поле зору візира. Такий тип обертальної системи використовується в прицілах типу ОП-4М.

Призмова обертальна система використовується в колінчастих візирах невеликої довжини. Вона дозволяє створити колінчастий візир, зменшити його довжину і забезпечити зміну напрямку візування при нерухомому окулярі, що і використовується в панорамних перископічних візирах для виконання непрямого наведення.

Призмова обертальна система дозволяє створити візир невеликої довжини або великої бази, але вона збільшує масу візира і витрати світлової енергії за рахунок її поглинання в товщі скла.

Рисунок 4.118 – Схема телескопічного візира:

ОБ- об’єктив; Кол. – колектор; О1,О2 – лінзи обертальної системи; Пл. – плоско паралельна пластина; Ок – окуляр

Об’єктив будує зображення віддаленого об’єкта АВ у своїй задній фокальній площині, яка суміщена з передньою фокальною площиною першої лінзи обертальної системи. Зменшене і перевернуте зображення об’єкта А1В1 переноситься з цієї площини у задню фокальну площину другої лінзи обертальної системи, яка суміщена з передньою фокальною площиною окуляра. Ці площини оптично спряжені.

490