40. Мова як знаковасистема .

Під знаком розуміють матеріальний об'єкт, який символічно, умовно представляє і відсилає до означуваного ним предмета, явища, події, властивості, відношення.

Щодо мови, то в ній знаками виступають слова і словосполучення. Справді, слова і словосполучення є матеріальними об'єктами (при усній мові - коливання повітря, при письмовій - сліди чорнила, фарби). При цьому слова і словосполучення завжди мають певні предметні значення, тобто вказують на відповідні об'єкти.

Застосування знаків властиве різноманітним формам людської діяльності. Предметом спеціального вивчення знак стає за часів античності. У Новий час до цієї проблеми зверталися Локк, Гоббс, Лейбніц.

Лейбніц вказував на те, що знак своєю чуттєвою наочністю полегшує логічні операції. Використовуючи знаки, люди не тільки передають думки один одному, а й підвищують ефективність процесу мислення.

Лейбніц вважав, що знаки повинні відповідати двом основним вимогам:

• по-перше, бути короткими і стислими за формою і містити максимум смислу в мінімумі протяжності;

• по-друге, ізоморфно відповідати позначуваним ними поняттям, представляти прості ідеї найбільш природним способом.

Знаки поділяють на три види:

• знаки-індекси;знаки-образи;знаки-символи.

Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. У цьому випадку між знаком і предметом існує зв'язок, аналогічний зв'язку наслідку з причиною. Наприклад, дим вказує на наявність вогню, зміна висоти ртутного стовпчика — на відповідні зміни в атмосфері.

Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.

Знаки-символи фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови. Слова і є знаками-символами.

Перевага знака-символу над іншими знаками полягає в тому, що за його допомогою можна відображати різноманітний зміст; маючи гнучкий зв'язок з предметом, знак-символ може виразніше представити зміст (мається на увазі саме той аспект змісту, який зараз нас цікавить).

Тобто, використовуючи знак-символ, ми можемо однозначно вказати на те, що для нас суттєве саме зараз у предметі, про який ми говоримо, який ми розглядаємо, досліджуємо.

Іншими словами, відмінність між знаками полягає саме в характері зв'язку, який може мати знак конкретного виду з предметом.

Найдосконаліший за характером зв'язок між знаком-символом і предметом. Це дає право розглядати основні характеристики знака на прикладі знаку-символу, оскільки все, що притаманне знака-символу, можна з певною мірою умовності екстраполювати на знаки-індекси і знаки-образи.

Кожний знак повинен вказувати на певний предмет і нести певну інформацію про цей предмет. Тобто, кожний знак характеризується предметним значенням і смислом.

Предметним значенням знака називається об'єкт, який позначається цим знаком. Такими об'єктами можуть бути окремі предмети, множини предметів, явища, події, властивості, відношення тощо.

Смислом є інформація, яку несе знак про предмет. Тут необхідно зауважити, що, говорячи про смисл знака, ми маємо на увазі інформацію про предмет, завдяки якій ми однозначно виділяємо предмет і відрізняємо його від інших предметів. Тобто не будь-яка інформація про предмет може відігравати роль смислу. Таку інформацію називають прямим смислом.

Прямий смисл слів і словосполучень необхідно відрізняти від переносного та етимологічного (буквального).

Переносний смисл слова вказує лише на подібність одних об'єктів до інших. Наприклад, для характеристики нафти застосовують вираз "чорне золото". Етимологічний смисл слова вказує на буквальне походження слова. Наприклад, "біографія" - буквально означає "опис життя".

Знакам і знаковим системам притаманні різні відношення.

• По-перше, це відношення між знаками у знаковій системі, яке називається синтаксичним (від грецького sіпtахіs - складання, побудова, порядок).

• По-друге, між знаком та об'єктом і знаковою системою об'єктів існує відношення, яке називається семантичним (від грецького sеmantikоs - позначуваний).

• По-третє, між суб'єктом, який використовує знакову систему, і самою знаковою системою має місце відношення, яке називають прагматичним (від грецького ргаgmаtісиs - практичний).

Синтаксичні, семантичні та прагматичні відношення називають семіотичними відношеннями.

У XIX ст. американський філософ і логік Чарльз Пірс засновує спеціальну науку про знаки - семіотику, яка вивчає властивості семіотичних відношень (семіотичні властивості) і дає методологію побудови знакових систем.

41. Структуралізм та постструктуралізм

Структуралізм - методологіягуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад,міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник влінгвістицізавдяки роботамФердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його доантропології,психоаналізу,літературознавствайархітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на замінуекзистенціалізму.

В 1970-х роках структуралізм потрапив під вогонь критики. Його звинувачували в жорсткості й антиісторичності. Проте чимало теоретиків структуралізму, таких як Мішель ФукойЖак Лакан, продовжують впливати на європейськуфілософію.

Окрім літературознавства існують структуралістські теорії у філософії науки, антропології тасоціології. На думкуАлісон Ассістердля структуралізму характерні чотири фундаментальні ідеї, з яких сформований «інтелектуальний тренд». По-перше,структура- це те, що визначає позицію кожного елемента в цілому, по-друге, кожна система на думку структуралістів має структуру. По-третє, структуралісти цікавляться структурними законами, які мають відношення радше до існування, ніж до змін. І, нарешті, структура - це та реальна річ, яка лежить під поверхнею чи видимістюзначення.

Постструктуралізм — напрям у філософських і гуманітарних дослідженнях, що отримав розвиток в 1970—1980-ті роки у формі критики та подолання структуралізму. Заснування постструктуралізму пов'язують з політичною нестабільністю кінця 1960-х, тому у постструктуралізмі знайшов відображення загальний стан духовної культури західного суспільства — падіння престижу науки, втрата віри в соціальний прогрес, дегуманізація суспільних відносин. Незважаючи на те, що схожі ідеї раніше висловлювали американські та німецькі філософи, течія була найбільш розповсюджена у Франції. Постструктуралізм розглядає світ культури як феномен писемної культури, безкінечний і безмежний текст, всередині якого знаходиться і сам індивід.

У постструктуралізмі замість індивідуального суб'єкта (як у структуралізмі та екзистенціалізмі) на перший план виходить колективне «Я», мала група однодумців. Для нього властивадеконструкція(аналітичне розчленування понять), децентрація,дискурсивний(концептуальний, логічно-раціональний) аналіз мови культури, інтерпретація простору культури як знакової системи, яка складається зтексту(заЖаком Дерріда, «нічого не існує поза текстом») і контексту, стирання просторово-часових меж буття культури. Постструктуралізм виступає філософською, концептуальною основоюпостмодернізму.

Саме слово «постструктуралізм» пов' язане з назвою іншої філософської течії – структуралізмом, з якого постструктуралізм виріс і який він долав. Окрім цього терміну пропонувалися й інші — «антиструктуралізм», «неоструктуралізм», «параструктуралізм», «гіперструктуралізм», «ультраструктуралізм», «суперструктуралізм».

Постструктуралісти звинувачували своїх попередників в догматичності. Вони визнавали існування структур, але були упевнені в їх децентралізованості і в тому, що «головне в структурі — те, що виводить за її межі».

Основні поняття

- різома — структура-лабіринт,

- деконструкція — новий тип розуміння,

- текст,

- ідеологія,

- гра слів и логомахія,

- нерозривність того, що означається і того, що означує,

- антигуманізм, перевага масового над індивідуальним.

42. Поняття цивілізації

Цивіліза́ція — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичнійорганізації,економіцітакультурі(науці,технологіях,мистецтвітощо), спільні духовні цінності таідеали,ментальність(світогляд).

Наприклад, Єгипетській цивілізаціївластиві спорудженняпірамід,муміфікаціяпомерлих, своєріднеієрогліфічне письмотощо. Інколи в одну цивілізацію об'єднують людей однакової віри (Християнськацивілізація,Буддистськата ін.).

Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв'язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

Поняття цивілізація (від лат.civilis — громадський, суспільний, державний, громадянський) введене у науковий словник французьким просвітником Оноре Габріелем Мірабо1756 року. Під цим визначенням французькіпросвітникимали на увазісуспільство, засноване на засадахрозумутасправедливості.

Цивілізація як стадія суспільного розвитку

Періодизація, запропонована Фергюсоном, продовжувала користуватися великою популярністю не тільки в останній третині XVIII століття, але й впродовж майже всього XIX століття. Її плідно використовували Льюїс Морган («Древнє суспільство», 1877) і Фрідріх Енгельс («Походження сім'ї, приватної власності і держави»; 1884).

Для цивілізації як стадії суспільного розвитку характерне виділення соціуму з природи і виникнення протиріч між природними і штучними факторами розвитку суспільства. На даному етапі превалюють соціальні чинники життєдіяльності людини, прогресує раціоналізація мислення. Для цього етапу розвитку характерне переважання штучних продуктивних сил над природними^[5].

Також ознаки цивілізованості включають в себе: розвиток землеробства і ремесел, класове суспільство, наявність держави, міст, торгівлі, приватної власності і грошей, а також монументальне будівництво, «досить» розвинена релігія, писемність і т. п^[6].

Академік Б. С. Єрасов виділив наступні критерії, що відрізняють цивілізацію від стадії варварства^[7]:

• Система економічних відносин, заснована на поділі праці — горизонтальному (професійна та укладна спеціалізація) і вертикальному (соціальна стратифікація).

• Засоби виробництва (включаючи живу працю) контролюються правлячим класом, який здійснює централізацію і перерозподіл додаткового продукту, що вилучається у первинних виробників через оброк або податки, а також через використання робочої сили для проведення громадських робіт.

• Наявність мережі обміну, контрольованої професійним купецтвом або ж державою, яка витісняє прямий обмін продуктів та послуг.

• Політична структура, в якій домінує прошарок суспільства, що концентрує у своїх руках виконавчі та адміністративні функції. Племінна організація, заснована на походженні і спорідненості, заміщається владою правлячого класу, що спирається на примус; держава, що забезпечує систему соціально-класових відносин і єдність території, становить основу цивілізаційної політичної системи.