Література

1. Закон України «Про вищу освіту» // Освіта. – 2002. - № 12-13. – С.5-12.

2. Бебик В. М. Менеджмент освіти глобального суспільства // Глобалізація і Болонський процес: проблеми і технології: Кол. моногр. — К.: МАУП, 2005.

3. Болюбаш Я.Я. Організація навчального процесу у вищих закладах освіти: Навч. посібник для слухачів закладів підвищення кваліфікації системи вищої освіти.— К.: ВВП «КОМПАС», 1997

4. Головатий М. Ф. Освіта України: зупинитися і оглянутися // Болонський процес: перспективи і розвиток у контексті інтеграції України в європейський простір вищої освіти: Моногр. / За ред. В. М. Бебика. — К.: МАУП, 2004.

5. Положення про організацію навчального процесу в НТУУ “КПІ” / Уклад.: Г.Б. Варламов, В.П. Головенкін, В.І. Тимофєєв, В.І. Шеховцов. За заг. ред. Ю.І. Якименко – К.: ІВЦ “Видавництво «Політехніка»”, 2004.

Тема 4 Фахова підготовка у вищому навчальному закладі: вступ до спеціальності

1. Умови ефективного розвитку особистості майбутнього фахівця.

2. Формування професійної свідомості.

Становлення особистості професіонала визначається формуванням складних психічних систем регуляції діяльності та формуванням особливостей поведінки. Кожна професія впливає на розвиток схожих рис особистості, її установок, мотиваційної сфери та відповідної системи цінностей. У своєму розвитку особистість засвоює основні особливості професії, і ці характеристики починають проявлятися в інших сферах життєдіяльності. Це притаманно тим особам, що зацікавлені професійною діяльністю, відчувають задоволення від її освоєння та практичної роботи. Іншими словами, такі фахівці характеризуються високим рівнем ідентифікації зі своєю професією.

Напрямки фахової підготовки такі:

• виявлення зв`язку сфери особистості із особливостями структури діяльності (знання, уміння, навички);

• формування розвитку мотивів, інтересів, особливостей емоційно-вольової сфери, професійно важливих якостей фахівця у конкретній професійній діяльності протягом її опанування.

Фактори, що характеризують особливості розвитку особистості професіонала у вищій школі, можна визначити, спираючись на зміст даних напрямків. До таких факторів належать:

• формування індивідуально-притаманних шляхів розв`язання професійних задач;

• формування професійних мотивів особистості;

• формування вірного співвідношення змістовних професійних мотивів (інтерес до професії, потреба самореалізації) та адаптивних (престиж професії, розмір заробітку).

Важливою складовою підготовки у вищій школі є формування професійної свідомості. Багато дослідників відзначають, що професію не слід плутати із спеціальністю, що закріплюється в кваліфікаційних документах і визначається через предмет діяльності. Професія – поняття значно ширше. Професія є діяльність, що має власну мету, власний продукт, свої норми та засоби, що у своєму результаті детерміновані соціальною функцією і технологією тієї сфери громадського життя, що дана діяльність обслуговує. Тому формування професійної свідомості протягом навчання має спиратися на розуміння професії у широкому значенні.

В умовах вищої школи така стадія професійного самовизначення як професійне навчання, не може ігнорувати особливості особистості і різні прояви індивідуальності студентів. За С.Л.Рубінштейном, проблема самосвідомості є насамперед проблема визначення свого способу життя. У цьому випадку, професійна свідомість – визначення способів професійної діяльності. Дотепер актуальними залишаються висновки Н.Н.Нечаєва про те, що вузівська підготовка повинна бути спрямована на системне формування професійної свідомості.

До структурних компонентів професійної свідомості психологи відносять:

-професійні знання;

-професійні цінності;

-програми професійних дій;

-оперативні моделі як суб`єктів професійної діяльності, так і самого процесу праці як цілісної системи;

-образ "Я" самого суб`єкта праці.

Наявність знань сама по собі не визначає успішність професійної діяльності. Набагато важливіше, щоб суб`єкт діяльності вмів самостійно добувати їх і застосовувати на практиці. Знання, уміння і навички розглядаються тільки як найважливіший засіб розвитку особистості фахівця, а не як мета навчального процесу.

На етапі навчання, професійної адаптації формується також індивідуальний стиль діяльності майбутнього фахівця, що базується на його індивідуально-психологічних характеристиках.

Ефективний розвиток особистості та формування професійної свідомості сприяють тому, що включення вчорашнього студента у систему виробничих та соціальних відносин проходить без розчарувань, криз та конфліктів.

Організація навчального процесу в сучасному університеті базується на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного, методичного забезпечення, що здатне забезпечити основу для самостійного творчого опанування і осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи. Тому законодавчими документами сьогодні воно визначене в таких межах: бакалавр - не більше 30 год. на тиждень; спеціаліст – 24 год. на тиждень; магістр – 18 год. на тиждень. У другій половині дня зі студентами проводяться індивідуальні заняття згідно з розкладом, консультації, контроль за самостійною роботою тощо.

Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи; консультації, індивідуальніх заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, складання позаурочного читання з іноземної мови. Крім того, в навчальних планах спеціальностей все чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50-60% навчального часу). Традиційно вважається, що студент в цей час повинен самостійно опрацьовувати конспекти лекцій, літературу до тем, що виносяться на практичні і семінарські заняття, самостійно складати конспекти з тем, які виносяться на самостійне вивчення, виконувати реферати тощо. Останнім часом форми такої роботи урізноманітнилися пошуком інформації в системі Інтернет, виконанням найпростіших завдань на компютерній техніці. Однак, в усіх випадках ми маємо справу з виключно інформаційно-пошуковими формами роботи, суть яких зводиться до чисто технічної роботи, а факт існування звіту визнається як фактор успішного засвоєння опрацьованого матеріалу. Такі завдання не вимагають навіть глибокої систематизації, не те, що творчого осмислення, конструювання, моделюваня. Дані форми роботи практично не оцінюються, бо передбачається врахування їх результатів у оцінці знань, здобутих студентом під час їх виконання. Проте, відомо, що ефективність такого роду самостійної роботи є надто низькою і ретельно виконує її лише частина, як правило, встигаючих студентів.

Творча (евристична), наближена до наукового осмислення і узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов’язковою присутністю в ній цілепокладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота повинна бути індивідуалізованою з врахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності тощо.

Нові форми оптимізації сомастійної роботи студентів

Як відомо в даний час методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента, визначено його переорієнтацію з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану, особистісно-орієнтовану форму.

Сучасний стан інформаційного забезпечення суть лекції звів до консультативно-оглядового означення проблеми і аналізу можливих напрямків її вирішення. Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти в основу навчання ставлять самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються і новітні, включно інформаційні, технології навчання. Як показують різного роду мониторинги, часто причиною неуспішності студента в сучасних умовах соціально-економічного, політичного, психологічного та побутового перевантаження є його невміння організувати свою навчальну діяльність поруч із соціальною та побутовою зайнятістю. Тому завданням нинішнього дня для педагога є допомога студентові в організації навчальної і інших видів діяльності та чітке розмежування тих видів навчальних робіт, які виконуються в аудиторії та у позааудиторний час. Пошук практичної реалізації такого принципу навчання привів нас до ідеї икористання в навчальному процесі індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ) є видом позааудиторної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідницького чи проектно-конструкторського характеру, яке використовується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу і завершується разом із складанням підсумкового іспиту чи заліку із даної навчальної дисципліни.

Мета. Самостійне вивчення частини програмного матеріалу, систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне застосування знань студента з навчального курсу та розвиток навичок самостійної роботи.

Зміст. ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних в процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Структура (орієнтовна): вступ (зазначається тема, мета та завдання роботи і основні її положення); теоретичне обґрунтування (виклад базових теоретичних положень, законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання); методи (при виконанні практичних, розрахункових, моделюючих робіт); основні результати роботи та їх обговорення (подаються статистичні або якісні результати роботи, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована реферативна інформація та її аналіз тощо); висновки; список використаної літератури.

Порядок подання та захисту ІНДЗ: звіт про виконання ІНДЗ подається у вигляді скріпленого (зшитого) зошита (реферату) з титульною сторінкою стандартного зразка і внутрішнім наповненням із зазначенням всіх позицій змісту завдання (за об’ємом до 10 арк.); ІНДЗ подається викладачу, який читає лекційний курс з даної дисципліни та приймає екзамен або залік, не пізніше ніж за 2 тижні до екзамену (заліку); оцінка за ІНДЗ виставляється на заключному занятті (практичному, семінарському, колоквіумі і т.п.) з курсу на основі попереднього ознайомлення викладача зі змістом ІНДЗ. Можливий захист завдання шляхом усного звіту студента про виконану роботу (до 5 хв.); оцінка за ІНДЗ є обов’язковим компонентом екзаменаційної оцінки (заліку) і враховується при виведенні підсумкової оцінки з навчального курсу. Питома вага ІНДЗ у загальній оцінці з дисципліни, залежно від складності та змісту завдання, може становити від 30% до 50%.

Отже:

1. ІНДЗ ми розглядаємо як змістовий модуль, який виконується самостійно і оцінюється як частка навчального курсу з врахуванням у загальній оцінці за курс. Це надає вагомості даній роботі і робить її зміст вартісним.

2. ІНДЗ визначає зміст, технологію самостійної роботи студента та структурує її.

3. Індивідуалізація роботи студента виключає списування, дублювання видів робіт та сприяє індивідуальній відповідальності за виконану роботу.

4. ІНДЗ містить елемент пошукової, частково науково-дослідної роботи і виступає чинником залучення студента до науково-дослідницької діяльності, яка може бути продовжена через виконання курсової, дипломної, магістерської роботи тощо.

Першокурсникам необхідно допомогти знайти власні способи роботи з книою, які їм найбільше імпонують, задовольняють індивідуальні можливості сприймання змісту й тексту.

Вирішальну роль в цей період для першокурсників мають викладачі. Саме їх способи роботи зі студентами, ставлення до них, розуміння інтересів, потреб, проблем допомагає їм з охотою і любов’ю взятися за навчання, книги, долати труднощі адаптаційного періоду.

На кількох прикладах познайомимося з типовими очікуваннями першокурсників від своїх перших викладачів у вищому навчальному закладі.

Задовольняє навчальні і людські запити студентів викладач, який: всебічно розвинений, культурний, завжди вміє зацікавити, випромінює любов до людей, завжди посміхнений, має привабливу зовнішність, почуття гумору, ставиться до студентів як до друзів, з повагою і розуміє їх проблеми, оптиміст, має сучасні погляди на життя, завжди стриманий, спокійний, толерантний, добрий. Цей колективний портрет викладача містить і високі професійні якості, й загальну культуру, тепло душі людей, яких вперше зустріли студенти в педагогічному навчальному закладі. Саме такі люди спроможні не лише навчити, а й виховати майбутніх вихователів малих дітей добрими, чутними, культурними, розумними.

Ось окремі судження студентів: “Вона дуже цікаво проводить пари, добре, з повагою ставиться до студентів, завжди готова допомогти їм, добра, привітна, не ставить негативних оцінок. Подобається її манера викладати, читати лекції”. “Вона є професіоналом своєї справи. На її заняттях завжди дуже цікаво”. “Вона дуже доступно пояснює, дає корисну інформацію. Проводить заняття так, щоб зацікавити студентів”. “Мені приємно спілкуватися з цими людьми. Вони завжди цікаво будують свої заняття. Це досвідчені спеціалісти, в них свій стиль викладання”. “Подобається викладач за його бажання дати нам саме поняття предмета. Щоб ми не лише зазубрювали, а й розуміли, могли розказати своїми словами про те, що вивчили”. Виділені студентами професійні й людські якості викладачів мають послужити нам самим взірцем для самовдосконалення. Адже образи кращих викладачів будуть студентам дороговказом на все життя.

Щоб ми переконалися, як довго і як сильно впливає зустріч в житті з хорошою чи негідною людиною, я з допомогою ретроспективного методу відродила у студентів спогади їх дитинства про улюблену виховательку. Ось лише два приклади. “Найкращу людину, педагога, яку я зустрічав в житті. Це була і є вихователька Ельвіра Миколаївна. Вона залишила в мені найкращі спогади. Були щира, відверта, добра зі всіма дітьми. Вона не мала педагогічної освіти, але була вихователем дітей за покликанням. Вона проробила 35 років у дитячому садку, в якому я був. Я і досі зустрічаю її. Це є і буде, я вважаю, єдина людина в моєму житті, які зустрів і яка залишила в мене найкращі спогади. В нашій групі було два вихователя. Вони чергувалися. Ще була наша нянечка, яка допомогала виховательці. Але я не пам’ятаю їх, бо вони нічого не залишили в мене” (Дмитро).

Цікаво, що дитячі спогади сильно впливають на мотивацію вибору професії у вузі.

“Я вибрала цю професію, тому що хотіла знати іноземну мову і бути викладачем у дитячому закладі. Я завжди мріяла про роботу з дітками, хотіла бути гарним викладачем. Справа в тому, що, коли я трохи ходила в дитячий садок, моя вихователька була не досить гарна, мабуть, бо я нічого гарного про неї не пам’ятаю. У той садок я ходила не більше 2-3 місяців, а потім сиділа вдома. Мої батьки спочатку не розуміли, чому я не хочу більше ходити, а потім зрозуміли, і більше в дитячий садок я ніколи не ходила. Тому я не хочу, щоб діти, коли потраплять в мою групу, просили своїх батьків перевести їх в іншу групу або взагалі не водити в садок. Я думаю, що якщо в мене не вийде стати гарним вихователем, то я краще взагалі не буду працювати в дитячому садку” (Юлія).

Завершуючи, хочу ще раз нагадати нам викладачам, що перші місяці навчання студентів і подальша робота з ними має грунтуватися на особистісно-орієнтованому підході до них – вже до майже дорослих людей. Адже саме цьому ми прагнемо їх навчати стосовно дошкільнят. Тому почнемо кожен з себе. Нелегко звільнитися від авторитаризму, який ми ввібрали, вивчаючи і створюючи авторитарну педагогіку для авторитарної держави. Тож спробуймо для демократичного суспільства виховати гуманних вихователів, які допоможуть стати добрими, людяними нашим дітям.

Доречно згадаймо мудрість нашого земляка, українця за походженням Констянтина Ушинського: “Тільки особистість може діяти на розвиток і визначення особистості, і тільки характером можна створити характер”.