2. Позичковий капітал і позичковий процент

Сутність позичкового капіталу та його джерела. Поруч з торговим капіталом в процесі кругообігу промислового капіталу виділяється і грошовий капітал в формі позичкового капіталу. Це відособлення об’єктивно пов’язане з тим, що з одного боку капітал є само зростаюча вартість, а з іншого, в процесі кругообігу з’являються грошові засоби, які тимчасово невикористані виробництвом, тобто виступають як засоби, що знаходяться у спокої. Відповідно виникає протиріччя між грошима як капіталом і вільними грошима, не утворюючих прибуток. Це протиріччя розв’язується у формі передачі тимчасово вільних грошей у тимчасове користування іншій особі за певну винагороду. Так виникає позичковий капітал, що приносить відсоток. Реальними джерелами утворення позичкового капіталу являються:

1) та частина авансованого капіталу, яка витрачається на придбання засобів виробництва і вартість якої переноситься на готовий продукт частинами;

2) та частина оборотного капіталу, яка зв’язана з придбанням сировини і матеріалів;

3) оборот змінного капіталу надає також змогу створення тимчасово вільних грошових засобів;

4) тимчасово вільні грошові кошти з’являються з обігу додаткової вартості, точніше тієї її частини, яка капіталізується.

Поруч з вказаними вище джерелами позичковий капітал збільшується за рахунок:

1) накопичень працюючих, які акумулюються в спеціальних фондах і банках;

2) капіталів-рантьє, тобто осіб, які все життя живуть на проценти, віддаючи капітали в позику.

Об’єктивно це пов’язане з процесами концентрації і централізації капіталу, коли ростуть абсолютні розміри авансованих капіталів і невеликі капітали стають недостатніми для самостійного використання.

Позичковий капітал реально виступає як капітал-товар. Його споживча вартість заключається у тому, що він може приносити прибуток у формі відсотку, а його вартість визначається величиною самого позичкового капіталу.

В той же час позичковий капітал завжди виступає, з одного боку, як капітал-власність, а з іншого, як капітал-функція. Капітал власність завжди знаходиться в руках у кредитора і економічно реалізується в формі відсотка. Капітал-функція завжди знаходиться в руках капіталіста-підприємця та економічно реалізується у формі підприємницького прибутку.

Позичковий капітал має специфічну форму відчуження – форму позики, що передбачає обов’язкове повернення капіталу.

Позичковий капітал має особливу форму руху Г-Г′, яка приховує джерело додаткової вартості така форма руху буде мати зміст, якщо між цими грошима буде виникати кругообіг промислового капіталу.

Позичковий процент. Норма відсотку. Економічно позичковий капітал реалізується в формі позичкового проценту. На поверхні господарської діяльності позичковий процент виступає як ірраціональна форма ціни товару-капіталу. Реально ж позичковий процент являє собою ту частину додаткової вартості, яку платить щорічно функціонуючий капіталіст за використання капіталу його власнику – позичковому капіталісту.

На практиці і в теорії розрізняють абсолютну величину процента, яка розраховується відносно одного року і відносну величину проценту – норму проценту, що розраховується відношенням позичкового проценту до величини позичкового капіталу у відсотках:

h′ =Cc%:CKx100%.

При цьому розрізняють ринкову норму проценту, яка існує в конкретний час в межах конкретного ринку і середню норму відсотку, яка визначається як середня із ринкових норм проценту.

Норма проценту у процесі розвитку суспільного виробництва має тенденцію до зниження. Це пов’язано з тим, що процент є частиною прибутку, а норма прибутку має тенденцію до зниження. При цьому норма проценту своєю верхньою межею має середню норму прибутку, вище якої вона не може бути. Оскільки середня норма прибутку знижується, то знижується і норма проценту. Остання може знизитися до мінімальної межі, яка визначається величиною, що перевищує нуль.

При цьому норма проценту понижується швидше, ніж норма прибутку, тому як пропозиція позичкових капіталів постійно перевищує попит на них. Таке постійне перевищення спричиняється:

1) збільшенням абсолютних розмірів авансованих капіталів;

2) зростанням грошових доходів працюючих;

3) зростанням кількості капіталістів – рантьє.