Тексти лекцій

Змістовий модуль 1.

Навчальні, наукові

та довідкові книжкові видання

Тема 1.

Видо-типологічний склад і класифікація книжкових видань.

Наукові видання

План

1. Поняття типології. Типологія книги у видавничій справі.

2. Концепція й загальна модель книжкових видань

3. Природа й типологічні ознаки наукових видань.

4. Основні види наукових видань.

5. Типологічні характеристики науково-популярного видання та його види.

1. У будь-якій науці й галузі практичної діяльності типології та класифікації об’єктів є невід’ємною частиною. Без них неможливі ні теоретичні дослідження, ні практична діяльність. Отже, спершу потрібно окреслити власне поняття типології. Типологія книги розглядається як розділ науки книгознавства. У книгознавстві досі не сформовано єдиного погляду на типологію видань. Існує декілька варіантів типологічних моделей, окремі з яких є певною знаковою системою (схемою, таблицею тощо), складену з наукових категорій і понять, що відображають соціальну сутність книги як способу інформаційного спілкування. Г. Швецова-Водка типологію тлумачить так: «типологія – це «вчення про типи», а також про визначення головних понять (категорій), що стосуються документа та його видів; про різні способи класифікування документів; про співвідношення між різними видами документів та ін.». М. Лавров, Б. Бухштаб систематизують і типологізують видання на основі поняття «тип». Під типами видань розуміють групи видань, утворені за відмінностями їх в цільовому й читацькому призначенні та характері інформації.

Тлумачні словники подають типологію як метод наукового пізнання, в основі якого лежить поділ систем об’єктів і їх групування за допомогою узагальненої моделі або типу і який використовується з метою порівняльного вивчення суттєвих ознак, зв’язків, функцій, рівнів організації існуючих об’єктів. Це одна з універсальних процедур наукового мислення, яка виявляє схожі і відмінні параметри об’єктів і розробляє надійні способи їх ідентифікації. Отже, типологія видань – це метод вивчення, систематизації і вдосконалення видань, що виділився в самостійну книгознавчу дисципліну. В основі типології видань лежить узагальнена модель – тип видання, що представляє собою сукупність найбільш суттєвих ознак, які визначають типові змістовні особливості та зовнішні якості видання. Видання, що володіють однаковими типовими ознаками, утворюють одну групу – вид видання. До найважливіших ознак відносять, як правило, соціально-функціональне та читацьке призначення видання, його матеріальну конструкцію, знакову природу основної інформації (текст, зображення, картографія, нотний запис), тимчасову особливість випуску (неперіодичність, серійне). Видання всередині одного виду поділяються на дрібніші групи – підвиди. Наприклад, книга – підвид текстового книжкового неперіодичного видання, що виділяється за обсягом (понад 48 сторінок).

Різновидом типології є класифікація. Розроблені й зафіксовані типології та класифікації об’єктів активно використовуються на практиці. На базі готових класифікацій зручно формувати моделі й концепції, а потім і створювати конкретні об’єкти. В рамках книгознавства проблемами в цій галузі займається бібліотипологія. Її завданням є систематизація і класифікація всіх явищ, що мають місце як на практиці, так і в теорії книжкової справи. Свої класифікації об’єктів і явищ існують і в спеціальному книгознавстві, і у сфері видавничої теорії і практики. За тематикою видання можуть поділятися у відповідності як із загальноприйнятими класифікаційними системами (наприклад, Універсальна десяткова класифікація (УДК), бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК), Державний рубрикатор науково-технічної інформації та ін.), так і спеціально створюваними в галузях і навіть на підприємствах і в організаціях класифікаціями. Але існують спеціальні видавничі класифікації видань, побудовані на основі специфічних параметрів, важливих саме для видавничої практики. У практиці видавничої справи та редагування поширена й використовується типологія видань Книжкової палати. Видання, їх основні види, а також терміни і визначення подані в ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види: Термін та визначення». Так, відповідно до вказаного стандарту, видання – це «документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам Державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання».

ДСТУ 3017-95 виділяє такі підстави для класифікації видань:

• цільове призначення;

• аналітико-синтетичне перероблення інформації;

• інформаційні знаки;

• матеріальна конструкція;

• обсяг;

• склад основного тексту;

• періодичність;

• структура.

Окремо виділяються види неперіодичних видань за інформаційними ознаками та види періодичних і продовжуваних видань.

Серед названих ознак слід виділити ті, які володіють найбільшою спільністю для всіх видань. Це цільове призначення і характер інформації. Вони характеризують видання незалежно від його інших ознак: обсягу, знакової природи інформації тощо. Види видань володіють ще однією спільністю – читацькою адресністю. Разом з тим, за ним виділяється самостійна видова група – видання для дітей.

Отже, класифікація видань за цільовим призначенням є базовою, оскільки саме від їх цільового призначення часто залежать читацька адресність і умови використання видання (наприклад, тривалість та інтенсивність). Ці два параметри видання впливають на інші ознаки: шрифт, формат, внутрішнє й зовнішнє оформлення, склад тексту й особливості його компонування, набір елементів апарату видання тощо. ДСТУ 3017-95 виокремлює 13 видів видань за цільовим призначенням: офіційне (видання матеріалів інформаційного, нормативного чи директивного характеру, що публікується від імені державних органів, відомств, установ чи громадських організацій), наукове (видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів), науково-популярне (видання відомостей теоретичних та (чи) експериментальних досліджень в галузі науки, культури і техніки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям), науково-виробниче (видання відомостей результатів теоретичних та (чи) експериментальних досліджень, а також конкретних рекомендацій щодо їх впровадження у практику), виробничо-практичне (видання відомостей з технології, техніки й організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, призначене фахівцям певного профілю та відповідної кваліфікації), нормативне виробничо-практичне (видання норм, правил і вимог з конкретних сфер виробничо-практичної діяльності), виробничо-практичне видання для аматорів (видання відомостей з технології, техніки та організації виробництва, окремих його галузей, а також інших сфер суспільної практики, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям), навчальне (видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі), громадсько-політичне (видання твору громадсько-політичної тематики), довідкове (видання коротких відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщених у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання), видання для організації дозвілля (видання популярно викладених загальнодоступних відомостей щодо організації побуту, дозвілля, різноманітних форм самодіяльної творчості, різних видів захоплень), рекламне (видання відомостей щодо виробів, послуг, заходів, культурно-історичних об’єктів, творчих колективів тощо, у формі, яка привертає увагу, сприяє реалізації товарів і послуг, запрошує до ознайомлення чи відвідування), літературно-художнє (видання твору художньої літератури).

За ступенем аналітико-синтетичної переробки інформації розрізняють 5 видів видань: інформаційне, реферативне, бібліографічне, оглядове, а також дайджест — видання, що містить публікацію у вигляді підбірки витягів (уривків) з конкретного тексту, відібраних і згрупованих так, щоб дати про нього загальне уявлення. Це може бути підбірка найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань.

Як вже зазначалося на початку, ДСТУ 3017-95 містить перелік тринадцяти основних видів видань за цільовим призначенням; різновиди кожного з основних видів тут не названі, вони подаються окремо. Разом з тим їх характеристика дуже важлива для розуміння обсягу кожного з цих понять.

За інформаційними знаками (знаковою природою інформації), тобто домінуючим у виданні способом фіксації повідомлень, увесь масив видань підрозділяється на 4 види: текстове (видання, більшу частину обсягу якого займає словесний, цифровий, у вигляді ієрогліфів, формул (хімічних або математичних) чи змішаний текст), нотне (видання запису музичного твору за допомогою нотних знаків), картографічне (видання картографічного твору. Під картографічним твором слід розуміти картографічне зображення, що відтворює у картографічній проекції зменшене узагальнене зображення поверхні Землі або іншого об’єкта у певній системі умовних позначень з розташованими на ній об’єктами реальної дійсності), образотворче видання (видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо).

За матеріальною конструкцією (або формою видання) розрізняють книжкове (видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі. Являє собою складне, системне утворення. До складу видання входять твори літератури й апарат. Обов’язковим елементом є текст, який складається з деяких смислових (змістовних) елементів і може мати різну структуру залежно від виду літератури, змісту й жанру твору. Разом з текстом у творі можуть бути й нетекстові елементи відображення змісту: ілюстрації, таблиці, формули. Першою важливою відмінною ознакою видання є наявність змістової основи, під якою фактично розуміють літературний твір. Наступною ознакою є редакційно-видавнича обробка твору (документа). Обов’язковою умовою є друковане або тиснене оформлення з вихідними даними (як мінімум). Апарат потрібен для того, щоб виокремити одне видання з ряду інших, швидко й безпомилково зорієнтуватися в його змісті, мати можливість ідентифікувати його, знайти потрібні відомості у творі без читання всього тексту та ін. Апарат видання включає: вихідні відомості, анотацію або реферат (в наукових виданнях), зміст, бібліографічні елементи, вказівки/посилання різного призначення, примітки, коментарі тощо. Склад апарата і його повнота залежать від виду видання. Видовий ряд книжкових видань на сьогодні виглядає так: масово-політичні, офіційні, наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові, інформаційні, рекламні, видання для дозвілля, літературно-художні), журнальне (видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату в обкладинці або оправі, яке видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання), аркушеве (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення), газетне (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання), буклет (видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згинів), карткове видання (видання у вигляді картки встановленого формату, надруковане на матеріалі міцної щільності), плакат (видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, надруковане з одного чи з обох боків аркуша, призначене для експонування), поштова картка (карткове видання, надруковане з одного чи з обох боків), комплектне видання (сукупність видань, зібраних до папки, футляра, бандеролі чи укладених в обкладинку), книжка-іграшка (видання особливих конструктивних форм, призначене для розумового та естетичного розвитку дітей). Щодо плакатів, буклетів і газет поняття «аркушеве видання» є збірним. «Книжно-журнальне видання» є збірне для книг, брошур і журналів.

За обсягом, тобто за кількістю сторінок, а також паперу, витраченого на виготовлення одного примірника видання, увесь масив ділиться на 3 види: книга (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок), брошура (книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок), листівка (аркушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок).

За складом основного тексту (тобто за кількістю включених творів) видання діляться на 2 види: моновидання і збірка. Моновидання містить один твір. Збірка – видання, що містить ряд творів.

За структурою (тобто числом одиниць, з яких складається видання) розрізняють такі видання: серія, однотомне, багатотомне видання, зібрання творів, вибрані твори. Серія – видання, що включає сукупність томів, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням, що виходять в однотипному оформленні. Однотомне видання (однотомник) – неперіодичне видання, випущене в одному томі. Багатотомне видання (багатотомник) – неперіодичне видання, що складається з двох або більш нумерованих томів, є єдине ціле за змістом і оформленню. До зібрань творів відносять однотомне або багатотомне видання, що містить все або значну частину творів одного або декількох авторів, дає уявлення про його (їх) творчість в цілому. До вибраних творів (творам) відносять однотомне або багатотомне видання, що містить частину найбільш значних творів одного або декількох авторів, відібраних за певною ознакою.

О. Лобін групує друковані видання й за класом їх художньо-поліграфічного виконання: 1) видання підвищеної якості (подарункові, ювілейні, сувенірні, факсиміле, експортні, особливо ретельно оформлені); 2) видання в покращеному оформленні; 3) видання у звичайному та економному оформленні. Видання може бути ілюстрованим і неілюстрованим, з художньо-образними або науково-пізнавальними ілюстраціями. Ілюстрації можуть складатися з малюнків, гравюр, фотографій, креслень, схем і т.п.

За способом друку видання може бути надруковане високим, офсетним, глибоким, трафаретним та ін. спеціальним видом друку. Видання може бути однофарбним і багатобарвним (зокрема дитяче). Розрізнений шрифт. Крупний шрифт – для дитячих видань і підручників для молодших класів, дрібний – для довідкових видань.

За форматом видання ділять на видання великих (від 84x108/8 до 84x90/16), середніх (від 70x100/16 до 70x108/32), малих форматів (від 70x90/32 до 70x102/64) і видання мініатюрні (від 70x90/64 до 60x84/102).

Функціональна ознака в кожного видання теж своя, кожна книга має свій склад функцій. Однак певна функціональна властивість не є ознакою лише одного якогось конкретного видання. Наприклад, взяти таке видання, як каталог. В основі його функцій є довідкова й рекламна. Інформаційна, пізнавальна, комунікативна й ряд інших функцій належать декільком видам видань – науковим, науково-популярним, навчальним. А от функція популяризації наукових знань належить тільки науково-популярному виданню.

Фактично кожен вид видання може бути багатофункціональним. Види видань можуть підрозділятися на підвиди. Так, інформаційне видання як підвиди включає бібліографічне, реферативне й оглядове видання. До підвидів відносять групи видань, які склалися на практиці й формуються на основі спільності характеру інформації.

Отже, видання в цілому можна розглядати як інформаційну систему. При цьому дві її складові – твір і апарат – утворюють підсистеми, в кожній з яких своя сукупність елементів, які взаємозалежать, функціонують і взаємозумовлені.

2.Редакторська робота в книжковій справі багатофункціональна й різноманітна. Тут є загальна мета, яка визначає, поєднує й спрямовує всі дії редактора. Це забезпечення потреби населення в книжці.

У типології книги до основних категорій належить, перш за все, саме поняття «книга», що позначає головний об’єкт книгознавства в цілому. Редактор зазвичай поінформований щодо стану в книговиданні й книжкової торгівлі профілю свого видавництва. Для цього в сучасного редактора є достатньо джерел. Проте, коли виникає питання про конкретне видання, то він змушений ще раз вивчати, аналізувати й оцінювати книжковий ринок, читацькі потреби, суспільне значення запланованого видання.

Інформація, що міститься у виданні (його змісті), є результатом творчості автора твору. Власне видання являє собою продукт редакційно-видавничої діяльності, в якій твір виконує роль об’єкта, на який спрямовується діяльність редактора як суб’єкта редакційно-видавничого процесу. Отриману інформацію редактор зіставляє з авторським задумом твору, у нього народжується задум видання. До уваги слід брати й можливості видавництва з підготовки оригіналу-макета й подальшої участі в процесі видання у світ книги та її поширення. Особливе значення має врахування типологічних ознак майбутнього видання: цільове призначення, читацький адресат, характер інформації.

Над підготовкою видання працюють редактори та інші спеціалісти: коректори, технічні редактори, верстальники, художники й дизайнери, поліграфісти, маркетологи. Редактор, який веде видання, є головним дійовим персонажем. У своїй роботі він користується професійним методом – редакторським аналізом. Редактор аналізує й оцінює читацькі потреби, книжкові потоки й масиви за темою видання, знаходить рукопис твору чи автора, якому робить замовлення, формує свій або розглядає авторський задум тощо. Редактор – організатор усієї роботи щодо створення видання, яке повинно володіти певними типологічними ознаками і відповідати вимогам, які ставляться до нього. До того, як взятися до підготовки видання, редактору потрібно відповісти на два питання: чи варто видавати цю книгу і якій їй бути.

Володіючи вихідною інформацією, редактор має можливість сформувати концепцію видання, яка розкриває основну ідею видання, описує основні його завдання і є технічним завданням на розробку інформаційного наповнення, рубрикатора, дизайну, назви видання та стратегії позиціонування видання. Концепція видання визначає загальний вид та структуру видання, його інформаційне наповнення та естетичний вигляд. Вона включає в себе такі етапи роботи редактора:

• визначення формату видання (наклад, періодичність, кількість сторінок);

• загальні вимоги до матеріалів, стилю написання;

• розробка назви та її графічного написання (логотипу);

• підбір кольорової гами;

• створення стилю обкладинки та внутрішніх сторінок;

• опис внутрішніх розділів рубрик;

• розробка тематичного плану.

Концепція видання – це задум, який пов’язується з конструктивним принципом підготовки твору до друку. У концепції відображається основний погляд редактора на видання – його склад, зміст та форму всіх елементів, редакційно-технічні та поліграфічні засоби виконання.

На думку С. Антонової, концепцією визначається вся подальша творча й інша робота редактора над виданням: розробка плану-проекту й написання пробних фрагментів майбутнього твору, аналіз, оцінка авторського оригіналу та його вдосконалення, розробка концепції ілюстрації твору й оформлення книги; моделювання видання і його підготовка; систематизація елементів видання і формування видавничого оригіналу; контрольно-аналітична робота на етапах тиражування й випуску у світ. Специфіка аналітичної й методичної роботи редактора як самостійного напрямку в книговиданні полягає в тому, що редактор не замінює автора, а спрямовує його творчий потенціал на реалізацію задуму у формі, яка забезпечує найефективніше сприйняття змісту книги читачем.

Розробка концепції видання є важливою творчою операцією, яка виконується редактором. З погляду психології творчості поняття концепції потрібно розглядати як сукупність взаємозалежних і взаємозумовлених ознак майбутнього видання, що складається в ході й у результаті редакторського аналізу вихідної інформації, висунутих вимог до майбутнього видання й обґрунтування його характеристик. Виділяють пасивну концепцію – нейтральне передання авторського оригіналу. Читачеві надається можливість спокійно читати у довільній послідовності текст твору. Оформлення зводиться до забезпечення зручності читання, тобто деякої спрощеності; активну концепцію, яка припускає певну проектну ідею, більш конкретну, ніж задум окремого видання або серії, виражену у конкретній (конструктивній) формі – макеті. Цей макет може навіть випереджати наявність авторського текстового матеріалу, який буде дописуватися і заповнювати макет відповідно до проектної ідеї одночасно зі створенням наочних зображальних матеріалів.

Створити концепцію – значить підготувати основу для формування моделі видання і його проектувань. На основі концепції з урахуванням специфіки літературного твору розробляється модель видання.

Загальна модель видання повинна включати найважливіші й найзагальніші ознаки видання. До них відносять: функціональне призначення, читацьку адресність, характер інформації та конструкцію. Звичайно, на практиці характеристика конкретного видання не обмежується тільки перерахованими ознаками, і це необхідно враховувати при редакторській підготовці кожного видання окремо.

Функціональне призначення розглядається як більш чітке вираження типологічної ознаки «цільове призначення». Поняття «функціональне призначення» є ширшим, ніж поняття «цільове призначення». Функціональне й цільове призначення в цілому ідентичні як ознаки видання. Однак насправді функціональне призначення повніше враховує можливості видання в задоволенні завдань і інтересів суспільства. Наприклад, цільове призначення наукових видань полягає (і на цьому акцентується увага) у відображенні в системі наукових комунікацій результатів пізнавальної діяльності. Коли ми дивимося на наукові видання з позицій функціонального призначення, то бачимо, що до їх функцій належить фіксація результатів наукового пізнання, передача їх у просторі й часі, апробація результатів досліджень й закріплення наукового пріоритету. Ці видання підвищують рівень наукових знань, формують науковий світогляд тощо.

Така ж ситуація і в галузі науково-популярних видань, цільове призначення яких зазвичай зводиться до популяризації й пропаганди науки. До їх функцій входять і інформаційна, і освітня, і світоглядна, і практична, і профорієнтаційна та ін.

Це не означає, що функціональне призначення як типологічна ознака повинне замінювати цільове призначення. Власне цільове призначення відображає той факт, що видання створюється для передачі читачам певних знань.

Функціональне призначення як ознака, яка враховується при розробці моделі видання, як і цільове призначення, пов’язане з читацькою адресою. Так, наприклад, основним читачем наукового видання є вчений. Читачами інших видів видання можуть бути учні школи, ПТУ, студенти коледжів, вузів денного, вечірнього, заочного відділень.

Редактори займаються підготовкою видань для різних категорій читачів. Більша частина літературно-художніх, науково-популярних видань друкується для широких читацьких груп, без урахування освіти, соціального стану, спеціальності, іноді навіть віку, тобто для «масового читача».

Найважливішою характеристикою видання, що впливає на вибір його виду, є характер інформації. Цей термін запропонований Книжковою палатою, щоб визначити особливий характер взаємозалежності змісту з функціональним призначенням, читацькою адресою й конструкцією видання. Так, на одну й ту ж тему, на одному й тому ж матеріалі можна написати твори різних жанрів і на їх основі створити відповідну кількість видань. В кожному з них залежно від жанру твору і виду видання будуть по-своєму викладатися і висвітлюватися факти, буде свій характер інформації.

Ознакою характеру інформації є глибина розробки проблеми. В науковому виданні вимагається високий науковий рівень опрацювання теми із залученням ефективних методів дослідження, аргументованих обґрунтувань і доказів, потрібні відповідні мовностилістичні засоби відображення інформації. При висвітленні тієї ж проблеми в науково-популярному виданні вона повинна бути адаптована з урахуванням можливостей читацького розуміння і сприйняття, у видання вже буде інша, відмінна від наукового видання, мова, інші прийоми й засоби відображення змісту. По-іншому будуть представлені результати розробки наукової проблеми в навчальному виданні.

«Характер інформації» характеризується й тим, які мовностилістичні засоби використовуються у творі для викладення його змісту. У виданні певного виду використовується свій функціональний стиль: науковий, науково-популярний, діловий, художній тощо. Ознакою характеру інформації є ступінь нормативності матеріалу, наявність у виданні теоретичного чи емпіричного матеріалів, інформаційність у подачі матеріалу та ін.

Призначення книги пов’язане і з конструкцією, яка безпосередньо пов’язана з характером інформації. Конструкція включає ознаки, пов’язані з розміщенням матеріалу, оформленням і поліграфічним виконанням видання. В цей комплекс входять взаємне розташування і зв’язок складових частин (структура) книги та художньо-оформлювальні елементи.

Структура розуміється як ціле, що задає характер складових його фрагментів. Це добре бачиться на прикладі книги. Її обкладинка – це складне художнє ціле; типографське оформлення – теж складне ціле, їх утворюють спеціально вибраний шрифт, титульний аркуш, заголовки, що, що гармоніюють зі змістом, добре виконані й надруковані ілюстрації; художнім і інформаційним цілим є і текст книги.

Авторське, редакторське, редакційно-технічне й оформлювальне начала при формуванні видання – єдиний процес. Робота повинна здійснюватися з початком редагування авторського оригіналу. Зміст видання не визначається тільки змістом твору, його складає сукупність усіх елементів, частин видання.

Основи конструкції й оформлення (дизайну) майбутнього видання певною мірою закладається автором в його творі, що, у першу чергу, проявляється в логічній структурі тексту, підборі ілюстрацій, складанні й характері апарату книги. Тому завдання редактора ще на стадії роботи над авторським оригіналом твору – ознайомити автора з проектом конструктивних і оформлювальних рішень, зразками видань, які належать до того ж виду, що й пропоноване. Контакти слід підтримувати протягом усього часу підготовки видання; завдяки цьому автор має можливість своїми діями сприяти покращенню художньо-конструктивного рішення видання. Якщо в редактора й дизайнера виникнуть пропозиції щодо твору, наприклад, коректування системи рубрикації, перегрупування частин тексту, введення додаткових і виключення зайвих фрагментів текстів тощо, то ці пропозиції відразу ж можуть бути доведені до автора, обговорені, узгоджені й ураховані.

Взаємодія автора й дизайнера (оформлювача) відноситься до важливої умови, завдяки якій забезпечується єдність форми й змісту видання. Редактор теж повинен брати активну участь у процесі підготовки видання, спрямовувати й підтримувати взаємодію автора й дизайнера, контролювати результати оформлення.

3. Наукова література є одним з універсальних засобів наукової комунікації. Такі видання є багатофункціональними. Вони виконують функції:

- підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених;

- стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці;

- закріплення результатів наукового пізнання;

- передачі знань наступним поколінням і групам споживачів.

Наукові дослідження, будучи творчою роботою, що проводиться на основі кооперації праці вчених, з одного боку, спираються на початкову, раніше накопичену наукову інформацію, з іншого, – самі є інтелектуальною технологією створення нової наукової інформації та знань, найважливішим засобом фіксації яких служать видання наукової літератури. Завдяки науковим виданням результати дослідницької праці включаються в науково-інформаційний потік і через соціальну систему наукових комунікацій стають надбанням учених і фахівців. Без систематичного читання наукової літератури не може обійтися жоден творчий працівник, пов’язаний своєю працею з наукою. Поширення інформації, що становить результати наукових досліджень, зумовлюється об’єктивними законами науково-технічного прогресу. Завдяки поширенню результатів наукових досліджень вирішується завдання оцінки наукової, творчої праці науковців. Цей бік творчого життя має особливе значення для вчених, оскільки він впливає на їх визнання і стимулювання наукової творчості.

Предметом змісту наукового видання є в цілому наука як форма суспільної свідомості і як сфера людської діяльності щодо вивчення предметів і процесів природи, суспільства й мислення, їх властивостей, стосунків і закономірностей. До наукових результатів, що становить предмет змісту наукового видання, відносять наукові факти, встановлені шляхом теоретичних і/або експериментальних обґрунтувань і доказів. Предмет змісту включає також факти, які характеризують напрям дослідження. Це – наукова проблема або наукове завдання, мета дослідження, висунені гіпотези і ідеї, вибрані підходи й методи, характер і зміст початкової інформації (наприклад, архівні матеріали, результати експертних оцінок тощо), для яких отримані результати є достовірними. Предмет змісту наукового видання різноманітний, до нього входять факти, що відбивають побічні результати, які можуть стати об’єктом самостійних наукових досліджень. До них найчастіше відносяться постановки (формулювання) нових проблем, наукових завдань, питань, висунення гіпотез, ідей, припущень і т.д.

Визначення «наукова» застосовується до всіх книг (виданням) в усіх галузях наук – фундаментальних і прикладних. Фундаментальними є дослідження, спрямовані на відкриття нових законів природи й суспільства, встановлення нових принципів, виявлення нових явищ і об’єктів реальної дійсності. Поняття фундаментальності відноситься до глибини наукового рівня власне наукової діяльності та її результатів. Прикладними є дослідження, результати яких за мірою завершеності й рівнем практичної значущості складають основу інженерних розробок.

Під науковими виданнями розуміють усі видання, присвячені фаховій діяльності. Тематичний діапазон наукових видань охоплює всі види і сторони діяльності і всі галузі знань (техніка, точні науки, природознавство, гуманітарні науки). Відповідно до Держстандарту, наукове видання – видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів. Прикладом таких видань можуть слугувати томи міжвидавничих серій, які з успіхом почали здійснюватися в Україні від перших років проголошення її незалежності, – «Літературні пам’ятки України», «Пам’ятки історичної думки України». Історичні документи, першодруки або перевидання пам’яток історії, культури, науки, літератури та мистецтва обов’язково коментуються фахівцями.

Систематизацією та класифікацією видань займалися О. Акопов, О. Гречихін, А. Черняк, Г. Швецова-Водка та інші дослідники. Н. Зелінська пропонує наукову літературу поділити на дві групи – опубліковані й неопубліковані. С. Кулешов, зважаючи на те, що нині наукова література перестала бути єдиним носієм наукової інформації, пропонує розглядати не твори літератури, а документальні джерела наукової інформації. Дослідник виділяє три групи наукових видань за джерелами наукової інформації: видання, рукописи, нетрадиційні види документів. До видань належать матеріали, випущені за планами видавництв або позапланово на підставі угод з авторами поліграфічним або іншим способом (копіювально-множильної техніки, засобами друку ЕОМ тощо). Матеріальна конструкція передбачає книжкову, журнальну або аркушеву форму видань, в яких можуть бути втілені наукові твори різних жанрів (монографії, наукові статті, тези та ін.). До рукописів умовно відносять документи, одержані в результаті роздруку на друкарській машинці або на принтері комп’ютера. Як правило, у рукописній формі подаються дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, переклади, депоновані праці.

«Нетрадиційними» вважаються документи, яких об’єднує одна спільна риса – користування ними потребує звернення до спеціальних технічних засобів: фотографічні матеріали (мікрофільми), магніто- та відеозаписи, новітні дискретні електронні носії інформації (дискети та компакт-диски). «Нетрадиційні», а точніше сказати непаперові документи активно входять у «побут» науковців, проте в нинішніх умовах вони поки що є, скоріше, «додатками» до традиційних видань, паралельними формами їх існування чи «замінниками» – у випадку недоцільності публікації (з причин економічної недоцільності або міркувань оперативності) або ж виконання спеціального читацького замовлення.

З позицій же соціально-комунікативної значущості, як і з точки зору редагування, найбільший інтерес досі становлять твори наукової літератури, призначені для публікації (видання) (цитується за Н.Зелінською).

Н.Зелінська наголошує на тому, що будь-яка сучасна типологізація повинна зберігати відповіді на головні запитання щодо типоформувальних ознак: що? – предметний зміст; для чого? – цільове (функціональне) призначення; для кого? – читацька адресність; яким чином? – жанрова і стилістична характеристика.

Предмет змісту наукового видання різноплановий, сюди входять факти, які відображають побічні результати, які можуть стати об’єктом самостійних наукових досліджень. До них належать постановка (формулювання) нових проблем, наукових завдань, питань, висунення гіпотез, ідей тощо. Інакше кажучи, об'єктом наукового дослідження може, в принципі, стати все розмаїття предметів, подій і явищ навколишнього світу, духовного життя людини, соціальні, політичні та інші процеси, тобто наукова література не має, не може мати тематичних обмежень. охоплюючи всі галузі знання, твори наукової літератури поділяються на тематичні групи – залежно від охоплених ними галузей – природничі, технічні та суспільні (суспільно-гуманітарні). Кожна з цих тематичних груп, у свою чергу, поділяється на розділи, відповідно до окремих галузей (наприклад, природничі науки – це біологія, хімія, фізика, астрономія та ін.; технічні – будівництво, електроніка, поліграфія та ін.; суспільно-гуманітарні – філологія, філософія, історія та ін.). Подальший поділ враховує розгалуження, що існують всередині кожної галузі (наприклад, географія – фізична, політична, економічна та ін.). Відповідному тематичному поділові підлягають і наукові праці з цих галузей.

Цільове (функціональне) призначення наукового видання характеризується сукупністю його функціональних властивостей. Стандарт ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види: Терміни та визначення» визначає «цільове призначення» наукового видання як «видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам'яток культури, історичних документів та літературних текстів».

У коментарі до ГОСТ 7.60-90 пропонується за ознакою функціонального призначення серед наукових видань розрізняти, по-перше, групу видань, що створюються і переважно використовуються у науковому середовищі, тобто наукові видання, а по-друге, у межах цієї групи чітко розрізняти дві підгрупи видань, чиє призначення так само відмінне: науково-дослідні видання – до них входять, відповідно, науково-дослідні праці, в яких описуються методики та результати наукових досліджень; джерелознавчі видання (документальні наукові видання) – уміщують пам’ятки культури (фольклорні, діалектологічні матеріали, знахідки археологічних, геологічних, антропологічних розкопок, альбоми тощо) та писемні історичні документи, що пройшли текстологічне опрацювання, мають коментарі, вступні статті, покажчики та інші елементи наукового апарату. Обидві підгрупи – це так звані первинні видання: в них містяться переважно нові наукові відомості або нове осмислення відомих фактів. Деякі дослідники виділяють і третю підгрупу – вторинні наукові видання, в яких називаються і характеризуються первинні видання. До цієї підгрупи входять наукові огляди, реферати, автореферати, анотації, бібліографічні довідники, переклади опублікованих творів, реферативні журнали тощо.

Поки результати наукової роботи не оформлені документально, вона не вважається закінченою. Основним засобом фіксації результатів наукового дослідження є науковий звіт. Існує практика завершувати наукові дослідження поданням до друку наукових монографій або статей для збірників наукових праць. Прикладом може бути видання Вісника Запорізького національного університету, а також наукові видання Академії наук.

Науковій літературі властивий високий рівень достовірності й об’єктивності в подачі матеріалу. Порядок розташування матеріалу, як правило, є систематичним. Стиль викладу наукових видань – чіткий, із великою кількістю термінів, доповнюється словниками, додатками, коментарями, примітками, покажчиками.

Мета наукового видання – інформаційне обслуговування фахової діяльності як науково-теоретичної, так і практичної. Читацька аудиторія наукового видання складається зі спеціалістів, зайнятих у визначеній галузі науки або практики з визначеним рівнем фахової освіти. Орієнтація на цю особливість наукового видання визначає концепцію оформлення. Наприклад, при друкуванні тез або матеріалів конференцій оформленню, як правило, не приділяють особливої уваги, але в колонтитулах обов’язково вказують автора і назву статті. Ретельної уваги у наукових виданнях потребує оформлення таблиць, ілюстрацій, які містять значний обсяг інформації і повинні бути чіткими, однак стислими.

Наукова книга адресується перш за все діячам науки, які є користувачами наукової інформації. Саме фахівець здатний сприймати наукову інформацію на рівні з автором, не потребуючи адаптації та особливих методів пояснення, він володіє термінологією галузі, знає засадничі теорії, основні джерела, знайомий з авторитетними іменами. Особливістю читацького сприйняття змісту наукової книги є те, що як читач учений не обмежується простим розумінням тексту, а стає активним співучасником творчого процесу. Він аналізує зміст книги, оцінює його, порівнює зі своєю позицією, знаходить щось нове й важливе, щось сприймає, а щось заперечує.

Наукова книга є об’єктом читання для аспірантів, магістрантів і студентів, яким вона потрібна при написанні наукових робіт – дипломних, магістерських, кандидатських дисертацій, а також при засвоєнні певних навчальних дисциплін.

Розмаїття читацьких категорій не означає, що при підготовці наукової книги текст потрібно пристосовувати до рівня підготовки читача. Наукову книгу читач повинен засвоювати з урахуванням своїх наукових, освітніх можливостей і інтересів. Так, у деяких виданнях зазначається , що воно призначене, наприклад, «для істориків, філологів, археологів і для тих, хто цікавиться античною цивілізацією».

У середовищі редакторів наукової літератури виникла ідея про три різновиди наукових книг, адресовані різним колам читачів:

а) власне наукова книга, призначена для суто академічної аудиторії;

б) наукова література для ширшого кола фахівців – для зацікавленого читання насамперед «академічної публіки», а також фахівців-«суміжників»;

в) популярна наукова література для зацікавленої публіки – книжки, доволі нечисельні, про визначні події, оригінальні відкриття і факти, що викликають загальний інтерес. Водночас, є такі галузі науки, в яких «перебіг подій» та результати зрозумілі для будь-якого зацікавленого, а то й просто пересічного читача: тут наукова література виступає одночасно у двох «ролях» – власне наукової (за характером створення) та популярної (за характером читання), – наприклад, мистецтвознавство, історія літератури, культури та ін.

Характер інформації визначається специфікою власне наукової діяльності. Науковій літературі характерна наявність різних точок зору на одні й ті ж проблеми, тобто неоднозначність їх вирішення. Специфічною рисою наукового видання є дискусійність, діалогічність, наявність цитат із творів опонентів, посилання на їх праці, власних гіпотез, припущень.

Характер представленої у науковому творі інформації є визначальним для характеристик видання, в якому даний твір буде втілений: це, зокрема, тематична широта видання (монотематичне, політематичне, «стикове»), його повнота (ступінь розробленості заявленої теми), характер викладу матеріалу (зокрема, обраний автором та «перепущений» через власну індивідуальність функціональний стиль), структура видання (однотомне, багатотомне, серіальне та ін.), форма подання інформації та знакова система, в яку вона втілена (наявність текстових та нетекстових елементів).

Обов’язковою є наявність матеріалів теоретичного та емпіричного характеру.

Отже, наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених.

4. До тепер уже сформувався певний видовий ряд наукових видань. Як уже зазначалося, наукові видання поділяються на дві групи: друковані та ті, які не передбачаються для публікації. До другої групи належать дисертація (індивідуальна науково-дослідна робота, підготовлена автором для публічного захисту перед спеціалізованою вченою радою з метою здобуття наукового ступеня кандидата чи доктора наук), науковий звіт – документ, що містить вичерпні систематизовані відомості про виконану науково-дослідну роботу, відомий обмеженому колові фахівців. Інформація про звіт уміщується в реферативних збірниках. До цієї групи належить і депонована праця – рукопис твору наукової літератури (монографія, стаття, огляд, тези доповіді, збірник статей або тез), що передається автором в один із центрів депонування (Український інститут науково-технічної і економічної інформації), де мікрокопіюється і зберігається (у вигляді рукопису і мікрокопії); мікрокопія рукопису за оплату може бути надіслана замовнику. В Україні виходять такі реферативні журнали депонованих праць: «Джерело», «Депоновані наукові роботи», «Політика. Політичні науки», «Медичний реферативний журнал» та ін.

Н. Зелінська науково-дослідні видання групує за рівнем їх дослідження та виділяє фундаментальні, прикладні та експериментальні видання. Фундаментальні дослідження – це праці, завданням яких є виявити та описати нові, невідомі явища й процеси в природі та суспільстві, їхні закони та механізми. Розв’язання фундаментальних завдань у науці потребує об'єднання зусиль великих колективів учених; результатом такої праці найчастіше стають колективні (за авторським складом) або комплексні (за проблематикою) монографії, багатотомні праці.

Серед фундаментальних видань, випущених в Україні за останні роки, можна назвати тритомний «Атлас української мови», підготовлений Інститутом мовознавства ім. О. Потебні та Інститутом української мови НАН України (робота над виданням тривала з 1984 по 2001 р.); а також випущену 2002 р. монографію Я. Ісаєвича «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми» (Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України).

Прикладні наукові видання вміщують такі результати фундаментальних досліджень, які можна використовувати і у сфері власне науки – для розв’язання пізнавальних завдань, і у практичній діяльності – для вирішення соціально-практичних проблем (напр.: Соціальна робота в Україні: перші кроки: 36. наук. ст. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2000; Гумін О. М., Мельник П. В. Теоретичні основи боротьби з наркотизмом серед засуджених до позбавлення волі. — К.: [Б.в.], 2000; Куденко Н. В. Маркетингові стратегії фірми. — К.: КНЕУ, 2002, та ін.). Передбачувана авторами та видавцями можливість використання таких, по суті, поліфункціональних видань доволі широким колом науковців та практиків визначає вимоги до їх видавничого дизайну та поліграфічного виконання: прикладні наукові видання повинні мати міцну конструкцію, привертати увагу хорошим оформленням, друкуватися відносно високими накладами.

В експериментальних наукових виданнях відображено перебіг та результати безпосередніх досліджень, які поки що не претендують на узагальнення та висновки. Такі праці виключають поглиблені теоретичні міркування, натомість потребують солідних емпіричних технологічних і спеціальних наукових знань у різних галузях (Фізико-хімічні методи обробки сировини та продуктів харчування / А. І. Соколенко, В. Б. Костін та ін. – К. : АртЕк, 2002, та ін.). Розраховані вони на дуже вузьку й абсолютно конкретну категорію читачів – науковців, безпосередньо залучених до тих чи інших розробок. Прив’язаність до часу і місця проведення експериментів, конкретно-пошуковий характер одержаних результатів, їх швидка змінюваність – усе це суттєво обмежує використання таких праць, звідси – скромність і простота їх оформлення, мінімальний науково-довідковий апарат, недорогі поліграфічні матеріали, невисокий наклад.

За ступенем узагальнення фактів дослідниця поділяє наукові видання на окремі та узагальнені.

В окремих виданнях публікуються матеріали з результатами конкретних, одиничних досліджень, що вперше вводяться у науковий обіг. До окремих видань належать

- звіти і матеріали конференцій (тези, доповіді);

- збірники наукових статей (моно- і політематичні, комплексні) (напр.: Система і структура східнослов’янських мов: 36. наук, праць. – К.: НПУ ім. М. Драгоманова, 1998; Квалілогія книги: 36. наук, праць. – Львів: Вид-во НУ «Львів, політехніка», 2000).

Узагальнені видання вміщують наукові твори, що відзначаються концептуальністю, повнотою та опрацьованістю матеріалів, базуються на глибоких теоретичних засадах, містять обґрунтовані висновки. Такі твори зазвичай є результатом багаторічних спостережень і досліджень, вони не лише відображають позицію авторів, а й демонструють суперечливі погляди; тісно «співіснуючи» у вертикальному (хронологічному) та горизонтальному (тематичному) зрізах, узагальнені твори є етапними у розвитку певної галузі або науки у цілому. До узагальнених належить переважна більшість творів і видань наукової літератури (наукова біографія, наукова подорож, монографія, вибрані праці, зібрання творів, багатотомні капітальні праці, авторські, колективні, ювілейні збірники).

Серед інших типологічних ознак, що мають бути враховані при класифікації та підготовці наукових праць до видання, Н. Зелінська називає:

- інформаційні знаки, тобто засоби фіксування інформації. Вони є підставою для розрізнення видань текстових (з переважанням словесного, цифрового, ієрогліфічного, формульного матеріалу – таких видань серед наукових більшість), картографічних (з переважанням різного роду карт – географічних, топографічних, геологічних та ін. – атласи, окремі карти зі словесним супроводом), образотворчих (з переважанням живописних, графічних фотографічних та ін. робіт, науково опрацьованих і словесно прокоментованих, – наукові видання мистецької тематики, науково підготовлені альбоми, каталоги та ін.). Чинний стандарт ДСТУ 3017-95, фіксуючи українські видавничі реалії, поки що не пропонує розглядати інші засоби запису наукової інформації та «ігнорує» нові види наукових документів: між тим вони, зокрема, електронні книжки і журнали, розвиваються дуже швидко і, що показово, так само потребують редакторського опрацювання на стадії підготовки, як і традиційні паперові видання;

- обсяг видання – формальна кількісна ознака, суттєва при визначенні варіанта матеріальної конструкції та поліграфічного відтворення (характер скріплення книжкового блока, вибір оправи, якість паперу і палітурних матеріалів та ін.). За цією ознакою розрізняються: книга – книжкове видання обсягом понад 48 сторінок (більшість неперіодичних, періодичних та продовжуваних наукових видань); брошура – книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок (автореферат дисертації, препринт статті, текст доповіді та ін.); листівка – аркушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок (інформаційне повідомлення про наукову акцію, запрошення до участі у такій акції, її програма тощо);

- матеріальну конструкцію – за цією ознакою серед наукових видань виділяється всього кілька різновидів: книжкове видання – блок скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в палітурці чи оправі (більшість наукових видань), журнальне видання – за матеріальною конструкцією відрізняється від книжкового лише наявністю встановлених форматів, а по суті – періодичністю виходу, газетно-журнальне видання – один чи декілька аркушів друкованого матеріалу встановленого газетного формату, скріпленого як журнал (одиничні приклади на українському ринку наукових видань);

- склад основного тексту дозволяє розрізняти моновидання, тобто видання, що уміщує один твір (напр., монографію), та збірник, тобто видання, що уміщує декілька творів (різновиди – авторський, колективний, ювілейний; періодичний, продовжуваний);

- структуру – це «формальний кількісний показник», за яким розрізняються: серія (неперіодична, періодична, продовжувана) – однотипно оформлене видання, що включає сукупність томів, об'єднаних спільністю задуму і тематики, спільність інших ознак серії – цільового та читацького призначення – у випадку наукового видання самоочевидна (в Україні є досвід підготовки наукових серій: упродовж багатьох років виходила серія «Видатні вчені Української РСР», виходять «Бібліотека української літератури», «Біобібліографія учених України» та ін.); однотомне видання (найпоширеніший різновид наукового видання); багатотомне видання – складається з двох і більше нумерованих томів, що становлять єдине ціле за змістом і оформленням (напр.: Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. – К.: Наук, думка, 1991-2000; Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХУ-ХУНІ ст.: У 3 т. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002), різновидом його є багатотомні (два і більше томів) капітальні праці – видання, підготовлені колективами авторів, в яких дається повний і всебічний огляд знань у тій чи іншій галузі (напр.: Історія української літератури: У 6 т. – К.: Либідь, 1994-1996; у 2001 р. у видавництві «Наукова думка» вийшло два перших томи капітальної «Історії української культури).

У масиві однотомників та багатотомників виділяються видання, різні за авторством, повнотою і складом матеріалу, підходом до його комплектування та ін.:

- зібрання творів – однотомне чи багатотомне видання творів одного чи кількох авторів, що дає уявлення про його (їхню) творчість у цілому. Різновидом його є вибрані твори (праці) – однотомне чи багатотомне видання, що уміщує частину значних, відібраних за певними ознаками творів одного чи кількох авторів. Саме вибрані праці здебільшого репрезентовані в репертуарах сучасних українських видавництв (напр.: Вернадський В. І. Вибрані праці. – К.: Наук, думка, 1969);

- повне зібрання творів – багатотомне видання творів переважно одного автора, що дає уявлення про його творчість у цілому (напр.: Сковорода Г. С. Повне зібр. тв.: У 2 т. – К.: Наук, думка, 1973), різновидом якого є академічне повне зібрання творів – видання, в якому представлені не лише остаточні тексти творів, але й варіанти, начерки, плани та ін., що супроводжуються розгалуженим науково-довідковим апаратом (у 2002 р. започатковане унікальне академічне 50-томне видання творів М. Грушевського, перший том якого вийшов у львівському видавництві «Світ»);.

- періодичність зумовила принциповий розподіл наукових видань на дві великі групи: неперіодичні – виходять одноразово, без продовження (монографія, автореферат, разовий збірник наукових статей або тез доповідей та ін.) і серіальні, що виходять протягом певного часу нумерованими чи датованими випусками з постійною назвою. Серіальні видання у свою чергу поділяються на періодичні (виходять через певні, наперед задекларовані проміжки часу і мають постійну щорічну кількість випусків) та продовжувані (їх поява диктується терміном нагромадженням матеріалу, тому часові проміжки між окремими випусками невизначені); найчастіше назви таких видань утворюються з допомогою слів «Вісник», «Записки», «Наукові записки», «Праці» та под. (напр., «Вісник Київського національного університету», «Наукові записки Української академії друкарства»).

На жаль, стандарт ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види: Терміни та визначення» не подає такої широкої й ґрунтовної класифікації наукових видань. Наукові видання як окремий тип фіксуються у групі видань за цільовим призначенням. У групі неперіодичних видань цей документ за інформаційними ознаками виділяє монографію, автореферат дисертації, препринт, тези доповідей (повідомлень) наукової конференції (з’їзду, симпозіуму), матеріали конференції (з’їзду, симпозіуму), збірник наукових праць. На жаль, тут не враховані такі види, як наукова стаття, доповідь і рецензія.

Книжкове наукове видання може бути монографічним або збірником, що визначається складом (кількістю творів) основного тексту. Н.Зелінська видання наукової літератури поділяє за жанрами. Найпоширенішими, на думку вченої, є: монографія, наукова доповідь(повідомлення), тези наукової доповіді, автореферат дисертації, препринт, наукова стаття як науково-публіцистичний жанр, наукова рецензія. Такої ж класифікаціє дотримується і С. Антонова, проте головним критерієм розподілу є характер інформації.

С. Антонова за складом основного тексту наукові видання поділяє на:

• моновидання (в основі – один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації);

• тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з’їзду);

• матеріали конференції (симпозіуму, з’їзду);

• збірник наукових праць.

Наукові видання розділяються на академічні (їх видають Національна академія наук України, наукові товариства, науково-дослідні інститути («Вісник Національної академії наук України», що висвітлює загальнонаукові та громадсько-політичні теми, або «Доповіді Національної академії наук України», «Відродження» – український міжетнічний науково-педагогічний журнал), вузівські (це численні серії вісників вищих навчальних закладів Міністерства освіти України, наукові доповіді вищої школи, матеріали конференцій, наукові праці вчених вищої школи тощо. Наприклад, «Вісник Запорізького національного університету», який має декілька серій (серії «Філологічні науки», «Юридичні науки» та ін.) і галузеві (це наукові видання, які видають галузеві міністерства на базі наукових установ — відомчих науково-дослідних інститутів. Видання цього типу відображають досягнення не фундаментальної, а прикладної науки (наприклад, «Вісник аграрної науки» тощо).

Н. Зелінська наголошує на розгалуженій системі жанрів, що використовується в сучасній науковій комунікації. Серед описаних в літературі та втілюваних у видавничій практиці жанрів наукової літератури найпоширенішими, на думку дослідниці, є: монографія, наукова доповідь, тези наукової доповіді, автореферат дисертації, препринт. Окремо виділяються науково-публіцистичні жанри: наукова стаття (внутрішній поділ див. Зелінська Н.В. Наукове книговидання в Україні), наукова рецензія.

За С. Антоновою та ДСТУ серед наукових видань за інформаційними ознаками виділяють:

Монографія – це наукове книжкове видання повного дослідження однієї проблеми або теми, що належить одному чи декільком авторам.

За своїм змістом монографія є фундаментальною науковою працею, в якій на основі всебічного аналізу й широких повідомлень попередніх наукових робіт і великих нових досліджень викладаються досягнення в розробці наукової проблеми.

Призначення монографії – ввести в систему наукових комунікацій фундаментально підтверджуючу наукову інформацію в певній сфері та бути основою для вирішення нових проблем.

Монографія призначена для тих учених і спеціалістів, профіль наукової, педагогічної та, можливо, прикладної (наприклад, у галузі розробки техніки) діяльності яких безпосередньо пов’язаний з проблемою, яка досліджується. Як жанр наукової літератури реалізується за умов її публікації.

Збірник наукових праць – збірник матеріалів досліджень, виконаних у наукових установах, навчальних закладах чи товариствах.

Жанровий склад творів різноманітний. Це можуть бути статті, повідомлення, реферати. Головне, що їх об’єднує, – науковий характер змісту.

Предметом змісту творів збірника наукових праць є результати дослідження окремих загальних питань. У текстах можуть бути викладені результати досліджень, попередні або поточні результати, а також дискусійні та ін. матеріали, об’єднані, як правило, за тематичною ознакою.

Коло читачів збірки ширший, ніж читачів монографії, і може охоплювати всі основні читацькі категорії наукового видання.

Збірники наукових праць можуть бути разовими або тривалими, авторськими (одного автора), колективними, ювілейними. Найпоширеніші тривалі збірники, які виходять під різними назвами - «праці», «відомості», «записки», «вісник», «учені записки», «матеріали» і т.д.

Автореферат дисертації – наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня.

Автореферат призначається для попереднього ознайомлення вченими, науковцями результатами досліджень, які виносяться на захист, отриманими при виконанні дисертації.

Автореферат при підготовці до видання не проходить редакторського опрацювання, і всю відповідальність за його повноту, якість, відповідність вимогам ВАК несе автор. Автореферат друкується обмеженим накладом і розсилається окремим ученим та організаціям за списком, затвердженим спеціалізованою радою, яка прийняла дисертацію до захисту.

Тези доповідей (повідомлень) наукової конференції (з’їзду, симпозіуму) – наукове неперіодичне видання у вигляді збірки, яка складається з матеріалів попереднього характеру (рефератів, анотацій доповідей і/або повідомлень) і видана до початку конференції.

Змістом тез є основні положення, думки, ідеї, які висуваються в доповіді. Призначення тезисів – попереднє ознайомлення учасників конференції з тематикою й основним змістом доповідей. Як правило, тезиси завчасно розсилаються заявленим учасникам конференції або роздаються при її проведенні.

Матеріали конференції (з’їзду, симпозіуму) – неперіодичний збірник, що друкується за результатами конференції (наукової, науково-практичної, науково-методичної та ін.) і складений з доповідей, виступів, рішень конференції, її рекомендацій, звернень та інших матеріалів.

Змістом матеріалів є інформація, характер якої зумовлений видом і тематичним профілем конференції та відображає наукові рішення, ідеї, концепції, погляди. Цінність такої інформації в тому, що вона відображає не тільки узгоджені точки зору й підходи, але й суперечливі, наслідком чого може бути проблемна ситуація, яка вимагає нових досліджень, пошуку нових рішень.

Призначення матеріалів конференції – закріплення й поширення інформації, яка підсумовує наукові (науково-практичні, науково-методичні) досягнення, повідомлення науковій суспільності про перспективні напрямки подальших досліджень, практичної й методичної діяльності в певній галузі.

Препринт– наукове видання з матеріалами попереднього характеру, які публікуються до виходу у світ видання, в якому вони мають бути вміщені.

За структурою наукові видання складають такий видовий ряд: серія (серійне видання), однотомне, багатотомне видання, збірник творів, вибрані твори.

Таким чином, названі класифікації та ознаки наукових видань сприяють правильному визначенню типу видання, що, у свою чергу, допомагає редактору при роботі над авторським оригіналом.

5. Сучасні засоби популяризації наукових знань різноманітні. До них відносяться і кіно, і телебачення, і радіо, і періодична преса. Особлива роль належить книжковим і журнальним виданням. У нашій країні останнім часом наукові установи та окремі науковці НАН України приділяють усе більше уваги підготовці та виданню науково-популярної літератури. Зокрема, друкуються журнали «Світ науки», «Світ фізики», «Наше небо», «Інноваційні технології», «Країна знань» та ін. Найбільш фундаментальним засобом популяризації продовжують залишатися книжкові науково-популярні видання.

За визначенням Держстандарту, науково-популярне видання – це видання відомостей теоретичних та (чи) експериментальних досліджень в галузі науки, культури і техніки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям. Від попереднього (тобто «наукового») видання ця дефініція відрізняється тільки вказівкою на читацьке призначення – «читачам-нефахівцям» – та на доступність викладу матеріалу. Такі видання призначені для широкого кола читачів, тому головна вимога до них – подання інформації в зрозумілому, популярному вигляді, наприклад, «Бесіди про науку», «Світ знань».

Науково-популярні видання мають підвиди, що розрізняються читацькою адресою і відповідним цільовим призначенням: просвітницькі видання (мета – розширення кругозору масового читача); призначені для фахівців суміжних наукових дисциплін (щоб познайомити з підсумками досліджень, способами розв’язання актуальних наукових проблем); призначені для практичних працівників (щоб довести інформацію про нові досягнення науки з метою використання в практичній діяльності).

Предметом змісту науково-популярного видання можна вважати все те, що стосується науки та наукових досліджень: результати наукових досліджень, наукову галузь, у якій проводяться чи проведені дослідження; об’єкт дослідження; наукову проблему (завдання), мету й метод дослідження; умови, в яких проводяться дослідження, і використовувані апаратура та матеріали; факти, складові основи дослідження (науки), включаючи дані спостережень і експериментів, відкриття, винаходи, теорії, закони, гіпотези та ін.

Тематичний діапазон науково-популярної літератури широкий: всі галузі наук і види людської діяльності. Ці видання розповідають про науку і її методи, результати досліджень, досягнення, відкриття, проблеми, гіпотези і напрямки наукового пошуку всім зацікавленим. Тематика повинна визначатися потребами й завданнями суспільства, інтересами й попитом читачів. З цим пов’язані цільове призначення і функціональні властивості науково-популярних видань. Цільове призначення науково-популярного видання – популяризація і пропаганда основ і досягнень науки, техніки, культури і результатів прикладної діяльності серед широких мас читачів. Що стосується функціональних властивостей, то вони досить різноманітні.

Функцією науково-популярної книги є популяризація і пропаганда наукових знань. Саме це в найзагальнішому визначенні складає цільове призначення певного видання. Ця функція, разом з просвітницькою та ознайомчо-освітньої, в усі часи була провідною. Пропагуючи наукові знання, учений передає масам останнє слово в науці і тим самим знайомить їх з цим новим знанням, сприяючи підвищенню їх освітнього рівня і вирішуючи просвітницьке завдання. Наукові знання духовно збагачують читача науково-популярної книги, пробуджуючи в ньому подальший пізнавальний інтерес, сприяють розвитку його творчої ініціативи, нарешті, залучають до знання.

Однією з головних цілей науково-популярної книги є формування наукового світогляду читача. Світоглядна функція передбачає викладення в науково-популярній книзі природничо-наукових знань і законів природи, висвітлення досягнень у розробці теоретичних проблем. Прикладами наукових рішень, які вплинули на розуміння об’єктивної реальності світу, були теорія природного відбору Дарвіна, періодичний закон Менделєєва.

Реалізація функції формування наукового світогляду безпосередньо пов’язана із залученням людини до наукових знань, вихованням у читача сприйнятливості, розуміння суті науки, науково-технічного прогресу. Популярні видання з мистецтва виконують важливу функцію естетичного виховання

Відомі точки зору, згідно з якими науково-популярне видання повинне виконувати інформативні функції. Це не викликає заперечень. У принципі будь-яка книга є засобом фіксування, зберігання і передачі інформації. Оцінюючи в такий спосіб науково-популярну книгу, можна сприймати її і як засіб наукової комунікації. Її можна розглядати як джерело наукової інформації не тільки у сфері вітчизняної науки, а й науки зарубіжної. Тому важливо, щоб наукова популяризація не обходила стороною досягнення світової науки.

Виявлення читацьких потреб здійснюється шляхом маркетингових досліджень. Читацька аудиторія науково-популярних видань – це неспеціалісти з тієї галузі знань, якій присвячена книга. Коло таких читачів-неспеціалістів може бути надзвичайно широке як за віковими категоріями, так і рівнем професійної підготовки. Умовно виокремити його можна серед таких основних категорій:

- читач з вищою освітою і досить високою професійною підготовкою, який постійно проявляє інтерес до новинок науки, техніки і культури;

- читач із середньою або середньою спеціальною освітою, для якого читання такого виду літератури є засобом поглиблення самоосвіти;

- читач, який є спеціалістом із суміжних галузей науки і який об’єктивно зацікавлений у результатах наукового пошуку колег, які працюють «на стику» близьких наук;

- старшокласники і студенти, які завжди проявляли підвищений інтерес до знань за принципом «будь-які знання не бувають зайвими» або «колись у житті стануть у пригоді».

Науково-популярні видання є невід’ємною частиною наукових, тому що вони мають в основі змісту достовірні наукові відомості. Розходження між ними визначається способом викладу: ступенем складності і характером подання матеріалу. Наукові видання призначені фахівцям певної галузі науки, науково-популярні – всім, хто цікавиться проблемою. Це і визначає стиль викладу: в наукових виданнях вважається, що читачам знайомі елементарні поняття, у науково-популярних – їх необхідно спочатку визначити і докладно описати.

У книгознавстві нема одностайної думки щодо класифікації науково-популярних видань. Точніше, види науково-популярних видань не розглядаються взагалі. Автори, які говорять про науково-популярну книгу, за основу класифікації беруть одну-дві її функції. Наприклад, пропонуються такі види науково-популярної книги: пізнавальна; інформаційна; для дітей виділяють науково-популярні і науково-художні видання.

Держстандарт подає таке тлумачення науково-художнього видання: це літературно-художнє видання, основою якого є опис наукових фактів та фактів з історії науки. Цей документ виокремлює і науково-виробниче видання – це видання відомостей результатів теоретичних та/чи експериментальних досліджень, а також конкретних рекомендацій щодо їх впровадження у практику. Відмінність науково-художньої літератури від науково-популярної в авторському стилі вираження, більш активній спроможності художнього бачення, відображення наукових фактів.

С.Антонова звертає увагу на те, що в числі науково-популярних творів є такі, які можуть бути віднесені до того ж жанру, що й наукові твори, – це науково-популярна монографія та стаття. У монографії повинні бути викладені відомості з однієї проблеми, теми. Це, наприклад, будь-яке відкриття, винахід, створення теорії, проблема наукового пошуку, проблема становлення і розвитку науки та ін. Одним із прикладів науково-популярної монографії можна вважати книгу академіка В.Кириліна «Сторінки історії науки і техніки», випущену видавництвом «Наука» в 1986 р. в серії «Наука. Світогляд. Життя ». У монографії висвітлено надзвичайно широке коло питань історії розвитку науки і техніки від стародавнього світу до нашого часу, від натурфілософії та ранньої атомістики до квантової електроніки і космічних променів. Чи має право на життя подібна монографія з історії науки і техніки, чи може вона знайти свого читача? Здається, що в цьому не може бути сумнівів. У ній розставлені основні віхи історії багатьох найважливіших напрямів науки і техніки, коротко охарактеризовано (або тільки названі) головні творці цих напрямів, позначені найважливіші етапи їх розвитку.

Науково-популярним виданням можна вважати і деякі біографічні видання, в яких подається життя якогось ученого, показується формування його світогляду, дається характеристика його внеску в науку. Біографії вчених у науково-популярному сенсі привабливі тим, що в них інколи показують наукові досягнення в тих галузях діяльності, якими займався науковець. Так, якщо взяти для прикладу біографію А. Сахарова, то вона багата описами наукових досягнень і не тільки в ядерній енергетиці. В середині 1960-х р. А. Сахаров був на піку своєї слави – був лауреатом Нобелівської та інших премій, мав три золоті зірки Героя праці, звання академіка.

Свого роду науково-популярною біографічною монографією є видання, в якому темою є подорож ученого з науковими цілями. Тут, як і в біографічних науково-популярних виданнях, мова йде про біографію й наукові пошуки ученого, про дослідження країн і материків, природи й населення. В наукових експедиціях учені роблять географічні відкриття, збирають цінні колекції рослин і тварин, складають їх опис. Відомим ученим, чия біографія пов’язана з мандрівками, був російський етнограф Міклухо-Маклай, який вивчив корінне населення Пд.-Сх. Азії, Австралії, Океанії, в тому числі папуасів Нової Гвінеї.

Таким чином, такі ознаки науково-популярного видання, як цільове призначення і включаються в це поняття функціональні властивості, а також читацька адреса, мають дуже широкі діапазони. Проте основне завдання такого типу вислання полягає в популяризації основ і досягнень науки, техніки, культури й результатів прикладної діяльності серед широких мас читачів.