34.. Основні підходи щодо типологізації куьтури

Аналізуючи сучасні наукові дослідження, можна виділити чотири підходи до типологізації культури. Сучасні підходи до типологізації культури: І. Світоглядний; II. Формаційний; III. Локальний; IV. Перехідних епох. В розвитку людства виділяють безкласове, класове і сучасне демократичне суспільства. Увага! Сучасне індустріальне суспільство уже не вписується в свою класичну модель. Суспільні відносини, організація виробництва, перерозподіл накопиченого багатства дає підстави охарактеризувати його як суспільство сучасних демократій. І. Світоглядний підхід. Кожному суспільству притаманний свій світогляд: міфологічний, релігійний, науковий. Цьому поділу відповідають типи культур: міфологічна, релігійна, “наукова”. Наукова культура має свої етапи розвитку: першої наукової, першої технічної, науково-технічної, інформаційної революцій. Відповідно до марксистського погляду, людство у своєму розвиткові пройшло через ряд суспільно-економічних формацій. У спеціальній літературі, на жаль, все ще досить незначній, формаційний підхід із-за його відірваності від власне культурологічних критеріїв піддається зростаючій критиці. В основі кожної з них лежать, як правило, певні продуктивні сили і економічні відносини, а в якості рушійної енергії в більшості з них виступають класова боротьба і революції. ІІ. Формаційний підхід 1. соціалістичне, а в перспективі комуністичне суспільство; 2. буржуазне суспільство; 3. феодальне суспільство; 4. рабовласницьке суспільство; 5. первісне суспільство. Кожній з цих формацій притаманний і свій тип культури, а саме: культура первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств, соціалістичного (комуністичного) суспільства. Недолік формаційної типології історії світової культури виявляється у двоякому відношенні: по-перше, вона знімає питання про специфіку культурних епох на відміну від епох громадянської історії людства, і, по-друге, позбавляє можливості пояснення схожих процесів у культурі в різних суспільно-економічних формаціях (з книг „Культура человека и картина мира”, М., 1987). ІІІ. Локальний підхід актуальний тоді, коли культуру будь-якої суспільної спільноти розглядають обособлено, як самостійне детерміноване явище. Слід зазначити, що серед науковців існують різні точки зору на те, чи локальні культури у своєму розвитку є цілком автономними чи ні. Зокрема, чи правомірно говорити про культуру Китаю як локальну, хоч Китай – це одна із небагатьох спільнот, яка протягом тисячоліть проживає на одній території? Локальний підхід до аналізу культурного розвитку народів світу найбільш системно і обгрунтовано був здійснений А.Тойнбі (1889-1975). В людській історії А.Тойнбі виділяє локальні цивілізації, кожна з яких є монадою і у своєму розвитку проходить чотири етапи: виникнення, росту, надлому, розпаду, після чого настає загибель. На її уламках формується інша цивілізація. Увага. Якщо в перших працях А. Тойнбі окреслено 21 локальну цивілізацію, то в 70-х роках XX ст. він виділяє їх 13, а сучасні науковці вважають, що на сьогодні діючими до нашого часу є п’ять цивілізацій. IV. Найбільші теоретичні дискусії притаманні підходові, що впровадив поняття епохи перехідних типів культур. Між кожною з епох є проміжок часу, протягом якого змінюється тип культури, спосіб виробництва, світобачення. З цієї точки зору весь розвиток людства – це розвиток культур перехідних епох. Перехідність типу культури насамперед визначає її значущість у відношенні до культурно-історичного процесу як такого, зумовлює її важливість для людини незалежно від приналежності останньої до певного типу суспільства.