Лекція 7

Тема: Група як форма організації та динаміка її розвитку.

План:

1. Визначення групи та види групи.

2. Процес розвитку групи.

3. Показники ефективної праці групи.

4. Особливості праці у групі.

Велику частину активного життя людина проводить в спілкуванні з іншими людьми як член групи: виробничого колективу, кола друзів, громадської організації, клубу за ін­тересами, спортивної команди тощо. Для встановлення ефек­тивних робочих стосунків в групі індивід повинен оволоді­ти специфічними навичками взаємодії і розвивати їх. Однією з важливих складових успішної роботи в групі є розуміння ролі керівника, оволодіння навичками керівника (лі­дера) групи і за необхідністю їх реалізації.

У даній темі приводяться деякі рекомендації щодо ово­лодіння і розвитку навичок ефективної роботи в групі як її члена, так і як керівника. Для усвідомленого оволодіння вказаними навичками важливо розуміти природу групи як організаційної структури, особливості її функціонування і динаміку розвитку.

Група як форма організації діяльності

Групою є множина людей, що складається з двох або більше осіб, пов'язаних деякими стосунками і спільністю цілей: виробничих, соціальних, особистих. Процес об'єднан­ня людей в групи є природним і заснований на таких об'єк­тивних чинниках.

По-перше, група дозволяє людям об'єднати інтелекту­альні, фізичні, морально-психологічні. ресурси і на цій осно­ві отримати деякий «системний» (синергетичний) ефект, тобто досягнути цілі, які недосяжні кожним членом групи нарізно. Як ціле група більш ефективна, ніж індивідууми, які діють незалежно, і вирішує завдання більш ефективно.

По-друге, член групи переживає почуття «захищенос­ті». Він може скористатися підтримкою колег, використати їх досвід, уміння як у вигляді порад,, так І безпосередніх ді­лових стосунків, розділити з ними відповідальність за рі­шення, що приймаються,

Крім того, група забезпечує емоційну підтримку своїх членів. З цієї точки зору важлива ідентифікація членів гру­пи. Часто для людини важливе продемонструвати свою приналежність деякім групі. Це може збільшити повагу навколишніх, самоповагу, упевненість в собі. Членство в групі в деякому розумінні дає кредит індивіду. Тому багато груп для ідентифікації своїх членів використовують одяг, зовнішній вигляд, аксесуари, значки і т.п.

Важливим почуттям є упевненість в необхідності ін­шим, усвідомлення своєї ролі в групі, гордості за свою гру­пу. Таким чином, членство у групі надає людині певну пе­ревагу. Саме тому більшість людей належать до різних груп.

Групи звичайно ділять на дві категорії: формальні та неформальні. Формальні групи, як правило, створюються з певною метою і завданнями і засновані на формальних ви­робничих (в_широкому значенні) стосунках. Робітники і службовці розділені на деякі організаційні підрозділи, сту­денти - на навчальні групи, військовослужбовці - на війсь­кові підрозділи. Будь-яка виробнича і службова діяльність неминуче пов'язана зі створенням формальних груп для ефективного досягнення своїх цілей. Кожна працююча лю­дина неминуче належить до якої-небудь формальної групи, а часто і до декількох.

Неформальні групи мають більшу соціальну спрямованість, ніж формальні. Членство засновується на спільності соціальних інтересів: політичних, суспільних, дружніх, сімейних, організації дозвілля, хобі і т.п.

Часто неформальні групи не мають чітких завдань або цілей, але вони важливі для своїх членів у спілкуванні, відпочинку, обміні інформацією.

У рамках формальних стосунків у кожній організації існує більш складна система соціальних взаємодій між множиною невеликих формальних груп, які в ОП розглядаються в сукупності як неформальна організація, що впливає значним чином на показники продуктивності та рівень задоволення від праці співробітників.

Формальні й неформальні групи можна також розділити на відкриті та закриті. Відкриті групи – це такі, членство в яких не є суворо регламентованим. Для них характерна зміна складу як за рахунок поповнення новими членами, так і вибуття. Відкриті групи носять переважно неформальний характер, членство в них є добровільним, не вимагає рекомендацій, певного рівня кваліфікації і т.п. Керівництво відкритою групою є надто бюрократичним, влада надається на добровільній основі, як правило, її неформальному лідерові.

Таким чином, відкриті групи в загальному випадку не стабільні, не регулярні. їх організація і склад мінливі, пряктично відсутні формальні процедури і правила, або їх дуже мало. Прикладами цього типу груп є: дружня група за міс­цем роботи, навчання або проживання; об'єднання за інте­ресами - фотоклуб, товариство автоаматорів, любитель­ський театральний гурток і т, п. Мінливість відкритих груп перешкоджає досягненню ними довготривалих цілей, вони орієнтовані переважно на задоволення поточних інтересів, але, з іншого боку, регулярне поповнення новими членами сприяє припливу нових ідей.

Для закритих груп характерна більша стабільність, заснована на тому, що до її членів ставляться деякі вимоги щодо вступу, які визначаються статутом або регламентом групи. Це можуть бути вимоги до освіти, професійних або соціальних успіхів, кваліфікації, наявності рекомендацій і т.п. Прикладами закритих груп можуть служити різні професійні суспільні об’єднання: медичне, юридичне, наукове товариства; службові групи: науково-технічна рада організації, рада старост груп навчального закладу і т.п. Закриті групи мають безліч різних форм і створюються на виборній основі, за посадою, призначенням вищим органом і т.п.

Для закритих груп характерна наявність статуту_або ре­гламенту, що визначає цілі, завдання, права, обов'язки, правила функціонування, процедуру формуваня і_т. п. Між членами таких груп складаються стабільні стосунки, глибо­кі зв’язки, що дозволяють вирішувати не тільки оперативні, але й довготермінові завдання. Таким чином, кожний тип діяльності має відповідну форму групової організації, і ус­піх значною мірою залежить від ступеня відповідності за­вдань групи і фоми ії організації. Іншим найважливішим чинником успіху є розуміння об'єктивних закономірностей створення і розвитку групи.