03Boplan_peredmov

⁴⁹ Ляскоронский В. Историческая география Украины. — Киев, 1923 // Центральна наукова бібліотека ім. В. Вернадського АН УРСР, від. рукописів. — Ф. 90. — Спр. 465 — 466. Географія впорядкована за регіональним принципом. Дату «1923» подає К. Мельник-Антонович у згаданому вище некролозі Ляскоронського (пор. з виноскою 42).

⁵⁰ Кордт. Материалы. — С. 15, табл. 32. Про рецензію А. Яблоновського див. виноску 44 (с. 116 — 118).

⁵¹ Кордт В. Боплан и его труды по картографии Южной России // ЧИОНЛ. — 1911. — Кн. 22, отд. 1. — С. 85 — 87. Всі згадані карти Кордт републікував 1910 р. (див. виноску 53). /220/

Одночасно у великому атласі факсимільних репродукцій Кордт передрукував усі розшукані ним карти (тоді він ще не знав про прижиттєві різновидності Бопланових карт та про Гондтові пробні відбитки, про які стало відомо набагато пізніше), дав їх докладну характеристику. Правда, і тут не обійшлося без складностей — карту Польщі він публікував не з оригіналу, а з Данкертівського перевидання. Кордт дав найповнішу, як для свого часу, біографію Боплана. Він дедуктивно встановив, що Боплан нормандець (бо порівнював у «Опису України» клімат України з нормандським; пізніше це припущення підтвердилося) та поставив питання, на яке частково відповіли пізніші дослідники, про . можливі подорожі Боплана до Центральної Америки і на Мадагаскар. Деякі джерелознавчі проблеми, висунені Кордтом, зокрема про можливі книжні джерела «Опису України» (Блез де Віженер, М. Бронєвський, С. Сарніцький), ще залишилися остаточно не розв'язаними. Кордт спростував звістку польського бібліографа К. Естрайхера про перше видання «Опису України» 1640 р.⁵², що спричинила чималу плутанину в науковій літературі. Він повідомив про руанський примірник 1660 p., що знаходився у бібліотеці Київського університету з підправленою датою «1673» ⁵³. Кордт ще двічі повертався до бопланівських сюжетів. Він дав стислу біографію Боплана та бібліографію його праць, остаточно висловлюючись за три прижиттєві видання «Опису України» (Руан, 1650; Руан, 1660; Париж, 1661). Стримано висловив своє захоплення французом трохи чудернацькою українською мовою, яка, зрозуміло, не легко давалася прибалтійському німцеві: «З Боплана, коли судити з його книги, була людина інтелігентна й освічена; він подає в ній не лише етнографічний й географічний нарис України, ба, й замітки про її підсоння. Мало не кожна сторінка його праці править за довід, що з нього був чудовий спостережник. Він жваво цікавився усім, що його оточувало. Своєю книгою він збудував собі міцного пам'ятника. Побоювання, що він висловив їх наприкінці своєї книги, начебто він, як військовий, що всеньке життє своє працював над земляними укріпленнями, лив гармати й палив порох, можлива річ, писав не досить гарно — безпідставні» ⁵⁴. Критика відзначила, що Кордт, по суті, дав «маленьке дослідження» про Боплана ⁵⁵.

⁵² Estreicher К. Bibliografia polska. 140000 druków. — Kraków, 1891. — T. 12, — S. 423.

⁵³ Кордт. Материалы. — С. 16 — 26, табл. 1 — 9, 25 — 26, 30 — 32, 34 — 36, 38 — 40.

⁵⁴ Кордт В. Чужоземні подорожні по Східній Європі до 1700 p. — К., 1926. — с. 97 — 101.

⁵⁵ Курц Б. [Рецензія] //Україна (Київ). — 1927. — № 21. — С. 207. — Рец. на кн.: Кордт В. Чужоземні подорожні... К., 1926.

Републікуючи 8 карт України і Польщі з кінця XVII — початку XVIII ст., Кордт зумів рельєфно показати велетенський вплив Боплана на пізнішу картографію ⁵⁶. /221/ Докладні й обгрунтовані дослідження Кордта стали золотим внеском не лише в українське, але й у європейське бопланознавство.

Початок XX ст. зробив надзвичайно популярним Боплана в українській науці, вивівши «Опис України» і карти за межі історичної проблематики. Професор Київського політехнічного інституту Микола Максимович (1855 — 1928), передруковуючи у фундаментальній монографії про Дніпро великі фрагменти «Опису України», дійшов висновку з точки зору гідротехніка: «Опис Дніпра в книзі Боплана цікавий у історичному відношенні, однак ще важливіший у науковому відношенні для вивчення топографії Дніпра. Боплан дивився на Дніпро очима інженера, тому у своєму опису він дає деякі технічні вказівки, а всі важливіші місця подає з докладнішими математичними визначеннями» ⁵⁷. Етнограф і краєзнавець Яків Новицький (1847 — 1925) з автопсії уточнював Бопланові відомості про розташування татарської переправи через Дніпро, доповнював відомості про окремі острови (Таволжаний, Кашеварницю), а також наводив думку лоцманів, що Боплан просто хвалився — він не міг плисти через пороги проти течії та ще й користуватися кермом на ріці, всіяній каменями ⁵⁸. Професор Київського університету Михайло Владимирський-Буданов (1838 — 1916) докладно проаналізував карти Боплана (та приписувані йому) з точки зору історичної демографії у праці про населення України кінця XVI — першої половини XVII ст., яка залишилася ненадрукованою ⁵⁹.

⁵⁶ Кордт В. Матеріали до історії картографії України. — К., 1931. — С. 3 — 10, 15; табл. 1 — 3, 5 — 6, 11 — 12, 20 — 21.

⁵⁷ Максимович Н. И. Днепр и его бассейн: История и гидрография реки. Современные материалы по гидрологии Днепра и его главнейших притоков. — Киев, 1901. — С. 105 — 119 (цитата зі с. 105).

⁵⁸ Новицкий Я. С берегов Днепра: (Очерки Запорожья). Путевые заметки и исследования // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. — Екатеринослав, 1905. — С. 67, 77 — 78, 140 — 142. 3 лоцманами та Новицьким можна сперечатися, бо Боплан міг їхати під час весняної повені (про це вперше говориться у кн.: Лерберг А. X. Исследования... — 1819. — С. 275), а, крім цього, Дніпро у XVII ст. з ще не вирубаними лісами над притоками був повноводнішим, ніж у XX ст. Крім цього, з анотації на карті Литви М.-Х. Радвіли (Радивила) 1613 р. можна довідатися, що князь Д. Вишневецький, рятуючись разом з козаками від татар, які облягали Січ, добрався човнами через пороги до Черкас. Див.: Кордт. Материалы. — Вып. 2. — Табл. 15.

⁵⁹ Владимирский-Буданов М. Ф. [Население Юго-Западной России от Люблинской унии до середины XVII в.] (ЦДІА УРСР у м. Києві. — Ф. 840, оп. 1. — Спр. 6 — 9). Архівісти надали праці умовну назву «Работа по колонизации Украины». Насправді даний рукопис є продовженням праці Владимирського-Буданова „Население Юго-Западной России от 2-ой половины XV в. до Люблинской унии (1569 г.)“ (Архив Юго-Западной России. — Ч. 7, т. 2. — С. 1 — 210). Можливо, що рукопис готувався як передмова до /222/ «Архіва» (Ч. 7, т. 3), де було вміщено іншу полемічну статтю історика. Пор. також: Боряк Г. В. Адміністративно-територіальний поділ України першої половини XVI ст. у висвітленні істориків-викладачів Київського університету XIX — початку XX ст. // Історичні дослідження: Вітчизняна історія. — К., 1981. — Вип. 7. — С. 82.

Військові історики передрукували фрагмент з Бопланової праці про кримських татар ⁶⁰. Історик-краєзнавець Лев Падалка (1859 — 1927), який ще в київські студентські роки написав реферат про Боплана ⁶¹, досліджував, на підставі його карт і картографічних праць епігонів, заселення Полтавщини в другій чверті XVII ст. Падалка виправляв назви на картах, встановлював нові назви початку XX ст., а цей матеріал намагався перевести на бопланівську картографічну першооснову ⁶². Відірваний від наукових центрів Падалка не володів продуманою науковою методикою, за що його гостро критикував у своїй рецензії (місцями, незаслужено суворо) професор Одеського університету Іван Линниченко (1857 — 1926) ⁶³.

На східногалицький науковий історичний центр бопланівська проблематика поширилася пізно, що було пов'язано зі змістом «Опису України», який західноукраїнських земель майже не торкався. Все ж професор Львівського університету, пізніше академік АН УРСР та АН СРСР Михайло Грушевський (1866 — 1934), пишучи фундаментальну «Історію України-Руси», не міг пройти повз Боплана, але в політичній історії козаччини для нього знайшлося незначне місце — бо й політичних подій в «Опису України» відбито небагато. Грушевський, однак, докладно виклав опис побуту і звичаїв козаків, використовуючи для цього великі коментовані ним же фрагменти «Опису України». Ці уривки він переклав особисто на підставі видання А. Голіцина 1861 р. ⁶⁴ За визначенням Грушевського, «мемуари Боплана «Description d'Ukranie», xoч небагато дають про самі події, малюють загальну обстанову українського життя саме з свого часу. (Боплан пробув на Україні від початку 1630-х рр. до самої Хмельниччини)» ⁶⁵.

⁶⁰ Крымские татары. (По Гильому Левассеру де-Боплану) // ВИВ — Киев, 1909. — № 1/2. — С. 89 — 100.

⁶¹ Падалка Л. В. Боплан об Украине // ДАК. — Ф. 16, оп. 471 — Спр. 389.

⁶² Падалка Л. В. Прошлое полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы с картами. — Полтава, 1914. — С. 60 — 63, 183 — 188; Падалка Л. В. К карте Боплана о заселении полтавской территории во второй четверти XVII века. — Полтава, 1914.

⁶³ Линниченко И. А. Критическая оценка сочинения: Л. В. Падалка. Прошлое полтавской территории... — Полтава, 1914; Одесса, 1916.

⁶⁴ Грушевський М. Історія України-Руси. — T. 7 — С 297 — 302, 480, 584.

⁶⁵ Грушевський M. Історія України-Руси. — T. 8, ч. 1. — С. 321.

Проте саме з львівськими вченими пов'язаний свіжий погляд на працю Боплана як на іконографічне і топонімічне джерело, що засвідчує поширення /223/ назви «Україна» у першій половині XVII ст. на значну територію. Богдан Барвінський (1880 — 1958), в радянський час завідуючий відділом Львівської бібліотеки АН УРСР, підійшов до «Опису України» і карт саме з такої точки зору. Барвінський доводив, що назва «Україна» охоплює в Боплана, а також у його картографічних епігонів (де є термін «Велика Україна»), майже всі етнічні українські землі: «За Бопланом — «Україна» се вже не якесь пограниччя, не саме Подніпров'я, а великі земельні простори від Московщини аж до Семигорода» ⁶⁶. Ідею про такий саме зміст поняття «Україна» у працях Боплана Барвінський проніс через багато своїх досліджень і науково-популярних нарисів ⁶⁷, а коли під час польської окупації Східної Галичини (після 1919 р.) виникла необхідність захищати національне ім'я народу, аргумент про Бопланове визначення поняття був покладений Барвінським в основу документів міжнародного значення ⁶⁸. Історик зробив багато для популяризації Бопланової праці українською мовою. В додатку до «Історії українського народу» він вмістив уривок про побут і подвиги козаків ⁶⁹, а в серії «Історична бібліотека «Просвіти» випустив (анонімно) збірку великих коментованих фрагментів «Опису України» ⁷⁰.

⁶⁶ Барвінський Б. Польська персоніфікація «України» з 1644 р. // ЗНТШ. — Львів, 1914. — Т. 121. — С. 127.

⁶⁷ Барвінський Б. Історичний розвій імені українсько-руського народу. — Львів, 1909; Барвінський Б. Звідки пішло ім'я «Україна»? — Відень, 1916. — С. 13 — 16 (друге видання: Вінниця, 1917); Барвінський Б. Наше народне ім'я: (Україна, українці, український). — Львів,. 1916. — С. 11 — 16; Барвінський Б. Історичні права українського народу до його народного імені. — Відень; К., 1918; Барвінський Б. Україна: (Кілька причинків до значення сеї назви). — Львів, 1923; Барвінський Б. Велика і Мала Україна: (В справі устійнення обласної словні українських земель). — Львів, 1925.

⁶⁸ Про пам'ятне письмо Наукового товариства ім. Шевченка у Львові з приводу заборони польською кураторією Львівського шкільного округу національного імені українського народу. — Львів, 1923. (Також в перекладі французькою та німецькою, мовами.) Меморіал підписали, зокрема, пізніші академіки АН УРСР К. Студинський та В. Гнатюк.

⁶⁹ Боплан. Оповідання про вдачу, життя-буття та хоробрі діла козаків // Барвінський Б. Історія українського народу. 2-е попр. і доп. вид. — Львів, 1922. — С. 130 — 132.

⁷⁰ Дніпрові пороги. Опис України і Дніпра коло 1640 p.: Із споминів Г. Боплана. — Львів, 1925. Барвінський помилково (використовуючи К. Естрайхера) датував перше видання «Опису» 1640 р. (пор. виноску 86). Завдяки цьому, а також стилістичному збігу текстів у виданнях 1925 і 1922 pp. «Історії українського народу» встановлюється упорядник видання.

Видана масовим тиражем книжечка швидко розійшлася серед широкого кола читачів. Барвінський добре розумів французького автора і рекомендував його звичайними словами: «Боплан був чоловік чесний і благородний. Хоч сам був шляхтич і хоч був на службі польського короля, бачив /224/ якими неправдами жиє польська шляхта на Україні і не вагався остро виступити проти панських насильств [...] Але, з другої сторони, бачив хиби нашого народу і писав про них просто, не скриваючи нічого, але з жалем, що такий завзятий народ так марнується. За його правдиве слово про наших ворогів і нас самих заслужив собі Боплан на се, щоби ми пригадали собі його «Опис України» ⁷¹. Не вирішуючи остаточно питання про те, чи малюнки на картах бопланівських епігонів походять від самого Боплана чи ні, Барвінський зайнявся іконографією зображених там народних типів ⁷².

Ще в дореволюційний час «Опис України» дочекався фахової оцінки видатного географа, професора Одеського університету Гаврила Танфільєва (1857: — 1928). «Автор, — писав він про Боплана, — дає багато цінних відомостей про південноруські степи, їх рослинність (між іншим, про степову вишню, степовий мигдаль) і тваринне населення. В його часах в українських степах ще водився байбак (Arctomys bobac, тепер лише в одному місці Костянтиноградського повіту Полтавської губ. і далі на схід), сайга (тепер лише за долішнім Доном і далі на схід) та дикий кінь (зник біля середини XIX ст.). Боплан згадує, між іншим, озеро Куяльник (лиман біля Одеси), яке тоді славилось своїм рибним багатством — воно, очевидно, ще не встигло сильно обміліти. Тилігул уже був відрізаний від моря пересипом, але також був багатий на рибу. Боплан спостерігач дуже обережний, він скептично ставився до багатьох, загальноприйнятих тоді, понять. Деякі місця його книги, що стосуються Київської лаври, перекладач (Ф. Устрялов. — Авт.) не наважився перекласти російською мовою, а помістив їх серед додатків як в оригіналі. Описи ...відзначаються великою достовірністю» ⁷³.

⁷¹ Дніпрові пороги... — С. 3.

⁷² Барвінський Б. Покутські опришки на ритовинах XVII і XVIII ст. // Барвінський Б. Д-р Юліан Целевич і його наукова діяльність на полі української історіографії і етнографії в світлі давнішніх та новіших дослідів. — Львів, 1927. — С. 253 — 265; Barwiński B. Opryszki w slownictwie ludowym і na rycinach z XVII і XVIII w. // Ziemia Czerwieńska. — Lwow, 1936. — Nr. 2. — S. 230 — 242.

⁷³ Танфильев Г. И. География России [В 3 ч.]. — Одесса, 1916. — Ч. I. — С. 51 — 52. Довкола дикої вишні в степах велася полеміка (дехто вважав, що йдеться про терен).

Важкі роки громадянської війни не зменшили зацікавлення Бопланом з боку вчених. Доцент Кам'янець-Подільського університету, а згодом професор Полтавського інституту народної освіти Павло Клепацький (Клепатський, 1885 — 1936) звернув увагу на етнографічний аспект «Опису України»: «Головний інтерес праці полягає в населенні (українськім) — його норовах, звичаях і суспільних відносинах. Без сумніву, ця остання, етнографічна частина — найкоштовніша в «Опису» Боплана [...] Взагалі ж про Боплана треба сказати, що він — спостерігач уважний і письменник сумлінний: на нього цілком можна /225/ здатися». Карти цікавили Клепацького, в першу чергу, як демографічне джерело. «Карти Боплана, зроблені на підставі його особистих зарисів і помірів надзвичайно старанно і докладно, — писав він, — є дуже важним, одиноким в своїм роді джерелом для історії заселення України в протяг першої половини XVII ст.» ⁷⁴. Інший професор Кам'янець-Подільського університету (пізніше Варшавського університету) Василь Біднов (1874 — 1935), пишучи про Дніпрові пороги, часто використовував «Опис України» ⁷⁵.

Якщо, свого часу, Яворницький сумлінно використав працю (але не карти) Боплана для топографії Подніпров'я, то у 20 — 30-ті роки систематичним дослідженням Бопланової спадщини в цілому щодо території Бузько-Дністрового межиріччя зайнявся доцент Одеського університету Федір Петрунь (1894 — 1963). На відміну від багатьох попередників, він різко негативно характеризував французького інженера: «Боплан в своїм «Описі України» та в своїх мапографічних творах був яскравим представником настрою та бажаннів польської керуючої кляси (див. присвяту королеві Яну-Казимиру). В цім відношенні він був спадкоємцем низки польських публіцистів. Але, крім імперіалістичної тенденції, прагнення до експансії, Боплан перейняв та використовував в літературних творах [ідеї] польських діячів і [також] фактичний матеріал» ⁷⁶. Петрунь зробив висновок, що Боплан особисто не бував південніше річки Кодими і відносно цих територій користувався відомостями місцевих мешканців, можливо використовував «Опис Тартарії» М. Бронєвського (складений 1579 р.). В пізніших працях, використовуючи Боплана, Петрунь не заперечував цінність записаного ним фактичного матеріалу ⁷⁷. Однак дослідженням спадщини Боплана Петрунь займався недовго (не без зовнішнього впливу). Володіючи великими знаннями з історичної топографії Північно-Західного Причорномор'я, він виклав усі зібрані відомості в кількох рукописних дослідженнях, знищених невігласами після смерті автора ⁷⁸.

⁷⁴ Клепатський П. Огляд джерел до історії України: (Курс лекцій, читаних протягом 1919 акад. р.). Вип. 1. — Кам'янець на Поділлю, 1920 — С. 132 — 134.

⁷⁵ Біднов В. Дніпрові пороги. Топографічні відомості. — Катеринослав, 1919.

⁷⁶ Петрунь Ф. Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі українського пограниччя. Замітки про Бронєвського та Боплана // Журнал науково-дослідних катедр м. Одеси. — Одеса, 1926, — Т. 2 (1925/6). № 2. — С. 91 — 103 (цитата з с. 102).

⁷⁷ Петрунь Ф. Нове про татарську старовину Бозько-дністрянського степу // Східний світ (Харків. — 1928. — № 6. — С. 155 — 171); Петрунь Ф. Українські степи за ранньої татарської та литовської доби. Замітки і зауваження // Полуднева Україна. — К., 1930. — С. 150 — 160 (єдиний збережений примірник з бібліотеки Ф. П. Максименка).

⁷⁸ Відомості від професора Одеського університету С. Я. Борового. /226/

Чимало істориків вирішували при допомозі праць Боплана окремі конкретні питання. Професор Одеського університету, пізніше академік АН УРСР Михайло Слабченко (1882 — 1952) реконструював таким чином сітку торговельних шляхів України ⁷⁹. Керівник Археографічної комісії УАН Микола Ткаченко (1892 — 1965) використовував «Опис України» і «Спеціальну» карту, досліджуючи минуле Уманщини ⁸⁰. Професор Одеського інституту народної освіти Микола Загоровський (1893 — 1934) враховував дані карт Боплана при вивченні Причорноморських лиманів ⁸¹. В регіональному плані — для історії заселення Кам'янеччини — використовував карту Боплана професор Кам'янець-Подільського інституту народної освіти Володимир Геринович (1883 — 1946) ⁸². У 30-х роках у Києві на підставі паризького перевидання 1861 р. був підготовлений високоякісний український переклад праці Боплана (автора перекладу встановити не вдалося). Великі фрагменти перекладу публікувалися, в багатотомній хрестоматії джерел з історії України ⁸³.

Нові сторінки українського бопланознавства написав Ілько Борщак (1895 — 1959) — викладач Національної школи живих східних мов у Парижі. Під час громадянської війни він переїхав до Франції, де розгорнув широку роботу по розшуку в архівах та бібліотеках матеріалів про різноманітні аспекти українсько-французьких контактів. Йому вдалося натрапити на невідомі науці відомості про Боплана. Вперше він згадав про них у ювілейних нарисах, присвячених французькому авторові ⁸⁴, що викликали наукову полеміку.

⁷⁹ Слабченко М. Е. Организации хозяйства Украины от Хмельнищины до мировой войны. Ч. 1: Хозяйство Гетьманщины в XVII — XVIII ст. — Одесса, 1923. — Т. 3. Карта.

⁸⁰ Ткаченко М. Гуманщина в XVI — XVII вв. // ЗІФВ. — К., 1927. — Кн. 11. — С. 27, карта.

⁸¹ Загоровский Н. А. Лиманы Северного Причерноморья на картах прошлых столетий // Вісник Одеської комісії краєзнавства при УАН. — Одеса, 1929. — Ч. 4/5 (секція вивчення природних багатств). — С. 41.

⁸² Геринович В. Товтри Західного Поділля. — Кам'янець-Подільський, 1930. — Карта (надруковано ремісничим способом 100 прим.).

⁸³ Боплан Г. Опис люду України. Опис нападу татар на Україну. Морські походи козаків. Київ у другій чверті XVII ст. Становище селян середнього Наддніпров'я // Історія України в документах і матеріалах / Склали М. Н. Петровський і В. К. Путілов. — К., 1941. — Т. 3. — С. 65 — 66, 72 — 80, 109 — 110 (видання рідкісне, більшість тиражу загинула під час війни).

⁸⁴ Борщак І. Гійом Левассер де Боплан, 1672 — 6.ХІІ. — 1923 [!]. (З нагоди 250 років його смерті) //ЛППМ. — Берлін, 1923, — Кн. 1. — № 1. — С. 8 — 10; Борщак І. Бопланіана // ЛППМ. — Берлін, 1924. — Кн. 2. — № 17. — С. 258.

Б. Барвінський вказав на бібліографічні та інші прогалини у дослідженнях Борщака, але, з іншого боку, не цілком критично сприйнявши повідомлення К. Естрайхера (про яке вже згадувалося вище), намагався довести, що перше видання «Опису /227/ України» було надруковано в Руані 1640 p., a після нього було ще три (Руан, 1651; Руан 1660; Париж, 1661) ⁸⁵. Про новознайдену бопланіану Борщак звітував Українській Академії наук у Києві, повідомляючи, одночасно, що він підготував переклад Бопланової праці українською мовою ⁸⁶. І цей переклад, і перевидання тексту 1660 p., яке Борщак підготував як черговий том своєї «Bibliothèque franco-ukrainienne» (її він почав видавати після другої світової війни в Монтрей-су-Буа) ⁸⁷, так і не побачили світу. Невеликі відкриття зробив Борщак, досліджуючи твори і листування Вольтера. Він встановив, що «Опис України» був одним з джерел Вольтерової «Історії Карла XII, короля Швеції» (1731) ⁸⁸, а сам Вольтер вважав Боплана прихильником Польщі (лист до Шуазеля, 1767) ⁸⁹. Борщак, без сумніву, зібрав унікальний матеріал про українськофранцузькі зв'язки, серед яких належне місце зайняв Боплан. Але у важких умовах еміграції йому вдалося опублікувати лише частину своїх знахідок. Підсумком досліджень про Боплана слід вважати нарис, що увійшов до великого огляду про Україну в західноєвропейській літературі. У ньому Борщак прийняв тезу Барвінського про чотири видання «Опису», виправляючи, однак, рік першого видання з 1640 на 1650, як це робив Естрайхер ⁹⁰. Борщак був не лише істориком, але й публіцистом, що відбилося на його наукових працях. Тому висловлювання його про Боплана вимагають критичної перевірки.

Серед еміграційних істориків було ще кілька прихильників творчості Боплана. Професор Українського університету в Празі Сергій Шелухин (1864 — 1938) працював у тому ж руслі, що й Б. Барвінський, вивчаючи зміст, який у поняття «Україна» вкладав Боплан ⁹¹.

⁸⁵ Барвінський Б. «Україна» Боплана // Стара Україна. — Львів, 1924. — № 1. — С. 14. Помилку Барвінського (не згадуючи про нього) спростував В. Кордт 1926 р. (див. вище).

⁸⁶ Борщак І. Звідомлення з дослідів в архівах Західної Європи, прислане Українській Академії наук у Києві // ЗНТШ. — 1924. — Т. 134 — 135. — С. 241 — 248.

⁸⁷ Borschak É. Huit mois à la Santé. Journal (1940 — 1941). Montreuilsous-Bois, 1946. — P. 4 de couv.

⁸⁸ Борщак I. Вольтер і Україна: (За невиданими документами) // Україна. — К., 1926. — Кн. 1. — С. 35, 40.

³⁹ Пор.: Sichynsky W. Ukraine in Foreign Comments and Descriptions from the VI^th to XX^th century. — New York City, 1953. — P. 136.

⁹⁰ Borschak É. L'Ukraine dans la littérature de l'Europe Occidentale // Le Monde Slave. — Paris, 1935. — № 2. — P. 299 — 305; також відбиток окремою книжкою.

⁹¹ Шелухин С. Украинцы, русские, малороссы. Открытое письмо г. Шульгину и его единомышленникам // Украинская жизнь. — М., 1916. — № 7/8. — С. 64; Сhеlоukhіne S. Les termes Russie, Petite-Russie et Ukraine // Tyszkiewicz M. Documents historiques sur l'Ukraine. — Lausanne, 1919. — P. 59 — 72; також англійською мовою; Шелухин С. Назва України. — Відень, 1921; Шелухин С. П. Звідки походять назви «русини, Русь, галичани, малороси, українці». До курсу історії українського народу під керівництвом Н. Я. Григорієва додаткові лекції. — Прага, 1928 (літографоване видання); Шелухин С. Назва Підкарпаття Україною // Ювілейний альманах Союзу підкарпатських руських студентів у Празі 1921 — 1931. — Прага, 1931, — С. 40 — 42; Шелухин С. Україна — назва нашої землі з найдавніших часів. — Прага, 1936 — 1937.

У Шелухина були цікаві ідеї, але викладав /228/ він їх хаотично, часом з дозою фантазії. Граф Михайло Тишкевич (1857 — 1930) опублікував невелику збірку карт, серед них також карту України Боплана в переробці Й.-Б. Гоманна ⁹². Професор Українського університету в Празі, мистецтвознавець та історик Володимир Січинський (1894 — 1962), готуючи одне за одним кілька видань хрестоматійного вибору чужоземних джерел про Україну, поступово збагачував і поширював розділ про Боплана. Одночасно він поглибив власне розуміння «Опису України», його значення для джерелознавства України ⁹³. Численні видання «Чужинців про Україну» Січинський ілюстрував матеріалами зі спадщини Боплана — картами, іконографією «Опису України» і карт, титульними сторінками стародруків (для кожного видання підбирав інші ілюстрації) : Заслуговують на увагу кінцеві підсумки досліджень, зроблені в останньому англійському виданні вже немов з точки зору зовнішнього спостерігача: «Він (Боплан. — Авт.) був першим вченим післяренессансної Європи, що глянув на Україну як на самостійну географічну та політичну цілість, що мала свій індивідуальний природний, економічний і культурний характер. Його прекрасний «Опис України» можна назвати першою українською географією. Його карти України стали моделей для західноєвропейської картографії до початку XVIII ст. Врешті, саме Боплан познайомив західний світ з українською визвольною боротьбою XVII ст. та з іменем України» ⁹⁴. Січинський торкався також питання про зміст терміну «Україна» ⁹⁵.

⁹² Tyszkiewicz M. Cartes de l'Ukraine par G. Levasseur de Beauplan (1650), J.-Bapt. Homann (1716) et Nicolas Visscher (1735) publiées d'après les originaux appartenant à la Bibliothèque de l'abbaye d'Einsiedeln. — Lausanne, 19І9 (відбиток з праці цього ж автора, згаданої у виносці 92).

⁹³ Січинський В. Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань про Україну за десять століть. — 2-е випр. і значно доп. вид. — Прага, 1942. — С. 63 — 70. Перше празьке видання: Вступ до українського краєзнавства / У 2 ч. — Ч. 2. — Прага, 1937, — С. 57 — 119. Перше львівське видання у двох тиражах — першому (1938), конфіскованому польською цензурою, та другому (1939) з купюрами. Є ще одне українське видання (Аугсбург, 1947), французьке: Les trangers parlent de l'Ukraine. — Mons, 1949.

⁹⁴ Sichynsky V. Ukraine in Foreign Comments and Descriptions from the VI^th to XX^th century. — New York City, 1953. — P. 67 — 88.

⁹⁵ Січинський В. Назва України. — Аугсбург, 1948. /229/

В кінці 20-х — на початку 30-х років у львівському науковому середовищі розпочалося вивчення карт Боплана з геодезичної точки зору. Роман Яцик, досліджуючи ступінь докладності на «Спеціальній» карті, встановив, що Бопланові визначення географічної широти і довготи різних об'єктів (середня помилка в довготі 16΄, в широті 12΄) були, як для середини XVII ст., дуже докладні, не гірші, а в багатьох випадках навіть кращі, як в тогочасній західноєвропейській картографії ⁹⁶. З висновками Яцика не погодилися польські історики картографії, зокрема К. Бучек ⁹⁷, але внесені ними корективи мало змінили загальну картину. Іван Крип'якевич (1886 — 1967), академік АН УРСР, висловив думку, що Боплан вивіз з собою матеріали до іконографії міст України і Криму і що ці рисунки потрапили на сторінки таких ілюстрованих видань, як «Суапеае» (перше вид. Аугсбург, 1687) та «Kleine Tartarey» (Аугсбург, 30-ті pp. XVIII ст.) ⁹⁸. Однак Боплан не бував на берегах Чорного моря, а аналіз гравюр згаданих видань доводить, що зображення міст фантастичні. Сумнівно, щоб сумлінний Боплан міг везти з собою такий неаутентичний матеріал. Цілком зрозуміло, що Крип'якевич використовував «Опис» як джерело у працях з історії козаччини, ілюструючи їх фрагментами Бопланових і залежних від нього карт (зокрема, в монографії про Б. Хмельницького) ⁹⁹.