країнознавство (Індія)

Деякі складові такої кооперації вже визначені міжурядовими угодами. Це - електроенергетика, металургія, електроніка, інформатика, ядерна фізика і т.д. Але реалізація цих напрямків просувається вкрай повільно. Заважає багато що, в тому числі конкуренція транснаціональних корпорацій, глибоко внедрившихся в економіку Індії і захопили за час спаду індійсько-російського ділового співробітництва навіть ті ніші на індійському ринку, які свого часу утримував СРСР, а також непідготовленість російських комерційних структур до умов вільної конкуренції, недостатнє інформаційне забезпечення і т.д.

Є дві головні, на наш погляд, причини, усунення яких може допомогти вирішити всі інші. Перша полягає в тому, що програми співробітництва, прийняті обома країнами, мають нерідко розрізнений ("штучний") характер, недостатньо пов'язані між собою. Візьмемо програму військового співробітництва, яка розрахована до 2005 р. Як відомо, російський ВПК, окрім виробничих потужностей, має в своєму розпорядженні новітніми технологіями, які можуть з успіхом знайти застосування і в цивільних галузях виробництва, зв'язку і т.д. Більш широкий підхід до програми військової співпраці і ув'язка її з іншими програмами могли б пожвавити обмін високими технологіями, інвестиційне співробітництво, які до цих пір не отримали достатнього розвитку. Можна було б продумати питання більш раціонального використання індійських боргів.

Друга причина полягає в тому, що обидві країни (це менше відноситься до Індії і в основному стосується Росії), пройшовши через етапи прямого державного втручання в економіку, занадто увірували у всесилля рішень, постанов, угод і т.д. Слабо використовуються такі декларовані угодами форми співпраці, як спільне підприємництво, участь у виконанні ключових загальнонаціональних програм один одного і т.д.

Щоб заробили програми та угоди, держава повинна пов'язати зусилля розрізнених приватних структур з загальнодержавними інтересами, створити систему заохочення саме тих родів і напрямів діяльності, які відповідають його пріоритетам - у вигляді пільгового кредитування, гарантій, розвитку інфраструктури і так далі.

Розробка всеохоплюючої та довгострокової програми двостороннього співробітництва та механізмів її реалізації не під силу самим лише державним структурам. Звісно ж необхідним створити постійно-діючу російсько-індійську громадську комісію (семінар, конференцію і т.п.), в яку входили б представники державних і ділових структур, науки, громадських організацій обох країн і яка, після ретельного вивчення, могла б вносити пропозиції урядовим організаціям. 25 лютого 1997 Комітет з міжнародних питань Державної Думи Російської Федерації провів парламентськіслухання на тему "Росія і Індія в XXI столітті". Вислухавши доповіді та виступи депутатів Думи та Федеральних зборів, керівників міністерств і відомств, представників науки і громадських організацій, Комітет уклав: "Розвиток відносин з Індією є стратегічним пріоритетом для Росії. У XXI столітті роль російсько-індійського співробітництва у забезпеченні державних інтересів Росії на міжнародній арені буде зростати ".

Підтвердженням цього висновку є результати двосторонніх переговорів Росії та Індії під час дводенного візиту в Делі Є. М. Примакова в грудні 1998 р. Обговорювалися питання подальшого розширення економічного, військово-технічного співробітництва. Індія надзвичайно зацікавлена ​​в цьому, бо 70% індійського озброєння - російського виробництва.

Підписана Угода між Росією та Індією розрахована до 2010 р. і включає постачання виробів високих військових технологій, в тому числі балістичних ракет, атомних підводних човнів. Загальний обсяг поставок складе приблизно 16 млрд. дол

Візит російського прем'єра до Індії показав, що індійсько-російські відносини виходять із застою, в якому перебували з 1991 р., і мають такийпотенціал, що в майбутньому столітті багато в чому будуть визначати обличчя міжнародних відносин.