Когнітивна психологія

Її представники У. Найссер, А. Пайвіо та інші відводять у поведінці суб’єкта вирішальну роль знанням (з лат. cognito – знання). Для них центральним стає питання про організацію знання в пам’яті суб’єкта, про співвідношення вербальних (словесних) і образних компонентів у процесах запам’ятовування і мислення. Ця психологія виникла під певним впливом теоретико-інформаційного підходу. Основне поняття когнітивної психології – “схема”. Вона – те, що є в голові людини: план збору і програма переробки інформації про об’єкти і події. Сприйняття, пам’ять, мислення й інші пізнавальні процеси визначаються схемами так само, як побудова організму генотипом.

У результаті когнітивною психологією були виявлені найважливіші властивості, притаманні пізнавальній діяльності: вибірковість, визначеність середовищем, неповнота пізнавальних схем тощо.

Гуманістична (екзистенціальна) психологія

Її найвизначніші представники Г. Оллпорт, Г.А. Мюррей, Г. Мерфі, К. Роджерс, А. Маслоу предметом психологічних досліджень вважають здорову творчу особистість людини. Метою такої особистості є не потреба в гомеостазі, як вважає психоаналіз, а самоздійснення, самоактуалізація, зростання конструктивного початку людського “Я”. Людина відкрита світу, наділена потенціями до безперервного розвитку і самореалізації. Любов, творчість, зростання, вищі цінності, значення – саме ці і близькі до них поняття характеризують базисні потреби людини. Як зазначає В. Франкл, автор концепції логотерапії, при відсутності або втраті інтересу до життя, людина відчуває нудьгу, її вражають важкі невдачі. Відповідно до цих уявлень гуманістична психологія розробляє рецепти психічного благополуччя особистості.

Своєрідною гілкою гуманістичної психології можна також вважати духовну (християнську) психологію. Вважаючи неправомірним обмеження предмета психології явищами душевного життя, вона звертається до області духа. Дух є силою самовизначення до кращого, дар посилити і подолати те, що відкидається. Духовність відкриває людині доступ до любові, совісті і почуття обов’язку. Вона допомагає людині подолати в собі кризу безпідставності, примарності свого існування.

Тілесно орієнтовані напрямки

Класифікація тілесно орієнтованих методів

У більшості методів тілесно орієнтованої психотерапії домінує розвивальний аспект використовуваних прийомів - розвиток тілесного потенціалу особи, функціональних ресурсів організму та усвідомлення психосоматичних процесів. Тілесний розвиток особистості забезпечується моделюванням різних функціональних процесів. Такі процеси можливі в міру зниження проявів патернів (моделей) захисної, дезадаптивної або явно патогенної поведінки.

За спрямованістю роботи підходи тілесної психотерапії об'єднують у такі групи:

1. Аналітичні напрями, орієнтовані на використання в практичних цілях, крім роботи-з тілом, аналізу несвідомих (витіснених) компонентів тілесного і соціального досвіду: вегетоаналітична терапія характеру (В. Райх), біоенергетичний аналіз (А. Лоуен), біосинтез (Д. Боаделла), психосоматична терапія (Г. Аммона), хакомі-терапія (Р. Курц).

2. Структурно-функціональні напрями, переважно зосереджені на активній роботі з тілом та інтеграції одержуваного в її процесі нового тілесного досвіду: веге-тотерапія (О. Ракнес), техніка Ф. Александера, структурна інтеграція (І. Рольф), сенсорне усвідомлення (Ш. Сельвер, Ч. Брукс), функціональна інтеграція (М. Фельденкрайз), біодинаміка (Г. Бойсен).

3. Культурологічний напрям,, що, крім тілесних компонентів, зважає також на етико-естетичні, культу-ральні та екзистенційні особливості особистості: пла-стико-когнітивний підхід (В. Нікітін), танатотерапія (В. Баскаков), а також підходи, що ґрунтуються на театральній і танцювально-руховій техніці.

4. Духовно-тілесні напрями, які використовують у практичній ррботі нетрадиційні для західної культури технології тілесного розвитку: підходи на основі адаптації індійських, тибетських і китайських психофізичних систем (хатха-йога, янтра-йога, ці-гун, у-шу), технології етнічних (переважно шаманських) практик, акупунктура і акупресура, тілесні практики духовних традицій (чань-буддизм, буддизм Тибету, бон-по, суфізм, ісихазм тощо).

Ця класифікація не вичерпує всього розмаїття підходів, багато з яких важко співвіднести лише з одним напрямом.

4. Галузі психології та її взаємозв’язки з іншими науками.

Зв'язок психології з іншими науками обопільний: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для розв'язання своїх проблем, в інших - різні науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання своїх питань. Від того, яке місце відводиться психології в системі наук, багато в чому залежить і розуміння можливостей використання психологічних знань в інших галузях суспільного виробництва: духовного і матеріального. І навпаки, розуміння того, якою мірою психологія може використовувати здобутки інших наук, сприяє проведенню психологічних досліджень.

Одна з перших класифікацій наук створена Платоном. Класифікація надавала схему всіх наукових знань тієї епохи, що збігається із структурою самої психології - структурою пізнавальних здібностей людини.

1. Діалектика - розум, виступає як мистецтво міркування.

2. Фізика - почуттєве пізнання, сприймання

3. Етика - воля і прагнення.

У системі наук, розробленій Гегелем, психологія посідає місце на одній із сходинок саморозвитку духу:

— суб'єктивний дух - набуває форми індивідуальної свідомості;

— антропологія - вияви природно-душевного;

— феноменологія - "свідомість, що виявляється" в зовнішній дії;

— психологія - духовна субстанція - мисляча і втілююча зміст. У класифікаціях XIX століття - в системі О. Конта - для психології взагалі не було місця.

Психологія посідала місце між біологічними і соціальними науками. І вже наприкінці XJX століття психологія потрапила до складу наук. Підставою для такого рішення була очевидна істина: психологія є одним із двох аспектів будь-якого знання:

• по-перше, завдяки своєму об'єктивному змісту — відображенню властивостей і відношень предметів, які досліджує наука;

• по-друге - завдяки своїй внутрішній будові, тобто відповідно до психологічних моментів наукового аналізу ідей, концепцій і теорій, що пов'язані із законами і процесами пізнавальної діяльності людини.

Справді, ні математика, ні логіка, ні фізика ніяк не залежать від психології у своїх методах або теоретичних структурах, але опанування цих структур можливе лише через здатність людини впливати на предмети і явища. І лише психологія здатна вивчити ці впливи і діяльність людини в розвиткові знань.

У класифікації наук, створеній Б. Кедровим, психологія посідає належне їй місце. Схема має вигляд трикутника, вершини якого означають науки:

1) природничі;

2) соціальні;

3) філософські.

Вони пов'язані за принципами: по-перше - субординації розвитку від нижчого до вищого рівня; по-друге — об'єктивності, оскільки науки повинні розташовуватися так само, як пов'язані між собою предмети їх дослідження; по-третє - за принципом розвитку науки і знань, які вони створюють.

Отже, психологія розташовується всередині трикутника і тісно взаємопов'язується з трьома групами наук. Таке розташування психології обумовлене реальною близькістю предмета і методів кожної з цих наук до предмета і методів психології, зорієнтованих залежно від завдань у бік однієї з вершин трикутника.

Б. Кедров, уточнюючи положення психології на схемі, підкреслює: психологія розташовується всередині трикутника не симетрично до вершин, а ближче до філософських наук, бо, наприклад, мислення є предметом вивчення не лише психології, а й діалектики і логіки.