ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ Міністерства освіти і науки,

молоді та спорту України

29 березня 2012 року № 384

Форма № Н-6.01

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра міжнародних економічних відносин

Курсова робота

з дисципліни «Основи зовнішньоекономічної діяльності»

(назва дисципліни)

на тему: «Зовнішньоторгівельний контракт купівлі-продажу»

Студента (ки) 2 курсу ГФз-212 групи

напряму підготовки 6.030203 міжнародні економічні відносини

спеціальності 7.03020301 міжнародні економічні відносини

Калітіної Ю. О. ( )

(прізвище та ініціали)

Керівник _________________Палюк Т.С.

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ Нечай О.О.

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ Лазнева І.О.

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ Єгоров А.О.

(підпис) (прізвище та ініціали

м.Запоріжжя

2013 Рік

РЕФЕРАТ

Зовнішньоторговельний контракт купівлі-продажу

ЗМІСТ

1 Поняття зовнішньоторговельного контракту.

2 Умови контракту.

3 Структура зовнішньоторговельного контракту.

ВСТУП

1 Поняття зовнішньоторговельного контракту

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності вправі укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів) за їхнім розсудом, за винятком тих договорів, укладання яких прямо заборонене законодавством України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох і більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їх закордонних контрагентів, спрямована на встановлення чи зміну припинення прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Договір купівлі-продажу товарів у матеріально-речовинній формі у міжнародній комерційній практиці називається контрактом.

Контракт купівлі-продажу це комерційний документ, що оформляє зовнішньоторговельну операцію, у якому міститься письмова домовленість сторін про постачання товару: зобов'язання продавця передати визначене майно у власність покупця і зобов'язання покупця прийняти це майно і сплатити за нього визначену грошову суму чи зобов'язання сторін виконати умови товарообмінної угоди. При укладанні зовнішньоторговельної операції сторони повинні визначити право якої держави буде застосовуватися для регулювання форми укладання угоди та прав і обов'язків сторін. Це пов'язано з тим, що національні закони, що регулюють відносини по міжнародних торгових угодах, відрізняються великим розмаїттям і найчастіше містять по тим самим питанням протилежні розпорядження. В залежності від того, право якої держави буде застосовуватися при вирішенні спору, у багатьох випадках визначається встановлення факту укладання договору, обсяг вимог, що може пред'явити одна сторона іншій, момент переходу ризику від однієї сторони до іншої у відношенні товару та ін.

Регулювання укладання договору купівлі-продажу і тих прав і обов'язків продавця і покупця, що виникають з такого договору, уніфіковано в Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Конвенція не стосується дійсності договору або яких-небудь з його положень чи будь-якого звичаю, а також наслідків, що може мати договір у відношенні права власності на проданий товар, що, отже, буде регулюватися національним законодавством країни, матеріальне право якої сторони домовилися застосовувати у відношенні даного контракту. Якщо одна зі сторін контракту знаходиться в країні, що не приєдналася до Конвенції, то Конвенція не буде застосовна до такої угоди, якщо тільки в силу норм міжнародного приватного права до договору не застосовне право країни, у якій знаходиться підприємство другого учасника угоди. По українському законодавству права та обов'язки сторін за зовнішньоторговельним контрактом визначаються правом країни, обраної сторонами при укладанні контракту або за результатом подальшого узгодження. Якщо така угода між сторонами відсутня, до контракту застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання чи основне місце діяльності сторона, що є:

- продавцем - у контракті купівлі-продажу;

- комітентом (консигнантом) - у договорі комісії (консигнації);

- довірителем - у договорі доручення;

- перевізником - у договорі перевезення.

У контракті купівлі-продажу неодмінною умовою є перехід права власності на товар від продавця до покупця. У цьому полягає основна відмінність договору купівлі-продажу від всіх інших видів договорів - орендного, ліцензійного, страхування й інших, де не міститься умова про перехід права власності на товар, а предметом договору є або право користування товаром, або надання послуг.

Виникнення і припинення права власності на товар, відповідно до законодавства країн СНД, визначається за законами місця здійснення зовнішньоторговельної операції, якщо інше не встановлено угодою сторін.

По законодавству країн СНД право власності покупця на товар за договором купівлі-продажу виникає з моменту передачі йому товару, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення товару набувачу, а рівно здача товару транспортній організації або пошті для відправлення покупцю, якщо за договором укладання договору перевезення й оплата за доставку товару покупцю не входить в обов'язки продавця. Тобто, якщо доставку забезпечує покупець, то транспортна організація або пошта вважаються представниками покупця, і передача товару їм буде вважатися передачею товару самому покупцю. Якщо продавець відповідає за перевезення товару до визначеного місця, а далі товар буде транспортуватися перевізниками, найнятими покупцем, то власність на товар перейде до покупця в момент передачі товару першому перевізнику, найнятому покупцем. Але ризики і витрати, що можуть виникнути в зв'язку з доставкою товару, переходять у цьому випадку на покупця з моменту передачі товару першому перевізнику, найнятому продавцем. Передача коносамента або іншого товаророзпорядчого документа також прирівнюється до передачі самого товару. Якщо продавець відповідає за перевезення, він може дати найнятому їм перевізнику інструкції, по яких останній передасть товар або товаророзпорядчі документи покупцю тільки після сплати ціни.

Сторони можуть обмовити в контракті, що товар є власністю продавця до повної сплати покупцем вартості товару, і тому покупець зобов'язаний зберігати його окремо від інших товарів, щоб у випадку, якщо він порушить свої зобов'язання по сплаті ціни, продавець вільно міг реалізувати своє право власності на товар.

У міжнародній торговій практиці існують найрізноманітніші контракти, їх зміст залежить від операції, що збираються виконати контрагенти. Але незважаючи на всю різноманітність видів контрактів, в основі кожного з них лежать положення класичного контракту купівлі-продажу, що розглядається в цьому розділі.

Перш ніж укласти контракт, сторони ретельно погоджують усі його пункти, поки не буде досягнута повна домовленність по кожному з них. Одна сторона розробляє проект контракту, інша його вивчає, доповнює, змінює; якщо всі спірні моменти улагоджені, сторони укладають контракт, і з цього моменту виникають усі права й обов'язки сторін за контрактом.

Як і будь-який інший договір, зовнішньоекономічний договір (контракт) являє собою, насамперед, угоду між двома і більше сторонами. Щоб така угода набула юридичної чинності, вона повинна бути у визначенній формі (тобто матеріально оформлена).

У міжнародній практиці договори між підприємцями з різних країн укладаються у двох формах:

1) усній, тобто шляхом усної домовленості; дана форма договорів застосовується звичайно при досить тривалому співробітництві між підприємцями і заснована на особистій довірі;

2) письмовій:

а) через переписування (обмін листами, телеграмами, факсовыми повідомленнями і т.п.), у результаті якого сторони приходять до згоди з приводу істотних умов договору;

б) шляхом підписання підтвердження замовлення (існують спеціальні бланки, у яких містяться всі загальні умови постачання, купівлі-продажу; покупець посилає (заповнений) такий бланк продавцю, а той, у випадку згоди здійснити операцію, лише підписує його);

в) шляхом підписання формального контракту (коли договір або контракт підписується двома сторонами звичайно при особистій зустрічі).

Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлені наступні вимоги до форми зовнішньоекономічного договору (контракту):

• якщо такий договір (контракт) укладається з іноземним контрагентом на території України, то він повинен бути складений у письмовій формі (виключення можуть міститися в законодавстві або міжнародних договорах України);

• у випадку, коли зовнішньоекономічний договір (контракт) включається на території іншої держави, то форма цього договору (контракту) визначається законодавством місця його укладання (тобто якщо договір на імпорт устаткування був укладений у Німеччині, то застосовуються правові норми Німеччини в частині форми такого договору).

Слід зазначити, що по нормам і звичаям більшості західних країн для укладання договору найчастіше досить обміну телексами або факсами — це прирівнюється до підписання договору (контракту).