Лекція 1. Історія україни як наука та навчальний предмет. Стародавня історія україни

1. Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії.

2. Періодизація історії України. Джерела та наукова література з історії України.

3. Наукові принципи і методи історичного дослідження.

4. Поняття про антропогенез. Початки людської цивілізації на території України.

5. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

6. Слов’янський етногенез. Україногенез. Східні слов’яни в давнину.

1. Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії

Предмет навчального курсу «Історія України»

Предметом навчального курсу «Історія України» є наука про появу людей на території сучасної України,

їх розселення та спосіб життя, етногенез (походження) українського народу, його стосунки з іншими народами, матеріальний та духовний розвиток, боротьбу за свою незалежність. Історія України – це не лише перелік основних подій і явищ, але й розуміння історії як безперервного процесу її пізнання, в якому сплелися закономірності і суперечності, геополітичне становище і ментальність народу, геніальні прозріння й помилки його вождів, впливи близьких і далеких сусідів тощо.

Вивчення гуманітарних наук, зокрема історії України становить важливу складову підготовки сучасних фахівців. Нашому суспільству як ніколи потрібні люди із чіткою громадянською позицією, із широким кругозором; такі, що здатні самостійно мислити та усвідомлено сприймати події, які відбуваються в країні й у світі. Вирішенню цих завдань покликаний допомогти навчальний курс «Історія України».

Історія України як наука вивчає минуле усіх історичних спільнот і держав, що проживали на теренах сучасної України від початку олюднення цих територій. Наприклад, історія України – це не тільки історія українського народу, а й, скажімо, половців, держава яких (1050–1240 рр.) зі столицею Шарукань містилася на території сучасного Харкова. Це й історія Кримського ханства (1449–1783 рр.), населення якого увійшло в український етнос.

Нарівні з вивченням історії українського народу та його держави, для сучасних студентів важливе значення має повноцінне дослідження локальної історії (або мікроісторії) – історії сіл, міст, районів, областей, регіонів, з яких наче секторів твориться коло загальної історії України.

Соціально-значимі функції історії України

Історія взагалі, а історія України зокрема, виконує декілька соціально- значимих функцій.

Перша – пізнавальна, яка полягає у вивченні історичного шляху країн, народів, людства у цілому. Людина має завжди пам’ятати звідки вона, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, культуру. На думку давньоримського політика і філософа Марка Тулія Цицерона (106 –43 рр. до н. е.), «не знати історії – означає завжди бути дитиною».

Друга функція – практично-політична. Суть її полягає в тому, що історія допомагає виробити науково обґрунтований політичний курс, запобігти суб’єктивним рішенням. Попередні покоління накопичили колосальний історичний досвід, пізнання якого – одне з практичних завдань історичної науки. «Історики не прогнозують події історії, а, аналізуючи їх, дають можливість не повторювати помилки історії», – стверджує український історик Ярослав Грицак. Ця функція історії дозволяє розглядати історичний процес в єдності минулого, сьогодення і майбутнього. Однак люди доволі часто припускаються помилок своїх предків. «Досвід та історія учать, що народи та уряди нічого не навчились з історії і не діяли згідно з повчанням, яке могли з неї здобути», – доводив видатний німецький філософ Георг Гегель у своїх «Лекціях по філософії історії» (1822–1831 рр.).

Третя функція – світоглядна. Світогляд – погляд на світ, суспільство, закони його розвитку – може бути науковим, якщо спиратиметься на об’єктивну історичну реальність. У суспільному розвитку об’єктивна реальність – це історичний факт. Таким чином, фактологічний бік історичного знання є тим фундаментом, на якому ґрунтується наука про суспільство. Щоб висновки з історії були дійсно науковими, необхідно вивчати всю сукупність фактів, що стосуються певного процесу. Лише за цієї умови можна отримати об’єктивну картину дійсності, а отже, забезпечити науковість пізнання.

Четверта функція історії – це її виховне значення. Знання історії України формує якості громадянина – патріотизм; показує роль народу і окремих осіб у розвитку суспільства, дозволяє пізнати здобутки і втрати людства. Вивчення минулого привчає мислити історичними категоріями, бачити суспільство в його розвитку, співвідносити минуле з наступним розвитком подій.

Історія України як складова частина загальносвітової історії

З відновленням Української держави визначальний характер у вітчизняній історіографії набув принцип дослідження історичного минулого

українського народу в контексті загальносвітової історії.Людство завжди було єдиним. Навіть тоді, коли взаємини між націями і народами за своїми зовнішніми ознаками не мали чіткого прояву або мали антагоністичний характер. Такий методологічний підхід дає можливість розглядати людство, членами якого є різні народи й нації, як глобальний соціальний організм.

Вплив загальноісторичного процесу в історії України простежується від появи людей на її території до сьогодення. У силу свого геополітичного положення Україна ніколи не розвивалася ізольовано. Тому її історія тісно пов’язана з історичним процесом в Євразії. Вона є органічною складовою всесвітньої історії, її автономною сферою. Одночасно історія України тісно пов’язана з російською, польською, єврейською, у меншій мірі з литовською, білоруською, турецькою, румунською, угорською та іншими історіями, оскільки народи-сусіди часто справляли значний вплив один на одного. Історичний процес у різних регіонах України проходив неоднаково. Це пов’язано з цілим комплексом причин: природними умовами, цивілізаційним вибором, способом господарювання тощо.

Об’єктивною передумовою нинішнього єднання людства виступають світові інтеграційні процеси, спричинені перетворенням знань та інформації – інтернаціональних за своєю суттю – на основний виробничий ресурс сучасного глобалізованого світу. У свою чергу, це пришвидшило зближення духовних цінностей окремих народів.